Рішення

від 30.05.2019 по справі 916/2544/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"30" травня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2544/17

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

при секретарі судового засідання Бачур А.В.,

за участю представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "НАШ ДОМ" (вул. Осіпова, 25, м. Одеса, 65012)

до відповідачів: 1) Комунального підприємства "Одестранспарксервіс" (вул. Канана, 83, м. Одеса, 65039)

2) Обслуговуючого кооперативу "Автостоянка Люстдорф" (буд. 72, Овідіопольська дорога, 3, 65036)

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "НАШ ДОМ"(в подальшому - ТОВ "ФІРМА "НАШ ДОМ")звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Одестранспарксервіс" (КП "Одестранспарксервіс") та Обслуговуючого кооперативу "Автостоянка Люстдорф" (ОК "Автостоянка Люстдорф"), в якій просить суд визнати недійсним договір № 144/К-КР-2017/03-01 від 07.09.2017р. про балансоутримання місць для паркування, який було укладено між КП "Одестранспарксервіс" та ОК "Автостоянка Люстдорф" за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 55/2, з моменту його укладення, а також стягнути солідарно з відповідачів витрати по сплаті судового збору за подання позову.

23.10.2017р. ухвалою Господарського суду було порушено провадження у справі та прийняти позовну заяву до розгляду.

13.12.2017р. рішенням Господарського суду Одеської області, залишеним в силі постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.03.2018р. у задоволені позову було відмовлено повністю.

04.07.2018р. постановою Верховного Суду касаційну скаргу ТОВ "ФІРМА "НАШ ДОМ" було задоволено частково, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 та рішення Господарського суду Одеської області від 13.12.2017 у справі №916/2544/17 було скасовано, а справу №916/2544/17 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, ВС задовольняючи касаційну скаргу ТОВ "ФІРМА "НАШ ДОМ" зазначив, що звертаючись з позовом про визнання оспорюваного договору недійсним, ТОВ "ФІРМА "НАШ ДОМ" посилається на те, що всупереч "Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у м. Одесі", затвердженого рішенням Одеської міської ради від 20.09.2011 № 1251-VI, його укладено без проведення конкурсу.

Частиною 1 ст. 1 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин, обставини щодо наявності у позивача відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачами з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Водночас суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір у даній справі наведеного не врахували та не надали жодної оцінки тому, яким чином оспорюваний у даній справі правочин порушує права позивача, який не є стороною цього правочину, та якими доказами підтверджено необхідність їх захисту.

Водночас за змістом ст.ст. 236, 238 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі, при цьому рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні правової кваліфікації відносин сторін, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, та визначенні правових норм, які підлягають застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2018р. справу № 916/2544/17 було передано на розгляд судді Волкову Р.В.

06.11.2018р. ухвалою Господарського суду справу було прийнято суддею Волковим Р.В. до свого провадження, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання. Розгляд справи призначено в засіданні суду.

Ухвалою суду від 05.12.2018 року суддею Волковим Р.В. заявлено самовідвід від розгляду справи №916/2544 за позовом ТОВ "ФІРМА "НАШ ДОМ" до КП "Одестранспарксервіс" та ОК "Автостоянка Люстдорф" про визнання недійсним договору № 144/К-КР-2017/03-01 від 07.09.2017р. про балансоутримання місць для паркування.

05.12.2018 р. розпорядженням № 741 керівника апарату суду, відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматичний розподіл справи № 916/2544/17.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.12.2018 року для розгляду справи визначено суддю Петренко Н.Д.

10.12.2018 р. ухвалою Господарського суду справу прийнято до провадження судді Петренко Н.Д.; розгляд справи № 916/2544/17 постановлено проводити спочатку; підготовче судове засідання по справі призначено на 09.01.2019 року.

03.12.2018 року через канцелярію до суду надійшла зустрічна позовна заява ОК "Автостоянка Люстдорф" до КП "Одестранспарксервіс" (вх. № 2914/18), в якому ОК "Автостоянка Люстдорф" просить визнати недійсним договір № 144/К-КР-2017/03-01 від 07.09.2017р.

Враховуючи те, що пред`явлений ОК "Автостоянка Люстдорф" зустрічний позов (вх. № 2914/18) всупереч природі інституту зустрічного позову, пред`явлений не до позивача за первісним позовом, а до співвідповідача за первісним позовом суд дійшов висновку, що заявлений ОК "Автостоянка Люстдорф" зустрічний позов (вх. № 2914/18) не може вважатися зустрічним позовом, а тому ухвалою Господарського суду від 10.12.2018р. зустрічну позовну заяву ОК "Автостоянка Люстдорф" (вх. № 2914/18 від 03.12.2018 року) до КП "Одестранспарксервіс" про визнання недійсними договору було повернуто заявнику.

08.01.2019р. від КП "Одестранспарксервіс" до суду надійшов відзив на позов з урахуванням висновків ВС (вх. № 303/19), в якому відповідач 1 - КП "Одестранспарксервіс" заперечує проти позову та не погоджується з наведеними Позивачем обставинами та правовими підставами заявленого ним позову, вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, при цьому обґрунтовує свою правову позицію у даній справі наступним обставинами та аргументами.

КП "Одестранспарксервіс" засноване за рішенням ОМР та відповідно до п. 3.1 Статуту створене з метою покращення організації дорожнього руху в частині впорядкування робіт з паркування, застосування інформаційних технологій, сучасних технічних засобів організації дорожнього руху, розвитку мережі паркінгів, спеціально відведених автостоянок, майданчиків для платного паркування та інших об`єктів дорожнього сервісу, а також укладення договорів на експлуатацію, обслуговування місць для паркування автотранспорту в м. Одесі.

Відповідно до рішення ОМР від 19.04.2012р. № 1889-VI "Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 20.09.2011р. № 1251-VI "Про затвердження Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі"(надалі -Положення про паркування) КП "Одестранспарксервіс" визначено уповноваженою особою по здійсненню організації та експлуатації майданчиків для платного паркування транспортних засобів та укладення договорів балансоутримання місць для паркування на території м. Одеси.

Відповідно до п. 2.1 Положення про паркування, організація та розміщення майданчиків для платного паркування та спеціально відведених стоянок здійснюється на підставі "Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси" (далі - Перелік), затвердженого рішенням ОМР від 08.04.2011р. № 520- VI, і схеми розміщення майданчиків для платного паркування транспортних засобів та спеціально відведених автостоянок, узгодженої та затвердженої в установленому порядку.

Рішення ОМР № 520- VI від 08.04.2011р. змінено рішенням ОМР від 08.07.2011 р. № 1061-VI, та було скасовано на підставі рішення ОМР від 27.08.2014р. № 5286-VI "Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, у новій редакції".

07.09.2017 р. між КП "Одестранспарксервіс" та ОК "Автостоянка Люстдорф" був укладений договір балансоутримання місць для паркування № 144/К-КР-2017/03-01 на спеціально відведеній автостоянці за адресою: вул. Люстдорфська дорога, 55/2.

Як вказує відповідач 1, ним була виготовлена схема розміщення транспортних засобів на спеціально відведеній автостоянці, копія якої надана Позивачем до позовної заяви. Також зазначена спеціально відведена автостоянка була включена рішенням ОМР №1813- VI від 15.03.2017 р. до "Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси", в додаток №2 (спеціально відведені автостоянки).

Відповідач 1 зазначає, що обґрунтовуючи свої позовні вимоги, Позивач, фактично ототожнює поняття "спеціально відведена автостоянка" та "майданчик для платного паркування транспортних засобів", що на думку відповідача 1 не відповідає вимогам законодавства.

Так відповідач 2 вказує, що відповідно до ст. 14.1.104. Податкового кодексу України майданчики для платного паркування - це площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, на якій відповідно до рішення органу місцевого самоврядування здійснюється платне паркування транспортних засобів.

Спеціально відведена автостоянка за ст. 14.1.229 Податкового кодексу України - це площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, яка визначається органами місцевого самоврядування із встановленням правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу .

Відповідач 1 звертає увагу на те, що визначення "майданчика для платного паркування" та "спеціально відведеної автостоянки" зазначені в "Положенні про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі" цілком кореспондуються з відповідними статтями Податкового кодексу України.

В п.п. 5.5-5.9. "Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі" зазначено, що конкурс з визначення операторів проводиться на майданчиках для платного паркування . Вказане Положення не містить вимог про проведення конкурсу з визначення операторів на спеціально відведеній автостоянці.

Організація роботи та порядок експлуатації майданчиків для платного паркування регулюється "Правилами паркування транспортних засобів", затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №1342 від 03.12.2009 р.

Організація роботи та порядок експлуатації спеціально відведених автостоянок регулюється "Правилами зберігання транспортних засобів на автостоянках", затвердженими постановою Кабінету Міністрів України№ 115 від 22.01.1996 р., а як зазначає відповідач 1, вказана Постанова Кабінету Міністрів України не містить положень щодо необхідності проведення конкурсу на спеціально відведених автостоянках.

Резюмуючи все вищевикладене, Відповідач 1 зазначає, що "майданчик для платного паркування та "спеціально відведена автостоянка" не є тотожними поняттями та останнє також не виступає і складовою поняття "майданчик для платного паркування", а вони є окремими об`єктами правового регулювання, регулюються різними нормативно-правовими актами з використанням різних правових механізмів.

При цьому відповідач 1 посилається на висновки, зроблені ВГСУ у своєї постанові від 02.08.2016 р. у справі № 916/326/16, в якій було викладено правову позицію з вказаних вище питань. ВГСУ в своїй постанові зазначено, що спеціально відведені автостоянки не є об`єктами благоустрою і не проведення конкурсу з визначення балансоутримувачів спеціально відведених автостоянок м. Одеси не суперечить Закону України "Про благоустрій населених пунктів", "Положенню про порядок конкурсного відбору підприємств з утримання об`єктів благоустрою населених пунктів", затвердженому наказом Державного комітету з питань житлово-комунального господарства № 160 від 11.11.2005, оскільки спеціально відведені автостоянки не відносяться до сфери їх регулювання.

Щодо посилань Позивача на п. 5.7 "Положення про паркування" Відповідач 1 зазначив наступне.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 13.05.2015 р. у справі № 522/28051/13-а пункт 5.7 "Положення про паркування" визнано протиправним та скасовано.

На підставі вищевикладеного, Відповідач 1, вважає, що Позивач в обґрунтуванні своїх вимог помилково дійшов висновку про тотожність "майданчиків для платного паркування" та "спеціально відведених автостоянок", а тому твердження щодо недійсності договору балансоутримання місць для паркування на спеціально відведеній автостоянці з підстав необхідних тільки для майданчиків для платного паркування є безпідставним.

Окрім того, Відповідачем із посиланням на норми ЦК України зазначено, що Позивач, звертаючись до суду із позовом та вимагаючи визнати недійсним договір балансоутримання місць для паркування № 144/К-КР-2017/03-01 від 07.09.2017р., не будучи стороною за цим договором, зобов`язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси. Позивач, вказуючи на першочергове право, як балансоутримувача багатоквартирних будинків, розташованих за адресою Люстдорфська дорога, 55/2, на укладання спірного договору, не надав до суду жодних доказів, які підтверджують звернення останнього до Відповідача 1 з пропозицією щодо укладання договору саме з Позивачем.

Отже, враховуючи зазначене, Відповідач 1 вважає, що в порушення ст. 74 ГПК України Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту порушення його прав та інтересів.

09.01.2019р. Позивачем до суду була подана заява про долучення до матеріалів справи додаткових доказів (вх. № 366/19), а саме постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2018р. по справі № 520/12022/17 відповідно до якої було визнано протиправним та нечинним з 15.03.2017 року - дати прийняття, рішення Одеської міської ради від 15.03.2017р. №1813-VІІ "Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 27.08.2014 р. № 5286-VІ "Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, в новій редакції" у частині доповнення пунктом №109 за Київським районом "Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведені автостоянки)", затвердженого згідно із додатком №2, який міститься в п.п.1.2. п. 1 оспорюваного рішення згідно з текстом якого Київський район, пункт №109, місцезнаходження спеціальної земельної ділянки - Люстдорфська дорога, 55/2, кількість місць для паркування (одиниць) - 64, займана площа ( АДРЕСА_1 .м) - 913,00, технічне облаштування -облаштовано, та визнано дії суб`єкта владних повноважень - заступника голови Київської районної адміністрації Одеської міської ради Калініна Ю. В. - щодо погодження схеми розміщення транспортних засобів на спеціально відведеній автостоянці 64 м/м, площею 913 м.кв., за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 55/2, протиправними та зобов`язати Київську районну адміністрацію Одеської міської ради утриматися від вчинення дій щодо узгодження розміщення парковок, автостоянок на зазначеній території до затвердження порядку (способу, передбаченого законом) погодження (узгодження) розміщення парковок, автостоянок на цій території.

Заява Позивача судом була задоволена, додаткові докази долучені до матеріалів справи.

30.01.2019р. Позивач надав суду відповідь на відзив (вх. № 1945/19), в якій він категорично не погоджується з наданим Відповідачем 1 відзивом на позов, вважаючи, що КП "Одестранспарксервіс" невірно та неповно застосовує норми матеріального права з наступних підстав.

Щодо відсутності у КП "Одестранспарксервіс" необхідного обсягу цивільної дієздатності при вчиненні оспорюваного правочину Позивач зазначив наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Згідно ч.1 ст. 172 ЦК України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Порядок утворення та діяльність комунальних підприємств органів місцевого самоврядування регулюється ст. 78 ГКУ, ст. 26 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до рішення ОМР від 22.11.2011 р №1534- VI "Про створення комунального підприємства "Одестранспарксервіс" з метою розвитку мережі паркінгів, спеціально відведених автостоянок, майданчиків для платного паркування транспортних засобів та інших об`єктів дорожнього сервісу Одеською міською радою створено комунальне підприємство "Одестранспарксервіс", затверджено його статут.

Відповідно до п.4 рішення ОМР №1889- VI від 19.04.2012 р. "Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 20.09.2011р. № 1251 -VI "Про затвердження "Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі" КП "Одестранспарксервіс" визначено уповноваженою особою по здійсненню організації та експлуатації, як зазначає Позивач, виключно майданчиків для платного паркування транспортних засобів та укладання договорів балансоутримання місць для паркування на території м. Одеси.

Особливо Позивач, звертає увагу суду на те, що за його переконанням, відповідно до зазначеного акту ОМР, Відповідача-1 не визнано уповноваженою особою на укладання договорів балансоутримання спеціально відведених автостоянок м. Одеси. Крім того, відповідно до п. 3.1. розділу 3 "Мета та предмет діяльності Підприємства" статуту Відповідача 1, що є додатком до рішення ОМР яким створено Відповідача-1, його створено з метою розвитку мережі паркінгів. спеціально відведених автостоянок, майданчиків для платного паркування та інших об`єктів дорожнього сервісу, а також укладання договорів на експлуатацію, обслуговування місць для паркування в місті Одесі.

Як вказує, Позивач, відповідно до п. 3.2. розділу 3 "Мета і предмет діяльності Підприємства" статуту Відповідача 1, предметом його діяльності є визначення операторів для надання послуг з утримання майданчиків для платного паркування; надання послуг із зберігання транспортних засобів у підземних та наземних паркінгах, спеціально відведених автостоянках.

Позивач зазначає, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Згідно нормам ч.ч .І, 2 ст. 57 ГК України установчими документами суб`єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб`єкта господарювання. В установчих документах повинні бути зазначені мета і предмет господарської діяльності. Більш того, слід навести й вимоги ч.І ст. 65 ГК України, де зазначається, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Оцінюючи викладені обставини та норми наведених вище нормативних актів, Позивач вважає, що орган місцевого самоврядування - Одеська міська рада, в законному порядку прийнявши регулятивний акт - "Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі", який затверджений рішенням ОМР від 20.09.2011р. № 1251 -VI не встановила органам управління (директору) КП "Одестранспарксервіс" статутних повноважень та об`єму цивільної дієздатності на укладання договорів балансоутримання спеціально відведених автостоянок, що знаходяться на території міста Одеси, залишивши за зазначеним комунальним підприємством право укладання договорів балансоутримання виключно місць для паркування на території м. Одеси.

З зазначеним твердженням, на думку Позивача, співпадають мета і предмет діяльності Відповідача-1, закріплені в його Статуті, відповідно до вимог якого предметом діяльності Відповідача-1 є лише надання послуг із зберігання транспортних засобів у спеціально відведених автостоянках.

Як звертає увагу Позивач, послуги зі зберігання транспортних засобів регулюється окремим видом договорів, поняття та правове регулювання якого закріплено в цивільному законодавстві України та жодним чином не ототожнюється з оспорюваним договором балансоутримання місць для паркування на спеціально відведеній автостоянці.

Таким чином, на думку Позивача, директор КП "Одестранспарксервіс", діючи в інтересах та, як орган управління ввіреного йому підприємства, 07.09.2017 р. при укладанні Договору балансоутримання місць для паркування №144/К-КР-2017/03-01 та будучи особою, яка безпосередньо вчиняє правочин (укладає договір), не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, що є порушенням вимог ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України та є підставою недійсності правочину в момент його вчинення стороною в порядку, визначеному ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України.

Щодо невідповідності юридичного поняття "спеціально відведена автостоянка" фактичним обставинам здійснення діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на місцях для паркування (спеціально відведена автостоянка) площею 913 м 2 , що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 55/2 в частині встановлення відповідальності за збереження транспортного засобу, Позивач вказує на наступне.

Тлумачення поняття "спеціально відведена автостоянка" закріплене в ст. 14.1.229 Податкового кодексу України. На підставі наведеної норми Податкового кодексу України поняття "спеціально відведеної автостоянки" майже дослівно віддзеркалено в "Положенні про організацію та порядок паркування транспортних засобів у м. Одесі", затвердженого рішенням Одеської міської ради від 20.09.2011р. № 1251-VI.

Так, Позивач вказує, що відповідно, до вимог зазначених нормативних актів "спеціально відведена автостоянка" - площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді м. Одеси, яка визначається ОМР із встановленням правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу. Тобто, одним з обов`язкових критеріїв віднесення земельної ділянки до спеціально відведених автостоянок, за ствердженням Позивача, є встановлення між суб`єктами права меж відповідальності за збереження транспортного засобу.

Єдиним способом здійснення збереження майна, в т.ч. транспортних засобів - автомобілів є договірний спосіб, який знайшов закріплення на рівні Цивільного кодексу України, а саме, ст. 936, 977 ЦК України

Позивач зазначає, що до компетенції міських рад та їх виконавчих органів відповідно до вимог абз. 11 ст. 6 Закону України "Про дорожній рух" відноситься, в т.ч. встановлення порядку і здійснення заходів щодо забезпечення охорони транспортних засобів на платних стоянках та в колективних гаражах.

Позивач вказує, що критерій встановлення відповідальності за збереження транспортного засобу, передбачений вищезазначеними нормами законодавства, не знайшов свого відображення в "Положенні про організацію та порядок паркування транспортних засобів у м. Одесі" та відсутнє в оспорюваному Договорі, що дає підстави Позивачу вважати, що земельна ділянка площею 913 м 2 розташована за адресою: м. Одеса. Люстдорфська дорога, 55/2 не є спеціально відведеною автостоянкою в розумінні вимог Податкового кодексу України та "Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у м. Одесі" (Рішення Одеської міської ради від 20.09.2011р. № 1251-VI.

3. Щодо відсутності порушених прав та інтересів Позивача, він посилається на приписи ст. 16 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання правочину недійсним.

КП "Одестранспарксервіс" при укладенні Договору про балансоутримання місця для паркування за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 55/2 з ОК "Автостоянка Люстдорф" порушив права та інтереси ТОВ "ФІРМА "НАШ ДОМ", так як позбавив Позивача прав на укладення такого договору.

Позивач зазначає, що в предметі Договору про балансоутримання місця для паркування № 14К-КР-2017/03-01 від 07.09.2017 р. зазначено, що Уповноважена особа надає право Оператору організовувати та проводити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на місцях для паркування (спеціальна відведена автостоянка), що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 55/2. Оператор здійснює обслуговування (експлуатацію) місця для паркування з метою надання послуг паркування та перерахування збору за місця для паркування транспортних засобів. Уповноважена особа - КП "Одестранспарксервіс"; оператор - ОК "Автостоянка Люстдорф".

Відповідно до п. 14.1.229. ст. 14 Податкового кодексу України, спеціально відведені автостоянки - площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, яка визначається органами місцевого самоврядування із встановленням правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу.

Відповідно до ст. 268-1 Податкового кодексу України, платниками збору є юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи - підприємці, які згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках.

Перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, в якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів, затверджується рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, про встановлення збору.

Таке рішення разом з переліком осіб, які уповноважені організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів, надається виконавчим органом сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, контролюючому органу в порядку, встановленому розділом І цього Кодексу.

Позивач вказує, що ОМР рішенням від 15.03.2017р. № 1813-VІІ "Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 27.08. 2014 р. № 5286-VІ "Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, в новій редакції" вирішила : доповнити Перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведені автостоянки), затверджений згідно із додатком № 2 до рішення наступними пунктами: № з/п 109, Київський район, Люстдорфська дорога, 55/2, кількість місць для паркування 64, займана площа 913,00 м 2 , технічне облаштування - облаштовано.

Таким чином, як вказує Позивач, ОМР зазначила лише місцезнаходження спеціально відведеної автостоянки, її загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів. А переліком осіб, які уповноважені організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на спеціально відведеній автостоянці Одеська міська рада в своєму рішенні не зазначила від 15.03.2017р.

Позивач вважає, що враховуючи норми ПК України, "Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у м. Одесі", ОМР зобов`язана була визначити перелік осіб, які уповноважені організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на спеціально відведеній автостоянці .

Проте, як стверджує Позивач, до цього часу ніхто не має права проводити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на спеціально відведених автостоянках.

КП "Одестранспарксервіс" всупереч чинному законодавству України та нормативно-правових м. Одеси уклало з ОК "Автостоянка Люстдорф" оспорюваний договір, тим самим, за ствердженням Позивача, порушивши його права бути обраним для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на спеціально відведеній автостоянці за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 55/2.

Отже, на думку Позивача, Відповідач 1 не мав права укладати з Відповідачем 2 оспорюваний договір без проведення відповідним органом місцевого самоврядування м. Одеси конкурсу на визначення операторів. Такі дії КП "Одестранспарксервіс" призвели до порушення прав Позивача в частині бути обраним оператором на конкурсних умовах.

Того ж числа Позивачем до суду була надана заява про розгляд справи за відсутністю його представника (вх. № 1947/19).

У зв`язку із перебуванням судді на лікарняному, судове засідання, призначене на 30.01.2019р. не відбулося, у зв`язку із чим ухвалою Господарського суду від 05.02.2019р. термін підготовчого провадження був продовжений за ініціативою суду до 07.03.2019р., а підготовче засідання було призначено на 27.02.2019р.

21.02.2019 р. розпорядженням № 741 керівника апарату суду, відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматичний розподіл справи № 916/2544/17.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.12.2018 р. для розгляду справи визначено суддю Цісельського О.В.

26.02.2019 р. ухвалою Господарського суду справу було прийнято до провадження судді Цісельського О.В., розгляд справи № 916/2544/17 підготовче засідання по справі призначено на 19.03.2019 року.

25.04.2019р. в судовому засіданні ухвалою Господарського суду було закрито підготовче провадження та справу було призначено до судового розгляду по суті. Судовий розгляд по суті призначено на 14 травня 2019 р., у судове засідання були викликані учасників справи.

У судовому засіданні 14.05.2019р. суд оголосив перерву в розгляді справи до 30.05.2019р.

30.05.2019р. Позивач в судове засідання не з`явився, про час та місце засідання був повідомлений своєчасно, що підтверджується наданими суду заявами (вх. вх. № 1267/19 від 25.04.2019р., № 9339/19 від 14.05.2019р., №10748/19 від 30.05.2019р.), відповідно до яких просив суд розглядати справу без участі його представника. Позов підтримує в повному обсязі та наполягає на його задоволені.

Відповідачі про час та місце судових засідань повідомлялися своєчасно, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, наявними в матеріалах справи. Про поважність причини неявки судові засідання, суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали, як вбачається із наданих суду відзивів на позов проти позову заперечують у повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Саме таку правову позицію висловив ВС КГС в своєї постанові у справі № 911/1163/17 від 03.03.2018р.

Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом було з`ясовано всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та безпосередньо досліджено докази, наявні в матеріалах справи.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників судового процесу про судове засідання, призначене на 30.05.2019р., відсутність їх клопотання про відкладення розгляду справи та враховуючи строки розгляду справи, суд розглянув справу за відсутності представників сторін та у судовому засіданні 30.05.2019р. судом було закінчено розгляд справи по суті та складено вступну і резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст.2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

При цьому, суд вказує, що виключне право на визначення предмету та підстави позову належить позивачу, натомість суд, вирішуючи спір, повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.

Так, перш за все, вирішуючи даний спір суд повинен встановити питання, на які звернув увагу ВС у своєї постанові від 04.07.2018р. по цієї справі, в якій зазначив, наступне.

"…Таким чином підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин, обставини щодо наявності у позивача відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачами з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Водночас суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір у даній справі наведеного не врахували та не надали жодної оцінки тому, яким чином оспорюваний у даній справі правочин порушує права позивача, який не є стороною цього правочину, та якими доказами підтверджено необхідність їх захисту…"

Отже, виходячи з наведеного суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п. 2.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Натомість, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Встановлення судом при розгляді справи по суті відсутність порушеного права (законного інтересу) позивача чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Отже, виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним договір балансоутримання місць для паркування №144/К-КР-2017/03-01 від 07.09.2017р., не будучи стороною за цим договором, зобов`язаний довести , яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права (законні інтереси) , а суд, в свою чергу, повинен перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, заперечення відповідачів, якими вони, в свою чергу, обґрунтовують свою правову позицію, і в залежності від встановленого, вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Таким чином, обов`язком позивача, відповідно до ст. 74 ГПК України є доведення тих обставин, на які він посилається, як на підставу своїх вимог.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.79 ГПК України).

Так, позивач, вказуючи на те, що оспорюваний договір порушує його право, посилається на наступне.

По-перше, на своє першочергове право, як балансоутримувача багатоквартирних будинків, розташованих за адресою Люстдорфська дорога 55/2, на укладання спірного договору.

По-друге, на порушення неправомірними діями КП "Одестранспарксервіс" законного інтересу ТОВ "ФІРМА "НАШ ДОМ", який полягає в тому, що позивач мав можливість надавати послуги паркування власникам транспортних засобів та отримання доходів від такої діяльності, одержувати платні послуги з боку КП "Одестранспарксервіс", які пов`язані із здійсненням організації та порядку паркування.

З приводу порушення права позивача, суд встановив наступне.

В обґрунтування порушеного права позивача, останній не надав суду жодних доказів, які підтверджують: по-перше, що Позивач є обслуговуючою організацією балансоутримувача багатоквартирних будинків, розташованих за адресою Люстдорфська дорога 55/2, а матеріали справи зазначених доказів не містять; по-друге, позивачем не надано доказів його звернення до КП "Одестранспарксервіс" з пропозицією щодо укладення договору саме з ТОВ "ФІРМА "НАШ ДОМ".

Враховуючи зазначене, суд вважає, що в порушення ст.ст. 74-79 ГПК України, Позивач не довів належними та допустимими доказам факту порушення його права на укладання оспорюваного договору.

При цьому, дослідивши твердження Позивача щодо позбавлення його можливості укладання договору балансоутримання місць для паркування за адресою Люстдорфська дорога, 55/2, з огляду на не проведення, всупереч п.п.5.5.,5.6.,5.8. "Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у м. Одесі", конкурсу для визначення оператора майданчику для платного паркування в м. Одесі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до рішення ОМР від 19.04.2012р. №1889-VI "Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 20.09.2011р. №1251-VI "Про затвердження положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі" уповноваженою особою по здійсненню організації та експлуатації майданчиків для платного паркування транспортних засобів та укладення договорів балансоутримування місць для паркування на території м. Одеси визначено КП "Одестранспарксервіс".

Рішенням ОМР від 15.03.2017р. №1813-VII від 15.03.2017р. "Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 27 серпня 2014 року № 5286-VI "Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, в новій редакції" було вирішено доповнити перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведені автостоянки), затверджений згідно із додатком №2 до рішення, наступними пунктами: №з/п 109, Київський район, Люстдорфська дорога, 55/2, кількість місць для паркування 64, займана площа 913 м 2 , технічне облаштування - облаштовано.

Як встановлено судом, між КП "Одестранспарксервіс" та ОК "Автостоянка Люстдорф" 07.09.2017р. було укладено договір №144/К-КР-2017/03-01 балансоутримування місць для паркування транспортних засобів на спеціально відведеній автостоянці за адресою Люстдорфська дорога, 55/2.

Проаналізувавши норми законодавства України, суд дійшов висновку, що позивач помилково ототожнює поняття "спеціально відведена автостоянка" та "майданчик для платного паркування транспортних засобів", з чим суд погодитись не може, з огляду на наступне.

Згідно з пп.14.1.104. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України майданчики для платного паркування - площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, на якій відповідно до рішення органу місцевого самоврядування здійснюється платне паркування транспортних засобів.

Організація та порядок експлуатації майданчиків для платного паркування регулюється Правилами паркування транспортних засобів, затверджених Постановою КМУ №1342 від 03.12.2009 року.

Крім того, відповідно до пп.14.1.229. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, спеціально відведені автостоянки - площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, яка визначається органами місцевого самоврядування із встановленням правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу. До спеціально відведених автостоянок можуть належати комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету з метою здійснення організації паркування транспортних засобів. Не належать до спеціально відведених автостоянок гаражі, автостоянки, власники або користувачі яких є платниками земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, а також земельні ділянки, що належать до прибудинкових територій.

Організація та порядок експлуатації спеціально відведених автостоянок регулюється "Правилами зберігання транспортних засобів на автостоянках", затвердженими Постановою КМУ № 115 від 22.01.1996 р.

Визначення понять "майданчик для платного паркування" та "спеціально відведена автостоянка", зазначені у п.1.3. "Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у м. Одесі", затвердженого рішенням ОМР від 20.09.2011р. №1251-VI цілком кореспондуються з відповідними визначеннями у Податковому кодексі України.

З вищезазначених приписів законодавства виходить, що поняття "майданчик для платного паркування" та "спеціально відведена автостоянка" не є тотожними, а є окремими об`єктами правового регулювання та регулюються різними нормативно-правовими актами.

Таким чином, враховуючи той факт, що спеціально відведена автостоянка не є відведеним майданчиком для паркування, не проведення конкурсу з визначення балансоутримувачів спеціально відведених автостоянок м. Одеси жодним чином не може суперечити п.п.5.5.-5.9. "Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі", якими врегульовано питання визначення на конкурсних засадах операторів майданчиків для платного користування.

Крім того, суд звертає увагу на те, що норми в частині визначення операторів спеціально відведених автостоянок на конкурсних засадах в чинному законодавстві України відсутні.

Також, суд зазначає, що посилання позивача на незаконність дій ОМР щодо не визначення в рішенні від 15.03.2017р. №1813-VII "Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 27 серпня 2014 року № 5286-VI "Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, в новій редакції" переліку осіб, які уповноважені організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на спеціально відведеній автостоянці, не є предметом розгляду в даній справі, оскільки жодних вимог до Одеської міської ради не заявлялось та вона не є учасником процесу.

З приводу порушення законного інтересу позивача суд звертає увагу на наступне.

У пункті 1 Рішення Конституційного суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 встановлено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

В мотивувальній частині вказаного Рішення Конституційного суду України зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Як вже вище зазначалося, Позивач, обґрунтовує порушення його законного інтересу тим, що укладанням оспорюваного договору відповідачі позбавили його можливості приймати участь у балансоутриманні місць для паркування за адресою: м. Одеса, вул. Люсдорфська дорога, 55/2, надавати послуги паркування власникам транспортних засобів та отримання доходів від такої діяльності, одержувати платні послуги з боку КП " Одестранспарксервіс", які пов`язані із здійсненням організації та порядку паркування.

Проте, суд не може погодитись із правовою позицією позивача, виходячи із наступного.

По-перше, законний інтерес, як встановлено Рішенням Конституційного суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 … означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, тобто Позивач повинен був якимось чином визначити свій інтерес, а не лише посилатися на юридичну можливість на його участь у конкурсі та отриманні доходів та послуг, які пов`язані із оспорюваним договором.

По-друге, як же зазначалося вище, судом встановлено, що спеціально відведена автостоянка не є відведеним майданчиком для паркування, не проведення конкурсу з визначення балансоутримувачів спеціально відведених автостоянок м. Одеси жодним чином не може суперечити п.п.5.5.-5.9. "Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі", якими передбачено визначення на конкурсних засадах операторів майданчиків для платного користування, а будь-якою іншою нормою законодавства не встановлено обов`язкової вимоги щодо визначення операторів спеціально відведених автостоянок на конкурсних засадах.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що законний інтерес Позивача на участь у конкурсі, який Відповідач 1, укладаючий оспорюваний договір, в силу припису закону проводити був не зобов`язаний жодним чином не порушений.

По-друге, як зазначено в Рішенні КСУ від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 у справі № 1-10/2004 захисту підлягає законний інтерес, який полягає у прагненні зацікавленої особи до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Проте, матеріалами справи встановлено, що 13.12.2018р. П`ятим апеляційним адміністративним судом було прийнято постанову по справі № 520/12022/17 відповідно до якої було визнано протиправним та нечинним з 15.03.2017 року - дати прийняття, рішення Одеської міської ради від 15.03.2017р. №1813-VІІ "Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 27.08.2014 р. № 5286-VІ "Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, в новій редакції" у частині доповнення пунктом №109 за Київським районом "Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведені автостоянки)", затвердженого згідно із додатком №2, який міститься в п.п.1.2. п. 1 оспорюваного рішення згідно з текстом якого Київський район, пункт №109, місцезнаходження спеціальної земельної ділянки - Люстдорфська дорога, 55/2, кількість місць для паркування (одиниць) - 64, займана площа ( АДРЕСА_2 м) - 913,00, технічне облаштування -облаштовано, та визнано дії суб`єкта владних повноважень - заступника голови Київської районної адміністрації Одеської міської ради Калініна Ю. В. - щодо погодження схеми розміщення транспортних засобів на спеціально відведеній автостоянці 64 м/м, площею 913 м.кв., за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 55/2, протиправними та зобов`язано Київську районну адміністрацію Одеської міської ради утриматися від вчинення дій щодо узгодження розміщення парковок, автостоянок на зазначеній території до затвердження порядку (способу, передбаченого законом) погодження (узгодження) розміщення парковок, автостоянок на цій території.

Тобто, при розгляді адміністративної справи за участю і позивача і відповідачів адміністративним судом було встановлено:

- те, що спеціальної земельної ділянки, відведеної для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, як об`єкта цивільних прав, не існує, тобто, в оскарженому рішенні, зазначений неіснуючий об`єкт цивільних прав;

- відповідно до п. 2.11. "Положення про Адресний реєстр міста Одеси", що є Додатком 1 до рішення виконавчого комітету ОМР №809 від 28.07.2009 р., відповідно до якого адресою земельної ділянки є адреса об`єкта нерухомості, розташованого на ній. Проте матеріалами справи не підтверджено того факту, що на земельній ділянці встановлений об`єкт нерухомості, а тому такій земельній ділянці не може бути присвоєно поштової адреси і єдиним визначенням її місця розташування є кадастровий номер, що упередить виникнення суперечок з питань землекористування із суміжними землекористувачами;

- рішення ОМР № 1813-VII від 15.03.2017 року прийнято щодо невизначеної земельної ділянки, щодо якої неможливо встановити її реальне місце розташування;

- ОМР, під час розгляду справи № 520/12022/17 не надала суду належних та допустимих доказів того, що земельна ділянка сформована у встановленому законом поряджу. У зв`язку із чим адміністративний суд дійшов висновку що земельна ділянка не сформована і передана із порушенням її цільового призначення, оскільки ця земельна ділянка, в основному, слугувала тротуаром, яким переміщались мешканці із трамвайної зупинки до входу до житлових будинків, що розташовані за адресами: Люстдорфська дорога, 55/2, корпуси 1-7, Люстдорфська дорога 55/1, корпуси 1, 2, вул.. Березова, 2, корпуси 1, 2, а облаштування автостоянки призведе до порушення можливості пересуватись по східній стороні Люстдорфської дороги, в районі будинку 55/2, корпуси 1, 3;

- відсутність інформації, опублікованої на інформаційному порталі, на якому оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру "Кадастрова карта України" про сформовану земельну ділянку, площею 913 м 2 за адресою Люстдорфська дорога, 55/2 підтверджує відсутність факту державної реєстрації даної ділянки, та як наслідок відсутність у ОМР будь-яких прав розпорядження зазначеною земельною ділянкою;

- встановлення факту того, що на час прийняття оскарженого рішення ОМР, спеціально відведена автостоянка не була належним чином об лаштована.

- спірний майданчик облаштований не за кошти Одеської міської ради, а за кошти осіб передбачених у договорі про спільну діяльність. У матеріалах наданих Одеською міською радою відсутні будь-які посилання на те, що вказаний майданчик був побудований за кошти місцевого бюджету, що протирічить абзацу другому п.п. 14.1.229 Податкового кодексу України яким встановлено, що до спеціально відведених автостоянок можуть належати комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету з метою здійснення організації паркування транспортних засобів. Аналогічна норма закріплена в "Положенні про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі", що є Додатком 1 до рішення ОМР від 20.09.2011р. №1251-VІ, відповідно до якої до спеціально відведених автостоянок можуть належати комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету з метою здійснення організації паркування транспортних засобів;

- в оскарженому рішення ОМР не встановлено правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу, що, як правильно встановив суд першої інстанції суперечить вимогам чинного законодавства. Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі, затверджене рішенням ОМР від 20.09.2011р. №1251-VІ визначає, що правила щодо відповідальності за збереження має визначати саме Одеська міська рада, а не оператор, уповноважена особа, чи будь-який інший суб`єкт;

- схеми розташування транспортних засобів на спеціально відведеній автостоянці 64 парковочних одиниць, площею 913 м 2 , за адресою: Люстдорфська дорога, 55/2, містить порушення вимог норм відстані розміщення автостоянок до прилеглих будинків, а саме, за погодженою виконуючим обов`язки голови Київської районної адміністрації Одеської міської ради схемою визначена відстань у 6 (шість) метрів, що не відповідає "Державним санітарним правилам планування та забудови населених пунктів", затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.96 р. №173, відповідно до додатку № 10 до яких, відстань від наземних, наземно-підземних гаражів, відкритих стоянок легкових автомобілів та станцій технічного обслуговування до житлових будинків і громадських будівель при кількості автомобілів від 51 до 100 має становити не менше 25 метрів. Аналогічна норма щодо відстані від наземних і комбінованих (наземно-підземних) гаражів і автостоянок легкових автомобілів до житлових і громадських будинків наведені у таблиці 7.5. ДБН 360-92 планування і забудова міських і сільських поселень, тощо.

В силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи той факт, що і позивач і відповідачі приймали участь в розгляді справи № 520/12022/17, вищенаведені обставини не потребують окремого доказування та свідчать про те, що позивач обізнаний про порушення законодавства, які були виявлені судом при прийнятті ОМР оспорюваного рішення Одеської міської ради від 15.03.2017р. №1813-VІІ "Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 27.08.2014 р. № 5286-VІ "Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, в новій редакції" у частині доповнення пунктом №109 за Київським районом "Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведені автостоянки)", затвердженого згідно із додатком №2.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що оспорюваний договір дійсно не відповідає приписам законодавства України, проте, суд також дійшов висновку, що дії відповідачів при укладанні оспорюваного договору не порушують законного інтересу позивача, оскільки судом встановлено, що позивачу було відомо про те, що оспорюваний договір укладено на підставі рішення ОМР, яке прийнято із порушенням приписів закону, отже й у позивача не може бути саме законного інтересу на укладання оспорюваного договору, оскільки у цьому випадку інтерес позивача йде у протиріччя із приписами Конституції та законами України, суспільним інтересом, справедливістю, добросовісністю, розумністю та іншим загальноправовим засадами, визначеними в Рішенні КСУ від 01.12.2004 року № 18-рп/2004.

В процесі розгляду справи судом вживалися всі заходи для надання учасникам процесу можливості реалізувати свої процесуальні права щодо надання доказів по справі, обґрунтування доводів та заперечень на підтвердження своїх правових позицій учасників справи.

Одночасно, суд, перевіривши доводи та докази, якими сторони обґрунтовують свої правові позиції, зазначає наступне.

Згідно з ч. 3,4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст.73 Господарського процесуального Кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Виходячи з зазначеного суд не приймає в якості допустимого та законного обґрунтування позову посилання позивача на те, що оспорюваний договір не відповідає приписам закону, оскільки як встановлено матеріалами справи, позивач не є стороною оспорюваного договору, ним не порушуються права та законні інтереси позивача, а тому у позивача відсутні підстави для визнання цього договору недійсним.

Крім того, посилання позивача на порушення його інтересу судом також не приймаються як підстава заявленого позову, оскільки, в установленому законом порядку позивачем не надано жодного доказу свого прагнення на укладання оспорюваного договору, що в силу приписів процесуального закону позбавляє позивача можливості захистити свій непідтверджений інтерес.

Також в якості обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на те, що оспорюваний договір не порушує права позивача.

В силу приписів ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства, зокрема, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, … з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд, керуючись п.п.5 п.5. ст.. 13 ГПК України зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Інші ствердження позивача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".

Відповідно до п. 1 ст. 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, дослідивши всі обставини справи та наявні в ней докази, надавши правову оцінку спірним правовідносинам, суд приходить до висновку, що ТОВ "ФІРМА "НАШ ДОМ" не доведено порушення його прав порушених і охоронюваних законом інтересів укладенням між відповідачами договору № 144/К-КР-2017/03-01 від 07.09.2017р. про балансоутримання місць для паркування, не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними. Доводи позивача, що висвітлені у позові, запереченнях на відзив, обґрунтуваннях позовної заяви не знайшли свого підтвердження при дослідженні доказів та встановленні обставин справи, а тому суд, дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

З урахуванням наведеного, керуючись приписами ст. 129 ГПК України судові витрати по справі покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 13, 76, 86, 129, 202, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати по справі покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "НАШ ДОМ" (вул. Осіпова, 25, м. Одеса, 65012, код 37420983).

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Повний текст рішення складено 10.06.2019р.

Суддя О.В. Цісельський