Рішення

від 04.06.2019 по справі 910/3407/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.06.2019Справа № 910/3407/19 Господарський суд міста Києва у складі Ярмак О.М., за участю секретаря судового засідання Коноплянко Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРА ЛТД" (03680, м.Київ, вул. Академіка Кримського, б.27, код ЄДРПОУ 39998322)

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" (03680, м.Київ, вул.Тверська, б.5, код ЄДРПОУ 40081347)

про визнання недійсним п.10.1 договору

Представники сторін:

Від позивача:не з`явився

Від відповідача: Качур С.А. адвокат

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕРА ЛТД" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" про визнання недійсним п.10.1 договору поставки № ЦЗВ-03-01718-01 від 25.05.2018.

У обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що умови пункту 10.1 договору поставки не відповідають вимогам чинного законодавства, так як передбачають подвійну відповідальність постачальника (позивача) за порушення зобов`язання у вигляді одночасного стягнення штрафу та неустойки, що суперечить ст. 61 Конституції України та є підставою для визнання вказаного пункту договору недійсним відповідно до положень ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2019 відкрито провадження у справі №910/3407/19 за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 16.04.2019.

04.04.2019 до суду від позивача надійшло доповнення до позовної заяви, в якій позивач зауважує про правову позицію Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 по справі № 904/5922/17, що є аналогічною спірним правовідносинам.

12.04.2019 через канцелярію суду відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив, зазначив, що види відповідальності постачальника за договором поставки в частині стягнення штрафу та неустойки за неналежне виконання зобов`язань (п. 10.1), не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а тому цей пункт не суперечить нормам чинного законодавства, позивач, як учасник та переможець тендерної пропозиції, за наслідком якої було укладеного договір поставки, погодився з умовами тендерної документації, в якій викладені усі істотні умови закупівлі та з умовами проектну договору.

16.04.2019 до суду надійшло клопотання про перенесення слухання справи.

У судовому засіданні 16.04.2019 було оголошено перерву до 21.05.2019.

21.05.2019 судом протокольною ухвалою закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті спору на 04.06.2019.

У судовому засіданні 04.06.2019 представник відповідача проти заперечував, представник позивача у засідання суду не з`явився, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 240 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представника відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.05.2018 між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тера-ЛТД" (постачальник) був укладений договір поставки № ЦЗВ-03-01718-01, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка та кількість якої вказується в специфікації, яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі.

Відповідно до п. 1.2 договору, найменування продукції: частини залізничних локомотивів, трамвайних моторних вагонів і рухомого складу; кріплення та арматура і їх частини; механічне устаткування для керування рухом (запасні частини до колійних машин).

Згідно специфікації № 1 до договору поставки, сторони погодили продукцію, яка підлягала поставці, а саме - генератори ЄГВ.08.У1 УИАЦ.526366.001-10 у кількості 13 штук, загальною вартістю 4 048 200,00 грн.

Згідно з п. 4.3 договору загальна сума даного договору на момент його укладення складає 4 048 200,00 грн.

Згідно з п. 5.2 договору поставка продукції проводиться партіями протягом терміну дії договору, тільки після письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до прийому продукції. Відповідальність за достовірність інформації, яка вказується у рознарядці, несе замовник. Рознарядка надається постачальнику в оригіналі шляхом направлення засобами поштового зв`язку (Укрпошта) цінного листа з описом вкладення та/або направлення сканкопії рознарядки електронним листом із застосуванням електронної пошти.

Сторони погоджують, що рознарядка вважається отриманою постачальником з дня її відправлення замовником засобами поштового зв`язку (Укрпошта) та/або електронною поштою (е-mail).

Кожна партія продукції постачається протягом 30 календарних днів з дати письмової рознарядки замовника, якщо інше не вказано у рознарядці.

Датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції вантажоодержувачем - кінцевим одержувачем, реквізити якого зазначені в рознарядці замовника, що підтверджується належно оформленим актом прийому-передачі, який підписується представниками вантажоодержувача, постачальника та затверджується керівництвом служби філії/залізниці вантажоодержувача, оригінал якого надається замовнику (п. 5.3 договору).

Відповідно до п. 10.1 договору, за порушення термінів постачання постачальник оплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% від суми непоставленої в строк продукції на умовах передбачених п.5.2 даного договору, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 15% від суми непоставленої в строк продукції. При цьому постачальник не звільняється від виконання своїх зобов`язань допоставити продукцію, якщо про інше не попередив письмово замовник.

За доводами позивача, пункт 10.1 договору поставки має бути визнаний недійсним, оскільки він передбачає подвійну відповідальність постачальника за порушення негрошового зобов`язання (не поставку або несвоєчасну поставку продукції) у вигляді подвійного стягнення штрафу та неустойки (пені), суперечить ст. 61 Конституції України та ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідач позов не визнає, вказує про невірне тлумачення позивачем умови договору, яка була погоджена сторонами при прийнятті позивачем тендерної пропозиції та укладенні правочину.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини 1 статті 546 ЦК України є порука, гарантія, застава, притримання, завдаток та, зокрема, неустойка, а частиною 2 цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 ЦК України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 ЦК України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону. Водночас, відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Частина перша статті 216 Господарського кодексу України зазначає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини першої та четвертої статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Тобто, право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до стаття 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодекс України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені полягає у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та до дня виконання зобов`язання. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

На відміну від пені, штраф застосовується одноразово у випадку порушення боржником зобов`язання.

Тобто, форма сплати штрафу, застосованого в договорі, є відмінною від сплати пені, яка в свою чергу, застосовується у вигляді відсоткової ставки за кожен день прострочення.

Як вже було встановлено судом, пунктом 10.1 договору сторони передбачили відповідальність постачальника за порушення термінів постачання у вигляді пені у розмірі 0,1 % від суми непоставленої (недопоставленої) продукції за кожен день прострочення, а також додаткову відповідальність постачальника у вигляді штрафу (15 %) за непоставку (недопоставку) продукції, у випадку порушення постачальником (позивачем) своїх зобов`язань відповідно до вказаного пункту більше, ніж на 15 днів.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм матеріального, зокрема, ст.ст. 193, 216, 217, 218, 230, 231, 232 ГК України, ст.ст. 526, 549, 627 ЦК України та ст. 61 Конституції України, суд прийшов до висновку, що пункт 10.1 договору поставки не встановлює подвійної відповідальності за одне й те саме порушення, та відповідно жодним чином не порушує положень ст. 61 Конституції України та відповідає статті 231 Господарського кодексу України.

Заявлені позивачем вимоги та доводи ґрунтуються на довільному тлумаченні умов п.10.1 договору та норм чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно положень ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження заявлених вимог.

Стосовно посилань позивача на практику Верховного Суду у справі № 904/5922/17, то зазначені у вказаній постанові відносини стосуються підстав та розміру нарахування неустойки відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, якщо її розмір не встановлено у договорі, вказані правовідносини не є аналогічними даному спору.

Проаналізувавши положення чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог в зв`язку з їх безпідставністю та недоведеністю.

Відповідно до ст.129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 165, 232-233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРА ЛТД" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" про визнання недійсним п.10.1 договору поставки № ЦЗВ-03-01718-01 від 25.05.2018, відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено: 07.06.2019

Суддя О.М.Ярмак