Рішення

від 27.05.2019 по справі 160/2169/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2019 року Справа № 160/2169/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Прудника С.В.

при секретарі судового засідання Стогній К.В.

за участю сторін:

представника позивача Руднєвої І.В.,

представника відповідача Москалець Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Україна» до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

06 березня 2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Україна» до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0019961420 форми «В4» від 01.08.2018 року на суму 1462500,00 гривень, направлене на адресу ТОВ «Агрофірма «Україна» повністю.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про невідповідність висновків складеного за результатом позапланової виїзної перевірки акта від 24.05.2018 р. за №27046/04-36-14-20/30824947 дійсності, внаслідок порушення відповідачем норм матеріального права. Посилається на те, що висновки акту перевірки щодо недійсності правовідносин з контрагентом ТОВ «ГТА-ІНТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 39509916) є невірним, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, а не на достовірних даних. Позивач зазначає, що всі господарські операції, які вчинялися між позивачем та його контрагентом у період, що перевірявся, є реальними, підтверджуються первинними документами, на момент правовідносин ТОВ «ГТА-ІНТРЕЙД» мало необхідний обсяг правосуб`єктності та було зареєстровано як платник податку на додану вартість. Також заперечує обізнаність щодо поведінки контрагента та будь-яку злагодженість дій, а чинним законодавством не передбачено обов`язок платника податку, а також не надано йому право перевіряти достовірність даних, які вказуються контрагентом в його первинних документах. Крім того, відповідач не надав достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються висновки акту перевірки позивача з питання не підтвердження господарських відносин із контрагентами-постачальниками, і не довів правомірності прийнятого ним податкового-повідомлення рішення (том 1 а.с.4-25).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.03.2019 року відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження (том 1 а.с. 2).

16.04.2019 року позивачем надано до суду відповідь на відзив, в якому вказує, що ТОВ «Агрофірма «Україна» , як покупець товару у контрагента, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців тощо. Позиція відповідача про обов`язковість наявності Сертифікату якості та/або сертифікату походження товару по взаємовідносинам жодним чином не знаходить свого відображення у нормах чинного законодавства, оскільки відповідно до чинного законодавства Україна сертифікація поділяється на обов`язкову та необов`язкову. Обов`язкова сертифікація необхідна для підтвердження відповідності продукції уживання або використання якої може бути небезпечним для споживача. Така продукція віднесена законодавством України до законодавчо регульованої сфери й внесена до спеціального реєстру - Переліку продукції, що підлягає обов`язковій сертифікації в Україні, що затверджений наказом Держспоживстандарту України від 01.02.2005 року №28. У той же час, для законодавчо нерегульованої сфери сертифікація продукції не обов`язковою.

Представник позивача у судовому засіданні 27.05.2019 року позов підтримав та просив задовольнити його з підстав, викладених у позовній заяві, скасувавши податкове повідомлення - рішення №0019961420 форми «В4» від 01.08.2018 року.

Представник відповідача у судовому засіданні 27.05.2019 року позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на обставини, викладені у письмовому відзиві, а саме: продубльовано зміст акта перевірки від 24.05.2018 р. за №27046/04-36-14-20/30824947 та вказано, що в ході проведення перевірки було здійснено запит з метою підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «ГТА-ІНТРЕЙД» за договором поставки № 23985/07 від 15.07.2017 року. Проте позивачем не підтверджено факту поїздки працівника ОСОБА_1 до м.Камянське з метою отримання товару (амофосу) у ТОВ «ГТА-ІНТРЕЙД» , не надано сертифікати якості (походження) амофосу; аналіз податкової та фінансової інформації контрагента позивача ТОВ «ГТА-ІНТРЕЙД» вказує, що останній не має ні власних, ні орендованих основних засобів для здійснення господарської діяльності; ТОВ «ГТА-ІНТРЕЙД» не є виробником реалізованого товару та амофос придбано у різних постачальників. Також вказує, що придбаний товар є мінеральним добривом, яке не може зберігатись разом з продуктами харчування, насінням, олією, соняшником, які протягом липня 2017 року реалізовувало ТОВ «ГТА-ІНТРЕЙД» іншим покупцям, отже у останнього відсутні умови для зберігання мінеральних добрив. Отже, перевіркою не підтверджено факт відвантаження амофосу у м.Камянське.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Україна» (код ЄДРПОУ 30824947) зареєстровано 06.03.2000 року у встановленому законом порядку та перебуває на податковому обліку в Головному управлінні Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області; є платником податку на додану вартість.

Судом встановлено, що Головним управлінням Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області у період з 11.05.2018 р. по 17.05.2018 р. була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Агрофірма «Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «ГТА-ІНТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 39509916) за період з 01.07.2017 року по 31.07.2017 року та подальшої реалізації товарів (робіт, послуг), придбаних у ТОВ «ГТА-ІНТРЕЙД» за період з 01.07.2017 року по 31.07.2017 року, за результатами якої складено акт перевірки від 24.05.2018 р. за №27046/04-36-14-20/30824947 (том 1 а.с. 29-50).

Перевіркою встановлено порушення:

п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, завищено податковий кредит на загальну суму 1462500 грн., в тому числі внаслідок включення суми податку на додану вартість по податковим накладним виписаних ТОВ «ГТА-ІНТРЕЙД» за липень 2017 року, в результаті чого підприємством завищено відємне значення податку на додану вартість за липень 2017 року в сумі 1462500 грн.

На підставі вказаного акта 01.08.2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області прийнято: податкове повідомлення-рішення № 0019961420 про зменшення розміру відємного значення суми податку на додану вартість за липень 2017 року у розмірі 1462500 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржено ТОВ «Агрофірма «Україна» в адміністративному порядку, та рішенням Державної фіскальної служби України від 17.10.2018 року № 33736/6/99-99-11-01-25 залишено без розгляду скаргу ТОВ «Агрофірма «Україна» на податкове повідомлення-рішення № 0019961420 від 01.08.2018 року.

Досліджуючи взаємовідносини ТОВ «Агрофірма «Україна» із контрагентом-постачальником ТОВ «ГТА-ІНТРЕЙД» , які мали вплив на формування податкового кредиту, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим кодексом України (далі по тексту - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Порядок оподаткування податком на додану вартість визначений розділом V Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг.

За приписами пункту 198.3 наведеної статті, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 200 Податкового кодексу України визначалося, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цьогоКодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від`ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від`ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов`язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від`ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

У відповідності до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Із наведеного вбачається, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та як підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (далі по тексту - Наказ № 88).

Відповідно до пункту 1.2 Наказу № 88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.2.1 Наказу № 88).

Згідно з пунктом 2.4 Наказу № 88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Сама по собі наявність первинних документів (актів надання послуг та податкових накладних) не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій, а також не доведення факту дійсного руху активів та товару між учасниками відповідних операцій.

З цього приводу також звертається увага, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб`єктом, який зменшує суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету на суму податкового кредиту. Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Слід ураховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Отже, надаючи оцінку правомірності винесення податкових повідомлень-рішень, судом підлягає дослідженню факт реальності господарських операцій між позивачем та контрагентом-постачальником ТОВ «ГТА-ІНТРЕЙД» .

Судом встановлено, що ТОВ «Агрофірма «Україна» , як покупцем, було укладено з ТОВ «ГТА-ІНТРЕЙД» (постачальник) договір поставки № 23985/07 від 15.07.2017 р. на постачання у 2017 році мінеральних добрив - амофос (товар), на умовах, в порядку, визначених договором, за кількістю, ціною, які визначені у видаткових накладних (том 1 а.с. 114-115).

За умовами договору постачання товару здійснюється автотранспортом покупця на умовах франко-склад постачальника (Дніпропетровська обл.., Широківський р-н, с.Новомалинівка).

Виконання договірних зобов`язань за вказаним договором підтверджено: рахунком на оплату № 456 від 15.07.2017 року, видатковою накладною № 258 від 17.07.2017 р., видатковою накладною № 262 від 18.07.2017 р., видатковою накладною № 265 від 19.07.2017 р., видатковою накладною № 269 від 20.07.2017 р., видатковою накладною № 278 від 21.07.2017 р., видатковою накладною № 281 від 24.07.2017 р., видатковою накладною № 286 від 25.07.2017 р., видатковою накладною № 290 від 26.07.2017 р., видатковою накладною № 291 від 26.07.2017 р., видатковою накладною № 294 від 27.07.2017 р., видатковою накладною № 296 від 28.07.2017 р., видатковою накладною № 297 від 29.07.2017 р., видатковою накладною № 299 від 31.07.2017 р., податковими накладними № 10 від 17.07.2017 р., № 11 від 18.07.2017 р., № 12 від 19.07.2017 р., № 13 від 20.07.2017 р., № 14 від 21.07.2017 р., № 15 від 24.07.2017 р., № 16 від 25.07.2017 р., № 17 від 26.07.2017 р., № 18 від 26.07.2017 р., № 19 від 27.07.2017 р., № 20 від 28.07.2017 р., № 21 від 29.07.2017 р., № 22 від 31.07.2017 р.

Постачання товару здійснено ТОВ «Агрофірма «Україна» , що підтверджено товарно-транспортними накладними від 17.07.2017 р. №21890, від 17.07.2017 р. № 21889, від 18.07.2017 р. № 21891, від 18.07.2017 р. № 21892, від 19.07.2017 р. № 21893, від 19.07.2017 р. № 21894, від 20.07.2017 р. № 21895, від 20.07.2017 р. № 21876, від 21.07.2017 р. № 21897, від 21.07.2017 р. № 21898, від 24.07.2017 р. № 21899, від 24.07.2017 р. № 21900, від 25.07.2017 р. № 21901, від 25.07.2017 р. № 21902, від 26.07.2017 р. № 21903, від 26.07.2017 р. № 21904, від 27.07.2017 р. № 21905, від 27.07.2017 р. № 21906, від 28.07.2017 р. № 21907, від 28.07.2017 р. № 21908, від 28.07.2017 р. № 21909, від 28.07.2017 р. № 21910, від 29.07.2017 р. № 21911, від 31.07.2017 р. № 21912, від 31.07.2017 р. № 21913.

В ході розгляду справи представником позивача зазначалось, що придбаний у ТОВ «ГТА-ІНТРЕЙД» товар - амофос використаний як мінеральні добрива шляхом внесення добрива під посів зернових культур і насіння олійних культур, що безпосередньо є господарською діяльністю ТОВ «Агрофірма «Україна» . До пояснень надано: акти про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин за серпень 2017 року № 4/63, за вересень 2017 року № 66, за жовтень 2017 року № 5/72, за жовтень 2017 року № 4/73, за жовтень 2017 року № 3/73, за жовтень 2017 року № 2/75, за жовтень 2017 року № 1/76, за жовтень 2017 року № 1/71.

Судом встановлено, що наведені документи, складені за результатами здійснення вище наведених господарських операцій, містять усі необхідні реквізити, визначені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, а тому є первинними документами бухгалтерського та податкового обліку у розумінні зазначеного Закону, тобто містять: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В матеріалах справи відсутні докази того, що під час перевірки контролюючий орган встановив обставини, які б свідчили про умисел позивача на укладення договору з контрагентом (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договором.

Навпаки, документально доведено виконання зобов`язань щодо отримання та оплати товару.

Податкові накладні, виписані контрагентом ТОВ «ГТА-ІНТРЕЙД» на адресу ТОВ «Агрофірма «Україна» , надавалася позивачем при проведенні перевірки, відображена в акті перевірки та містить усі передбачені законом реквізити, тобто, відповідає вимогам ст. 201 Податкового кодексу України, що є підставою для віднесення ТОВ «Агрофірма «Україна» , сплачених у складі вартості товарів сум, за отриманою від контрагента-постачальника накладною, до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду, а також формування валових витрат позивача за господарськими відносинами з наведеним контрагентом.

Слід вказати, що основним видом господарської діяльності ТОВ «Агрофірма «Україна» є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культу, що, в свою чергу, пояснює необхідність використання великого обсягу мінеральних добрив, які були придбані в рамках договору поставки № 23985/07 від 15.07.2017 р., укладеного з ТОВ «ГТА-ІНТРЕЙД» .

Отже, суд вказує на доведеність використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності придбаного у ТОВ «ГТА-ІНТРЕЙД» товару, оскільки придбаний товар використаний позивачем з метою отримання прибутку та в межах господарської діяльності.

Фінансово-господарські операції між позивачем та вказаним контрагентом відображено у податковій звітності позивача за відповідні податкові періоди, сплачені продавцю кошти віднесені позивачем до витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, зокрема, внаслідок чого сформовано від`ємний фінансовий результат до оподаткування податком на прибуток, суми податку на додану вартість віднесені до складу податкового кредиту відповідних податкових періодів.

Відповідно до частини першої та другої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» , якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємства, контрагент позивача ТОВ «ГТА-ІНТРЕЙД» був зареєстрований як юридична особа, був платниками податку на додану вартість, що відповідачем не спростовано.

Також суд зазначає про необґрунтованість та хибність доводів відповідача про відсутність у позивача документального підтвердження якості (відповідності) придбаних ТМЦ, що на думку контролюючого органу свідчить про відсутність факту придбання товару, оскільки чинним законодавством не передбачено вимог стосовно обов`язкової сертифікації (оформлення сертифікатів відповідності) щодо товару, який постачався позивачу згідно з наведеним договором поставки. Документи, які підтверджують якість товарів, за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів ТОВ «Агрофірма «Україна» , оскільки містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам, про що зазначено у акті приймання продукції (товару) за кількістю та якістю.

Суд зазначає, що відсутність у контрагента позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2018 року № К/9901/873/18.

Відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом в постановах від 30.01.2018 року у справі № 2а/1770/3360/12, від 19.06.2018 року у справі № 826/7704/16.

Окрім того, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Аналогічні висновки містяться і в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2012 року у справі № 21-421а11 та від 22 вересня 2015 року у справі № 810/5645/14 та в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 826/6280/13-а, адміністративне провадження № К/9901/2848/18, від 06 березня 2018 року у справі № 2а-9375/11/1370 (адміністративне провадження № К/9901/5919/18) та від 13 березня 2018 року у справі № 826/13582/13-а (адміністративне провадження № К/9901/19905/18).

Посилання контролюючого органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставним оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Така податкова інформація вказує тільки на можливе ухилення від сплати податків контрагентом-постачальником ТОВ «Агрофірма «Україна» .

Тому, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит (зменшення фінансового результату до оподаткування податком на прибуток), можуть бути застосовані саме до такого платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Суд зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У ході розгляду справи судом було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування витрат, з чого прямо випливає правомірність визначення суми податку на прибуток, та податкових зобовязань з податку на додану вартість.

Зокрема, судом досліджено надані позивачем первинні документи. Вказані документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентами.

Контролюючим органом всупереч вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договорів.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладеного договору, суд робить висновок, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем витрати за господарськими операціями з вказаним контрагентом сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.

Відповідно до частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

У частині першій статті 23 Кримінального процесуального кодексу України закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 95 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Суд зазначає, що факт відкриття кримінального провадження та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такого кримінального провадження, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Тому, матеріали досудового розслідування за кримінальними провадженнями щодо фіктивного підприємництва Товариства, його створення та створення інших підприємств з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала у незаконному відшкодуванні податку на додану вартість з Державного бюджету України не можуть бути враховані як доказ фіктивності Товариства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 822/787/18.

Відтак, відповідачем не наведено обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди. Разом з тим, судом встановлено рух активів (товару), встановлено зв`язок між фактом придбання товару і господарською діяльністю позивача.

Суд звертає увагу на те, що неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб`єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. На сьогоднішній день, при вирішенні спорів з податковими органами можуть бути застосовані три основні рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Інтерсплав» проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Рішення Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності). За інших обставин платник податку не має нести відповідальність за порушення законодавства своїми контрагентами.

Так, в пункті 7.1 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: « ...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності» .

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес СепортСентре проти Болгарії» , пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес СепортСентре) це не мало б.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» висловлено позицію, відповідно до якої суд, при оцінці доказів, керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом» . Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У справі «Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства» (рішення від 25 листопада 1999 року) Європейський суд з прав людини вказав, що однією з вимог, яка випливає зі словосполучення «встановлений законом» , є передбачуваність. Норму не можна вважати «законом» , якщо вона не сформульована достатньо чітко, що дає особі можливість керуватися цією нормою у своїх діях. З іншого боку, хоча визначеність у законі надзвичайно бажана, забезпечення її може призвести до надмірної ригідності, тоді як закон ніколи не повинен відставати від обставин, що змінюються. Ступінь чіткості, яку мають забезпечувати формулювання національних законів і яка в жодному випадку не може охопити всі непередбачувані обставини, значною мірою залежить від змісту певного документа, сфери, на яку поширюється закон, а також від кількості та статусу тих, кому він адресований.

З наведеного вбачається, що особа, діючи у відповідності до встановленої законодавством України поведінки у рамках певних обставин, очікує досягнення певного результату та прогнозує конкретні ситуації у правовідносинах з контролюючим органом.

А саме, при сплаті податку на додану вартість особа має розраховувати на використання податкового кредиту в порядку, визначеному податковим законодавством.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Наявні у матеріалах справи документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

Враховуючи викладене, з огляду на те, що документи, які були надані для перевірки, відповідають вимогам чинного законодавства, а відтак в повній мірі підтверджують реальність господарських операцій позивача з контрагентом-постачальником ТОВ «ГТА-ІНТРЕЙД» , відтак, обставинами, встановленими під час розгляду справи, спростовано висновки перевірки щодо порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України - завищено податковий кредит на загальну суму 1462500 грн.

Враховуючи викладене, з огляду на те, що висновки акта перевірки від 24.05.2018 р. за №27046/04-36-14-20/30824947 не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, відсутності належних доказів правомірності прийнятого відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Агрофірма «Україна» щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0019961420 від 01.08.2018 року підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 19210,00 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням № 8 від 12.02.2019 року (том 1 а.с.3).

З огляду на задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 19210,00 грн. підлягає стягненню з Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

На підставі частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 27 травня 2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Виготовлення рішення суду у повному обсязі здійснено 7 червня 2019 року, про що повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частини рішення в судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 242-243, 245-246 Кодексу адміністративного судочинства України , суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Україна» до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0019961420 форми «В4» від 01.08.2018 року у сумі 1462500,00 гривень, направлене на адресу товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Україна» .

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Україна» (код ЄДРПОУ 30824947) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 19210 грн. (дев`ятнадцять тисяч двісті десять гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 07 червня 2019 року.

Суддя С. В. Прудник