Рішення

від 05.06.2019 по справі 520/2776/19

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Рішення

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"05" червня 2019 р. № 520/2776/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Спірідонов М.О.

за участю секретаря судового засідання Мадевська Е.Д.

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Міронова А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 46) про скасування податкових повідомлень-рішень ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_3 , звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 28.12.2018 року №000748-5806-2037; № 000749-5806-2037 ; № 000750-5806-2037 ; № 000751-5806-2037 ; 000752-5806-2037 ; № 000753-5806-2037 ; № 000754-5806-2037 ; № 000755-5806-2037 .

В обґрунтування позову зазначено, що податкові повідомлення - рішення від 28.12.2018 року №000748-5806-2037; № 000749-5806-2037 ; № 000750-5806-2037 ; № 000751-5806-2037 ; 000752-5806-2037 ; № 000753-5806-2037 ; № 000754-5806-2037 ; № 000755-5806-2037 є незаконними та такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягають скасуванню.

Представник позивача в судове засідання з`явився, позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання з`явився, щодо задоволення позовних вимог заперечував зазначивши, що податкові повідомлення - рішення від 28.12.2018 року №000748-5806-2037; №000749-5806-2037; № 000750-5806-2037 ; № 000751-5806-2037 ; 000752-5806-2037 ; № 000753-5806-2037 ; № 000754-5806-2037 ; № 000755-5806-2037 є законними та такими, що винесені в межах чинного законодавства України, а тому не підлягають скасуванню.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивачка - ОСОБА_3 , згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно була власницею нежитлових приміщень, а саме:

- нежитлове приміщення за адресою, АДРЕСА_2 , загальною площею 68,1 кв.м. з 26.06.2015 року;

- нежитлове приміщення за адресою, АДРЕСА_2 , загальною площею 291,8 кв.м. Право власності припинено 18.10.2015 року.

Всього по нежитловій будівлі літ. "А-4" - 359,9 кв.м.

Також судом встановлено, що за рішенням власника, ОСОБА_3 , здійснено поділ об`єкта нерухомого майна реєстраційний номер - 340379263101, загальною площею -359,9кв.м.(з відкриттям розділу) на два об`єкти:

• Об`єкт нерухомого майна реєстраційний номер - 685835663101, нежитлові приміщення 3-го поверху №65-:-69, загальною площею 68.1 кв.м. в літ. А-4 , адреса: АДРЕСА_2 (номер запису про право власності - 10506606, дата - 26.06.2015р., Державний реєстратор - Шеховцова Маргарита Євгенівна, Харківське міське управління юстиції, відомості внесено до Реєстру - 22.07.2015р., індексний номер рішення - 23057010);

• Об`єкт нерухомого майна реєстраційний номер - 719940963101, нежитлові приміщення 4-го поверху №49-:-62, VI, загальною площею -291.8 кв.м.. в літ А-4 , адреса: АДРЕСА_2 (номер запису про право власності - 11087913, дата -18.08.2015р., Державний реєстратор - Луценко Павло Геннадійович, Харківське міське управління юстиції, індексний номер рішення - 24252444).

Поділ об`єкту нерухомого майна реєстраційний номер - 340379263101 (нежитлові приміщення 3-го поверху №65-69; 4-го поверху №49-62, VI в літ А-4 , загальною площею 359.9 кв.м., адреса: АДРЕСА_2), закінчено - 18.08.2015р.

У вересні 2015року, позивач, ОСОБА_3 внесла до статутного фонду ТОВ ВО.ДА. (код ЄРДПОУ 40019546):

• нежитлові приміщення 4-го поверху №49-62, VI, загальною площею -291,8 кв.м. в нежитловій будівлі літ. А-4 по АДРЕСА_2 (право власності ОСОБА_4 припинено -20.10.2015р. (відомості внесено до реєстру - Ротач О.В., Харківське міське управління юстиції, Харківської обл. індексний номер рішення - 25903602);

Зазначені приміщення були зареєстровані на праві власності за ТОВ ВО.ДА. (код ЄРДПОУ 40019546) у листопаді 2015року, що підтверджується статутними документами ТОВ ВО.ДА. та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Статут ТОВ ВО.ДА. , Відомості з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 24.09.2015р. №06.3-11/4146; Свідоцтво на право власності від 05.11.2015р індексний номер 47024131 (ТОВ ВО.ДА. ); Свідоцтво на право власності від 06.11.2015р індексний номер 47068949(ТОВ ВО.ДА. ; Витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.11.2015р.№47024687, від 06.11.2015р №47069486 -

З огляду на вищевикладене суд зазначає, що об`єкт нерухомого майна загальною площею 359,9 кв.м. щодо якого відповідач нарахував податок на нерухоме майно та оформив оскаржувані ППР від 28.12.2018р. №000749-5806-2037; № 000750-5806-2037 ; №000755-5806-2037 - не існував з 18.08.2015р.

Також під час розгляду справи судом було встановлено, що 28.12.2018 року Головним управлінням ДФС у Харківській області були винесені податкові повідомлення - рішення, а саме:

• №000748-5806-2037 - за 2016 рік; об`єкт нерухомого майна АДРЕСА_2, площа 68.1 кв. м., на суму - 1876,84грн.;

• №000749-5806-2037 - за 2016рік, об`єкт нерухомого майна АДРЕСА_2, площа 359,9 кв.м., на суму - 9918,84 грн.;

• №000750-5806-2037 - за 2015 рік; об`єкт нерухомого майна АДРЕСА_2, площа 359,9 кв. м., на суму - 4383,58 грн.;

• №000751-5806-2037 - за 2015 рік; об`єкт нерухомого майна АДРЕСА_2, площа 492,3 кв. м., на суму-4497,16 грн.;

• №000752-5806-2037 - за 2015 рік; об`єкт нерухомого майна АДРЕСА_2, площа 68.1 кв. м., на суму-483,85 грн.;

• №000753-5806-2037 - за 2015 рік; об`єкт нерухомого майна АДРЕСА_2, площа 291,8 кв. м., на суму-2665,59 грн.;

• №000754-5806-2037 - за 2017 рік; об`єкт нерухомого майна АДРЕСА_2, площа 68.1 кв. м., на суму-2179,20 грн.;

• №000755-5806-2037 - за 2017 рік; об`єкт нерухомого майна АДРЕСА_2, площа 359,9 кв. м., на суму - 11516,80 грн.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що згідно п. 286.1 ст. 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 287.6 ст. 286 ПК України визначено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Відповідно до пп. 271.1.1 п. 271.1 ст. 271 ПК України, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Згідно ст. 289 ПК України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Відповідно до п. 285.1 ст. 285 ПК України, базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

Положеннями ст. 286 передбачено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу (п.286.5 ст. 286 ПК України), а земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території ( п. 286.6 ст. 286 ПК України).

Положеннями ст. 14 ПК України визначено, що дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону (п.п. 14.1.42 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно з п.п.14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України, земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Підпунктом 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до положень п. 269 ст. 269 ПК України, платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п. 287.1 ст. 287 ПК України).

Враховуючи положення п. 1.1 ст. 1 ПК України, а також ст. 2 ст.3 Земельного кодексу України, випливає, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Відповідно ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", про що зазначено в ст.126 Земельного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 10 ПК України передбачено, що до місцевих податків належать: податок на майно; єдиний податок. Податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю (п. 265.1 ст. 265 ПК України).

Статтею 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Положеннями п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" передбачено, що виключно на пленарних засіданнях міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Рішенням 36 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 21.01.2015 N 1793/15 " Про внесення змін до рішення 4 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 12.01.2011 N 126/11 "Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України" встановлено у 2015 році податок на майно, складовими якого є: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортний податок; плата за землю.

Податковим кодексом України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин): 9.1 Пункт12.3 статті 12 встановлено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпункт 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України передбачає, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до пункт 12.5 статті 12 Податкового кодексу України зазначено, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

10.1 Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Суд зазначає, що встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов`язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

В даному випадку із запровадженням податку на майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік відповідні норми Закону №71-VIII набрали чинності з 1 січня 2015 року.

Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки (для об`єктів нежитлової нерухомості). Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Плановим відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

Враховуючи ухвалення Закону №71-VIII, яким запроваджено податок на майно (до складу якого включено й податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, лише 28 грудня 2014 року, а також відсутність доказів прийняття відповідною місцевою радою рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до 15 липня 2014 року, а отже суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 266 ПК України з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, можливо було не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року.

Зазначена позиція суду узгоджена з позицією Верховного суду викладеною в постанові від 02.10.2018 року № 820/355/17.

Крім того суд зазначає, що відповідно до п.1 p.II Прикінцеві та перехідні положення закону №2245-VIII, цей Закон набуває чинності з 01 січня 2018 року.

Згідно п. 102.1 ст.102 ПК України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня.

Щодо посилань відповідача на п. 266.10.3. статті 266 ПК України, що він вправі здійснювати визначення та нарахування податку на нерухоме майно за попередні 1095 дні.

Суд зазначає, що пунктом 266.1 ст. 266 ПК України, встановлено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка(п.266.2.1.);

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року(п. 266.6.1.);

У ч. 1 ст. 3 Бюджетного кодексу України зазначено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Дія п.п. 266.10.3 п.266.10 ст. 266 ПК України, з вищевикладеним змістом прийнята згідно Закону України від 07.12.2017 року, №2245-Vlli Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році (п.48 р.І Закону), набула чинності з 01.01.2018 року (п.1 р.ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону).

Норми, встановленої п.п. 266.10.3 п.266.10 ст.266 ПК України, в редакціях ПК України, до 01.01.2018року - не існувало.

Згідно ст. 5 ЦK України, встановлено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Тобто, право контролюючого органу на нарахування податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки щодо звітних періодів, в межах строків визначених ст. 102 ПК України(1095 дн.), виникло у контролюючого органу з 01.01.2018р. з набуттям чинності Закону України від 07.12.2017 року, №2245-VIII Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році , і може бути реалізовано щодо нарахування податку на нерухоме майно, починаючи з 01.01.2018 року (у 2019р. - за 2018р.; у 2020 році - за 2018, 2019 роки, у 2021році - за 2018, 2019, 2020р.р. ітд.).

Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

У Рішенні Конституційного Суду, від 05.04.2001 №3-рп/2001 У справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (справа про податки) , дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Окремою думкою судді Конституційного Суду України Козюбри М.І. (справа від 05.04.2001, №3-рп/2001, про податки): Зворотна дія в часі законів та інших нормативно-правових актів має місце не тільки у разі пом`якшення або скасування ними відповідальності особи, а допускається, за умови спеціального застереження в законі чи іншому нормативно-правовому акті, також у випадках, коли ці акти спрямовані на поліпшення правового становища фізичних і юридичних осіб: сприяють здійсненню прав і свобод, звільняють від обов`язків, зокрема, сплати податків чи знижують останні .

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів також знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).

Правова позиція, яка висловлена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.04.2016 у справі №804/14459/15, постанові Вищого адміністративного суду України від 30.08.2016 у справі №К/800/8077/16, в постанові Верховного Суду України від 22.02.2017 у справі №6-2705цс16, постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №826/5799/16 та постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №821/1180/16 також підтверджує, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Основними засадами податкового законодавства є принципи встановлені ст. 4 ПК України, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 ПК України, повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов`язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п. 4.1 статті 4 ПК України).

Пунктом 56.21.ct. 56 ПК України, встановлено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

З урахуванням вищевикладеного суд зазначає, що у спірних правовідносинах, щодо визначення позивачу податкового зобов`язання за 2015 - 2017 роки зі сплати податку на нерухоме майно, контролюючий орган повинен був дотримуватись приписів п.п. 266.7.2. п. 266.7 ст. 266 ПК України, згідно якого встановлено, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, має бути винесено до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком), оскільки приписи п. п. 266.10.3 п. 266.10 ст. 266 ПК України набули чинності з 01.01.2018, а отже і сфера дії цієї норми починається з дня набрання нею чинності.

З урахуванням вищевикладеного суд зазначає, що застосування контролюючим органом (відповідачем) положень п.п.266.10.3 п.266.10 ст.266 ПК України з метою оподаткування податком на нерухоме майно за 2015 - 2017 роки, не може мати місце у грудні 2018 року.

Щодо податкових повідомлень-рішень №000749-5806-2037; №000750-5806-2037; №000755-5806-2037 суд зазначає, що листом від 08.04.2019 року відповідач - ГУ ДФС у Харківській області, на письмову заяву позивачки про надання розрахунку податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, надало відповідь, та повідомило, що враховуючи рішення ВАСУ від 17.04.2018 року у справі № 820/3117/17 щодо перебування у власності об`єктів нерухомості площею 291,8 кв.м., 68,1 кв.м., та 359,9 кв.м. податкові повідомлення-рішення № 000750-5806-2037, № 000749-5806-2037, № 000755-5806-2037 на сплату податку на нерухоме майно за об`єкт площею 359,9 кв.м. за 2015-2017 pp. вважати відкликаними, з огляду на що суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 46) про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 28.12.2018 року №000748-5806-2037; №000751-5806-2037; 000752-5806-2037 ; № 000753-5806-2037 ; № 000754-5806-2037 .

В іншій частині задоволення позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 10 червня 2019 року.

Суддя Спірідонов М.О.