Ухвала

від 04.06.2019 по справі 229/4661/18

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 229/4661/18

Номер провадження 11-кп/804/780/19

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2019 року місто Бахмут

Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого судді Шигірта Ф.С.,

суддів: Залізняк Р.М., Стародуба О.Г.,

за участю:

секретаря с/з Дороніна Д.Р.,

прокурора Медінцевої Н.А.,

особа, щодо якої вирішується

питання про застосування

примусових заходів медичного характеру ОСОБА_1 ,

захисника Кулика С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Донецького апеляційного суду апеляційні скарги прокурора та захисника на ухвалу Дружківського міського суду Донецької області від 29 березня 2019 року у кримінальному провадженні №12018050260000949, якою до ОСОБА_1 застосовано примусові заходи медичного характеру,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 29 березня 2019 року до :

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с.Євминка, Козелецького району, Чернігівської області, громадянина України, з середньою освітою, який не судимий, не працює, не одружений, має інвалідність 2 групи, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , застосовано примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу з посиленим наглядом.

Згідно ухвали суду, 08 серпня 2018 року ОСОБА_1 перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , у приміщенні літньої кухні разом із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вживали спиртні напої. Цього ж дня близько 15 години 00 хвилин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникла сварка на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, в ході якої у ОСОБА_1 виник умисел на спричинення тілесних ушкоджень будь - якого ступеня тяжкості ОСОБА_2 Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_1 , діючи умисно взяв у праву руку кухонний ніж та умисно наніс ОСОБА_2 не менше одного удару клинком цього ножа в область черева, заподіявши потерпілому: проникаючу колото-різану рану передньої черевної стінки проникаючу в черевну порожнину з ушкодженням великого сальника, які є тяжкими згідно висновку СМЕ №119 від 27.09.2018.

Таким чином, ОСОБА_1 , своїми умисними діями, що виразилися в спричинені тяжкого тілесного ушкодження небезпечного для життя в момент заподіяння, вчинив суспільно-небезпечне діяння, що містить ознаки злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України.

З ухвалою не погодились прокурор та захисник і оскаржили її в апеляційному порядку.

Прокурор просив змінити ухвалу в частині виключення з висновків суду викладених в мотивувальній частині ухвали посилання про вчинення ОСОБА_1 інкримінованих дій умисно та з певною метою.

Захисник просив скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою застосувати до ОСОБА_1 примусові заходи медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку в зв`язку із вчиненням суспільно небезпечного діяння, що містить ознаки злочину, передбаченого ст.128 КК України. Зазначає, що дії ОСОБА_1 не можуть бути навмисними, а носять форму злочинної недбалості оскільки він є неосудним. Вчинені ним дії повинні кваліфікуватись за ст.128 КК України, яка згідно ст.12 КК України відноситься до злочинів невеликої тяжкості. Вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального правопорушення та посилається на те, що в судовому засіданні було встановлено фактично, що сварка відбулася між потерпілим ОСОБА_2 і ОСОБА_1 . Коли ОСОБА_2 став випроваджувати ОСОБА_1 з літньої кухні, тобто застосував до нього фізичну силу, а ОСОБА_1 , яких є психічно хворим чоловіком з метою пересічення насильства з боку ОСОБА_2 , не віддаючи оцінки своїми діями наніс ножове поранення ОСОБА_2 . При цьому з місця події не зникав, а надав медичну допомогу ОСОБА_2 до прибуття швидкої медичної допомоги.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його захисник підтримали апеляційну скаргу захисника та заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора. Прокурор підтримав свою апеляційну скаргу та заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника.

Потерпілий про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, до суду не з`явився, клопотань про відкладення розгляду справи не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення та промови учасників апеляційного розгляду, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції приходить до висновків, що апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу прокурора слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.404 ч.1 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до вимог п.4 ч.1ст.409 КПК України, підставами для зміни судового рішення є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно із вимогами п. 3 ч. 1 ст. 413 КПК України, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту, тягне за собою зміну судового рішення.

Доводи прокурора про те, що суд першої інстанції безпідставно зазначив в оскаржуваній ухвалі суб`єктивну сторону злочину є слушними, оскільки за психічним станом ОСОБА_1 не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, тобто є неосудною особою.

Осудність є однією з загальних ознак суб`єкта злочину, юридичною підставою вини та кримінальної відповідальності.

Згідно критеріїв ст. 19 КК України, відповідний стан особи характеризується здатністю усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

Неосудна особа позбавлена такої здатності унаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Особа, що вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності, а може бути піддана за рішенням суду примусовим заходам медичного характеру.

Відповідно до вимог ст.ст. 23, 24 КК України, умисел є однією з форм вини, яка включає в себе інтелектуальну та вольову ознаки: усвідомлення характеру свого діяння, передбачення його наслідків та бажання чи свідоме допускання їх настання.

Усвідомлення - це розуміння не лише фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об`єкта, предмета, об`єктивної сторони складу конкретного злочину, а і його негативного соціального значення у виді суспільної небезпеки.

Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.

Отже, умисна форма вини передбачає правильне відображення у свідомості суб`єкта як фактичних, так і юридичних ознак злочину, обов`язковою передумовою чого є осудність.

Мотив злочину - це усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яке викликає намір діяти певним чином. Мету становить конкретно сформульоване уявлення про бажаний наслідок свого діяння та спрямованість на його досягнення в обраний спосіб.

Мотивованість та цілеспрямованість є ознаками усвідомленої вольової діяльності людини. Прояв таких ознак є неможливим у разі порушень психічних функцій, за яких особа нездатна усвідомлювати характер і значення своїх діянь та керувати ними.

Оскільки ОСОБА_1 на час вчинення інкримінованих йому дій не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними - був неосудним, суд безпідставно зазначив в оскаржуваній ухвалі про наявність у нього умислу та мети вчинення суспільно небезпечного діяння.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги прокурора.

В іншій частині оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін, оскільки апеляційні доводи захисника не знайшли свого підтвердження.

Так доводи захисника про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_1 внаслідок його неосудності не ґрунтуються на законі з таких підстав.

За нормами закону України про кримінальну відповідальність, розмежування умисного протиправного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень іншій людині (ч.1 ст.121 КК) і необережне заподіяння таких ушкоджень (ст.128 КК) здійснюється за об`єктивною стороною, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого суспільно-небезпечного діяння, зокрема слід враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, механізм утворення тілесних ушкоджень.

З установлених судом першої інстанцій обставин справи вбачається, що ОСОБА_1 під час конфлікту з ОСОБА_2 вдарив клинком кухонного ножа останнього. Тяжке тілесне ушкодження було безпосереднім наслідком заподіяного ОСОБА_1 удару ножем.

Таким чином, місцевий суд, установивши обставини, за яких потерпілий отримав тяжке тілесне ушкодження, дав діям ОСОБА_1 правильну юридичну оцінку.

Доводи захисника про необхідність застосування до ОСОБА_1 примусових заходів медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку також не ґрунтуються на законі та спростовуються матеріалами справи.

Так, статтею 94 КК України визначено три критерії, які суд має враховувати при призначенні певного виду примусових заходів медичного характеру: медичний (характер і тяжкість захворювання), юридичний (тяжкість вчиненого діяння) та соціальний (ступінь небезпечності психічно хворого для себе чи інших осіб). При цьому ступінь небезпечності психічно хворого містить оцінку: суспільної небезпеки вчиненого діяння, характеру вчиненого, можливих або тих, що настали, суспільно небезпечних наслідків та інших подібних обставин; психічного стану особи на момент розгляду справи судом і небезпечності цього хворого для оточуючих, що випливає з характеру захворювання.

Крім того, відповідно до ч.4 ст.94 КК України, щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, яке не пов`язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у закладі з надання психіатричної допомоги та лікування в умовах посиленого нагляду, суд може застосувати госпіталізацію до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом.

Відповідно до п. 15 Постанови пленуму Верховного суду України від 03.06.2005 року № 7 Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування - для об`єктивної оцінки ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб (ч.1 ст.94 КК України) суд має спочатку з`ясувати думку експертів-психіатрів стосовно виду примусових заходів медичного характеру, які можуть бути призначені психічно хворій особі в разі визнання її неосудною, а потім, з урахуванням висновків експертів і характеру вчиненого цією особою суспільно небезпечного діяння, ухвалити рішення про вибраний ним вид примусових заходів медичного характеру.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, а саме висновку судово-психіатричної експертизи №905 від 06.09.2018 року ОСОБА_1 потребує застосування примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із посиленим наглядом. (Т. 1, а.с. 97-103).

Таким чином, апеляційний суд дійшов до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано застосував до ОСОБА_1 примусовий захід медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу з посиленим наглядом.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 419 КПК України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.

Апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення.

Ухвалу Дружківського міського суду Донецької області від 29 березня 2019 року щодо ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №12018050260000949 - змінити.

Виключити з мотивувальної частини ухвали суду посилання на дії ОСОБА_1 , при вчиненні ним суспільно небезпечного діяння, передбаченого ст.121 ч.1 КК України, як умисні та з певною метою.

В іншій частині ухвалу залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді: