Постанова

від 11.06.2019 по справі 803/1212/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 червня 2019 року

Київ

справа №803/1212/18

адміністративне провадження №К/9901/5249/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Железного І.В., судді Саприкіної І.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 803/1212/18

за позовом Комунального підприємства "Волиньприродресурс" Волинської обласної ради

до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області

про визнання рішень протиправними та зобов'язання вчинити дії,

за касаційною скаргою Комунального підприємства "Волиньприродресурс" Волинської обласної ради

на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2018 року (у складі судді Лозовського О.А.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 року (у складі колегії суддів: Матковської З.М., Бруновської Н.В., Затолочного В.С.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Комунальне підприємство Волиньприродресурс Волинської обласної ради (далі - КП Волиньприродресурс , позивач) звернулося з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними рішень про відмову в наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування для видобування бурштину від 18 січня 2018 року № 16-3-0.31-460/2-18, № 16-3-0.31-461/2-18, № 28-3-0.32-462/2-18, № 28-3-0.32-463/2-18, № 16-3-0.31-464/2-18, № 28-3-0.32-465/2-18, № 16-3-0.31-467/2-18, № 16-3-0.31-468/2-18, № 28-3-0.32-469/2-18, № 16-3-0.31-470/2-18, № 28-3-0.32-471/2-18, № 16-3-0.31-472/2-18, № 28-3-0.32-473/2-18, № 16-3-0.31-474/2-18, № 28-3-0.32-475/2-18, № 16-3-0.31-476/2-18, № 28-3-0.32-477/2-18, № 16-3-0.31-478/2-18, № 28-3-0.32-479/2-18, № 16-3-0.31-480/2-18, № 28-3-0.32-481/2-18, № 16-3-0.31-482/2-18, № 28-3-0.32-483/2-18, № 28-3-0.31-484/2-18, № 28-3-0.32-485/2-18, № 28-3-0.31-486/2-18, № 28-3-0.32-487/2-18, № 28-3-0.31-488/2-18, № 28-3-0.31-489/2-18, № 28-3-0.31-490/2-18, № 28-3-0.31-491/2-18, № 28-3-0.31-492/2-18, № 28-3-0.31-493/2-18, № 28-3-0.31-494/2-18, № 28-3-0.31-495/2-18, № 28-3-0.31-496/2-18, № 28-3-0.31-497/2-18 та зобов'язання надати дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування для видобування бурштину відповідно до клопотань (заяв) від 15 грудня 2017 року №№176-199, від 26 грудня 2017 року №№ 201-213.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ГУ Держгеокадастру в Волинській області в оскаржуваних відмовах безпідставно посилається на норми статей 23, 65, 66 Земельного кодексу України, статті 17-19 Кодексу України про надра, постанову Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №59, оскільки вказані норми регулюють використання земель промисловості, а не сільськогосподарського призначення. Вважає, що відповідач, вказуючи на необхідність надання гірничого відводу, не розрізняє понять користування надрами та користування землею, крім того, з 37 поданих заяв (клопотань) 34 містять кадастрові номери земельних ділянок, 3 викопіювання з кадастрової карти (плану), а тому є безпідставними висновки про неможливість визначити на графічних матеріалах місце розташування земельних ділянок та перевірити на відповідність вимогам законодавства. Таким чином, в порушення вимог статті 123 Земельного кодексу України відповідачем безпідставно оскаржуваними рішеннями відмовлено в задоволенні клопотань (заяв) про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення для видобування корисних копалин на території Любешівського, Маневицького, Камінь-Каширського районів Волинської області.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, в задоволенні позову відмовив з тих підстав, що місце розташування земельних ділянок, щодо яких звернувся позивач, не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів, населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, що передбачено частиною третьою статті 123 Земельного кодексу України, тому Головним управлінням правомірно не надано позивачу дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування для видобування корисних копалин та відповідно дії відповідача відповідають вимогам законодавства, а відтак правомірні та обґрунтовані.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 25 лютого 2019 року.

Відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача Берназюка Я.О., судді Железного І.В., судді Саприкіної І.В.

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 803/1212/18, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 11 червня 2019 року.

Одночасно з касаційною скаргою було заявлено клопотання про участь в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що КП Волиньприродресурс 15 грудня 2017 року звернулося до відповідача із 24 заявами за №№ 176 199 про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування для видобування корисних копалин на ділянках Камінь-Каширська-1, Камінь-Каширська-2, Манеицька-2, Маневицька-1 площами 16,8389 га, 6,0 га, 6,9536 га, 19,6 га з кадастровими №№ 0723182300:03:002:009, 0723182300:02:002:2250, 0723182300:02:002:2248, 0723182300:02:002:2247 відповідно на території Бихівської сільської ради Любешівського району Волинської області; площами 6,9332 га, 17,0 га, 19,0429 га з кадастровими №№0721483100:03:000:0003, 0721487400:01:000:1226, 0721483100:04:000:0034 відповідно - Гута-Боровенської, Тоболівської сільських рад Камінь-Каширського району Волинської області; площами 17,4 га, 10,0 га 7,9226 га, 3,7050 га, 2,6775 га, 2,1553 га, 20,8031 га, 44,3 га, 12,0 га, 9,6997 га, 11,0 га, 24,7552 га, 9,7137 га, 17,2652 га, 60,0 га, 23,4425 га, 13,0289 га з кадастровими №№0723684000:03:002:0490, 0723684000:03:002:0485, 0723684000:03:002:0484, 0723680600:04:002:0138, 0723680600:04:002:0132, 0723687600:06:001:0168, 0600:04:002:0137, 0723687600:06:001:0169, 0723687600:06:001:0170, 07236840000:03:001:0264, 0000:03:001:0256, 07236840000:03:001:0259, 0723681500:03:003:0372, 0723681500:02:003:0374 Лісівської, Будківської, Цмінівської, Прилісненської сільських рад Маневицького району Волинської області.

Також встановлено, що 26 грудня 2017 року позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Волинській області із заявами за №№201-213 про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування для видобування корисних копалин на ділянці Камінь-Каширська-1 площами 13,4197 га, 7,7392 га, 37,2763 га, 6,9382 га, 16,8523 га, 61,2467 га, 14,7395 га, 13,9532 га, 59,9540 га, 13,6054 га, 182724 га, 12,0 га, 4,0 га з кадастровими №№0723184200:02:001:000, 0723184200:00:002:0659, 0723184200:02:001:0002, 0723184200:00:002:0650, 0723184200:00:002:0649, 0723184200:00:002:0656, 0723184200:00:002:0652, 0723184200:00:0002:0651, 0723184200:02:001:0001, 0723184200:00:002:0657, 0723184200:00:002:0661, 0723184200:00:002:0660, 0723184200:02:001:0004 відповідно на території Деревківської сільської Любешівського району Волинської області.

До вказаних заяв позивачем були надані викопіювання з чергового кадастрового плану щодо кожної земельної ділянки, копії виписок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань та копії Спеціальних дозволів на користування надрами (видобування бурштину) від 02 лютого 2017 року №№6172, 6173, 6174, 6175.

Рішеннями відповідача від 18 січня 2018 року за №16-3-0.31-460/2-18, №16-3-0.31-461/2-18, № 28-3-0.32-462/2-18, № 28-3-0.32-463/2-18, № 16-3-0.31-464/2-18, № 28-3-0.32-465/2-18, № 16-3-0.31-467/2-18, № 16-3-0.31-468/2-18, № 28-3-0.32-469/2-18, № 16-3-0.31-470/2-18, № 28-3-0.32-471/2-18, № 16-3-0.31-472/2-18, № 28-3-0.32-473/2-18, № 16-3-0.31-474/2-18, № 28-3-0.32-475/2-18, № 16-3-0.31-476/2-18, № 28-3-0.32-477/2-18, № 16-3-0.31-478/2-18, № 28-3-0.32-479/2-18, № 16-3-0.31-480/2-18, № 28-3-0.32-481/2-18, № 16-3-0.31-482/2-18, № 28-3-0.32-483/2-18, № 28-3-0.31-484/2-18, № 28-3-0.32-485/2-18, № 28-3-0.31-486/2-18, № 28-3-0.32-487/2-18, № 28-3-0.31-488/2-18, № 28-3-0.31-489/2-18, № 28-3-0.31-490/2-18, № 28-3-0.31-491/2-18, № 28-3-0.31-492/2-18, № 28-3-0.31-493/2-18, № 28-3-0.31-494/2-18, № 28-3-0.31-495/2-18, № 28-3-0.31-496/2-18, № 28-3-0.31-497/2-18 у задоволенні заяв КП Волиньприродресурс щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування для видобування корисних копалин відмовлено.

Не погодившись із зазначеним, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, відмовлено у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано положення частини другої статті 123 Земельного кодексу України, відповідно до якого законодавцем зазначено вичерпний перелік документів та інформації, що подаються разом із заявою (клопотанням) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи користування. Більше того, органам, які передають земельні ділянки державної або комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Також вважає протиправним посилання відповідача та судів попередніх інстанцій на норми статей 65-66 Земельного кодексу України, оскільки зазначені норми ЗК України визначають та регламентують поняття, склад та правовий режим використання земель промисловості. На час звернення із клопотаннями до відповідача, землі, про які йшла мова, відносились до земель сільськогосподарського призначення й до зміни їх цільового призначення такі землі не можуть відноситись до категорії земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони і т.п.

З приводу висновку відповідача про неможливість визначити на графічних матеріалах місце розташування земельних ділянок і перевірити на відповідність вимогам законів, підзаконних актів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, то такі висновки, на думку відповідача, є безпідставними, оскільки із 37 поданих клопотань (заяв), 34 містять кадастрові номери земельних ділянок. За наявності кадастрових номерів можна чітко ідентифікувати земельні ділянки, про які йшла мова в клопотаннях (заявах) позивача. Що ж до інших 3 клопотань (вих. № № 183, 184 та 197 від 15 грудня 2017 року) стосовно земельних ділянок, щодо яких подавались заяви й кадастрові номери на які відсутні, за наявності викопіювань з кадастрової карти (плану), що долучались до усіх, без винятку заяв, також можна абсолютно чітко встановити місцезнаходження таких земельних ділянок. Для отримання дозволів на розробку проектів землеустрою КП Волиньприродресурс достатньо було б зазначити орієнтовний розмір земельних ділянок, цільове призначення, додавши графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки. Позивачем не лише долучено необхідні документи, а й зазначено відомості (кадастрові номери), що найбільш точно ідентифікують земельні ділянки, щодо яких були подані відповідні заяви. Надання органами державної влади та органами місцевого самоврядування дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок не залежить від наявності чи відсутності гірничого відводу в заявників, крім того, на стадії подання клопотань про надання таких дозволів на розробку документації із землеустрою.

28 травня 2019 року до суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу позивача, в яких відповідач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2018 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож суди попередніх інстанцій мали з'ясувати, зокрема, чи було оскаржувані дії та рішення Головного управління Держгеокадастру у Волинській області здійснені, зокрема, у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, а також, чи були такі дії (бездіяльність) здійснені пропорційно та своєчасно.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Положеннями частини першої, третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

За змістом частин першої - третьої та п'ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 122, 123 ЗК України.

Відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначений статтею 123 ЗК України. Так, відповідно до частини другої та третьої вказаної статті особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховної ради Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 123 ЗК України.

Згідно з частинами першою та третьою статті 23 ЗК України землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання. Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

Земельні ділянки, що відводяться для потреб надрокористування належать до категорії земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення або повинні бути переведені у зазначену категорію в порядку зміни цільового призначення.

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що надання позивачу дозволів на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок можливе лише із зміною цільового призначення земельних ділянок із земель сільськогосподарського призначення на землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони.

Згідно із статтею 65 ЗК України землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

Частинами першою, третьою та четвертою статті 66 ЗК України передбачено, що до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння.

Надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим відповідним робочим проектом землеустрою на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

Наведене свідчить, що земельним законодавством чітко визначений порядок передачі в користування земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користування кадрами, - лише після оформлення в установленому порядку прав користування надрами.

Відповідно до статті 18 Кодексу України про надра (далі Кодекс) надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством України. Земельні ділянки для користування надрами, крім випадків, передбачених статтею 23 цього Кодексу, надаються користувачам надр після одержання ними спеціальних дозволів на користування надрами чи гірничих відводів. Місцеві ради при наданні земельної ділянки для розробки родовищ корисних копалин місцевого значення одночасно надають у користування і надра.

Надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу (частина перша статті 19 цього ж Кодексу).

Наведене свідчить, що чинним законодавством чітко визначений документ, який посвідчує право на користування надрами акт про надання гірничого відводу.

Відповідно до частин першої, другої статті 17 Кодексу гірничим відводом є частина надр, надана користувачам для промислової розробки родовищ корисних копалин та цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин. Користування надрами за межами гірничого відводу забороняється.

Гірничі відводи для розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, будівництва і експлуатації підземних споруд та інших цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, надаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення від 12 грудня 1994 року №827 бурштин відноситься до переліку корисних копалин загальнодержавного значення.

Відповідно до пунктів 3, 11 Положення про порядок надання гірничих відводів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №59 (далі - Положення №59) право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу. Земельні ділянки для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, якщо інше не передбачено актами законодавства, виділяються після надання гірничого відводу в порядку, передбаченому чинним земельним законодавством.

Таким чином, з урахуванням наведеного вище, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що надання дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування для видобування корисних копалин здійснюється лише після отримання в установленому порядку гірничого відводу. Натомість позивачем акти про надання гірничих відводів на користування надрами до заяв про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування для видобування бурштину надані не були.

З приводу розташування земельних ділянок, позивач вказує на те, що у більшості заяв були зазначені кадастрові номери земельних ділянок, а до заяв були надані викопіювання до кадастрових планів, а тому висновки відповідача, зазначені в оскаржуваних рішеннях, про неможливість визначити місце розташування земельних ділянок і перевірити на відповідність вимогам законів та підзаконних актів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, є безпідставними.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем до заяв про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування для видобування бурштину були надані викопіювання з чергових кадастрових планів та копії Спеціальних дозволів на користування надрами для видобування бурштину на ділянках Маневицька 1, Маневицька 2, Камінь-Каширська 1 та Камінь Каширська 2. Однак, як слідує, із даних Спеціальних дозволів, інформація щодо географічних координат ділянок, прив'язки до місцевості відповідно до адміністративно-територіального устрою України та площа ділянки є інформацією з обмеженим доступом.

Пунктом 12 Положення №59 передбачено, що, гірничий відвід на розробку родовищ корисних копалин надається з урахуванням меж об'єкта надрокористування, визначених у спеціальному дозволі на користування надрами, та з дотриманням вимог пункту 18 цього Положення.

Відповідно до пункту 18 Положення №59 межі гірничого відводу визначаються для розробки родовищ корисних копалин - контурами їхніх запасів, оцінених ДКЗ, у тому числі запасів категорії С2, з урахуванням зон зсування гірських порід або розносу бортів кар'єру.

Таким чином, за відсутності інформації в Спеціальних дозволах про місце розташуваннях ділянок для видобування корисних копалин та за відсутності гірничих відводів, відповідач був позбавлений можливості перевірити місце розташування земельних ділянок, на яких буде здійснюватись видобування корисних копалин, та їх площу із земельними ділянками, що зазначені на графічних матеріалах, а також перевірити їх на відповідність вимогам законів та підзаконних актів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, що передбачено частиною третьою статті 123 ЗК України, тому відповідачем правомірно відмовлено позивачу у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначений статтею 123 ЗК України.

Частиною третьою статті 123 ЗК України передбачено, що підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З урахуванням наведеного, у даному випадку місце розташування земельних ділянок, щодо яких звернувся позивач, не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів, населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, що передбачено частиною третьою статті 123 ЗК України.

Головним управлінням правомірно не надано позивачу дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування для видобування корисних копалин та відповідно дії відповідача відповідають вимогам законодавства, а відтак правомірні та обґрунтовані.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судами попередніх інстанцій, які дійшли висновку, що позовна вимога про визнання протиправними рішень відповідача від 18 січня 2018 року є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, та як наслідок, не підлягає задоволенню вимога позивача в частині зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Волинській області надати КП Волиньприродресурс дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування для видобування бурштину відповідно до клопотань (заяв) за №№176-199 від 15 грудня 2017 року та №№201-213 від 26 грудня 2017 року.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Рисовський проти України (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу доброго врядування .

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах Beyeler v. Italy № 33202/96, Oneryildiz v. Turkey № 48939/99, Moskal v. Poland № 10373/05).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Волиньприродресурс" Волинської обласної ради залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді І.В. Желєзний

І.В. Саприкіна