Постанова

від 04.06.2019 по справі 715/1920/18

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2019 року м. Чернівці

справа № 715/1920/18

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Лисак І. Н.

суддів: Височанської Н.К., Владичана А.І.,

секретар: Андрушків С.П.,

позивач: ПАТ Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця ,

відповідачі: Купська сільська рада Глибоцького району Чернівецької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області,

при розгляді справи за апеляційною скаргою акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 лютого 2019 року, ухваленого під головуванням судді Цуренка В.А., повний текст рішення виготовлено 21.02.2019 року, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року ПАТ Українська залізниця в особі РФ Львівська залізниця звернулося до суду з позовом до відповідачів, в якому просило: визнати незаконним та скасувати рішення Купської сільської ради від 15.06.2006 року №19-02/2006 в частині передачі земельної ділянки ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства та обслуговування житлового будинку в с . Купка Глибоцького району , яка накладається на смугу відведення залізниці площею 0,0611 га; визнати недійсним договір дарування від 18.03.2009 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрованого в реєстрі за №1197; визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_1 , кадастровий номер НОМЕР_2 та скасувати державну реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку у державному реєстрі прав; скасувати запис у Поземельній книзі щодо земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2 шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування.

Позов обґрунтовано тим, що з метою оформлення правовстановлюючих документів на право постійного користування землями смуги відведення залізниці в межах Купської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області ДТГО Львівська залізниця замовило у землевпорядної організації ПП Ріга технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки, яку виготовлено у грудні 2014 року.

В результаті проведеної інвентаризації смуги відведення виявлено, що земельна ділянка на 6км+043м до 6км+098м, що перебуває у власності ОСОБА_1 на підставі договору дарування земельних ділянок з ОСОБА_2 від 18.03.2009 року та внаслідок чого виготовлено державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 14.12.2009 року, й зареєстровано в державному земельному кадастрі за № НОМЕР_3 , частково, а саме площею 0,0611 га накладається на смугу відведення залізниці.

Спірна земельна ділянка належала ОСОБА_2 на підставі рішення Купської сільської ради від 15.06.2006 №19-02/2006. Вказане рішення є таким, що суперечить чинному законодавству, оскільки прийняте з перевищенням повноважень, з порушенням норм земельного законодавства та таким, що порушує право Залізниці на користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху, а відтак таким, що підлягає визнанню незаконним з наступних підстав.

Згідно Плана границ полосы отвода линии Карапчу-Чудей , який є належним доказом землекористування залізниці, розробленого та погодженого в 1949 році (далі - План смуги відведення), ширина смуги відведення на ділянці з 6км+043м до 6км+098м перегону становить 15 м від осі колії. Земельна ділянка ОСОБА_1 частково входить у ширину смуги відведення залізниці і загальна площа перетину становить 0,0611 га.

На земельній ділянці, розміри якої визначені зазначеним Планом смуги відведення, розташована головна колія (ВБК) Карапчів - Межиріччя, інвентарний №020122040, рік побудови - 1944, яка є власністю і перебуває на балансі залізниці.

Окрім того, саме таку ширину смуги відведення у даному місці підтверджено Будівельними нормами і правилами, глава 39 - залізничні дороги колії 1520 мм. СНиП 11-39-76 та нормами відводу земель для залізниць СН 468-74, а смуга відведення залізниці відображена у Плані смуги відведення.

Розміри земельної ділянки Залізниці, визначені Планом смуги відведення, відповідають даним згідно Довідки форми 6-зем Відділу Держземагенства у Глибоцькому районі станом на 01.01.2012 року, відповідно до якої під об`єктами залізничного транспорту в межах Купської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області знаходиться площа 20 га. Залізницею як землекористувачем сплачується земельний податок за дану земельну ділянку.

Вказує, що відповідачі до Залізниці щодо вилучення із користування даної частини смуги відведення не звертались. Відмови від права користування земельною ділянкою Залізниця не надавала. На підставі наведеного просило позов задовольнити.

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 лютого 2019 року у задоволенні позову відмолено.

Не погоджуючись із рішенням суду АТ Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги наводить обставини, що викладені в позовній заяві.

Крім того, вказує, що суд при ухваленні рішення не надав жодної оцінки технічній документації як доказу у справі на підтвердження позовних вимог Залізниці та зазначає, що судом не вказано мотивів відхилення вимоги про скасування рішення сільської ради та безпідставно не розглянуто інші позовні вимоги.

У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін. Зазначає, що повноваження речових прав на нерухоме майно покладені на місцеві органи державної реєстрації прав.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України, переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вимоги до рішення на час його ухвалення встановлювалися нормами ст.263 ЦПК України.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у позовній заяві не вірно зазначено місце знаходження спірної земельної ділянки, оскільки відповідно до ДБН, що були чинними на час виникнення спірних правовідносин щодо визначення відліку кілометрів на залізничній колії, порядкові номери кілометрів повинні бути зображені на двох сторонах таблички, з однієї сторони зазначається номер кілометру, що закінчився перед знаком кілометру, з іншої - номер кілометру, що починається, таким чином, суд вважає, що спірна земельна ділянка знаходиться на 7км 43м до 7км 098м. Крім того, суд вказав, що позивач не вірно обрав спосіб захисту порушеного права на земельну ділянку, яка знаходиться у власності ОСОБА_1 за правочином.

Однак, колегія суддів не погоджується з даними висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що не відповідають обставинам справи та вимогам ст.263 ЦПК України.

Судом вірно встановлено, що з метою оформлення правовстановлюючих документів на право постійного користування землями смуги відведення залізниці в межах Купської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області Державним територіально - галузевим об`єднанням Львівська залізниця на замовлення землевпорядною організацією ПП Ріга виготовлено у грудні 2014 року Технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки ДТГО Львівська залізниця під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Карапчів - Чудей в адміністративних межах Купської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області. В результаті проведеної інвентаризації смуги відведення виявлено, що земельна ділянка на 6км+043м до 6км+098м, що перебуває у власності ОСОБА_1 , частково, площею 0,0611 га накладається на смугу відведення залізниці.

Так, рішенням Купської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області №19-02/2006 від 15.06.2006 року надано ОСОБА_2 у приватну власність безкоштовно 0,6628 га землі, в тому числі 0,2404 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, та 0,4234 га для ведення особистого селянського господарства на урочище Станція , право власності на які підтверджуються Державними актами на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 та серії НОМЕР_5 , виданих 17.03.2008 року Купською сільською радою (а.с.8).

Згідно договору дарування земельних ділянок від 18.03.2009 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 зазначені вище земельні ділянки, на підставі якого обдарованою виготовлено державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 14.12.2009 року, кадастровий № НОМЕР_3 (а.с.9-11).

Згідно Плана границ полосы отвода линии Карапчу-Чудей , який є належним доказом землекористування залізниці, розробленого та погодженого в 1949 році (далі - План смуги відведення), ширина смуги відведення на ділянці з 6 км + 043 м до 6 км + 098 м перегону становить 15 м від осі колії. Земельна ділянка ОСОБА_1 частково входить у ширину смуги відведення залізниці і загальна площа перетину земельної ділянки ОСОБА_1 в смузі відведення залізниці становить 0,0611 га (а.с.20-22).

На земельній ділянці, розміри якої визначені зазначеним Планом смуги відведення, розташована головна колія (ВБК) Карапчів - Межиріччя інвентарний №020122040, рік побудови - 1944, яка є власністю і перебуває на балансі залізниці.

Гарантоване ст.14 Конституції України право власності на землю може набуватися і реалізовуватися громадянами виключно відповідно до закону.

Згідно ст.373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Пунктом 4 Положення про землі, надані транспорту, затвердженого постановою Центрального виконавчого комітету СРСР № 58, Ради народних комісарів СРСР від 07 лютого 1933 року № 50, до земель, наданих транспорту відносилися землі, зайняті залізничними шляхами та іншими об`єктами залізничної інфраструктури. Це положення набрало чинності та діяло на вказаних землях з 1939 року, на підставі Закону СРСР Про включення Західної України у склад СРСР із возз`єднанням її із УРСР від 01 листопада 1939 року, до набрання чинності Положення про землі надані транспорту, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 08 січня 1981 року № 24, ст.1 якого встановлено, що землями транспорту визнаються землі, надані підприємствам, установам і організаціям транспорту для здійснення покладених на них спеціальних задач.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року №5-рп/2005 положення п.6 діючої постанови Верховної Ради Української РСР від 08.12.1990 року Про земельну реформу №563-XII в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Згідно з ч.ч.1,2 ст.2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

З аналізу ст.68 ЗК України, ст.11 ЗУ Про транспорт , ст.6 ЗУ Про залізничний транспорт вбачається, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. Такі землі призначені для виконання покладених на підприємства і організації залізничного транспорту завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів залізничного транспорту.

Частиною 1 ст.84 ЗК України визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

За змістом пункту б ч.4 зазначеної статті ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.

Таким чином, аналіз зазначених норм свідчить, що наявність чи відсутність у залізниці документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності земель до залізничного транспорту, а план смуги відведення залізниці разом із технічною документацією, виготовленою в 2014 році ПП Ріга , є належним доказом землекористування, що спростовує висновки суду першої інстанції про розташування земельної ділянки Залізниці в межах 7км+43м до 7км+098м.

Враховуючи викладене, спірна земельна ділянка належить до земель державної власності, а саме до земель залізничного транспорту, які не можуть передаватися у приватну власність, тому сільська рада не мала законних повноважень щодо розпорядження землями такої категорії і яка не відносилась до земель комунальної власності.

Про те, нормами ч.1 ст.16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, визначений ч.2 цієї норми.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 ст. 19 Конституції України).

Апеляційний суд вважає, що рішення Купської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області № 19-02/2006 другої сесії V скликання від 15.06.2006 року про передачу у приватну власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки є незаконним як таке, що прийняте за відсутності волевиявлення власника - держави або уповноваженого від неї органу, а саме Залізниці. Тому це рішення не створює правових наслідків незалежно від того, чи воно скасоване судовим рішенням чи ні.

Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади означає, що держава як власник волю на відчуження цієї ділянки не виявляла. За обставинами справи вона вибула з володіння власника поза його волею - без прийняття ним відповідного рішення.

Таким чином, оскільки держава в особі Залізниці не розпорядилася земельною ділянкою у передбачений законом спосіб, Купська сільська рада відчужила її без вираження на це волі власника.

Апеляційний суд вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що суду першої інстанції слід було відмовити у задоволенні вимог про визнання неправомірним і скасування оскарженого рішення саме з таких підстав.

Крім того, Державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видавався на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (діючий на час видачі акта пункт 1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року № 43).

Отже, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку.

Аналогічно наведеним вище висновкам щодо вимоги про визнання неправомірним і скасування оскарженого рішення колегія суддів вважає, що визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого незаконного володіння. А тому суд також мав відмовити у задоволенні цієї позовної вимоги з цих підстав.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в пунктах 61, 87, 92, 93, 94, 112 постанови від 14 листопада 2018 року по справі 183/1617/16, що з урахуванням підпункту 7 пункту 1 розділі XIII Перехідні положення ЦПК України та ч.4 ст.263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні відповідних норм права.

Що стосується спору між сторонами про скасування державної реєстрації на земельну ділянку та запису в Поземельній книзі колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі Закону) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 2 ч.2 ст.9 Закону передбачено, що державний реєстратор забезпечує проведення державної реєстрації прав.

Згідно ст.26 Закону записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Стаття 27 Закону передбачає скасування державної реєстрації речових прав в разі винесення судом відповідного рішення, про що вносяться дані до державного реєстру прав. Визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним є підставою для скасування його державної реєстрації.

Крім того, пунктами 9, 10 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ Про Державний земельний кадастр встановлено, що до 1 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передавались у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснювались з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки. Реєстрація державних актів на право власності здійснювалась у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

Порядок ведення Поземельної книги регулюються Порядком ведення земельного кадастру, який затверджено постановою КМ України від 17.10.2012 р. № 1051.

Відповідно до пункту 60 Порядку ведення Державного земельного кадастру запис у Поземельній книзі скасовується (поновлюється) Державним кадастровим реєстратором на підставі рішення суду.

Отже, у зазначених вимогах слід було відмовити, оскільки за змістом вказаних норм на теперішній час не має підстав для покладання на Управління Держземагенства обов`язку здійснити такі дії в судовому порядку, а заінтересована особа не позбавлена можливості звернутися до відповідних органів у порядку, передбаченому чинним законодавством, щодо скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та внесення змін до Державного земельного кадастру на підставі рішення суду, яке у правильно обраний спосіб захищає право.

Таким чином, оскільки позивачем віндикаційного позову не заявлялося, у задоволенні вимог слід було відмовити внаслідок обрання неефективного способу захисту права користувача спірною земельною ділянкою.

Згідно з ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З урахуванням викладених обставин справи та вимог закону апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні вимог з інших підстав, викладених вище.

Керуючись ст.ст.374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця задовольнити частково.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 лютого 2019 року скасувати.

У задоволені позову публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця до Купської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, - про визнання незаконним рішення Купської сільської ради, недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору дарування та скасування реєстрації права власності на земельну ділянку - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте касаційна скарга на неї може бути подана протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий підпис /І.Н. Лисак/

Судді - підписи /Н.К. Височанська, А.І. Владичан/

З оригіналом згідно: суддя