Постанова

від 04.06.2019 по справі 222/60/16-ц

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22-ц/804/1234/19

222/60/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

Єдиний унікальний номер 222/60/16-ц

Номер провадження 22-ц/804/1234/19

04 червня 2019 року місто Маріуполь

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Донецького апеляційного суду у складі:

головуючого судді Гаврилової Г.Л.

суддів - Пономарьової О.М., Ткаченко Т.Б.

за участю секретаря - Єфремової О.В.

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

сторони за зустрічною позовною заявою:

позивачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадженні з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах яких діє представник ОСОБА_4 , на рішення Володарського районного суду Донецької області від 06 грудня 2016 року, у складі судді Доценко С.І.

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права на ? частку спільного сумісного майна подружжя, визнання права власності на будівельні матеріали.

Позов мотивовано тим, що позивач з 19 листопада 2011 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За час шлюбу та спільного проживання з ним однією сім`єю до шлюбу з 2008 року за її особисті кошти було зроблено капітальний ремонт житлового будинку та господарських будівель домоволодіння АДРЕСА_1 , яке належало чоловіку на праві особистої приватної власності.

Посилаючись на те, що за час її сумісного з ОСОБА_5 проживання спірне домоволодіння, яке належало останньому в наслідок спільних трудових та грошових затрат подружжя, а також її особистих затрат (вкладених особистих коштів) істотно збільшився у своїй вартості, просила суд: визнати домоволодіння АДРЕСА_1 та земельну ділянку за тією ж адресою спільною сумісною власністю подружжя; визнати право власності на 1/2 частку домоволодіння АДРЕСА_1 ; 1/2 частку земельної ділянки для обслуговування домоволодіння АДРЕСА_1 та на всі будівельні матеріали, які були використані при переобладнанні будинку та господарських прибудов.

У лютому 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно, визнання права власності на будівельні матеріали, вселення та визначення порядку користування домоволодінням та земельною ділянкою.

Зустрічний позов мотивовано тим, що вони є дочками спадкодавця та спадкоємцями першої черги за законом після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Окрім них спадкоємцем першої черги є його дружина ОСОБА_1 Вони у передбачений законом строк звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті батька. Домовленості про розподіл всього спадкового майна між ними та ОСОБА_1 не досягнуто. Зазначають, що мають право на 2/3 частки спірного домоволодіння та земельної ділянки. ОСОБА_1 чинить перешкоди в користуванні спірним майном.

Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили суд: визнати за ними право власності в порядку спадкування на 2/3 частки домоволодіння АДРЕСА_1 та 2/3 частки земельної ділянки для обслуговування домоволодіння; визнати за ними право власності на 2/3 частини будівельних матеріалів, які були використані при будівлі нежитлової прибудови літ. А1-1, гаражу літ Ж, сараю літ. Б відкритої веранди літ д ; вселити їх у спірне домоволодіння та визначити порядок користування домоволодінням, виділивши їм для проживання житлові кімнати в будинку 1-3,1 - 4 , кімнату 1 -5 - виділити ОСОБА_1 , а решту залишити в спільному користуванні, а також виділити їм у користування частку земельної ділянки за вищевказаною адресою.

Рішенням Володарського районного суду Донецької області від 06 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 15 березня 2017 року , у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено.

За наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_3 , постановою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року ухвала Апеляційного суду Донецької області від 15 березня 2017 року в частині відмови у задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно, вселення та визначення порядку користування домоволодінням та земельною ділянкою скасоване, та справа в цій частині передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, та саме в цій частині судове рішення є предметом перегляду апеляційної інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_3 .

В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції ОСОБА_3 просить рішення суду від 06 грудня 2016 року в частині відмови у задоволені її позову скасувати та прийняти в даній частині нове, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно вона не мала можливості , оскільки позивачка не надала нотаріусу оригінали документів на спірне майно, а також у травні 2016 року суд заборонив нотаріусу Чичековій О .А. видавати свідоцтво про право на спадщину за законом на спірне майно до вирішення цивільної справи по суті. Отже, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що вона передчасно звернулась до суду за захистом свого майнового права, оскільки в неї відсутні правовстановлюючі документи.

У судове засідання, призначене на 04 червня 2019 року ОСОБА_3 , її представник ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, не з`явились, від ОСОБА_3 надійшла письмова заява про слухання справи за їх відсутність. ( а.с. 96,97,109 том3)

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_6 , які частково заперечували проти задоволення вимог апеляційної скарги, визнали за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частку спадкового майна, що є предметом спору у даній цивільній справі, проте, заперечували в задоволені іншій частині позовних вимог, заслухавши пояснення ОСОБА_3 , що діє в своїх та інтересах ОСОБА_2. на підставі довіреності від 26.04.2019 року , її представника ОСОБА_4 , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що згідно із свідоцтвом про шлюб від 19 листопада 2011 року серії НОМЕР_1 , виданим Приморським ВДРАЦС Маріупольського міського управління юстиції в Донецькій області за актовим записом № 561 було зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_5 є:його дружина- ОСОБА_1 , його дочки : ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) та ОСОБА_3

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина, в тому числі, на жилий будинок із шлакоблоку та цегли жилою площею 56.5 кв. м літ. А-1 з надвірними побудовами: нежила прибудова А1, сараї В,К,Б, вбиральня - Г, літня кухня Д, гараж Е, підвал К/п, розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_1 .

Вказане майно належало спадкодавцеві на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21 січня 2000 року р-р 168, зареєстрованого в Володарському БТІ 28 січня 2000 року за № 58.

Згідно з технічним паспортом та відомостями інвентарної книги БТІ станом на 09 січня 2008 року спірне домоволодіння складалось з житлового будинку загальною площею внутрішніх приміщень 84,7 кв. м, загальна площа жилих приміщень 62,0 кв. м, жилою площею 47,5 кв. м, підсобним приміщенням 14,5 кв. м та площі приміщень які не входять в загальну 22,7 кв. м. Будинок складався із коридору, чотирьох житлових кімнат, кухні, підсобного приміщення, сіней, а також надвірними побудовами: нежилі прибудови А1-1, а-1, сараїв В, К, гаражу Е, літньої кухні Д, погребу К/п колодязю Ж та огорожею № 1. Інвентарна вартість будинку та господарських будівель не визначена. ( а.с.1 том1)

Згідно технічного паспорту та відомостям інвентарної книги Бюро технічної інвентаризації на 30 травня 2016 року, спірне домоволодіння складається з житлового будинку А-1, загальна площа внутрішніх приміщень будинку 86,1 кв.м., корисна 73, 3кв.м., житлова - 47, 3кв.м., допоміжна 26 кв. м., площа літніх приміщень 12,8 кв.м. Будинок складається з коридору, 4 житлових кімнат, кухні, санвузлу, сіней та навісу, а також надвірних побудов: нежитлова прибудова А1-1, а-1 сіней, а2-1 навісу, а1 ганку, Б-сараю, В - сіннику, Г- вбиральні , Д - літньої кухні, д1 відкритої веранди, гаражу-Ж, ж/е оглядової ями, К - сараю, к/п погрібу, З - душу, Л - колодязю, №1 - ворота, №2-5 - огорожа. Інвентарна вартість домоволодіння не визначена. В технічній документації зазначено, що будівлі А1-1- нежила прибудова, Б - сарай, Ж - гараж, д1 - веранда збудовані самовільно (а.с.189-194).

27 липня 2012 року ОСОБА_5 набув право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,2500 га в АДРЕСА_1 , кадастровий номер НОМЕР_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 27 липня 2012 року.( а.с .8-9том1)

Згідно з довідкою Новокраснівської сільської ради Нікопольського (Володарського) району Донецької області рішенням виконкому від 26 листопада 2015 року вулицю Дзержинського в АДРЕСА_1 перейменовано на АДРЕСА_1 .

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог щодо визнання права власності на спадкове майно, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 не довела суду неможливість реалізувати своє право на спадщину в досудовому порядку, отже,вона не позбавлена права отримати свідоцтво про право власності на спадкове майно у нотаріуса.

Судова колегія не погоджується з такими висновками суду.

Право власності особи набувається на підставах, що не заборонені законом зокрема із правочинів ( частина перша статті 328 ЦК України).

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно із частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини, для прийняття якої встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 цього Кодексу).

Частиною п`ятою статті 1268 ЦК України встановлено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, яким згідно із частиною другою статті 1220 цього Кодексу є день смерті особи.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України), а лише обмежує його право на розпорядження спадщиною.

Таким чином, ОСОБА_3 , яка вчасно звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, має право володіти й користуватися спадковим житловим будинком.

На обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_3 посилалась на те, що вона позбавлена можливості отримати свідоцтво про право власності після смерті батька ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до них та ухвалою Володарського районного суду Донецької області від 15 січня 2016 року було заборонено приватному нотаріусу Маріупольського міського нотаріального округу Чичековій О .А. видавати свідоцтва про право власності після смерті ОСОБА_5 на ? частини спірного домоволодіння та земельної ділянки. Вказане рішення суду є чинним та ніким не оскаржено.

Як роз`яснено в п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року Про судову практику у справах про спадкування , свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Отже, оскільки нотаріус відмовив ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про прийняття спадщини з підстав судової заборони видавати свідоцтва про право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_2 , це не позбавляє її права звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні спадковим майном шляхом вселення, а також ставити питання про визначення порядку користування таким майном.

У судовому засіданні як позивач за первісним позовом ОСОБА_1 так і позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 , погоджуються, що спадкоємцями після померлого ОСОБА_2 на спірне спадкове майно, що є предметом спору у даній цивільній справі, є три особи , а саме- ОСОБА_1 , ОСОБА_3, та ОСОБА_2 ОСОБА_2) у рівних частках, тобто по 1/3 частині.

Приймаючи до уваги, що ОСОБА_3 як спадкоємець першої черги після смерті батька ОСОБА_2 позбавлена будь-якого позасудового способу вирішити питання щодо оформлення спадщини, судова колегія вважає, що позовні вимоги щодо визнання права власності на спадкове майно, у обсязі, що належало за життя померлому ОСОБА_2 , а саме жилий будинок АДРЕСА_1 та на 1/3 частку земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , для обслуговування даного домоволодіння за даною адресою,- підлягають задоволенню.

При цьому судова колегія відхиляє доводи та вимоги ОСОБА_3 щодо визнання права спільної сумісної власності на 2/3 частини даного спадкового майна спільно з ОСОБА_2 ,оскільки спадкове майно має статус спільного часткового майна відповідно до частини 1 статті 1267 ЦК України, та частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

З урахуванням викладеного та приписів статті 383 ЦК України, яка встановлює, що власник жилого будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, позовні вимоги ОСОБА_3 про вселення в спадковий будинок також підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог про визначення порядку користування будинком та земельною ділянкою.

Відповідно до частин першої та третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у зустрічнім позові заявляли, що не можуть пропонувати варіанти розподілу жилого будинку та просили визначити порядок його користування та земельною ділянкою без визначення будь- яких конкретних варіантів, з урахуванням їх долі, що становить 2/3 частки. ( а.с. 225 том 1)

У судовому засіданні ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уточнили, що просять виділити їм жилі кімнати 1-3, 1-4, а кімнату 1-5 - відповідно ОСОБА_1 .

Рішенням суду першої інстанції позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_2 відмовлено у позові, зокрема, про визначення порядку користуванням спадковим будником та земельною ділянкою, та в даній частині судове рішення набрало законної сили.

Відповідно до частини 1,2,3 статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

За змістом даної статті вбачається, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Такий же висновок застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року в справі № 6-1500цс15.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у зустрічному позові заявляли, що не можуть пропонувати варіанти розподілу жилого будинку та просили визначити порядок користування жилим будинком та земельною ділянкою без визначення будь- яких конкретних варіантів. ( а.с. 225 том 1)

Згідно пояснень у суді , вони просили виділити їм жилі кімнати 1-3, 1-4, а кімнату 1-5 виділити ОСОБА_1 .

Як вбачається з плану будинку та експлікації внутрішніх приміщень, площа житлової кімнати 1-3 складає 18,7 кв.м., кімнати 1-4 -відповідно 8,3 кв.м, та кімнати 1-5 - 8,1. кв.м. ( а.с. 191,192 том 1)

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.

Отже, з урахуванням того, що 1/3 частка від загальної житлової площі будинку становить15,8 кв.м. ( 47, 3кв.м. : 3), позивач ОСОБА_1 категорично не погоджувалась з варіантом, запропонованим позивачами за зустрічними позовом, а з іншими варіантами не погоджувались відповідно інші сторони, визначення пропонованого ОСОБА_3 порядку користування будинком, буде суперечити принципу справедливості, та не може вважатись відступленням в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним.

Крім того, між сторонами виник спір щодо порядку користування земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок, який належить сторонам на праві спільної часткової власності.

Відповідно до статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанцій) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

За змістом статті 3 Цивільного кодексу України принцип добросовісності означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків,

Частиною першою статті 88 ЗК України передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Відповідно до роз`яснень, наданих судам у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , зазначено, якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони не досягли угоди щодо користуванння земельною ділянкою для обслуговування будинку. При цьому позивач за зустрічним позовом не пропонував жодного варіанту користування земельною ділянкою.

З метою вирішення питання щодо можливості визначення порядку користування спірною земельною ділянкою, та визначення меж земельних ділянок, якими сторони мають користуватися, суд призначає у справі судову земельно-технічну експертизу.

Основними завданнями земельно-технічної експертизи є:

- визначення фактичного землекористування земельними ділянками, а саме фізичних характеристик земельних ділянок (конфігурації, площі, промірів тощо);

- визначення відповідності фактичного розташування будівель, споруд та інших об`єктів відносно меж земельних ділянок їх розташуванню у відповідній технічній документації;

- визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлювальних документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки;

- визначення можливості розподілу (порядку користування) земельними ділянками, розробка варіантів їх розподілу (порядку користування);

- визначення можливих варіантів підходу та проїзду до земельних ділянок, встановлення земельного сервітуту.

У даній справі судова земельно-технічна експертиза щодо визначення порядку користування земельною ділянкою не проводилась та такого клопотання сторони у справі не заявляли. Не заявляла такого клопотання ОСОБА_3 і в апеляційному суді.

Доводи позивача, викладені у апеляційній скарзі, що суд безпідставно відмовляв у призначенні судової будівельно- технічної експертизи, не стосуються даних позовних вимог щодо земельної ділянки. У свою чергу, ухвала судді про визначення варіантів розподілу земельної ділянки від 18 березня 2016 року не виконана у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не сплатили вартість експертизи.( а.с. 202 том 1)

Оскільки суд позбавлений процесуальної можливості з`ясувати варіанти порядку для користування земельної ділянки без проведення відповідної експертизи, а позивач ОСОБА_3 усунулась від обов`язку доведення своїх вимог, підстав для задоволення позовних вимог про визначення порядку користування земельною ділянкою наразі не має.

Даний висновок суду ніяким чином не ущемляє право позивача вирішувати дане питання як у спосіб, передбачений ст. 88 ЗК України, так і у судовому порядку з додержанням процесуальних вимог щодо доказування у цивільному процесі.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновками суду щодо відмови у задоволені позову ОСОБА_3 про визначення порядку користування домоволодінням та земельною ділянкою.

При цьому помилкові висновки суду першої інстанції щодо наявності єдиної підстави для відмови у задоволені позову ОСОБА_3 про визначення порядку користування домоволодінням та земельною ділянкою, а саме- передчасність звернення до суду у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів, не впливає на вірний висновок суду щодо відмови у задоволені в даній частині позову.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах яких діє представник ОСОБА_4 , задовольнити частково.

Рішення Володарського районного суду Донецької області від 06 грудня 2016 року в частині відмови у задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно, вселення - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно та вселення - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частки спадкового майна після померлого ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке складається з домоволодіння АДРЕСА_1 та на 1/3 частку земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , для обслуговування даного домоволодіння за даною адресою.

Вселити ОСОБА_3 в домоволодіння АДРЕСА_1 .

Судове рішення в частині відмови у задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення порядку користування домоволодінням АДРЕСА_1 АДРЕСА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 07 червня 2019 року.

Головуючий Гаврилова Г.Л.

Пономарьова О.М.

Ткаченко Т.Б.