Рішення

від 11.06.2019 по справі 910/3552/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.06.2019Справа № 910/3552/19

Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В. В. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквіс" (03150, місто Київ, Печерський район, вулиця Предславинська, будинок 39; ідентифікаційний код 32766023)

до Акціонерного товариства "Київенерго" (85612, Донецька область, Мар`їнський район, місто Курахове, вулиця Енергетиків, будинок 34, ідентифікаційний код: 00131305)

про стягнення 48 787,58 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Еквіс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення 48 787,58 грн, з яких: 8 360,23 грн - сума надмірно сплачених коштів, 227,39 грн - інфляційні втрати, 199,96 грн - 3% річних, що разом складає 8 787,58 грн, а також 40 000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані неправомірною відмовою відповідача повернути позивачу надмірно сплачені грошові кошти за договором № 8031009-01 від 14.01.2016 на постачання теплової енергії внаслідок розірвання зазначеного правочину.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 910/3552/19, постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

10.04.2019 через відділ автоматизованого документообігу, моніторингу виконання документів (канцелярію) суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

24.04.2019 до канцелярії суду надійшла відповідь (заперечення) позивача на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 ГПК України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвала Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі від 25.03.2019 була надіслана на адреси сторін рекомендованими листами та отримана їх уповноваженими представниками, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

На момент звернення позивача з даним позовом місцезнаходженням відповідача згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань була адреса: м. Київ, вул. Мельникова, 31.

Проте згідно інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 15.04.2019 відповідач змінив місцезнаходження на адресу: 85612, Донецька область, м. Курахове, вул. Енергетиків, 34 .

Відповідно до частини 2 статті 31 Господарського процесуального кодексу України справа, прийнята судом до провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

14.01.2016 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (енергопостачальна організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еквіс" (абонент) укладено Договір № 8031009-01 на постачання теплової енергії (надалі також - Договір), предметом якого відповідно до пункту 1.1 є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до пункту 2 Порядку розрахунків за теплову енергію, що є додатком № 4 до Договору, абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна згідно з Законом України "Про заставу" як засіб гарантії сплати теплової енергії.

За послуги, що надавалися відповідачем на підставі Договору, позивач сплачував на користь відповідача грошові кошти з використанням передбаченої Договором системи авансової оплати послуг.

Згідно з пунктом 8.1 Договору, цей договір набуває чинності з 01.10.2015 та діє до 15.05.2016.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (пункт 8.4 Договору).

30.04.2018 у зв`язку з припиненням 30.04.2018 дії Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу міста Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та ПАТ Київенерго відповідно до рішення Київської міської ради від 24.04.2018 № 517/4581 та керуючись статтею 652 Цивільного кодексу України, сторони підписали Додаткову угоду про розірвання з 30.04.2018 договору від 14.01.2016 № 8031009-01.

За умовами вказаної Додаткової угоди сторони дійшли згоди розірвати з 30.04.2018 договір № 8031009-01 від 14.01.2016, у зв`язку з чим з вказаної дати припиняються зобов`язання Енергопостачальної організації перед Абонентом щодо здійснення постачання теплової енергії, а грошові зобов`язання Абонента, що виникли за договором та залишаються невиконаними на дату підписання цієї угоди, підлягають виконанню до строк, який цією угодою не визначено.

Відповідно до пункту 2 Додаткової угоди ця додаткова угода набирає чинності з дати її підписання сторонами.

Протягом опалювального періоду 2017-2018 років позивачем було спожито теплову енергію в розмірі, меншому ніж той, що був сплачений до початку відповідних розрахункових періодів.

Зокрема, відповідно до платіжного доручення № 13 від 15.03.2018 позивачем було сплачено на рахунок ПАТ "Київенерго" 9 398,43 грн за теплову енергію за березень-квітень 2018 року згідно Договору.

Оскільки позивачем не було спожито теплову енергію на сплачену суму авансу в останнього утворилася переплата в розмірі 8 360,23 грн, що підтверджено Актом звірки взаємних розрахунків за період з січня 2016 року по серпень 2018 року, сформованого станом на 30.11.2018, копія якого наявна матеріалах справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Еквіс" звернулося до відповідача з претензією № 17 від 20.09.2018 щодо повернення грошових коштів у розмірі 8 360,23 грн як переплати у строк до 20.11.2018. Дана вимога була отримана відповідачем 27.09.2018, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення № 0407134158509, однак залишена без відповіді та задоволення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач неправомірно відмовляється повернути позивачу надмірно сплачені грошові кошти за Договором № 8031009-01 на постачання теплової енергії від 14.01.2016 внаслідок його розірвання, у зв`язку з чим заборгованість відповідача становить 8 360,23 грн. Окрім суми основного боргу, позивач просить суд також стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 227,39 грн, 3% річних у розмірі 199,96 грн, а також витрати, пов`язані із правничою допомогою адвоката, у розмірі 40 000,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статей 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як встановлено Судом, внаслідок укладення Договору № 8031009-01 на постачання теплової енергії від 14.01.2016 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов`язання визначені у главі 50 Цивільного кодексу України, статті 202 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управленої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 24.04.2018 Київською міською радою прийнято рішення № 517/4581 про завершення укладеної з ПАТ "Київенерго" Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 з 30 квітня 2018 року.

На підставі вищезазначеного, з 01.05.2018 ПАТ "Київенерго" припинило діяльність у сфері теплопостачання для юридичних та побутових клієнтів міста Києва, тим самим припинило дію пропозиції (оферти) із надання послуг у сфері теплопостачання.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу міста Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною організацією "Київенерго" Комунальне підприємство "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго".

Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради від 10.04.2018 № 591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

З огляду на зазначене, ПАТ "Київенерго" було позбавлено права на провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам та можливості в подальшому виконувати покладені на нього обов`язки згідно договору № 8031009-01 від 14.01.2016, що стало наслідком укладення між сторонами додаткової угоди про розірвання вищевказаного договору з 30.04.2018.

Відповідно до Акту звіряння взаємних розрахунків за період 14.01.2016 - 30.11.2018, складеним та підписаним позивачем в односторонньому порядку, у відповідача існує заборгованість перед позивачем за Договором у розмірі 8 360,23 грн.

Також, відповідно до наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 13 від 15.03.2018 позивачем було сплачено на рахунок ПАТ Київенерго за теплову енергію 9 398,43 грн.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Еквіс" звернулося до відповідача з вимогою № 17 від 20.09.2018 про повернення грошових коштів у розмірі 8 360,23 грн як переплати за Договором у строк до 20.11.2018.

З наявного у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення № 0407134158509 вбачається, що вказана вимога була отримана відповідачем 27.09.2018, проте, станом на момент розгляду справи по суті а ні відповіді на цю вимогу, а ні грошових коштів у розмірі 8 360,23 грн від відповідача не надходило.

Тобто, на даний час у розпорядженні останнього знаходиться сума переплати у розмірі 8 360,23 грн, яка належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Еквіс", та не може бути використана у зв`язку із припиненням надання ПАТ "Київенерго" послуг теплопостачання та розірванням договору № 8031009-01 від 14.01.2016.

При цьому, враховуючи принцип змагальності судового процесу, суд зазначає, що відповідач відповідними засобами доказування у порядку статей 73, 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України, жодним чином не спростував доводів позивача про існування переплати за Договором на суму 8 360,23 грн.

Вирішуючи спір по суті, господарський Суд виходить з того, що відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до частин 2, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, оскільки між сторонами у справі було укладено Договір, на підставі якого позивачем було сплачено кошти, які позивач просить стягнути, однак зобов`язання за цим Договором припинилось у зв`язку з неможливістю його виконання, в тому числі зобов`язання відповідача щодо надання послуг з постачання теплової енергії у гарячій воді, за яким відповідачем було набуто грошові кошти (зокрема, у надмірному розмірі 8 360,23 грн), суд доходить висновку, що у зв`язку з припиненням зобов`язання за таким Договором, правова підстава набуття відповідачем коштів від позивача відпала, а отже грошові кошти є такими, що збережені відповідачем без достатньої правової підстави.

При цьому, описаними вище підставами для застосування у даному спорі статті 1212 Цивільного кодексу України спростовуються доводи позивача стосовно необхідності застосування до спірних правовідносин норм зобов`язального права, зокрема, статей 655, 693, 712 Цивільного кодексу України.

З огляду на наведене, оскільки правова підстава набуття майна (грошових коштів) відпала, позивач вправі вимагати повернення йому безпідставно збережених відповідачем грошових коштів за статтею 1212 ЦК України, зокрема, у заявленому ним розмірі 8 360,23 грн.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 199,96 грн та інфляційні збитки у розмірі 227,39 грн, розраховані за період прострочення відповідача з 01.05.2018 по 15.02.2019.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, суд приймає до уваги, що в силу приписів статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтю 625 ЦК України розміщено у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Отже, положення розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).

Отже, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18.

Дослідивши здійснений позивачем період здійснення передбачених статтею 625 ЦК України нарахувань, суд зазначає, що позивачем було невірно визначено початок періоду прострочення відповідача.

Так, статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Крім цього, у пункті 1.7. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", зазначено, що статтею 530 ЦК України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов`язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв`язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв`язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез`явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред`явленою.

Як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Еквіс" звернулося до відповідача з вимогою № 17 від 20.09.2018 про повернення грошових коштів у розмірі 8 360,23 грн як переплати у строк до 20.11.2018. Дана вимога була отримана відповідачем 27.09.2018, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення № 0407134158509.

Разом з тим, у вказаній вимозі позивач самостійно визначив відповідачу строк для повернення коштів - до 20.11.2018, у зв`язку з чим суд вважає, що прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у даному випадку рахується з 21.11.2018 , а не з 01.05.2018, яке вважає позивач.

Отже, за перерахунком суду, за прострочення боржника за період з 21.11.2018 по 15.02.2019 з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 59,78 грн. та інфляційні у розмірі 151,15 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

25.04.2019 до відповіді на відзив позивачем було долучено заяву про надання до суду розміру та доказів судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду у справі.

За таких підстав, розмір судових витрат, які позивач сплатив або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, буде встановлено судом на підставі поданих позивачем доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, про що останнім було зроблено відповідну заяву.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквіс" до Акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення 48 787,58 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Київенерго" (85612, Донецька обл., Мар`їнський район, місто Курахове, вулиця Енергетиків, будинок 34, ідентифікаційний код: 00131305) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквіс" (03150, м. Київ, вулиця Предславинська, будинок 39, ідентифікаційний код: 32766023) надмірно сплачені та неповернуті кошти у розмірі 8 360,23 грн (вісім тисяч триста шістдесят гривень 23 копійки), 3% річних у розмірі 59,78 грн (п`ятдесят дев`ять гривень 78 копійок), інфляційні збитки у розмірі 151,15 грн (сто п`ятдесят одну гривню 15 копійок) та судовий збір у розмірі 1 873,69 грн (одна тисяча вісімсот сімдесят три гривні 69 копійок).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ