Рішення

від 05.06.2019 по справі 826/19163/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 червня 2019 року № 826/19163/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Амельохіна В.В. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Квот

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного

управління ДФС у місті Києві

про визнання протиправними та скасувати податкових повідомлень-рішень від

23.11.2016 року №0078351201, №0078361201,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Квот (далі - позивач та/або ТОВ Квот ) з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач та/або контролюючий орган) в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомленні-рішення від 23.11.2016 року №0078351201;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомленні - рішення від 23.11.2016 року №0078361201;

- судові витрати та витрати на правову допомогу присудити на користь позивача.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем неправомірно не визнано (не здійснено) перерахування до бюджету суми узгоджених податкових зобов`язань за січень 2016 року з електронного рахунку ТОВ Квот .

Крім того, ТОВ Квот зазначає, що контролюючим органом не враховано положення пункту 40 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, а перевірку дотримання граничних строків спалити узгодженого грошового зобов`язання, право на проведення якої в обраній відповідачем формі не передбаченого нормами Податкового кодексу України.

Поряд з цим, позивач посилається на судову практику та вказує, що контролюючим органом застосовано нарахування штрафів помісячно, а не одноразово.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, які викладені в письмових запереченнях що долучені до матеріалів справи, зокрема зазначивши, що позивачем самостійно сплачено суму визначену в уточнюючому розрахунку на електронний рахунок, у той час коли, слід було сплатити з поточного рахунку до відповідного бюджету, чим порушено п. 25 Порядку №569 та ст. 200 1 5 Податкового кодексу України.

В судовому засіданні 01.02.2018 року судом ухвалено про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи та матеріали, враховуючи пояснення представників сторін, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

10.02.2016 року Товариством з обмеженою відповідальністю Квот перераховано на електронний рахунок у системі електронного адміністрування ПДВ № 37513000055221, відкритий йому в Казначействі України 5 249,00 грн., що підтверджується випискою банку ПАТ КБ Правекс-Банк за особовим рахунком ТОВ КВОТ № НОМЕР_1 за 10.02.2016 року.

17.02.2016 року Товариством з обмеженою відповідальністю Квот подано до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві податкову декларацію з податку на додану вартість форми 0110 (Загальна) січень 2016 року, що підтверджується Квитанцією № 2 від 17.02.2016 року

У рядку 18 зазначеної податкової декларації позивачем було задекларовано податкове зобов`язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 5 250, 00 грн. (округлено суму ПДВ з 5 249, 00 грн.).

Як стверджує, Товариство з обмеженою відповідальністю Квот ним помилково не відображено зазначену суму додатково у 18.1, як того вимагає новий Порядок заповнення і подання податкової звітності з по на додану вартість.

Виявивши зазначену помилку, позивачем 26.02.2016 року добровільно перераховано на бюджетний рахунок відповідача № НОМЕР_2 , відкритий в УДКСУ у м. Києві, 157, 50 грн. в якості штрафу 3% від суми податкового зобов`язання (5 250, 00 грн.), що підтверджується випискою банку ПАТ КБ Правекс-Банк за особовим рахунком TOB КВОТ № НОМЕР_1 за 26.02.2016.

У свою чергу, 26.02.2016 року Товариством з обмеженою відповідальністю Квот подано до контролюючого органу уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок, що підтверджується квитанцією № 2 від 26.02.2016 року.

Як слідує з вказаного уточнюючого розрахунку позивачем у розділі III додатково відображено до раніше зазначеного в рядку 18 податкової декларації показника суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду, - показник суми, яка сплачується до загального фонду державного бюджету в рядку 18.1.

Товариство з обмеженою відповідальністю Квот вказує, що працівниками Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві було усно повідомлено його про те, що перераховані в лютому 2016 року на електронний рахунок в Казначействі кошти в сумі 5 249, 00 грн. не зараховані відповідачем в якості сплати самостійно визначеного грошового зобов`язання з податку на додану вартість, оскільки за їх твердженням позивачу необхідно було сплатити вказані кошти не через електронний рахунок у системі електронного адміністрування ПДВ № 37513000055221, відкритий йому в Казначействі України, а на бюджетний рахунок відповідача № НОМЕР_2 , відкритий в УДКСУ у м. Києві, з поточного рахунку позивача.

09.11.2016 року позивач повторно перерахував кошти в сумі 5 250, 00 грн., на рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в УДКСУ у м. Києві, що підтверджується випискою банку ПАТ Кредобанк за особовим рахунком TOB КВОТ № НОМЕР_3 за 09.11.2016 року.

Надалі, контролюючим органом проведено перевірку своєчасності сплати (перерахування) TOB КВОТ суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт перевірки правил сплати (перерахування) податку на додану вартість № 7017/26-54-12-01-11 від 23.11.2016 року (далі - акт перевірки).

Зі змісту акту перевірки слідує, що відповідач дійшов висновку про порушення позивачем пункту 50.1 статті 50, пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України.

Враховуючи вказані висновки, Державною податковою інспекцією в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві прийнято наступні податкові повідомлення - рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 23.11.2016 року №0078351201, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 10% у розмірі 3 762, 25 грн. за затримку 30, 27, 26, 26, 25, 24, 24, 23, 10 календарних днів сплати суми грошового зобов`язання в розмірі 37 622, 50 грн.;

- податкове повідомлення - рішення від 23.11.2016 року №0078361201, яким застосовано до КВОТ 20% штрафу - 930, 70 коп. За затримку на 59 календарних днів сплати суми грошового зобов`язання в розмірі 4 653, 50 грн.

Позивач категорично не погоджується зі спірними рішенням, вважає їх протиправним та такими, що підлягають скасуванню.

Вирішуючи спір по суті суд звертає увагу на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Згідно підпунктів 16.1.3, 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний, зокрема, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів та сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Пунктом 31.1 статті 31 ПК України визначено, що строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Момент виникнення податкового обов`язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

В розрізі приписів пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором та є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом (пп. 36.3, 36.4 ст. 36 ПК України).

Разом з цим, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи (п. 36.5 ст. 36 ПК України).

Приписами пункту 38.1 статті 38 ПК України визначено, що виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк, а сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку (п. 38.2 ст. 38 ПК України).

Згідно пункту 49.1 статті 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

При цьому, платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є (п. 49.2 ст. 49 ПК України).

В свою чергу, податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку (п. 46.1 ст. 46 ПК України).

Податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (п. 203.1ст. 203 ПК України).

Водночас, сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації (п. 203.2 ст. 203 ПК України).

Разом з цим, приписами пункту 50.1 статті 50 ПК України встановлено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов`язання минулих податкових періодів, зобов`язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов`язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п`яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов`язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Згідно пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас, сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації (п. 203.2 ст. 203 ПК України).

Тобто, в даному випадку, враховуючи, що граничним строком подання декларації з податку на додану вартість (згідно статті 203.1. Податкового кодексу України) є 20й календарний день, що настає за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, то граничним стоком сплати податкового зобов`язання є 10й день після відповідної календарної дати.

Відповідно до приписів пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

За нормами підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків визначається, як сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до пункту 87.1 статті 87 ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Джерелом самостійної сплати грошових зобов`язань з податку на додану вартість є суми коштів, що обліковуються в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, та джерела, зазначені в абзаці першому цього пункту.

Сплату грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснено також:

а) за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника);

б) за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів;

в) за рахунок суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) до Державного бюджету України.

Аналізуючи наведені правові норми суд приходить до висновку, що джерелом самостійної сплати грошових зобов`язань з податку на додану вартість є суми коштів, що обліковуються в системі електронного адміністрування податку на додану вартість та будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Пунктом 40 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідних положень ПК України кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, Штрафні санкції та пеня, передбачені цим Кодексом, за порушення строків, установлених цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань з податку на додану вартість, не застосовуються за умови наявності у такі строки коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість у сумах, достатніх для сплати узгоджених податкових зобов`язань з податку на додану вартість до бюджету або на спеціальні рахунки платників - сільськогосподарських підприємств, що обрали спеціальний режим відповідно до статті 209 цього Кодексу.

У разі нарахування протягом перехідного періоду системи електронного адміністрування податку на додану вартість зазначених штрафних санкцій такі штрафні санкції підлягають списанню контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку на додану вартість протягом 14 робочих днів.

Як зазначено судом вище, позивачем подано уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2016 року та сплачено штраф у розмірі 3% від суми грошового зобов`язання, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Разом з цим, судом встановлено та не заперечувалося сторонами, що станом на час подачі податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2016 року на електронному рахунку ТОВ Квот обліковувалися грошові кошти у розмірі 5 249, 00 грн., що відповідає сумі грошового зобов`язання визначеного в податковій декларації з податку на додану вартість за січень 2016 року.

Проаналізувавши вказані обставини в сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем своєчасно та в повному обсязі виконано свій обов`язок по сплаті грошового зобов`язання з податку на додану вартість за січень 2016 року.

Водночас, суд не бере до уваги посилання контролюючого органу в письмових запереченнях на пункт 25 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 569 Деякі питання електронного адміністрування податку на додану вартість розрахунок з бюджетом у зв`язку з поданням уточнюючого розрахунку відповідно до пункту 50.1 статті 50 Кодексу, сплата податкових зобов`язань, визначених контролюючим органом відповідно до підпунктів 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 Кодексу, та сплата передбачених Кодексом штрафних санкцій і пені здійснюються платником податку з поточного рахунка до відповідного бюджету, у зв`язку з наступним.

Так, суд звертає увагу, що приписами вказаної норми не встановлено заборони щодо сплати платником податків грошових зобов`язань з ПДВ за рахунок коштів наявних у цього платника податків на рахунку в СЕА ПДВ.

При цьому, суд зауважує, що постанови Кабінету Міністрів України є підзаконними нормативно-правовими актами, які приймаються у відповідності до законів (які мають найвищу юридичну силу, зокрема таким є і Податковий кодекс України) і розвивають чи деталізують їх положення. У разі, якщо акти мають різну юридичну силу, застосовується акт вищої юридичної сили.

Крім цього, посилання контролюючого органу на приписи пункту 200-1.5 статті 200-1 ПК України також не можуть бути взяті до уваги судом, оскільки останні не встановлюють заборони щодо сплати платником податків грошових зобов`язань з ПДВ за рахунок коштів наявних у цього платника податків на рахунку в СЕА ПДВ.

Таким чином, враховуючи приписи статті 87.1. Податкового кодексу України (де вказано, що джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти. Джерелом самостійної сплати грошових зобов`язань з податку на додану вартість є суми коштів, що обліковуються в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, та джерела, зазначені в абзаці першому цього пункту. Сплата грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів), а також прописи пункту 40 підрозділ ІІ Розділу ХХ Податкового кодексу України (якими встановлено, що платник ПДВ звільняється від відповідальності за порушення строків, установлених цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань з податку на додану вартість за умови наявності у такі строки коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість у сумах, достатніх для сплати узгоджених податкових зобов`язань з податку на додану вартість до бюджету), суд дійшов висновку, що приписи пункту 25 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 569 не можуть бути застосовані за тим змістом, як їх тлумачить податковий орган, а саме: що з електронного рахунку погашаються суми податкових зобов`язань задекларованих платником податку в податкових деклараціях з ПДВ за звітні (податкові) періоди з 01.02.2015, оскільки є такими суперечать нормам Податкового кодексу України.

Що стосується тверджень позивача відносно проведення перевірки дотримання граничних строків спалити узгодженого грошового зобов`язання, право на проведення якої в обраній відповідачем формі не передбаченого нормами Податкового кодексу України, суд зверне увагу на таке.

Згідно підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального (пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України).

Відповідно до пункту 76.1 статті 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Аналізуючи наведені положення чинного законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин суд приходить до висновку, що камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 ПК України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника.

При цьому, будь-якого окремого рішення для проведення даного виду перевірки не вимагається, оскільки подання платником податків податкової звітної документації автоматично виступає юридичним фактом для перевірки її достовірності. Наведене свідчить про обов`язковий характер камеральної перевірки, яка проводиться у випадку подання платником звітних документів до контролюючого органу.

А відтак, камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об`єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.

Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).

Разом з тим, зважаючи на вимоги наведених норм права, вбачається відсутність у відповідача повноважень під час проведення камеральної перевірки досліджувати своєчасність сплати податкових зобов`язань, оскільки камеральною перевіркою охоплюються лише показники податкової звітності, у зв`язку з чим перевірка будь-яких інших відомостей перебуває поза межами даної перевірки. Аналіз достовірності сформованих платником показників податкової звітності під час камеральної перевірки не здійснюється.

Водночас, своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати податків може бути перевірена контролюючим органом в разі здійснення документальних перевірок в порядку, передбаченому статтями 77, 78 ПК України.

Аналогічна правова позиція викладене в постанові Верховного Суду від 23.10.2018 року у справі №809/2400/15.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку, що при прийнятті спірних рішень відповідач діяв не в порядок, спосіб та поза межами наданих йому повноважень.

У той же час, суд відхиляє доводи позивача в частині що контролюючим органом застосовано нарахування штрафів помісячно, а не одноразово, оскільки належного правового обґрунтування останнім ТОВ Квот доводам не надано.

Згідно частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Частиною 1 статті 143 КАС України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно частини 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).

В контексті приписів частини 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Судом встановлено, що позивач разом із відшкодуванням судового збору просив відшкодувати витрати на правовому допомогу.

Так, на підтвердження понесених витрат на правову дорогу ТОВ Квот надано до суду: договір про надання правової допомоги від 01.12.2016 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, рахунок на оплату №1 від 01.12.2016 року, квитанцію про сплату грошових коштів у розмірі 1 653, 60 грн., за підготовку позовної заяви згідно рахунку на оплату №1 від 01.12.2016 року.

Приймаючи до уваги те, що адміністративний позов підлягає задоволенню, то судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 378, 00 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 1 653, 60 грн. слід присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72, 73, 77, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Квот (04073, м. Київ, провулок Куренівський, б. 17, код ЄДРПОУ 31093865) до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві (04213, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, б. 58, код ЄДРПОУ 39468697) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомленні-рішення від 23.11.2016 року №0078351201, прийняте Державною податковою інспекцією в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомленні - рішення від 23.11.2016 року №0078361201, прийняте Державною податковою інспекцією в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві.

4. Судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень) та судові витрати на правову допомогу у розмірі 1 653,60грн. (одна тисяча шістсот п`ятдесят три гривні, 60 копійок) присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Квот (04073, м. Київ, провулок Куренівський, б. 17, код ЄДРПОУ 31093865) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві (04213, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, б. 58, код ЄДРПОУ 39468697).

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Амельохін