Постанова

від 11.06.2019 по справі 200/14676/18-а

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2019 р. Справа № 200/14676/18-а Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Донець Л.О.,

Суддів: Бенедик А.П. , Гуцала М.І. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Балаклійського відділення на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2019 року (головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С.) по справі № 200/14676/18-а

за позовом ОСОБА_1

до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Балаклійського відділення

про скасування постанови та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Балаклійського відділення (далі по тексту - відповідач), в якому просив суд:

скасувати постанову Балаклійського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області від 23 листопада 2017 року №2001/5560/42559/17 про припинення щомісячної страхової виплати позивачу;

зобов`язати відповідача відновити нарахування та виплату щомісячної страхової виплати в розмірі 873,76 грн позивачу.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2019 року адміністративний позов задоволено.

Скасовано постанову Балаклійського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області від 23 листопада 2017 року №2001/5560/42559/17 про припинення щомісячної страхової виплати позивачу.

Зобов`язано відповідача відновити нарахування та виплату щомісячної страхової виплати з 01 листопада 2017 року позивачу в розмірі 873 (вісімсот сімдесят три) грн 76 коп.

Стягнуто з позивача (ідентифікаційний номер - 2257811379) до Державного бюджету України (ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) - 899998, рахунок отримувача - 31211256026001, код класифікації доходів бюджету - 22030106) несплачений судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн 80 коп.

Присуджено на користь позивача (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача (ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн 80 коп.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким в позовних вимогах позивача відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Також зазначає, що підстави для виплати щомісячних страхових виплат позивачу як внутрішньо переміщеній особі відсутні, оскільки на підставі пункту 2 Протоколу засідання комісії по здійсненню перевірки правомірності взяття на облік внутрішньо переміщених осіб у Балаклійському районі позивачу припинені виплати.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач перебуває на обліку в м. Харкові як внутрішньо переміщена особа, про що свідчить довідка № 7048 від 10.02.2017.

Позивач, звернувся до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Балаклійському районі Харківської області, правоноступником якого є відповідач, із заявою про продовження раніше призначених страхових виплат.

Відповідачем було продовжено раніше призначені щомісячні страхові виплати у зв`язку з фактичним місцем проживання/перебування позивача за адресою: АДРЕСА_1

Постановою Балаклійського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області від 23.11.2017 № 2001/5560/42559/17 припинено щомісячні страхові виплати позивачу на підставі постанови КМУ № 365 від 08.06.2016 та протоколу комісії № 40 від 23.11.2017.

Даною постановою ухвалено припинити виплати позивачу з 01.11.2017.

Протоколом засідання комісії по здійсненню перевірки правомірності взяття на облік внутрішньо переміщених осіб у Балаклійському районі та призначення їм відповідних соціальних виплат № 40 визначено перелік осіб, яким відновлено (призначено, продовжено) та припинено соціальні виплати як внутрішньо переміщеним особам.

Так, зі змісту пункту 2 вищезазначеного протоколу № 40 встановлено, що 971 внутрішньо переміщеній особі, серед яких є безпосередньо позивач (порядковий номер в даному протоколі - 661), припинено соціальні виплати, які згідно з актами обстеження матеріально-побутових умов проживання не проживають на території Балаклійського району. Прийнято проставити в єдиній інформаційній базі внутрішньо переміщених осіб ознаку не перебування за фактичним місцем проживання .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що підстав, передбачених статтею 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" для припинення страхових виплат позивачу не було, тому припинення соціальних виплат позивачу з 01.11.2017 року є порушенням повноважень безпосередньо з боку відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 1105-XIV від 23.09.1999 (далі - Закон №1105-XIV).

Пунктом третім розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1105-XIV встановлено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Статтею 3 Закону №1105-XIV визначені принципи, на яких здійснюється соціальне страхування, зокрема законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; в інших випадках, передбачених законодавством.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014р. №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до ст. 12 Закону України Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: подала заяву про відмову від довідки; скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; повернулася до покинутого місця постійного проживання; виїхала на постійне місце проживання за кордон; подала завідомо недостовірні відомості.

Судовим розглядом встановлено, що підставою для прийняття постанови від 23.11.2017 №2001/5560/42559/17 щодо припинення щомісячної страхової виплати позивачу в розмірі 873,76 грн послугував протокол засідання комісії по здійсненню перевірки правомірності взяття на облік внутрішньо переміщених осіб у Балаклійському районі та призначення їм відповідних соціальних виплат № 40.

Пунктом 2 протоколу № 40 встановлено коло осіб, серед яких включений безпосередньо позивач, яким припинено соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам, що згідно з актами обстеження матеріально-побутових умов проживання не проживають на території Балаклійського району.

Слід зазначити, що допустимих доказів, які належно можуть підтвердити саме відсутність за фактичним місцем проживання/перебування позивача на території Балаклійського району під час проведення робочою групую відповідачем надано не було. Тобто, єдиним доказом правомірності припинення соціальних виплат позивачу є постанова від 23.11.2017 на підставі протоколу № 40.

Так, зміст ст. 46 Закону ст. 46 Закону № 1105-XIV не включає як підставу припинення страхових виплат і надання соціальних послуг відсутність внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування.

За висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 07.10.2009 в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому страхової виплати незалежно від того, де проживає особа, якій призначена соціальна виплата.

Таким чином, зміна особою місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання соціальних виплат.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Слід також звернути увагу на додержання принципу верховенства права, який передбачає дотримання, в тому числі вимог, "законності", яким передбачається можливість втручання у основоположні свободи. Так, у рішенні від 26 червня 2016 по справі "Суханов та Ільченко проти України" заяви № 68385/10 та 71378/10 в § 53 Суд повторює, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див. серед багатьох інших джерел рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (FormerKingofGreeceandOthersv. Greece) заява №25701/94, пп.79 та 82, ЄСПЛ 2000-ХІІ).

Згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Між тим, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету ОСОБА_2 Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Стаття 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Суд також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Відповідно до ч. 7 ст. 47 Закону №1105-XIV якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".

З огляду на вищенаведене, колегія суддів, вважає, що доводи апеляційної скарги про правомірне припинення соціальних виплат як внутрішньо переміщеній особі позивачу у сумі 873,76 грн.

Протокол № 40 не містить належних та допустимих доказів, які можуть підтвердити фактичну відсутність позивача за місцем проживання перебування, що призвело до припинення соціальних виплат та не підтверджує доводи апеляційної скарги відповідача.

Аналізуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає, що судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовано обставини в адміністративній справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог, тому, судове рішення не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Балаклійського відділення - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2019 по справі № 200/14676/18-а - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.О. Донець Судді А.П. Бенедик М.І. Гуцал Повний текст постанови складено 11.06.2019 року.