Рішення

від 05.06.2019 по справі 925/90/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2019 року Справа № 925/90/19

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В.,

секретар судового засідання - Козоріз О.І.,

за участі представників сторін:

від позивача - Веліканов К.С. - адвокат,

від відповідача - Рибницька А.О. - адвокат,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АРКОР-ІНВЕСТ» ,

м. Жмеринка, Вінницька область

до державного підприємства «Уманський лікеро-горілчаний завод» ,

м. Умань, Черкаська область

про стягнення 249 931 грн. 53 коп.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Черкаської області звернулося з позовом товариство з обмеженою відповідальністю «АРКОР-ІНВЕСТ» до державного підприємства «Уманський лікеро-горілчаний завод» про стягнення з відповідача 240 000 грн. 00 коп. основного боргу, 7 640 грн. 00 коп. інфляційних втрат та 2 291 грн. 53 коп. 3% річних, з підстав неналежного виконання відповідачем умов договору оренди обладнання №1 від 31 січня 2018 року.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 22 січня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження задоволено. Справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Розгляд справи по суті було призначено на 21 лютого 2019 року.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 12 лютого 2019 року вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Замінено судове засідання для розгляду справи по суті, що призначене судом на 12 год. 00 хв. 21 лютого 2019 року - підготовчим засіданням.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 21 лютого 2019 року підготовче засідання відкладено на 21 березня 2019 року.

21 березня 2019 року до суду від позивача надійшла заява про зміну підстав позову, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача 240 000 грн. 00 коп. основного боргу, 7 640 грн. 00 коп. інфляційних втрат та 2 291 грн. 53 коп. 3% річних, з підстав неналежного виконання відповідачем умов договору оренди обладнання №10 від 31 січня 2018 року.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 21 березня 2019 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та прийнято до розгляду заяву товариства з обмеженою відповідальністю «АРКОР-ІНВЕСТ» про зміну підстав позову. Відкладено підготовче засідання на 04 квітня 2019 року.

Також від відповідача до суду надійшло клопотання про призначення судової експертизи та клопотання про витребування доказів в порядку ст. 91 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 04 квітня 2019 року відкладено підготовче засідання на 06 травня 2019 року. Клопотання відповідача від 21 березня 2019 року про призначення експертизи залишено без задоволення.

Клопотання відповідача про витребування оригіналів доказів було задоволено частково.

06 травня 2019 року від відповідача надійшло клопотання про встановлення додаткового строку для подання заперечень.

В судовому засіданні, яке відбулося 06 травня 2019 року суд клопотання відповідача про встановлення додаткового строку для подання заперечень на відповідь на відзив залишив без задоволення, оскільки відповіді на відзив стороною суду не було надано.

Також 06 травня 2019 року від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів.

В судовому засіданні, що відбулося 06 травня 2019 року клопотання відповідача про витребування доказів, суд з урахуванням положень ст. 81 ГПК України залишив без задоволення.

Крім того 06 травня 2019 року від відповідача надійшло клопотання про призначення судової технічної експертизи документів.

В підготовчому засіданні, яке відбулося 06 травня 2019 року було оголошено перерву до 09 год. 00 хв. 07 травня 2019 року.

В судовому засіданні, яке відбулося 07 травня 2019 року клопотання відповідача про призначення судової технічної експертизи документів судом залишено без задоволення.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 07 травня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 05 червня 2019 року.

03 червня 2019 року від відповідача надійшла заява про зупинення провадження у справі до розгляду господарським судом Черкаської області справи №925/585/19 за позовом державного підприємства «Уманський лікеро-горілчаний завод» до товариства з обмеженою відповідальністю «АРКОР-ІНВЕСТ» про визнання недійсним договору обладнання №10 від 31 січня 2018 року.

Розглянувши дане клопотання судом враховано, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (п. 4 ч. 1 ст. 229 ГПК України).

Водночас, згідно ч. 3 ст. 195 ГПК України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1 - 3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

Тобто, виключні випадки зупинення провадження у справі, яка перебуває на стадії розгляду по суті врегульовано ч.3 ст.195 ГПК України.

Оскільки розгляд справи по суті розпочинається з моменту оголошення головуючим судового засідання відкритим, то з урахуванням вищенаведеної норми процесуального закону, зупинення провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України вже не допускається, а тому відповідне клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

Крім того слід вказати, що згідно п. 2.7. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов`язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов`язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов`язання за договором припиняється лише на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов`язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов`язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Якщо господарське зобов`язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов`язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до статті 216 ЦК України та частини другої статті 208 ГК України.

Разом з тим якщо за правочином, визнаним недійсним, права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, то наслідки у вигляді реституції застосовані бути не можуть, але згідно з частиною другою статті 236 ЦК України можливість настання таких прав та обов`язків у майбутньому припиняються.

Тобто, в даному випадку розгляд господарським судом Черкаської області справи №925/585/19 за позовом державного підприємства «Уманський лікеро-горілчаний завод» до товариства з обмеженою відповідальністю «АРКОР-ІНВЕСТ» про визнання недійсним договору оренди обладнання №10 від 31 січня 2018 року жодним чином не перешкоджає розгляду даної справи про стягнення боргу за спірним договором оренди, оскільки в разі визнання в судовому порядку недійсним правочину даного виду, зобов`язання орендаря щодо оплати за користування обладнанням припиняться лише на майбутнє.

Також від відповідача до суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи акту-висновку із залученням спеціаліста про технічний стан обладнання товариства з обмеженою відповідальністю «АРКОР-ІНВЕСТ» від 31 травня 2019 року.

В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначав, що подання зазначеного доказу раніше було неможливим, оскільки лише 31 травня 2019 року даний висновок було складено в процесі додаткового обстеження майна для з`ясування його технічного стану.

Згідно ч. ч. 1, 3, 8 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Оскільки акт-висновок із залученням спеціаліста про технічний стан обладнання товариства з обмеженою відповідальністю «АРКОР-ІНВЕСТ» був складений лише 31 травня 2019 року, то у відповідача була відсутня можливість подати відповідний доказ разом з відзивом на позовну заяву, а тому суд ухвалив вказаний документ прийняти до розгляду та долучити до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву з урахуванням змінених підстав позову (а.с.159-162).

Зокрема, відповідач зазначав, що в даному випадку відсутній предмет спору, оскільки відсутнє невиконане зобов`язання відповідача перед позивачем.

Також відповідач стверджував, що між сторонами було підписано два договори оренди №1 від 31 січня 2018 року, а також №10 від 31 січня 2018 року.

Договори оренди обладнання №1 та №10 від 31 січня 2018 року абсолютно відмінні та містять умови, що не є ідентичними і як наслідок є різними підставами для виникнення зобов`язань у сторін.

Водночас, відповідач вважає, що договір №10 від 31 січня 2018 року, так само, як і договір №1 від 31 січня 2018 року є неукладеним, оскільки дані правочини не містить істотних умов, а саме: в договорах не було визначено об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації), орендна плата з урахуванням її індексації, порядок використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендованого майна.

Будь - яких доповнень до договору №10 сторонами підписано не було.

Також відповідач вказував, що в якості доказу у справі позивачем разом з позовною заявою було надано до суду додаткову угоду № 1 від 31 січня 2018 року до договору № 1. Зміст даної додаткової угоди стосується внесення змін до п. 4.1. договору та збільшення розміру орендної плати вдвічі.

Однак, пізніше, разом з заявою про зміну предмету позову, позивачем було надано додаткову угоду № 1 від 31 січня 2018 року до договору № 10. При цьому, зазначений документ відрізняється від наданої попередньо додаткової угоди до договору №1 лише дописаною від руки інформацією про приналежність такої угоди до договору № 10.

Крім того відповідач вказує, що факт передачі обладнання за договором №10 не підтверджується належними, достовірними та допустимими доказами у справі. Оскільки відсутні належні докази отримання майна, що є об`єктом оренди як з огляду на той факт, що умовами договору сторони не погодили об`єкт оренди, так і на відсутність належним чином оформленого факту передачі такого майна.

Також відповідач зазначав, що позивачем було порушено свої зобов`язання за договором та не було передано обладнання в справному та придатному для експлуатації стані орендарю, що підтверджується в тому числі актами про технічне обстеження стану обладнання.

Відповідач стверджував, що не міг використовувати обладнання за призначенням.

Виходячи з вищенаведеного, а також враховуючи порушення позивачем своїх зобов`язань, визначених п. 2.1. договору оренди № 10, відповідач вважає, що його обов`язок з оплати не настав.

В зв`язку з чим відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

В судовому засіданні, яке відбулося 05 червня 2019 року, згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/90/19.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково виходячи з наступного:

Звертаючись до суду з даним позовом (з урахуванням змінених підстав) про стягнення з відповідача боргу, позивач зазначав, що 31 січня 2018 року між товариством з обмеженою відповідальністю «АРКОР-ІНВЕСТ» (орендодавець) та державним підприємством «Уманський лікеро-горілчаний завод» (орендар) було укладено договір оренди обладнання за №10.

Відповідно до п. 1.1. вищезазначеного договору предметом договору оренди є надання орендодавцем за обумовлену сторонами договору плату в тимчасове володіння і користування орендаря обладнання, яке буде використано останнім в своїх виробничих цілях з метою отримання прибутку відповідно до конструктивних і експлуатаційних даних обладнання (майна), що передається в оренду.

За своєю правовою природою вищевказаний правочин є договором найму (оренди).

Згідно ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Об`єктом оренди за цим договором є обладнання згідно переліку, який вказаний в Додатку №1 до договору (п.1.2. договору).

Відповідно до 4.1. договору сторони цього договору встановили, що вартість користування обладнанням, переданим у користування орендарю становить 20 000 грн. 00 коп. з ПДВ і виплачується щомісяця, з лютого 2018 року.

Обладнання (три одиниці) згідно переліку було передано в оренду відповідачу згідно акту приймання - передачі устаткування (а.с. 131).

В подальшому 01 квітня 2018 року сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору оренди обладнання від 31 січня 2018 року №10, згідно якої п.4.1 договору було викладено в наступній редакції: «Сторони цього договору встановили, що вартість користування обладнанням, переданим у користування орендарю становить 40 000 грн. 00 коп. з ПДВ і виплачується щомісяця» .

Дані зміни в договір було внесено в зв`язку з тим, що орендар 01 квітня 2018 року прийняв додаткове обладнання (п`ять одиниць) в користування на підставі акту №2 приймання - передачі устаткування від 01 квітня 2018 року (а.с. 133).

Оригінали документів було витребувані у позивача ухвалою суду від 04 квітня 2019 року, а саме:

- оригінал договору оренди №10 від 31 січня 2018 року;

- оригінал додаткової угоди №1 від 01 квітня 2018 року до договору оренди №10 від 31 січня 2018 року;

- оригінал акту приймання-передачі обладнання;

- оригінал акту №2 приймання-передачі устаткування від 01 квітня 2018 року;

- оригінал акту надання послуг №2 від 28 лютого 2018 року;

- оригінал акту надання послуг №3 від 31 березня 2018 року;

- оригінал акту надання послуг №4 від 30 квітня 2018 року;

- оригінал акту надання послуг №5 від 31 травня 2018 року;

- оригінал акту надання послуг №6 від 30 червня 2018 року.

Зазначені вище оригінали письмових доказів судом, відповідно до вимог ч.6 ст.91 ГПК України, було оглянуто в судовому засіданні, що відбулося 06 травня 2019 року, на предмет їх відповідності наданих суду копій.

При цьому судом було встановлено, що надані позивачем суду копії документів відповідають оригіналам.

Клопотань від відповідача в порядку ч.11 ст.80 ГПК України до суду не надходило.

Згідно ст. 767 ЦК України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві річ у комплекті і у стані, що відповідають умовам договору найму та її призначенню.

Наймодавець зобов`язаний попередити наймача про особливі властивості та недоліки речі, які йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров`я, майна наймача або інших осіб або призвести до пошкодження самої речі під час користування нею.

Наймач зобов`язаний у присутності наймодавця перевірити справність речі. Якщо наймач у момент передання речі в його володіння не переконається у її справності, річ вважається такою, що передана йому в належному стані .

Отже, доводи відповідача про те, що позивачем було порушено свої зобов`язання за договором та не було передано обладнання в справному та придатному для експлуатації стану, суд до уваги не приймає, оскільки відсутні докази, що підтверджують виявлені недоліки орендованого обладнання в момент його передачі в оренду.

Акт-висновок із залученням спеціаліста про технічний стан обладнання товариства з обмеженою відповідальністю «АРКОР-ІНВЕСТ» був складений лише 31 травня 2019 року, а тому даний письмовий доказ не спростовує факту прийняття відповідачем обладнання в січні та в квітні 2018 року в справному та належному стані.

Крім того у своєму відзиві відповідач заперечував сам факт передачі позивачем в оренду обладнання та укладання між сторонами відповідного договору, а тому твердження останнього про недоліки прийнятого в оренду устаткування є взаємовиключними.

Верховний Суд, а саме Касаційний цивільний та Касаційний господарський суди, в своїх постановах неодноразово посилався на принцип римського права venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі - « non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці)» .

По суті згаданий принцип римського права venire contra factum proprium є вираженням equitable estoppel - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на principles of fraud. Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.

Також з матеріалів справи вбачається, що між сторонами було підписано акти надання послуг з оренди обладнання за лютий-червень 2018 року (а.с.134-138).

Отже, дані докази також підтверджують використання відповідачем орендованого обладнання саме на підставі договору №10 від 31 січня 2018 року, оскільки акти містять посилання на цей договір.

Крім того, відповідач частково сплачував орендну плату, що підтверджується банківськими виписками про рух коштів по рахункам.

За таких обставин, суд визнає дії відповідача недобросовісними й такими, що суперечать попередній поведінці.

Доказів повернення відповідачем обладнання з оренди суду надано не було.

Обов`язку щодо своєчасної сплати орендної плати за лютий - липень 2018 року відповідач не виконав, а з серпня 2018 року по січень 2019 року орендну плату відповідач взагалі не сплачував, в зв`язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 240 000 грн. 00 коп. боргу.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно п. 4.2. договору оренди оплата оренди здійснюється орендарем шляхом перерахування платіжним дорученням належної суми на розрахунковий рахунок орендодавця. Зазначені платежі повинні здійснюватися орендарем до 05 числа кожного календарного місяця.

Згідно п. 1.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року, № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» якщо у договорі виконання грошового зобов`язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов`язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов`язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов`язання буде 1 серпня 2014 року.

Таким чином з урахуванням умов п. 4.2 договору та рекомендацій вищевказаної постанови пленуму ВГСУ строк оплати орендної плати в лютому 2018 року настав 04 лютого 2018 року і за наступні місці оренди обладнання відповідач повинен був сплачувати орендну плату 04 числа поточного місяця відповідно.

Договір оренди обладнання в установленому законом порядку недійсним не визнавався.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування .

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Отже, докази, які були надані позивачем та стосувалися вимог за первісними підставами (подані суду до зміни позивачем підстав позову) судом до уваги не приймалися, оскільки заборгованість по договору оренди обладнання №1 не було предметом розгляду даного спору.

Водночас, відповідачем всупереч ч. 1 ст. 74, ст. ст. 76, 77 ГПК України не було доведено суду факту своєчасного здійснення, на підставі умов договору оренди обладнання №10, розрахунку з позивачем за орендоване устаткування, а також не було спростовано доводи позивача, що викладені в позові.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 240 000 грн. 00 коп. боргу зі сплати орендної плати.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України заявлено до стягнення 7 640 грн. 76 коп. інфляційних втрат нарахованих за лютий - грудень 2018 року та 2 291 грн. 53 коп. 3% річних нарахованих за період з 06 лютого 2018 року по 15 січня 2019 року з урахуванням здійснених відповідачем проплат.

При нарахуванні 3% річних позивачем не враховано п. 1.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року, № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» згідно якого день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Таким чином розмір 3% річних нарахованих за період з 06 лютого 2018 року (дата вказана позивачем, хоча позивач не був позбавлений можливості нараховувати річні з 05 лютого 2018 року, оскільки строк оплати за лютий 2018 року настав 04 лютого 2018 року) по 05 березня 2018 року (дата вказана позивачем) на суму боргу зі сплати орендної плати за лютий 2018 року в розмірі 20 000 грн. 00 коп. складає 46 грн. 03 коп.;

розмір 3% річних нарахованих за період з 06 березня 2018 року (дата вказана позивачем, хоча позивач не був позбавлений можливості нараховувати річні з 05 березня 2018 року, оскільки строк оплати за березень 2018 року настав 04 березня 2018 року) по 12 березня 2018 року (13 березня 2018 року сплачено 20 000 грн. 00 коп.) на суму боргу зі сплати орендної плати за лютий і березень 2018 року в розмірі 40 000 грн. 00 коп. складає 23 грн. 01 коп.;

розмір 3% річних нарахованих за період з 13 березня 2018 року по 05 квітня 2018 року (дата вказана позивачем) на суму 20 000 грн. 00 коп. (40 000 грн. 00 коп. - 20 000 грн. 00 коп.) складає 39 грн. 45 коп.;

розмір 3% річних нарахованих за період з 06 квітня 2018 року по 05 червня 2018 року на суму боргу 40 000 грн. 00 коп. ((20 000 грн. 00 коп. (борг за березень 2018 року) - 20 000 грн. 00 коп. (сплачено 06 квітня 2018 року) + 40 000 грн. 00 коп. (борг за квітень 2018 року) + 40 000 грн. 00 коп. (борг за травень 2018 року) - 40 000 грн. 00 коп. (сплачено 05 травня 2018 року) складає 200 грн. 55 коп.;

розмір 3% річних нарахованих за період з 06 червня 2018 року (дата вказана позивачем) по 11 червня 2018 року на суму боргу 80 000 грн. 00 коп. (40 000 грн. 00 коп. (борг за травень 2018 року) + 40 000 грн. 00 коп. (борг за червень 2018 року)) складає 39 грн. 45 коп.;

розмір 3% річних нарахованих за період з 12 червня 2018 року по 05 липня 2018 року на суму боргу 40 000 грн. 00 коп. (80 000 грн. 00 коп. - 40 000 грн. 00 коп. сплачено 12 червня 2018 року) складає 78 грн. 90 коп.;

розмір 3% річних нарахованих за період 06 липня 2018 року по 15 липня 2018 року (16 липня 2018 року сплачено 40 000 грн. 00 коп.) на суму боргу 80 000 грн. 00 коп. (40 000 грн. 00 коп. борг за червень 2018 року + 40 000 грн. 00 коп. борг за липень 2018 року) складає 65 грн. 75 коп.;

розмір 3% річних нарахованих за період з 16 липня 2018 року по 05 серпня 2018 року на суму боргу 40 000 грн. 00 коп. (80 000 грн. 00 коп. - 40 000 грн. 00 коп. сплачено 16 липня 2018 року) складає 69 грн. 04 коп.;

розмір 3% річних нарахованих за період 07 серпня 2018 року (дата вказана позивачем) по 13 серпня 2018 року (14 серпня 2018 року сплачено 40 000 грн. 00 коп.) на суму боргу 80 000 грн. 00 коп. (40 000 грн. 00 коп. борг за липень 2018 року + 40 000 грн. 00 коп. борг за серпень 2018 року) складає 46 грн. 03 коп.;

розмір 3% річних нарахованих за період з 15 серпня 2018 року по 05 вересня 2018 року на суму боргу 40 000 грн. 00 коп. (80 000 грн. 00 коп. - 40 000 грн. 00 коп. сплачено 14 серпня 2018 року) складає 72 грн. 33 коп.;

розмір 3% річних нарахованих за період з 06 вересня 2018 року по 05 жовтня 2018 року на суму боргу 80 000 грн. 00 коп. (40 000 грн. 00 коп. борг за серпень 2018 року + 40 000 грн. 00 коп. борг за вересень 2018 року)) складає 197 грн. 26 коп.;

розмір 3% річних нарахованих за період з 06 жовтня 2018 року по 05 листопада 2018 року на суму боргу 120 000 грн. 00 коп. (80 000 грн. 00 коп. + 40 000 грн. 00 коп. борг за жовтень 2018 року)) складає 305 грн. 75 коп.;

розмір 3% річних нарахованих за період з 06 листопада 2018 року по 05 грудня 2018 року на суму боргу 160 000 грн. 00 коп. (120 000 грн. 00 коп. + 40 000 грн. 00 коп. борг за листопад 2018 року)) складає 394 грн. 52 коп.;

розмір 3% річних нарахованих за період з 06 грудня 2018 року по 08 січня 2019 року (дата вказана позивачем) на суму боргу 200 000 грн. 00 коп. (160 000 грн. 00 коп. + 40 000 грн. 00 коп. борг за грудень 2018 року)) складає 558 грн. 90 коп.;

розмір 3% річних нарахованих за період з 09 січня 2019 року (дата вказана позивачем) по 15 січня 2019 року на суму боргу 240 000 грн. 00 коп. (200 000 грн. 00 коп. + 40 000 грн. 00 коп. борг за січень 2019 року)) складає 138 грн. 08 коп.

Враховуючи вищенаведений розрахунок річних, з відповідача підлягає стягненню 2 275 грн. 05 коп. 3% річних, в решті стягнення річних слід відмовити.

Здійснивши перевірку правильності нарахування інфляційних втрат за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3.» судом встановлено, що інфляційні втрати позивачем нараховано в меншому розмірі ніж передбачено чинним законодавством України, а тому з відповідача підлягає стягненню 7 640 грн. 00 коп.

Інші доводи сторін судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищенаведеного.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з державного підприємства «Уманський лікеро-горілчаний завод» , вул. Успенська, 27, м. Умань, Черкаська область, ідентифікаційний код 14216689 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АРКОР-ІНВЕСТ» , вул. Київська, 55, м. Жмеринка, Вінницька область, ідентифікаційний код 38679151 - 240 000 грн. 00 коп. основного боргу, 7 640 грн. 00 коп. інфляційних втрат, 2 275 грн. 05 коп. 3% річних та 3 748 грн. 60 коп. судового збору.

3. В решті вимог - в позові відмовити.

Видати наказ після набрання рішення суду законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 12 червня 2019 року.

Суддя А.В. Васянович