Ухвала

від 04.06.2019 по справі 757/8712/19-к

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

секретаря судового засідання ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5

представників власників майна ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8

власника майна ОСОБА_9

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника власників майна ТОВ «ЛАЙТ СТАР БІЗНЕС», ТОВ «СПОРТ ЛАБС ГРУПС», ТОВ «АККАУНТЕНСІ», ТОВ «ПРОДАКТ ТЕХНОЛОДЖІ», АО «АЛМОНД ЛО», ФОП ОСОБА_10 , ФОП ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 лютого 2019 року,-

В с т а н о в и л а:

Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_5 про арешт майна та накладено арешт на майно, перелік та ідентифікуючі ознаки якого наведено в клопотанні сторони обвинувачення.

Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, представник власника майна подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 28 січня 2019 року, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.

Мотивуючи свою апеляційну скаргу вказує на те, що висновок слідчого судді про те, що арештоване майно здобуто внаслідок вчинення кримінального правопорушення є необґрунтованим, крім того, під час розгляду вказаного клопотання судом першої інстанції порушено вимоги ст. 172 КПК України.

Щодо пропущення строку на апеляційне оскарження вказує на те, що розгляд клопотання сторони обвинувачення проводився без повідомлення власників майна, а апеляційна скарга подана у строки визначені ч. 3 ст. 395 КПК України.

Заслухавши доповідь судді,думку власника майна, представників власників майна, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, дослідивши матеріали провадження та перевіривши вимоги апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, у відповідності до абз. 2 ч. 3ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, що в даному випадку мало місце, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Враховуючи, що апелянт в судовому засіданні суду першої інстанції участі не приймав, а апеляційна скарга подана в межах строку визначеного ч. 3 ст. 395 КПК України, тому строк на апеляційне оскарження не підлягає поновленню.

Як вбачається з наданих матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12015000000000239 від 23.04.2015 за фактами порушення авторського права, вчиненого організованої групою та легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 176, ч. 3 ст. 209 КК України.

20.02.2019 року прокурор відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_5 звернулась до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на майно, вилученого в ході проведення обшуків, перелік та ідентифікуючі ознаки якого наведено в клопотанні сторони обвинувачення, посилаючись на те, що вилучені в ході обшуку грошові кошти одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення чи є доходами від них, а отже доказом злочину; санкція ч. 3 ст. 203 КК України передбачає додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 20.02.2019 року клопотання прокурора задоволено.

Задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, слідчий суддя, дослідивши матеріали додані до клопотання, прийшов до висновку, що існують достатні правові підстави для накладення арешту на майно зазначене в клопотанні, оскільки це майно у відкритому кримінальному провадженні є речовим доказом.

З таким рішенням слідчого судді погодитись неможливо з огляду на такі обставини.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні сторони обвинувачення, яка звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Однак, зазначених вимог закону слідчий суддя та сторона обвинувачення не дотрималися.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно із ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Однак, як вбачається з оскаржуваного рішення місцевого суду слідчим суддею наведені вимоги закону належним чином не дотримано.

Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.

З огляду на положення ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Разом з тим як вважає колегія суддів, посилання слідчого судді на ту обставину, що вказане майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, а відтак наявність правової підстави для арешту майна, передбаченої ч. 3 ст. 170 КПК України, на думку колегії суддів, не містить під собою правового підґрунтя, оскільки дане твердження належним чином необґрунтоване та немотивоване, а є тільки звичайним посиланням на відповідну норму закону.

При цьому твердження сторони обвинувачення в своєму клопотанні про визнання вилученого в ході проведення обшуків майна речовим доказом у відкритому кримінальному провадженні №12015000000000239 від 23.04.2015 року не відповідає дійсності, тому що надані на обґрунтування внесеного на розгляд клопотання матеріали належного процесуального рішення про визнання цього майна речовим доказом не містять.

Крім того, доводи прокурора про обов`язковість додаткового покарання у виді конфіскації майна, передбаченого ч. 3 ст. 209 КК України, а відтак наявності відповідної правової підстави для арешту вказаного в клопотанні майна, також не заслуговують на увагу, оскільки згідно наданих матеріалів справи в рамках кримінального провадження №12015000000000239 від 23.04.2015 року жодній особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення не повідомлено, отже відсутні підстави, передбачені ч. 5 ст. 170 КПК України для арешту майна.

Таким чином, як вважає колегія суддів, під час розгляду клопотання прокурора про арешт майна слідчим суддею не дано належну оцінку тому, що зазначене вище клопотання сторони обвинувачення не відповідає вимогам ст. 171 КПК України, у зв`язку з чим у його задоволенні необхідно було відмовити, що необґрунтовано не зробив слідчий суддя.

На підставі викладених обставин, які свідчать про істотне порушення вимог КПК України, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню з постановленням апеляційним судом нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання прокурора відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_5 про арешт майна, вилученого під час проведення обшуків, перелік та ідентифікуючі ознаки якого наведено в клопотанні сторони обвинувачення, як такого, що внесено до суду з порушенням вимог КПК України та за недоведеності арешту майна, який при викладених у клопотанні обставинах, явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власників гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження.

Керуючись ст.ст. 170, 173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

П о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу представника власників майна ТОВ «ЛАЙТ СТАР БІЗНЕС», ТОВ «СПОРТ ЛАБС ГРУПС», ТОВ «АККАУНТЕНСІ», ТОВ «ПРОДАКТ ТЕХНОЛОДЖІ», АО «АЛМОНД ЛО», ФОП ОСОБА_10 , ФОП ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_7 задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 лютого 2019 року, якою задоволено клопотання прокурора відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_5 про арешт майна та накладено арешт на майно, перелік та ідентифікуючі ознаки якого наведено в клопотанні сторони обвинувачення, - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_5 про арешт майна, перелік та ідентифікуючі ознаки якого наведено в клопотанні прокурора, - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Справа № 11-сс/824/2204/2019 Категорія ст. 170 КПК України

Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_13

Доповідач: ОСОБА_1