Рішення

від 14.05.2019 по справі 160/3344/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2019 року Справа № 160/3344/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіГолобутовського Р.З. за участі секретаря судового засіданняВербного Д.С. за участі: представника позивача представника відповідача Підлужного В.М., Воротниченко Н.Ф. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТІС ТАРДА" до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

12.04.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариств з обмеженою відповідальністю "ОТІС ТАРДА" (вул. Автотраспортна, 12А, м. Дніпро, 49089, код ЄДРПОУ 13453815) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17А, м. Дніпро, 49600, код ЄДРПОУ 39394856), в якій просить:

- податкове повідомлення-рішення від 26.03.2019 року за № 0009381402 прийняте Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області - визнати протиправним та скасувати;

- податкове повідомлення-рішення від 26.03.2019 року за № 0009391402 прийняте Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області - визнати протиправним та скасувати.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що доводи відповідача базуються виключно на твердженнях про: відсутність факту придбання аналогічного товару контрагентами-постачальниками за ланцюгом постачання; на відсутності у контрагентів-постачальників достатньої кількості трудових та матеріальних ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності. При цьому, такі висновки відповідач робить лише з суб`єктивного аналізу даних, що містяться в інформаційно-аналітичних базах контролюючих органів та в реєстрі судових рішень. В цей же час, господарські взаємовідносини підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами, які були складені та зареєстровані в ЄРПН, а позивач та його контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також, зареєстровані платниками податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства України. Крім того, представник позивача зазначає, що дані інформаційних баз ДФС не можуть слугувати підтвердженням нереальності господарських взаємовідносин, а також, що наявність або відсутність господарських ресурсів, які необхідні для провадження відповідної господарської діяльності підприємства, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції.

Ухвалою суду від 15.04.2019 року провадження у даній справі відкрито, та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, посилаючись на пояснення, викладені у позові.

Представником відповідача до суду було надано відзив на адміністративний позов, яким останній проти задоволення позову заперечував та просив суд в задоволенні позовної заяви відмовити повністю.

Дослідивши матеріали, заслухавши пояснення сторін, з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТІС ТАРДА" (код ЄДРПОУ 13453815) зареєстровано 20.03.1992 року у встановленому законом порядку та перебуває на податковому обліку в ГУ ДФС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС).

У період з 29.11.2018 року по 14.01.2019 року ГУ ДФС була проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТІС ТАРДА" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування за період з 01.04.2016 по 30.09.2018.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 2073/04-36-14-02/13453815 від 21.01.2019 року про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю ОТІС ТАРДА (код ЄДРПОУ 13453815), податкового законодавства за період з 01.04.2016 по 30.09.2018р., валютного - за період з 01.04.2016 по 30.09.2018р., єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.04.2016 по 30.09.2018р..

Вказаним актом зафіксовані наступні порушення:

1. п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПКУ, у результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 543 088 грн., в тому числі:

За 2 квартал 2016 рік - 242 250 грн., за 3 квартал 2016 рік - 191 200 грн., за 4 квартал 2016 рік у сумі 109 638 грн..

2. п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податкових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 603 432 грн., в тому числі: за квітень 2016 року - 139 167 грн., за травень 2016 - 43 333 грн., за червень 2016 - 108 333 грн., за липень 2016 - 107 917 грн., за серпень 2016 - 42 917 грн., за вересень 2016 - 39 945 грн., за жовтень 2016 - 38 333 грн., за листопад 2016 - 76 667 грн., за грудень 2016 - 6820 грн..

Досліджуючи первинну документацію по взаємовідносинам позивача з ТОВ "ІНФОВТОР" (код ЄДРПОУ 39551789) у подальшому перейменоване в ТОВ ІНФАФТОР , вбачається наступне.

У період перевірки між ТОВ "ОТІС ТАРДА" та ТОВ "ІНФОВТОР" діяв договір поставки № 21/03/2016 від 21.03.2016 р.

Згідно наданих видаткових накладних, на адресу позивача поставлено ПЕНТ у гранулах на загальну суму 3 880 589,88 грн..

Постачання та отримання товару підтверджується видатковими накладними: № 3 від 31.03.216 р., №7 від 20.04.2016 р., № 8 від 20.04.2016 р., № 11 від 29.04.2016 р., № 13 від 18.05.2016 р., № 4 від 12.04.2016 р., № 77 від 07.12.2016 р., № 71 від 01.12.2016 р., № 67 від 24.11.2016 р., № 62 від 04.11.2016 р., № 57 від 07.10.2016 р., № 50 від 06.09.2016 р.. № 54 від 26.09.2016 р.. № 48 від 26.08.2016 р.. № 45 від 16.08.2016 р.. № 35 від 18.07.2016 р.. № 30 від 12.07.2016 р., № 29 від 05.07.2016 р., № 42 від 26.07.2016 р., № 19 від 08.06.2016 р., № 21 від 14.06.2016 р., № 25 від 21.06.2016 р..

Транспортування товару підтверджується товарно-транспортними накладними: №3 від 31.03.2016 р., №4 від 12.04.2016 р., №7 від 20.04.2016 р., №8 від 20.04.2016 р., №11 від 29.04.2016 р., №13 від 18.05.2016 р., №19 від 08.06.2016 р., №21 від 14.06.2016 р., №25 від 21.06.2016 р., № 35 від 05.07.2016 р., №36 від 12.07.2016 р., №43 від 18.07.2016 р., № 57 від 26.07.2016 р., №45 від 16.08.2016 р., №48 від 26.08.2016 р., №50 від 06.09.2016 р., №54 від 26.09.2016 р., № 57 від 07.10.2016 р., №62 від 04.11.2016 р., №67 від 24.11.2016 р., №71 від 01.12.2016 р., №77 від 07.12.2016 р..

Повна оплата товару підтверджується платіжними дорученнями: від 22.03.2016 р. р. за № 1927, від 25.03.2016 р. за № 2013, від 06.04.2016 р. за № 2395, від 07.04.2016 р. за № 2488, від 07.04.2016 р. за № 2489, від 18.04.2016 р. за № 2764, від 19.04.2016 р. за № 2848, від 19.04.2016 р. за № 2851, від 21.04.2016 р. за № 2923, від 27.04.2016 р. за № 3084, від 05.05.2016 р. за № 3204, від 13.05.2016 р. за № 3507, від 03.06.2016 р. за № 4191, від 15.06.2016 р. за № 4548, від 15.06.2016 р. за № 45489, від 22.06.2016 р. за № 4682, від 30.06.2016 р. за № 4925, від 08.07.2016 р. за № 5167, від 11.07.2016 р. за № 5193, від 13.07.2016 р. за № 5309, від 20.07.2016 р. за № 5468, від 22.07.2016 р. за № 5582 від 12.08.2016 р. за № 6108, від 19.08.2016 р. за № 6284, від 07.09.2016 р. за № 6683, від 23.09.2016 р. за № 7137, від 03.10.2016 р. за № 7356, від 07.10.2016 р. за № 7546, від 04.11.2016 р. за № 8333, від 22.11.2016 р. за № 8850, від 14.12.2016 р. за № 9438, від 14.12.2016 р. за № 9445.

Також, ТОВ "ІНФОВТОР" за фактом постачання товару були виписані наступні податкові накладні: №1 від 01.12.2016 р., № 1 від 07.04.2016 р., №1 від 07.10.2016 р., №1 від 09.08.2016 р., №1 від 31.03.2016 р., №2 від 05.07.2016 р., №2 від 06.09.2016 р., №2 від 12.04.2016 р., №2 від 31.03.2016 р., №3 від 03.06.2016 р., №3 від 04.11.2016 р., №3 від 13.05.2016 р., №4 від 07.12.2016 р., №4 від 12.07.2016 р., №4 від 16.08.2016 р., №4 від 19.04.2016 р., №5 від 19.04.2016 р., №5 від 26.09.2016 р., №6 від 08.06.2016 р., №6 від 13.07.2016 р., №6 від 09.08.2016 р., №6 від 23.09.2016 р., №7 від 18.07.2016 р., №8 від 22.11.2016 р., №9 від 14.06.2016 р., №9 від 21.04.2016 р., №10 від 15.06.2016 р., №10 від 22.07.2016 р., №10 від 27.04.2016 р., №11 від 29.04.2016 р., №13 від 21.06.2016 р., №15 від 30.06.2016 р..

Відомості про спростування господарських операцій за видатковими накладними № 3 від 31.03.2016 р., №7 від 20.04.2016 р, та № 8 від 20.04.2016 р, акт перевірки не містить. Також акт перевірки не містить заперечень проти формування податкового кредиту позивача на підставі виписаних та зареєстрованих ТОВ "ІНФОВТОР" за податковою накладною №1 від 31.03.2016 р. зареєстрованою 15.04.2016 р. та № 2 від 31.03.2016 р. зареєстрованою 18.04.2016 р..

Використання у господарській діяльності ПЕНТа у гранулах підтверджується вимогами-накладними із замовленнями на виробництво за період з 01.03.2016 р. по 23.12.2016 р.: Заказ № 2849 від 01.03.2016 р. та накладна №1256 від 28.03.2016 р.; Заказ № 2849 від 01.03.2016 р. та накладна №1290 від 30.03.2016 р.; Заказ № 2849 від 01.03.2016 р. та накладна №1373 від 01.04.2016 р.; Заказ № 2849 від 01.03.2016 р. та накладна №1407 від 05.04.2016 р.; Заказ № 2849 від 01.03.2016 р. та накладна №1424 від 06.04.2016 р.; Заказ № 2849 від 01.03.2016 р. та накладна №1485 від 07.04.2016 р.; Заказ № 2716 від 11.06.2016 р. та накладна №1524 від 08.04.2016 р.; Заказ № 2849 від 01.03.2016 р. та накладна №1653 від 12.04.2016 р.; Заказ № 2849 від 01.03.2016 р. та накладна №1616 від 13.04.2016 р.; Заказ № 2950 від 01.03.2016 р. та накладна №1709 від 20.04.2016 р.; Заказ № 2849 від 01.03.2016 р. та накладна №1654 від 15.04.2016 р.; Заказ № 2950 від 01.04.2016 р. та накладна №1743 від 22.04.2016 р.; Заказ № 2950 від 01.04.2016 р. та накладна №1781 від 26.04.2016 р.; Заказ № 2950 від 01.04.2016 р. та накладна №1808 від 27.04.2016 р.; Заказ № 2950 від 01.04.2016 р. та накладна №1743 від 25.04.2016 р.; Заказ № 2950 від 01.04.2016 р. та накладна №1934 від 05.05.2016 р.; Заказ № 2950 від 01.04.2016 р. та накладна №2774 від 21.06.2016 р.; Заказ № 3152 від 01.06.2016 р. та накладна №2826 від 23.06.2016 р.; Заказ № 3040 від 02.05.2016 р. та накладна №2218 від 15.05.2016 р.; Заказ № 3040 від 02.05.2016 р. та накладна №2261 від 20.05.2016 р.; Заказ № 3040 від 02.05.2016 р. та накладна №2270 від 23.05.2016 р.; Заказ № 3040 від 02.05.2016 р. та накладна №2287 від 20.05.2016 р.; Заказ № 3040 від 02.05.2016 р. та накладна №2324 від 25.05.2016 р.; Заказ № 3040 від 02.05.2016 р. та накладна №2334 від 25.05.2016 р.; Заказ № 3152 від 01.06.2016 р. та накладна №2623 від 08.06.2016 р.; Заказ № 3152 від 01.06.2016 р. та накладна №2643 від 09.06.2016 р.; Заказ № 3040 від 02.05.2016 р. та накладна №2671 від 10.06.2016 р.; Заказ № 3152 від 01.06.2016 р. та накладна №2682 від 10.06.2016 р.; Заказ № 3152 від 01.06.2016 р. та накладна №2708 від 16.06.2016 р.; Заказ № 3152 від 01.06.2016 р. та накладна №2681 від 13.06.2016 р.; Заказ № 3152 від 01.06.2016 р. та накладна №2748 від 17.06.2016 р.; Заказ № 2950 від 01.04.2016 р. та накладна №2778 від 21.06.2016 р.; Заказ № 2950 від 01.04.2016 р. та накладна №3008 від 05.07.2016 р.; Заказ № 3250 від 01.07.2016 р. та накладна №3188 від 06.07.2016 р.; Заказ № 3250 від 01.07.2016 р. та накладна №3107 від 07.07.2016 р.; Заказ № 3250 від 01.07.2016 р. та накладна №3156 від 11.07.2016 р.; Заказ № 3250 від 01.07.2016 р. та накладна №3141 від 08.07.2016 р.; Заказ № 3250 від 01.07.2016 р. та накладна №3178 від 12.07.2016 р.; Заказ № 3250 від 01.07.2016 р. та накладна №3187 від 13.07.2016 р.; Заказ № 3250 від 01.07.2016 р. та накладна №3319 від 21.07.2016 р.; Заказ № 3250 від 01.07.2016 р. та накладна №3345 від 25.07.2016 р.; Заказ № 3250 від 01.07.2016 р. та накладна №3342 від 22.07.2016 р.; Заказ № 3250 від 01.07.2016 р. та накладна №3358 від 26.07.2016 р.; Заказ № 3250 від 01.07.2016 р. та накладна №3414 від 27.07.2016 р.; Заказ № 3250 від 01.07.2016 р. та накладна №3389 від 26.07.2016 р.; Заказ № 3250 від 01.07.2016 р. та накладна №3461 від 29.07.2016 р.; Заказ № 3152 від 01.06.2016 р. та накладна №3293 від 20.07.2016 р.; Заказ № 3347 від 01.08.2016 р. та накладна №3647 від 17.08.2016 р.; Заказ № 3347 від 01.08.2016 р. та накладна №3643 від 16.08.2016 р..

Як вбачається зі змісту акту перевірки від 21.01.2019 року №2073/04-36-14-02/13453815, підставами для висновків щодо нереальності господарських операцій позивача з його контрагентами-постачальниками: ТОВ "ІНФОВТОР", стало наступне:

- згідно бази даних ДФС України, у контрагентів позивача відсутня достатня кількість трудових ресурсів, основних фондів для здійснення фінансово-господарської діяльності;

- згідно наявних даних в АІС "Податковий блок" та ЄРПН встановлено відсутність факту придбання контрагентами ТОВ "ІНФОВТОР" аналогічного товару по ланцюгу постачання, тобто його пересорт в 2-3 ланці постачання;

- податкова інформація відносно контрагентів позивача.

У даному випадку належними доказами, а саме видатковими, податковими, платіжними документами, підтверджено оприбуткування товару позивачем. Крім того вимоги-накладні із замовленнями на виробництво, звітом про виробництво та реалізацію промислової продукції по формі 1-П за 2016 рік та звітністю 1-підприємництво за 2016 рік підтверджено використання отриманого товару у господарській діяльності. Отже, висновок щодо безтоварності операцій позивача з ТОВ ІНФОВТОР , є безпідставними.

Разом з тим, з документів, які позивач надав на підтвердження реальності господарських операцій здійснених з його контрагентом-постачальником у спірний період, в сукупності з нормами чинного законодавства, судом було встановлено, що наведені вище висновки відповідача не відповідають дійсності та спростовуються наданими позивачем копіями первинних бухгалтерських документів, у тому числі і щодо руху активів позивача по сплаті за придбаний товар, виходячи з наступного.

Пунктом 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У відповідності до п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг - п. 198.1 ст.198 ПК України.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Також і за приписами п. 201.10 ст. 201 наведеного вище Кодексу, встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Таким чином, з аналізу наведених норм вбачається, що датою виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є, зокрема, дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, при цьому, передбачено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Також, за вищезгаданими нормами передбачено, що підставами для формування податкового кредиту та податкових зобов`язань, витрат і доходів є наявність у платника податків належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, що підтверджують реальність здійснення господарський операцій, зокрема і реєстрація податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних продавцем товарів та послуг, що дає право покупцю на віднесення вказаних сум до податкового кредиту.

Разом з тим, а ні з акту перевірки, а ні з наданих учасниками справи документів, судом не встановлено відсутності у позивача податкових накладних по взаємовідносинах з його контрагентами-постачальниками ТОВ "ІНФОВТОР", у спірний період за наведеними у акті перевірки господарськими операціями.

Навпаки, факт складання податкових накладних та реєстрації їх у ЄРПН постачальниками товарів - ТОВ "ІНФОВТОР", та надання їх позивачеві як покупцеві товарів, підтверджується і змістом самого акту перевірки.

Таким чином, отримання позивачем від контрагентів - ТОВ "ІНФОВТОР", податкових накладних, які були зареєстровані контролюючим органом у Єдиному реєстрі податкових накладних, є обов`язковими підставами для включення їх до податкового кредиту з податку на додану вартість позивачем протягом звітного періоду, згідно з вимогами ст. ст.198, 201 ПК України, що підтверджено змістом копії акту перевірки.

Надаючи правову оцінку доводам контролюючого органу, суд виходить з того, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на витрати з податку на прибуток, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 р. N К/9901/2923/18.

Судом не можуть бути прийняті до уваги та відхиляються посилання відповідача на відсутність у контрагента позивача трудових та матеріальних ресурсів, оскільки вказані обставини не можуть бути підставами для позбавлення саме позивача, як покупця товару, права на формування податкового кредиту за умови наявності у позивача всіх необхідних первинних бухгалтерських документів, які підтверджують реальність господарської операції у відповідності до норм ст. ст.2, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та ст. 44 ПК України, а також, виходячи з того, що юридична відповідальність носить індивідуальний характер згідно до статті 61 Конституції України, а, відповідно, позивач як кінцевий споживач придбаного товару не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

Щодо посилань відповідача на відсутність сертифікатів відповідності (якості), то сертифікат якості на товар не належить до документів, на підставі яких формується бухгалтерський і податковий облік та не містить відомостей про господарську операцію, ненадання позивачем у спірних правовідносинах сертифікатів якості товару не є доказом наявності складу податкового правопорушення.

Відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Відсутність у спірних контрагентів матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 р. N К/9901/2923/18 та від 11.09.2018 р. N К/9901/3335/17.

Отже, в даному випадку, твердження податкового органу про ненадання до перевірки всіх товарно-транспортних накладних не мають вирішального значення, проте, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідачем не надано актів про ненадання якихось документів позивачем під час перевірки, як і не надано будь-яких рішень з цього приводу. В свою чергу, акт перевірки не містить даних, які саме товарно-транспортні накладні не були надані під час перевірки, натомість в акті перевірки міститься згадування, що товарно-транспортні накладні надані не в повному обсязі. При цьому суд враховує, що акт перевірки має неточності. Так, наприклад, у переліку видаткових накладних, що були складені між ТОВ ІФОВТОР та ТОВ ОТІС ТАРДА податковий орган не зазначав видаткові накладні від 20.04.2016 р. за №7 та № 8 на загальну суму 315 000 грн..

За змістом частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально-технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договорів поставки, укладених з позивачем, як і не було надано доказів про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагентів та злагодженості дій між ними.

Суд не бере до уваги і посилання відповідача на податкову інформацію, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, оскільки така інформація має виключно інформативний характер, не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Наведено правової позиції дотримується Верховний суд у своїй постанові від 20.03.2018 року у справі N 804/939/16.

Також, судом враховується, що ТОВ ІНФОВТОР або його посадові особи не є фігурантом кримінальних проваджень.

Окрім того, слід зазначити, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що посадових осіб ТОВ "ІНФОВТОР" визнано винними у фіктивному підприємництві відповідним вироком суду, а згідно вимог ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Таким чином, слід дійти висновку, що порушення контрагентом-постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді формування податкового кредиту, лише за умови встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов`язань.

Такі обставини, які б достовірно свідчили про наявність таких фактів, у справі не встановлені, а відповідачем жодними доказами не підтверджені.

Вказана правова позиції узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06.06.2018 р. у справі N 822/1866/15 (адміністративне провадження N К/9901/8426/18).

Що ж стосується доводів відповідача стосовно того, що згідно аналізу бази даних ДФС України ТОВ "ІНФОВТОР" не придбавали товари реалізовані в адресу позивача у перевіряємому періоді, а тому не могли здійснити їх продаж чи поставку, є лише припущеннями контролюючого органу, жодними належними доказами такі твердження не підтверджені та спростовуються змістом листа ТОВ "ІНФОВТОР", яке підтверджувало факти здійснення господарських операцій даного підприємства з позивачем.

Також, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Отже, доводи відповідача про те, що контролюючий орган при проведенні перевірки не може встановити повного ланцюгу постачання того чи іншого товару аж до виробників (обрив ланцюга), не може бути покладено в основу притягнення до відповідальності саме позивача як кінцевого споживача товарів, робіт та послуг, за умови дотримання покупцем товару вимог податкового законодавства, зокрема, отримання податкової накладної та проведення оплати за придбаний товар, де у складі вартості товару позивачем було сплачено суму податку на додану вартість.

Таким чином, за умови сплати податку на додану вартість позивачем, як покупцем, у складі вартості товару, на нього не може бути покладено тягар відповідальності по сплаті такого податку вдруге, ще й за порушення податкового законодавства продавцем товару.

При цьому, слід зазначити, що висновки контролюючого органу не можуть ґрунтуватися на припущеннях посадових осіб контролюючого органу не підтверджених будь-якими належними та допустимими доказами.

За викладеного, суд приходить до висновку, що із аналізу наданих первинних бухгалтерських документів у ході проведення перевірки у відповідача були відсутні будь-які правові підстави для висновків про нереальність вищевказаних господарських операцій позивача із його контрагентом, з урахуванням обставин та норм чинного податкового законодавства досліджених судом.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 р. ("Булвес "АД проти Болгарії") зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є "власністю" у розумінні статті 1 Протоколу N 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов`язань щодо податкової звітності з ПДВ. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов`язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов`язку зі сплати ПДВ (п. 43, п. 69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007 р. у справі "Інтерсплав проти України").

При цьому, судом враховується і те, що акт перевірки взагалі не містить жодних посилань на порушення саме позивачем вимог податкового законодавства, які перешкоджали або забороняли позивачеві віднести суми податку на додану вартість по вищенаведених правовідносинах з наведеними вище контрагентами до податкового кредиту, з урахуванням того, що як свідчать матеріали справи, розрахунки між позивачем із вищевказаним контрагентом по придбанню товару були проведені позивачем у безготівковому порядку та позивачем, як покупцем товару, було сплачено суму податку на додану вартість у складі вартості товару, що не спростовано відповідачем наданими документами.

Тобто, позивач, сплативши податок на додану вартість у складі вартості товару як покупець, дотримався всіх умов, визначених податковим законодавством щодо сплати податку на додану вартість, включив вказані суми до податкового кредиту, а отже, має законні та обґрунтовані сподівання на їх відшкодування відповідно до вимог податкового законодавства.

Фактично, висновки відповідача ґрунтуються лише на зібраній інформації з баз даних ДФС щодо контрагентів позивача, а також їх контрагентів по ланцюгу постачання, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також враховуючи умови укладених договорів та специфіку придбаної позивачем продукції у його контрагентів, суд вказує, що позивач має та надав відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності свідчать про факт вчинення господарських операцій із зазначеними контрагентами, натомість доводи контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, позовні вимоги позивача слід задовольнити у повному обсязі.

У відповідності до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з вимогами ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд враховує, чи прийняті вони з використанням повноважень та спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискредитації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь яким несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною 3статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст. 2, 73, 77, 90, 241-246, 250 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТІС ТАРДА" (вул. Автотранспортна, 12А, м. Дніпро, 49089, код ЄДРПОУ 13453815) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17А, м. Дніпро, 49600, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області:

- № 0009381402 від 26.03.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі - 814632,00 грн., з них за податковим зобов`язанням - 543088,00 грн., за штрафними санкціями - 271544,00 грн.

- № 0009391402 від 26.03.2019 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за податковим зобов`язанням - 603432,00 грн. та за штрафними санкціями - 301716,00 грн.

Стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17А, м. Дніпро, 49600, код ЄДРПОУ 39394856) за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ОТІС ТАРДА" (вул. Автотранспортна, 12А, м. Дніпро, 49089, код ЄДРПОУ 13453815) судові витрати з оплати судового збору у розмір 19210,00 грн. відповідно до платіжного доручення від 12 квітня 2019 року № 30.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 23 травня 2019 року.

Суддя Р.З. Голобутовський