Рішення

від 11.06.2019 по справі 910/5093/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.06.2019Справа № 910/5093/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Стироград" до фізичної особи-підприємця Чепурного Олександра Володимировича про стягнення 130 300,00 грн.,

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю "Стироград" (далі - Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що 1 березня 2017 року та 17 січня 2018 року між ним та фізичною особою-підприємцем Чепурним Олександром Володимировичем (далі - Підприємець) було укладено договори про надання послуг відповідно № П-021 та № 053, на виконання яких позивач перерахував відповідачу грошові кошти в загальному розмірі 130 300,00 грн. за надання останнім послуг з інжинірингу. Оскільки Підприємець, на думку позивача, взяті на себе за даними правочинами зобов`язання належним чином не виконав, а також враховуючи розірвання з ініціативи Товариства наведених угод у зв`язку з порушенням відповідачем їх умов, позивач, посилаючись на статті 651, 892, 897, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 180, 331 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з Підприємця 130 300,00 грн. безпідставно отриманих ним коштів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22 квітня 2019 року вищенаведену позовну заяву Товариства прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/5093/19 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Крім того, цією ухвалою відповідачу було визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, для подання заперечень на відповідь на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня його отримання.

6 травня 2019 року через загальний відділ канцелярії суду надійшло клопотання Підприємця від 6 травня 2019 року (а.с. 76-77), в якому останній просив суд здійснити перехід до розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження.

Проте при дослідженні матеріалів справи суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вищенаведеного клопотання з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Згідно до частини 1 статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (пункт 1 частини 5, частина 7 статті 12 ГПК України).

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2019 року було встановлено на рівні 1 921,00 грн.

Водночас положеннями ГПК України не передбачено можливості розгляду малозначних справ у порядку загального позовного провадження та не встановлено відповідних дискреційних повноважень суду.

Слід також зазначити, що приписи статті 250 ГПК України, які передбачають можливість здійснення судом переходу від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до її розгляду за правилами загального позовного провадження на підставі клопотання відповідача, не підлягають застосуванню у разі, коли згідно цього Кодексу справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження, про що у частині 7 цієї статті міститься відповідне застереження.

Відтак, зважаючи на те, що ціна пред`явленого Товариством позову, яка становить 130 300,00 грн., не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, в якому подано позов Товариства (192 100,00 грн.), суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вищезазначеного клопотання Підприємця про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Також 6 травня 2019 року через загальний відділ канцелярії суду надійшло клопотання відповідача від 6 травня 2019 року (а.с. 79-80), в якому Підприємець просив зупинити провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/13647/18 за позовом Підприємця до Товариства про стягнення заборгованості за договором про надання послуг від 1 березня 2017 року № П-021 та договором про надання послуг від 17 січня 2018 року № 053 на загальну суму 206 685,66 грн. В обґрунтування цього клопотання відповідач посилався на те, що до предмету розгляду і доказування у даній справі та у справі № 910/13647/18 відноситься встановлення належного виконання сторонами умов договорів про надання послуг від 1 березня 2017 року № П-021 та від 17 січня 2018 року № 053.

Водночас у травні 2019 року через загальний відділ канцелярії суду надійшли заперечення Товариства від 21 травня 2019 року проти задоволення вищенаведеного клопотання відповідача щодо зупинення провадження у справі (а.с. 100-101), в яких позивач зазначив про наявність у суду можливостей для з`ясування та встановлення усіх обставин, підстав та фактів, які мають значення для розгляду та правильного вирішення спору у справі № 910/5093/19.

При дослідженні матеріалів справи суд дійшов висновку про необґрунтованість наведеного клопотання відповідача та відсутність правових підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі за наявності об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Разом із тим наведеною нормою також передбачено, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зважаючи на те, що зібрані у справі № 910/5093/19 докази дозволяють встановити та оцінити обставини і факти, які є предметом судового розгляду в даній справі, а також враховуючи недоведеність відповідачем належними та допустимими доказами обставин, які б могли зумовити зупинення провадження у цій справі, суд дійшов висновку про те, що вищезазначене клопотання Підприємця є необґрунтованим, у зв`язку з чим у його задоволенні слід відмовити.

10 травня 2019 року через загальний відділ канцелярії суду надійшов відзив Підприємця на позовну заяву від 7 травня 2019 року (а.с. 83-88), в якому останній заперечив проти задоволення вимог Товариства з огляду на те, що між сторонами у встановленому законом порядку було підписано акти здачі-приймання наданих послуг згідно умов укладених між ними договорів. Відтак, вищевказані документи, на думку відповідача, свідчать про належне виконання ним умов зазначених угод та прийняття Товариством наданих йому послуг без жодних заперечень чи зауважень.

20 травня 2019 року через загальний відділ канцелярії суду надійшло клопотання Товариства від 20 травня 2019 року (а.с. 96-97), в якому останнє просило суд здійснити перехід до розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження.

Проте суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вказаного клопотання з вищенаведених підстав, враховуючи, зокрема, відсутність передбаченої законом можливості розгляду визначених ГПК України малозначних справ у порядку загального позовного провадження.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

1 березня 2017 року між Підприємцем та Товариством було укладено договір про надання послуг № П-021, за умовами якого позивач доручив, а відповідач прийняв до виконання послуги з інжинірингу в порядку та на умовах, визначених цим договором та відповідними, у разі необхідності, технічними завданнями, які є невід`ємною частиною даного правочину (а.с. 9-12).

Вказаний правочин, а також додаток № 7 до нього, підписані уповноваженим представником Товариства та Підприємцем, та скріплені печаткою позивача.

Відповідно до пунктів 2.1-2.2 цього договору його загальна сума складає 379 650,00 грн. Вартість послуг визначається сторонами за фактом їх надання та фіксується в актах здачі-приймання наданих послуг.

Згідно пункту 3.2 зазначеної угоди замовник протягом 5-ти календарних днів з дня отримання акту здачі-приймання наданих послуг і звітних документів зобов`язаний направити виконавцю підписаний акт здачі-приймання наданих послуг або мотивовану відмову від підписання даного акту. У разі вмотивованої відмови замовника сторонами складається двосторонній акт з переліком необхідних доробок і термінами їх виконання.

Пунктами 3.3.2, 3.4 зазначеного правочину передбачено, що коли у процесі узгоджень технічної документації чи надання послуг (виконання робіт) будуть виявлені недоліки, допущені виконавцем, то він зобов`язаний їх усунути за свій рахунок у найкоротші терміни, але не пізніше, ніж за 15 календарних днів.

Положеннями пункту 8.1 договору встановлено, що останній діє з 1 березня 2017 року по 31 грудня 2017 року, а за фінансовими та гарантійними зобов`язаннями - до повного виконання.

Кожна із сторін має право розірвати цей договір в односторонньому порядку, попередньо письмово повідомивши про це другу сторону за 30 днів (пункт 8.4 цієї угоди).

Зі змісту технічного завдання від 23 листопада 2017 року № 7, яке є додатком до вищевказаного договору (а.с. 13), вбачається, що замовник замовляє, а виконавець надає інжинірингові послуги: розробка конструкторської документації на Циклон батарейний ЦБ-1-263-4*4.001 для очищення димових газів з наступними характеристиками: продуктивність, м3/год. - 8280…12600; температура газів на вході, оС - 150…400.

Конструкторська документація повинна відповідати вимогам Єдиної системи конструкторської документації та іншим вимогам чинного законодавства України.

Виконавець передає замовникові основну специфікацію та складальне креслення до неї.

Термін виконання робіт - з 23 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов вищенаведеного договору про надання послуг від 1 березня 2017 року № П-021 відповідно до платіжних доручень від 27 листопада 2017 року № 4311 на суму 1 500,00 грн., від 28 грудня 2017 року № 4354 на суму 8 100,00 грн., від 5 березня 2018 року № 4454 на суму 8 100,00 грн., від 5 березня 2018 року № 4455 на суму 200,00 грн., від 18 травня 2018 року № 4545 на суму 5 000,00 грн. та від 28 травня 2018 року № 4556 на суму 22 500,00 грн. Товариство перерахувало відповідачу грошові кошти у загальному розмірі 45 400,00 грн. (а.с. 21-26).

Також судом встановлено, що 17 січня 2018 року між Підприємцем та Товариством було укладено договір про надання послуг № 053, за умовами якого позивач доручив, а відповідач прийняв до виконання послуги з інжинірингу в порядку та на умовах, визначених цим договором та відповідними, у разі необхідності, технічними завданнями, які є невід`ємною частиною даного правочину (а.с. 14-17).

Дана угода і додаток № 1 до неї підписані уповноваженим представником Товариства та Підприємцем, а також скріплені печаткою позивача.

Відповідно до пунктів 2.1-2.2 цього договору його загальна сума складає 500 000,00 грн. Вартість послуг визначається сторонами за фактом їх надання та фіксується в актах здачі-приймання наданих послуг.

Згідно пункту 3.2 договору замовник протягом 5-ти календарних днів з дня отримання акту здачі-приймання наданих послуг і звітних документів зобов`язаний направити виконавцю підписаний акт здачі-приймання наданих послуг або мотивовану відмову від підписання даного акту. У разі вмотивованої відмови замовника сторонами складається двосторонній акт з переліком необхідних доробок і термінами їх виконання.

Пунктами 3.3.2, 3.4 зазначеного правочину встановлено, що коли у процесі узгоджень технічної документації чи надання послуг (виконання робіт) будуть виявлені недоліки, допущені виконавцем, то він зобов`язаний їх усунути за свій рахунок у найкоротші терміни, але не пізніше, ніж за 15 календарних днів.

Кожна із сторін має право розірвати цей договір в односторонньому порядку, попередньо письмово повідомивши про це другу сторону за 30 днів (пункт 8.4 цієї угоди).

Зі змісту технічного завдання від 17 січня 2018 року № 1-18, яке є додатком до вищевказаного договору (а.с. 18), вбачається, що замовник замовляє, а виконавець надає інжинірингові послуги: розробка конструкторської документації на теплогенератор ТЕКАП-1,0-С; вихідні дані: теплова потужність, МВт - 1,0; паливо - солома зернових. До складу ТЕКАП-1,0-С повинно входити: теплогенератор, шнек подачі палива, оперативний бункер.

Конструкторська документація повинна відповідати вимогам Єдиної системи конструкторської документації та іншим вимогам чинного законодавства України.

Виконавець передає замовникові основну специфікацію та складальне креслення до неї.

Термін виконання робіт - з 17 січня 2018 року по 17 квітня 2018 року.

Разом із тим положеннями пункту 8.1 договору встановлено, що останній діє з 1 березня 2017 року по 31 грудня 2017 року, а за фінансовими та гарантійними зобов`язаннями - до повного виконання.

Зі змісту вказаного положення вбачається, що у даному пункті договору його сторонами було допущено технічну описку та невірно визначено строк дії наведеного правочину.

Так, договір про надання послуг № 053 було укладено 17 січня 2018 року, а технічним завданням від 17 січня 2018 року № 1-18, яке є додатком до вищевказаного правочину, термін виконання робіт було встановлено з 17 січня 2018 року по 17 квітня 2018 року. Відтак, суд дійшов висновку про те, що передбачений пунктом 8.1 цього договору строк його дії (який є ідентичним строку дії договору від 1 березня 2017 року № П-021) містить технічну описку, оскільки зібраними у справі доказами в їх сукупності, зокрема, технічним завданням від 17 січня 2018 року № 1-18, підтверджуються дійсні наміри сторін на виконання умов цієї угоди у період, зокрема, з 17 січня 2018 року по 17 квітня 2018 року.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов вищенаведеного договору про надання послуг від 17 січня 2018 року № 053 відповідно до платіжних доручень від 17 січня 2018 року № 4375 на суму 10 000,00 грн., від 2 лютого 2018 року № 4407 на суму 8 200,00 грн. та від 31 травня 2018 року № 4560 на суму 66 700,00 грн. позивач перерахував Підприємцю грошові кошти у загальному розмірі 84 900,00 грн. (а.с. 27-29).

Обґрунтовуючи свої вимоги, Товариство посилалося на те, що з огляду на істотні порушення Підприємцем умов договорів про надання послуг від 1 березня 2017 року № П-021 та від 17 січня 2018 року № 053 позивачем у порядку пунктів 8.4 укладених між сторонами угод було направлено на адресу відповідача повідомлення про розірвання цих правочинів. Зазначені повідомлення були отримані Підприємцем 11 березня 2019 року, що підтверджується інформацією, розміщеною на сайті Укрпошти.

Відтак, вищенаведені договори, на думку Товариства, з урахуванням положень пунктів 8.4 цих угод, вважаються розірваними з 10 квітня 2019 року.

Зважаючи на те, що сплачені Товариством на розрахунковий рахунок Підприємця грошові кошти у загальному розмірі 130 300,00 грн., на думку позивача, були набуті відповідачем без достатньої правової підстави з огляду на розірвання вищенаведених договорів, Товариство на підставі статті 1212 ЦК України просило суд стягнути з Підприємця зазначену суму грошових коштів.

Проте при дослідженні матеріалів справи суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що за результатами надання Підприємцем Товариству послуг з розробки конструкторської документації на виконання умов договорів про надання послуг від 1 березня 2017 року № П-021 та від 17 січня 2018 року № 053 між сторонами було підписано відповідні акти здачі-приймання робіт (надання послуг) від 23 лютого 2018 року № АНП-16 та від 28 лютого 2018 року № АНП-2-18 (а.с. 89-90).

Так, зі змісту наявної у матеріалах справи копії акту здачі-приймання робіт (надання послуг) від 23 лютого 2018 року № АНП-16 вбачається, що Підприємцем згідно договору від 1 березня 2017 року № П-021, рахунку на оплату від 23 листопада 2017 року № РО-18 та в межах строків виконання робіт, передбачених технічним завданням від 23 листопада 2017 року № 7, були проведені такі роботи (надані такі послуги): інжинірингові послуги. Розробка конструкторської документації на Циклон батарейний ЦБ-1-263-4*4.001 для очищення димових газів з наступними характеристиками: продуктивність, м3/год. - 8280…12600; температура газів на вході, оС - 150…400. У вказаному акті також було зазначено, що загальна вартість робіт (послуг) без ПДВ становить 62 000,00 грн., а роботи проведені (надані послуги) у повному обсязі; сторони жодних зауважень та претензій одна до одної не мають.

Крім того, зі змісту наявної у матеріалах справи копії акту здачі-приймання робіт (надання послуг) від 28 лютого 2018 року № АНП-2-18 вбачається, що Підприємцем згідно договору від 17 січня 2018 року № 053, рахунку на оплату від 17 січня 2018 року № РО-1-18 та в межах строків виконання робіт, передбачених технічним завданням від 17 січня 2018 року № 1-18. були проведені такі роботи (надані такі послуги): інжинірингові послуги. Розробка конструкторської документації на Живильник ГТД-3.001 для дозування трісок.

У вказаному документі було зазначено, що загальна вартість робіт (послуг) без ПДВ становить 250 000,00 грн., а роботи проведені (надані послуги) у повному обсязі; сторони жодних зауважень та претензій одна до одної не мають.

За умовами пунктів 3.1 укладених між сторонами договорів виконавець передає замовникові акти здачі-приймання наданих послуг. Дата підписання замовником акту здачі-приймання надання послуг є датою виконання виконавцем своїх зобов`язань за цим договором.

Враховуючи наявні у матеріалах справи докази підписання між сторонами у встановленому укладеними між ними договорами порядку відповідних актів здачі-приймання робіт (надання послуг) від 23 лютого 2018 року № АНП-16 та від 28 лютого 2018 року № АНП-2-18 (а.с. 89-90), суд дійшов висновку про те, що передбачені даними актами послуги були виконані Підприємцем та прийняті Товариством без будь-яких заперечень чи зауважень у межах строку дії укладених між ними договорів, що підтверджується, зокрема, відомостями про строки надання таких послуг у технічних завданнях.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Вищенаведеними обставинами спростовуються твердження позивача про неприйняття робіт, виконаних відповідачем в рамах договору від 17 січня 2018 року № 053.

Разом із тим суд зазначає, що розбіжність між назвами послуг, зазначеними в технічному завданні від 17 січня 2018 року № 1-18 та акті від 28 лютого 2018 року № АНП-2-18 в розумінні пункту 1.1 договору від 17 січня 2018 року № 053 не свідчить про відмінність таких послуг, тоді як договорами та чинним законодавством України чітко встановлено обов`язок оплати вартості наданих послуг у разі підписання актів приймання-передачі наданих послуг, що і було вчинено Товариством без будь-яких зауважень.

Слід також зазначити, що матеріалами справи не спростовується і той факт, що Живильник ГТД-3.001 для дозування трісок є складовою частиною теплогенератора ТЕКАП-1,0-С, зазначеного сторонами у технічному завданні від 17 січня 2018 року № 1-18, яке є додатком до договору від 17 січня 2018 року № 053.

Факт прийняття позивачем послуг за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) від 23 лютого 2018 року № АНП-16 та від 28 лютого 2018 року № АНП-2-18 також підтверджується здійсненням Товариством їх часткової оплати (з урахуванням, зокрема, положень пунктів 8.1 укладених між сторонами договорів, за якими строк їх дії в частині виконання фінансових зобов`язань встановлено до повного їх виконання) згідно платіжних доручень від 27 листопада 2017 року № 4311 на суму 1 500,00 грн., від 28 грудня 2017 року № 4354 на суму 8 100,00 грн., від 5 березня 2018 року № 4454 на суму 8 100,00 грн., від 5 березня 2018 року № 4455 на суму 200,00 грн., від 18 травня 2018 року № 4545 на суму 5 000,00 грн. та від 28 травня 2018 року № 4556 на суму 22 500,00 грн., а також платіжних доручень від 17 січня 2018 року № 4375 на суму 10 000,00 грн., від 2 лютого 2018 року № 4407 на суму 8 200,00 грн. та від 31 травня 2018 року № 4560 на суму 66 700,00 грн.

Разом із тим, як було зазначено вище, в обґрунтування своїх вимог про стягнення з Підприємця спірної суми грошових коштів, Товариство посилалося на приписи статті 1212 ЦК України.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За приписами частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частин 1, 2 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 525, 526 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною 1 статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК країни.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статті 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13, від 2 вересня 2014 року у справі № 910/1620/13, від 14 жовтня 2014 року у справі № 922/1136/13 та від 25 лютого 2015 року у справі № 910/1913/14, від 2 лютого 2016 року у справі № 6-3090цс15 та у постановах Верховного Суду від 19 березня 2018 року у справі № 904/5844/17, від 10 квітня 2018 року у справі № 910/6129/17, від 5 квітня 2018 року у справі № 914/833/17, від 4 травня 2018 року у справі № 927/468/17.

Крім того, суд зазначає, що за змістом положень статті 1212 ЦК України про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави цей вид зобов`язань породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) особа набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи; 2) правові підстави для такого набуття (збереження) відсутні або згодом відпали. А отже, кошти, отримані як оплата за надання послуг за договором і набуті за наявності правових підстав для цього, не можуть бути витребувані згідно зі статтею 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 січня 2013 року у справі № 5006/18/13/2012, від 14 жовтня 2014 року у справі № 922/1136/13 та у постанові Верховного Суду від 19 березня 2018 року у справі № 904/5844/17.

Відтак, враховуючи те, що спірні грошові кошти були перераховані Товариством за надані відповідачем послуги та набуті Підприємцем на підставі договорів від 1 березня 2017 року № П-021 та від 17 січня 2018 року № 053, які є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів), суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача.

Крім того, суд звертає увагу на те, що за умовами пунктів 8.4 укладених між сторонами угод кожна із сторін має право розірвати ці договори в односторонньому порядку, попередньо письмово повідомивши про це другу сторону за 30 днів.

Водночас адресовані відповідачу листи Товариства від 6 березня 2019 року з повідомлення про розірвання укладених між ними договорів від 1 березня 2017 року № П-021 та від 17 січня 2018 року № 053 були отримані Підприємцем 11 березня 2019 року, тобто поза межами строку дії цих договорів, передбачених їх умовами та відповідними технічними завданнями.

Оскільки Товариством у встановленому законом порядку не було доведено тих обставин, на які воно посилалося як на підставу своїх вимог, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні його позову.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 11 червня 2019 року

Суддя Є.В. Павленко