Ухвала

від 21.05.2019 по справі 760/8344/19

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 760/8344/19

Провадження № 1-кс/760/4817/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2019 року м. Київ

Слідчий суддя Солом`янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участі: адвоката ОСОБА_3 (свідоцтво № 2 від 20.05.2013р. про право на заняття адвокатською діяльністю та ордер), прокурора ОСОБА_4 , детектива ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання адвоката ОСОБА_3 , подане в інтересах ОСОБА_6 , про скасування арешту майна в кримінальному провадженні № 42016000000001254 від 16.05.2016р., -

В С Т А Н О В И В:

До Солом`янського районного суду м. Києва надійшло вказане клопотання.

Подане клопотання обґрунтоване тим, що ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 30.10.2018р. в справі № 760/27746/18 накладено арешт, зокрема, на майно, яке належить ОСОБА_6 , а саме: автомобіль марки «Volkswagen Transporter», 1998р. випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 (номер двигуна НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 ); автомобіль марки «Toyota Rav4», 2013р. випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 (номер двигуна НОМЕР_5 , номер кузова НОМЕР_6 ); корпоративні права ТОВ «Видавництво «Знання України» (код ЄДРПОУ 31056404) у розмірі внеску до статутного фонду в сумі 826грн., з позбавленням права на відчуження, розпорядження та користування даним майном.

Вказаний арешт, на думку адвоката, було накладено необґрунтовано, оскільки в матеріалах кримінального провадження та в самій ухвалі слідчого судді не зазначено доводів, якими детектив обґрунтовував доводи щодо наявності обставин, які підтверджують, що незастосування заборони користування транспортними засобами та корпоративними правами призведе до приховування, пошкодження, псування майна, його зникнення, втрати, знищення.

Крім того, на думку адвоката, детективом не підтверджено необхідності обмеження права користування транспортними засобами, та не було надано жодних відомостей, що з моменту пред`явлення підозри ОСОБА_7 , підозрюваним вчинялися будь-які дії, направлені на відчуження транспортних засобів для уникнення можливої конфіскації, що свідчить про добросовісність поведінки ОСОБА_6 та дає підстави вважати, що ризики приховування або знищення майна в результаті його використання є перебільшеними.

Також адвокат в клопотанні зазначив, що детективом не було вжито жодних заходів для вчинення дій щодо збереження арештованого майна від приховування, пошкодження, псування майна, його зникнення, втрати, знищення, оскільки ключі та технічні паспорти від транспортних засобів перебувають у володінні ОСОБА_6 .

Крім цього, на думку адвоката, забезпечення кримінального провадження, як обмеження права користування майном, зокрема корпоративними правами ТОВ «Видавництво «Знання України» (код ЄДРПОУ 31056404) у розмірі внеску до статутного фонду в сумі 826грн., є втручання органів досудового розслідування в господарську діяльність юридичної особи, яка полягає у заборонні брати участь у загальних зборах, приймати рішення, які безпосередньо впливають на управління юридичною особою, що у свою чергу може призвести до настання негативних наслідків для юридичної особи в цілому.

В судовому засіданні адвокат підтримав подане клопотання та просив його задовольнити в повному обсязі.

Прокурор ОСОБА_4 та детектив ОСОБА_5 в судовому засіданні не заперечували проти задоволення клопотання адвоката.

Згідно ч. 4 ст. 107 КПК України фіксування судового засідання здійснювалось за допомогою технічних засобів.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши надані матеріали клопотання та матеріали клопотання про арешт майна в кримінальному провадженні № 42016000000001254 від 16.05.2016р (справа № 760/27746/18), слідчий суддя вважає, що клопотання адвоката підлягає задоволенню з наступних підстав.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, прокурора, які звертаються з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Зі змісту ч. 1 ст. 170 КПК України вбачається, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

В ході судового розгляду клопотання встановлено, що Національним антикорупційним бюро України здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 42016000000001254 від 16.05.2016р.

23.10.2018р. ОСОБА_6 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України.

30.10.2018р. ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва (справа № 760/27746/18) накладено арешт, зокрема, на майно, яке належить ОСОБА_6 , а саме: автомобіль марки «Volkswagen Transporter», 1998р. випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 (номер двигуна НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 ); автомобіль марки «Toyota Rav4», 2013р. випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 (номер двигуна НОМЕР_5 , номер кузова НОМЕР_6 ); корпоративні права ТОВ «Видавництво «Знання України» (код ЄДРПОУ 31056404) у розмірі внеску до статутного фонду в сумі 826грн., з позбавленням права на відчуження, розпорядження та користування даним майном.

Відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, зокрема, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України слідчий суддя суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Європейський суд з прав людини при здійсненні правосуддя неодноразово звертав увагу на: структуру статті 1 Першого протоколу, а саме «три норми»: Ця стаття містить три окремі норми. Перша норма, яка має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам вона міститься в другому реченні частини першої. Третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети; ця норма міститься в частині другій.

Перед тим як з`ясувати, чи було дотримано першу норму, Суд повинен встановити застосовність у цій справі решти двох норм. Рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) від 23 вересня 1982 р., заяви №№ 7151/75; 7152/75, серія А, № 52.

Крім того, Європейський суд з прав людини наголошує, що втручання у право власності допустиме лише тоді, коли воно переслідує легітимну мету в суспільних інтересах. Але, окрім того, втручання у право безперешкодного користування своїм майном передбачає «справедливу рівновагу» між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав людини.

Суд також наголошує на тому, що втручання, особливо коли воно має розглядатися в контексті частини другої статті 1 Протоколу № 1, має забезпечити «справедливу рівновагу» між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення цієї рівноваги відбивається в структурі статті 1 загалом, а отже, й у частині другій. Має бути розумне співвідношення між засобами, що використовуються, і поставленою метою.

З`ясовуючи, чи дотримано цієї вимоги, Суд визнає, що держава має право користуватися широкими межами свободи розсуду як у виборі засобів примусового виконання наказів, так і у з`ясуванні виправданості наслідків такого виконання наказів у світлі загальних інтересів виконання, що спрямоване на досягнення мети, поставленої даним законом. У таких сферах, як житлова, що відіграє центральну роль у забезпеченні добробуту й економічної політики в сучасному суспільстві, Суд поважатиме законодавчі рішення, якщо вони відповідають загальним інтересам і ґрунтуються на чітко сформульованому розумному вмотивуванні (див. рішення у справі «Мелахер та інші проти Австрії» (Mellacher and Others v. Austria), заяви №№ 10522/83; 11011/84; 11070/84, рішення від 19 грудня 1989 р., п. 48, та у справі «Шассанью та інші проти Франції» (Chassagnou and Others v. France) [GC], від 29 квітня 1999 р., заяви №№ 25088/94, 28331/95 та 28443/95, п. 75). Рішення у справі «"Іммобільяре Саффі" проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [GC] від 28 липня 1999 р., заява № 22774/93, п. 49.

Так, у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» заявники скаржились на те, що постанова муніципалітету міста Стокгольм, яка дозволяла місцевій владі відчужувати за своїм бажанням практично без обмежень будь-яку власність, порушувала їхнє право власності за статтею 1 Протоколу № 1. Суд ухвалив, що хоч подібне відчуження теоретично залишало за власниками право користуватися та розпоряджатися своєю власністю, однак практично їхні можливості робити це були обмежені настільки, що застосування шведського закону справді порушувало їхнє право на вільне володіння своїм майном. Розглянувши справу, Суд також підкреслив свою думку про те, що Конвенція у цілому вимагає збереження балансу між інтересами суспільства і основними правами людини, та зауважив, що у випадку позбавлення власності, встановлені обмежень на користування нею чи в інших подібних випадках справедливість вимагає, щоб особам, які постраждали, було надано право оскаржувати рішення уряду з питань позбавлення власності, встановлення контролю за її використанням і було надане відшкодування.

Як встановлено в ході судового розгляду клопотання, ухвалою слідчого судді від 30.10.2018р. накладений арешт на майно ОСОБА_6 автомобіль марки «Volkswagen Transporter», 1998р. випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 (номер двигуна НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 ); автомобіль марки «Toyota Rav4», 2013р. випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 (номер двигуна НОМЕР_5 , номер кузова НОМЕР_6 ); корпоративні права ТОВ «Видавництво «Знання України» (код ЄДРПОУ 31056404) у розмірі внеску до статутного фонду в сумі 826грн., зокрема, з позбавленням права на користування даним майном.

Аналізуючи вказанів ухваліслідчого суддівід 30.10.2018р.правові підставидля арештумайна,розумність таспіврозмірність обмеженняправа власностізавданням кримінальногопровадження,слідчий суддявважає,що арешт на вказане майно із застосуванням найбільш обтяжливого способу арешту у вигляді заборони користування ним, є необґрунтованим та відповідно до вимог ч. 4 ст. 173 КПК України може призвести до наслідків, які суттєво позначаться на інтересах володільця майна, а вразі його псування і на інтересах досудового розслідування, оскільки не буде забезпечено збереження цього майна.

Крім того, слідчий суддя приходить до висновку, що таке втручання не відповідає принципам пропорційності, «справедливої рівноваги» між інтересами суспільства і основними правами людини та призвело до обмеження права власності осіб на безперешкодне користування своїм майном та особливого і надмірного тягарю для особи.

За таких обставин, слідчий суддя вважає необхідним скасувати, застосовану ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 30.10.2018р., заборону користування вказаним вище майном, що буде відповідати принципам розумності та співрозмірності, та забезпечить виконання завдань кримінального провадження.

На думку слідчого судді, накладений на дане майно арешт із забороною відчуження та розпорядження, в даному випадку, повністю унеможливить та мінімізує ризики втрати майна.

Керуючись ст.ст. 98, 131, 132, 170-173, 174, 309, 376, 395 КПК України, слідчий суддя, -

У Х В А Л И В:

Клопотання адвоката ОСОБА_3 , подане в інтересах ОСОБА_6 , про скасування арешту майна в кримінальному провадженні № 42016000000001254 від 16.05.2016р. задовольнити.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 30.10.2018р., на майно ОСОБА_6 , а саме: автомобіль марки «Volkswagen Transporter», 1998р. випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 (номер двигуна НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 ); автомобіль марки «Toyota Rav4», 2013р. випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 (номер двигуна НОМЕР_5 , номер кузова НОМЕР_6 ); корпоративні права ТОВ «Видавництво «Знання України» (код ЄДРПОУ 31056404) у розмірі внеску до статутного фонду в сумі 826грн. - скасувати в частині заборони користування ним.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя: ОСОБА_1