Постанова

від 06.06.2019 по справі 905/109/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2019 р. Справа № 905/109/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А. , суддя Білоусова Я.О. , суддя Тарасова І.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вх.№1097Д/2) на рішення господарського суду Донецької області від 11.03.2019 у справі №905/109/19 (суддя Бокова Ю.В., повний текст складено 15.03.2019 у приміщенні господарського суду Донецької області)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техстройінвест» , м.Бахмут Донецької області,

про стягнення 85369,57 грн,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Донецької області від 11.03.2019 у справі №905/109/19 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техстройінвест» задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техстройінвест» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» основний борг у сумі 39243,28 грн, 3% річних у сумі 3686,20 грн, інфляційні втрати у сумі 32913,40 грн, судовий збір у сумі 1565,37 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні 68,86 грн річних та 352,58 грн пені, нарахованих за період з 15.02.2014 по 19.06.2014 за порушення строків оплати за отриманий природний газ у січні-травні 2014 року, суд зазначив, що за переданий позивачем відповідачу природний газ на вказаний період заборгованість була погашена повністю у 2014 році, до набрання чинності Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , відповідно до положень якого на таку заборгованість не підлягали нарахуванню 3% річних, неустойка, а нараховані суми підлягали списанню. Щодо пені у сумі 9105,26 грн, суд дійшов висновку, що нарахування неустойки за простроченими зобов`язаннями покупця у частині заявленого позивачем періоду суперечить приписам частини 2 ст.2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси".

ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з вказаним рішенням не погодилося та звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Донецької області від 11.03.2019 у справі №905/109/19 у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 9457,84 грн та 3% річних у розмірі 68,88грн скасувати. Прийняти у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" щодо стягнення пені у розмірі 9457,84 грн та 3% річних у розмірі 68,88 грн задовольнити. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача.

В обґрунтування вимог скарги заявник посилається на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси", та здійснив неправомірну підміну юридичних понять «енергопостачання» та «газопостачання» . Також неправильно застосував норми Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії .

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.04.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Донецької області від 11.03.2019 у справі №905/109/19. Встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - 5 днів з дня вручення даної ухвали. Попереджено сторін, що апеляційна скарга на рішення господарського суду Донецької області від 11.03.2019 у справі №905/109/19 розглядатиметься за правилами пункту 10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

28.01.2014 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техстройінвест» (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №2494/14-ТЕ-7, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за кодом згідно з УКТ ЗЕД 27112100 00, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі-газ), на умовах цього договору.

Згідно з пунктом 1.2 договору (у редакції додаткової угоди №1 від 30.04.2014 до договору купівлі-продажу природного газу №2494/14-ТЕ-7 від 28.01.2014) газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Відповідно до пункту 2.1 договору продавець передає покупцеві з 01.01.2014 по 31.12.2014 газ обсягом до 60,000 тис.куб. метрів (шістдесят тисяч куб.метрів), у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. метрів).

Згідно з пунктом 5.2 договору ціна за 1000 куб. метрів природного газу за цим договором становить 1091,00 грн, з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за врегульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб.м природного газу - 1091,00 грн, крім того ПДВ - 20% - 218,20 грн, всього, з ПДВ - 1309,20 грн (одна тисяча триста дев`ять грн 20 коп.)

Відповідно до пункту 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з пунктом 7.2 договору у разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2014, і діє у частині реалізації газу до 31.12.2014, а у частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Вищезазначений договір та додаткову угоду до нього підписано представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками.

Сторонами договору на протязі січня - квітня 2014 року було підписано акти прийому-передачі природного газу, а саме: - б/н від 28.02.2014 у лютому 2014 на суму 17739,66 грн (13,550 тис.куб.м); - б/н від 31.03.2014 у березні 2014 на суму 13236,01 грн (10,110 тис.куб.м); - б/н від 30.04.20174 у квітні 2014 на суму 7158,70 грн (5,468 тис. куб. м); - б/н від 31.07.2014 у липні 2014 на суму 1399,54 грн (1,069 тис.куб.м); - б/н від 31.08.2014 у серпні 2014 на суму 832,64 грн (0,636 тис.куб.м); - б/н від 30.11.2014 у листопаді 2014 на суму 12285,53 грн (9,384 тис.куб.м); - б/н від 31.12.2014 у грудні 2014 на суму 15775,87 грн (12,050 тис.куб.м).

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення основного боргу, а також пені у сумі 9457,84 грн, 3% річних у сумі 3755,06 грн та інфляційних втрат у сумі 32913,40 грн.

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 7.2 договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору позивачем нараховано до стягнення пеню у сумі 9457,83 грн.

Разом з цим, статтею 1 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» (далі - Закон) визначено, що метою цього Закону є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2015 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного.

Згідно зі статтею 2 вказаного Закону встановлено мораторій на час, визначений у статті 1, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.

Вказаний Закон набрав чинності 07.02.2015.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2012 №705 «Про визначення гарантованих постачальників природного газу» гарантованими постачальниками природного газу є суб`єкти господарювання, що в установленому порядку отримали ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом та провадять діяльність на затвердженій Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, території з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом для споживачів України (крім промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії); гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.

У пункті 5 статуту Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 (у редакції, яка діяла на момент прийняття Закону) встановлено, що метою діяльності Компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтогазового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку.

Пунктом 6 статуту Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (в зазначеній редакції) встановлено, що предметом діяльності Компанії є, зокрема, постачання природного газу, організація виробництва і постачання електричної та теплової енергії.

Законом України "Про енергозбереження" визначено, що: «енергозбереження" - діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів; "паливно-енергетичні ресурси" - сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.

Відповідно до пункту 1.5 статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" енергоносії - кам`яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам`яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф`яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія.

Тобто природний газ як матеріальний об`єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів.

З урахуванням наведеного, в силу приписів чинного законодавства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" є енергопостачальною компанією в розумінні статті 2 Закону.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №913/66/18 від 18.01.2019.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції, чинній на момент прийняття Закону) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

Відповідно до ст.13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції, чинній на момент прийняття Закону) залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

За інформацією, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю Техстройінвест є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря (код КВЕД 35.30).

Тобто відповідач є виробником/виконавцем житлово-комунальних послуг та здійснює свою господарську діяльність у м.Бахмут (Донецька обл.), яке входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р.

Таким чином, встановивши, що позивач є енергопостачальною організацією, а відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг на території, де проводилася у спірний період часу антитерористична операція, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо поширення на спірні правовідносини, пов`язані із стягненням пені, мораторію, встановленого частиною другою статті 2 Закону.

Посилання заявника апеляційної скарги на невірне застосування місцевим господарським судом норм Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси", внаслідок безпідставного наділення позивача статусом «енергопостачальної компанії» є необґрунтованими, оскільки останній на власний розсуд тлумачить та визначає коло господарюючих суб`єктів, на яких розповсюджується дія ст.2 вищевказаного Закону.

Так, віднесення суб`єкта до "енергопостачальної компанії" у розумінні для цілей визначення можливості застосування мораторію, обумовлено виключно ознаками, наведеними в цій статті та не залежить від необхідної відповідності такого визначення "енергопостачальника", наведеного у ст.275 Господарського кодексу України.

Спеціальними нормативними ознаками енергопостачальної компанії, визначеними у ст. 2 Закону є: - здійснення поставок енергоресурсів; -споживання цих енергоресурсів виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг; - надання виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, обумовлених споживанням енергоресурсів, цих послуг в районі проведення антитерористичної операції.

Встановлений законодавцем мораторій на вимоги позивача до відповідача щодо спірної суми пені за своєю сутністю є компенсаційним засобом держави для виробників/виконавців житлово-комунальних послуг, так само як і ст.8 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" запроваджено мораторій на вимоги щодо нарахування та стягнення пені зі споживачів за прострочення платежів за житлово-комунальні послуги (у тому числі з газопостачання).

Тією мірою, якою виконавці/виробники житлово-комунальних послуг обмежені законодавчо у нарахуванні пені по відношенню до споживачів таких послуг, які знаходяться на території проведення антитерористичної операції, держава пропорційно та з урахуванням забезпечення суспільного інтересу відносно обставин, які у силу ст.2, 17 Конституції України відносяться до виключної сфери компетенції/відповідальності держави (проведення АТО), позивач, який перебуває під державним управлінням, також обмежений у цьому праві відносно виробників/виконавців житлово-комунальних послуг на території проведення антитерористичної операції (зокрема відповідача), що у повній мірі відповідає критеріям правомірного втручання у право мирного володіння у розумінні ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені 9105,26 грн, враховуючи поширення на спірні правовідносини, пов`язані із стягненням пені, мораторію, встановленого частиною другою статті 2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» .

Суд першої інстанції, відмовляючи у позові у задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені у сумі 352,58 грн та 3% річних у сумі 68,88 грн, нарахованих за період з 15.02.2014 по 19.06.2014 за порушення строків оплати за отриманий природний газ, зазначив, оскільки за переданий позивачем відповідачу природний газ у січні - травні 2014 року заборгованість була сплачена до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", то відповідно до положень вказаного Закону на таку заборгованість не підлягали нарахуванню інфляційні втрати, 3% річних, неустойка, а нараховані суми підлягали списанню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи таке.

30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон), яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до ст.1 вказаного Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води;

Згідно зі ст.2 цього Закону його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною 1 ст.3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Водночас частиною 3 ст.7 Закону, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що частиною 3 ст.7 Закону є нормою прямої дії; цією нормою законодавець передбачив можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань.

При цьому, застосування приписів частини 3 ст.7 Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Як свідчать матеріали справи, у пункті 1.2 договору сторони узгодили, що газ, який поставляється за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, національними творчими спілками та їх регіональними осередками (а.с.19).

Відповідна інформація про отримання відповідачем від позивача газу для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, міститься в актах приймання-передачі природного газу, підписаних сторонами (а.с.26-32).

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань одним з видів діяльності відповідача є, зокрема, постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря (код КВЕД 35.30) (а.с.60).

Ураховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що позивач та відповідач є суб`єктами, на яких розповсюджуються положення Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", зокрема, частини 3 ст.7 цього Закону.

За матеріалами справи, на момент набрання чинності вказаного Закону (30.11.2016) заборгованість відповідача за поставку природного газу за період з січня по травень 2014 за спірним договором купівлі-продажу природного газу була погашена, про що свідчать розрахунки, надані позивачем до позовної заяви (а.с.13-14), а також довідка щодо операцій по підприємству відповідача за період з 01.01.2014 по 31.12.2017 (а.с.45).

Обставини погашення відповідачем основної заборгованості за отриманий газ станом на час набрання чинності Законом не заперечується і позивачем (апелянтом).

Стосовно посилання апелянта на те, що відповідач не отримав відповідної ліцензії на здійснення теплопостачання колегія суддів зазначає, що такі доводи не заявлялися позивачем до суду першої інстанції та, відповідно, суд не розглядав їх, та не надавав правової оцінки. Отже, вказані доводи позивача не можуть бути прийняті до розгляду судом апеляційної інстанції у силу приписів ст.269 Господарського процесуального кодексу України, оскільки ці вимоги не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ураховуючи викладене, позивачем всупереч положенням частини 3 ст.7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" безпідставно нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 352,58 грн та 3% річних у розмірі 68,88 грн.

Щодо посилання скаржника на постанову Верховного Суду у справі №908/3211/16 від 14.02.2018, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у вказаній постанові відсутній висновок щодо необхідності включення до реєстру обсягів заборгованості теплопостачального підприємства для здійснення процедури врегулювання заборгованості, а зазначення у цій постанові про включення до реєстру обсягів заборгованості теплопостачального підприємства для здійснення процедури врегулювання заборгованості є наведенням фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, а не правовою позицією Верховного Суду про необхідність включення підприємства до вказаного реєстру для застосування частини 3 статті 7 Закону .

Посилання апелянта на постанову Східного апеляційного господарського суду у справі №917/887/18 є безпідставним, оскільки практика у господарському судочинстві не є прецедентною, а суд апеляційної інстанції бере до уваги виключно правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду (частина 4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не порушено і норми процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, що у відповідності до вимог ст.277 Господарського процесуального кодексу України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 11.03.2019 у справі №905/109/19 - без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 11.03.2019 у справі №905/109/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.А. Пуль

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя І.В. Тарасова