Рішення

від 05.06.2019 по справі 910/5300/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.06.2019Справа № 910/5300/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" (м. Київ)

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Вертикаль Плюс" (м. Київ)

Про стягнення 22.654,82 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вертикаль Плюс" про стягнення 22.654,82 грн., з яких: 13.233,42 грн. основного боргу, 4.434,07 грн. пені, 4.987,82 грн. 40% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору № БІ121441 поставки від 18.06.14. в частині неоплати поставленого позивачем товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.19. відкрито провадження у справі № 910/5300/19, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання), встановлено сторонам строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив, додаткових письмових пояснень та додаткових доказів.

Відповідачем у встановлений судом строк письмового відзиву на позов не подано, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надано.

При цьому судом встановлено, що від відповідача ухвалу суду про відкриття провадження в даній справі, направлену на адресу, визначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернуто підприємством зв`язку з посиланням на вибуття адресата.

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, за висновками суду, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки адресат вибув вважається днем вручення учаснику справи ухвали суду в силу положень п.5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

До того ж, відповідно до ч.2 ст.2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись, зокрема, з ухвалою від 23.04.19. в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. (ст. 712 Цивільного кодексу України).

18.06.14. між позивачем (далі - Постачальник) та відповідачем (далі - Покупець) було укладено Договір поставки № БІ121441 (далі - Договір), за умовами якого (п. 1.1) Постачальник зобов`язується поставити і передати замовлений товар у власність Покупця, а Покупець прийняти й оплатити поставлений товар у відповідності з вимогами Договору.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 10.1 з моменту його підписання і діє до 31.12.14. Після закінчення встановленого строку Договір діє до повного виконання сторонами усіх своїх зобов`язань, що випливають з Договору.

Додатковою угодою від 18.06.16. до Договору сторони змінили пункт 10.1 Договору та виклали його в наступній редакції: Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.19., але в будь-якому разі до моменту повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у третьої особи та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою Договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Ціна, кількість, асортимент кожної партії товару узгоджується сторонами і зазначаються в накладних. Ціна на товар визначається в гривнях з урахуванням ПДВ (п. 2.2 Договору).

Пунктом 5.1 Договору сторони погодили, що оплата проводиться Покупцем протягом 14 календарних днів, рахуючи з моменту виконання поставки відповідної партії товару.

Позивачем було поставлено відповідачу за Договором товар за видатковими накладними: № 5204/5021 від 27.03.18., № 6084/5897 від 06.04.18., № 6103/5898 від 06.04.18., № 6217/6064 від 11.04.18., № 6699/6488 від 17.04.18., № 8266/8026 від 10.05.18., № 8226/8027 від 10.05.18. на загальну суму 13.233,42 грн. з ПДВ.

Відповідна довіреність та генеральна довіреність відповідача на отримання матеріальних цінностей від позивача наявні в матеріалах справи.

Оцінюючи представлені позивачем в обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо поставки товару відповідачу докази, суд виходить з наступного.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов`язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Жодних заперечень з приводу отримання товару відповідачем суду надано не було.

Отже, суд при розгляді справи приймає до уваги відсутність у відповідача, як Покупця за Договором, будь-яких заперечень та претензій щодо належного виконання Постачальником прийнятих за Договором зобов`язань з передання товару на суму 13.233,42 грн.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлені до матеріалів справи видаткові накладні є належним доказом передачі товару відповідачу, а отже виконання позивачем своїх зобов`язань з поставки товару на суму 13.233,42 грн. в межах Договору здійснено належним чином.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За таких обставин, враховуючи наведені вище умови спірного Договору, та враховуючи дату поставки товару за представленими до матеріалів справи видатковими накладними, суд дійшов висновку, що строк оплати товару настав.

Оскільки відповідачем не оплачено поставлений товар на суму 13.233,42 грн., вказане зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.

Згідно зі ст. ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, відповідачем, товар, отриманий на підставі Договору, вказаних видаткових накладних, оплачено не було, в результаті чого у Покупця утворилась заборгованість в сумі 5.736,36 грн.

Таким чином, приймаючи до уваги все викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 13.233,42 грн. за поставлений за Договором товар є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Щодо вимог позивача про стягнення 4.434,07 грн. пені, суд відзначає викладене далі.

Пунктом 7.3 Договору сторони погодили, що за неналежне виконання зобов`язань, передбачених п. 5.1 Договору. Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше розміру подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня.

Приписами ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Зазначене кореспондується з нормами ст. 617 Цивільного кодексу України згідно якої особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Судом встановлено, що початок періодів для нарахування пені позивачем визначено вірно, однак, позивачем при здійсненні розрахунку не враховано наступного.

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду . Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.5 постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.13.).

За вказаних підстав судом здійснено перерахунок та встановлено, що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 2332,12 грн. Пеню в сумі 2101,95 грн. нараховано безпідставно, з огляду на що суд відмовляє в позові в цій частині.

Позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 4.987,82 грн. 40% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.7 Договору сторони передбачили проценти річних в розмірі 40% за порушення строків оплати Товару.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Судом здійснено перерахунок та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3.547,22 грн. 40% річних. 40% річних в розмірі 1440,60 грн. нараховано безпідставно, а тому суд відмовляє в позові в цій частині.

Частиною 9 ст. 129 ГПК України передбачено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом

Отже, відповідно до вказаних положень ст. 129 ГПК України та враховуючи, що за вимоги про стягнення 22.654,82 грн. судовий збір встановлено в мінімальному розмірі, витрати по сплаті судового збору в сумі 1.921,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, ч. 9 ст. 165, ст. ст. 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вертикаль Плюс" (02099, м. Київ, вул. Севастопольська, б. 11/24; ідентифікаційний код 31404050) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" (02088, м. Київ, вул. Харченка Євгенія, 42; ідентифікаційний код 35871504) 13.233 (тринадцять тисяч двісті тридцять три) грн. 42 коп. основного боргу, 2.332 (дві тисячі триста тридцять дві) грн. 12 коп. пені, 3.547 (три тисячі п`ятсот сорок сім) грн. 22 коп. 40% річних, 1.921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн. 00 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Суддя Т.М. Ващенко