Рішення

від 28.05.2019 по справі 640/19241/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 травня 2019 року № 640/19241/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

за участю секретаря судових засідань Гарбуз К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Ейсіпі Україна доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за участю представників:

- від позивача - Антощук Л.П., Хиляк І.М.;

- від відповідача - Коваленко І.М. ;

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю Ейсіпі Україна звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, у якому просило суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0011051401 від 08 серпня 2018 року.

В якості підстав позову позивач посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням приписів чинного законодавства України, зокрема Податкового кодексу України, а тому підлягає скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2018 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Під час здійснення підготовчого провадження 26 березня 2019 року суд, за згодою представників учасників справи, дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та переходу до розгляду справи по суті.

У судових засіданнях представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача посилався на те, що під час проведення планової документальної виїзної перевірки позивача контролюючий орган діяв у відповідності до приписів норм податкового законодавства, а податкове повідомлення-рішення, прийняте за результатами перевірки, в повній мірі відображає факт порушення позивачем норм податкового законодавства, подані ж документи не спростовують доводів відповідача, викладених в акті перевірки, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, з огляду на наступне.

В період з 17 травня 2018 року по 14 червня 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві на підставі Наказу начальника Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 04 травня 2018 року №7918, проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Ейсіпі Україна з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2018 року, валютного - за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2018 року.

За результатами вищезазначеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки №484/26-15-14-01-05/36993740 від 18 липня 2018 року, яким встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю Ейсіпі Україна вимог податкового законодавства, а саме:

- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 розділу ІІІ Податкового кодексу України, пунктів 7, 15 П(с)БО 15 Дохід , частини 3 статті 254 та частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за І квартал 2018 року у сумі 22214186,00 грн.;

- підпунктів 141.4.1 141.4.2 пункту 141.4 статті 144 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок з доходу нерезидента у сумі 26275,00 грн, у тому числі за 2017 рік у сумі 18078,00 грн, та за І квартал 2018 року у сумі 8197,00 грн. та не сплачено податку з доходу нерезидента до бюджету в сумі 26275,00 грн., у тому числі за 2017 рік у сумі 18078,00 грн. та за І квартал 2018 року у сумі 8197,00 грн.;

- підпункту б пункту 176.2 статті 176 розділу ІV та підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України та пункту 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум отриманого з них податку , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року №4 щодо подання не у повному обсязі та з недостовірними відомостями податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку за 1, 2, 3, 4 квартали 2015 року та за 1, 2 квартали 2016 року (не вірно відображено виплачену суму грошових коштів за ознакою 157 суб`єктами господарської діяльності), Товариством з обмеженою відповідальністю Ейсіпі Україна подано уточнюючі розрахунки за 1, 2, 3, 4 квартали 2015 року, за 1, 2 квартали 2016 року, та за 1, 2, 3 квартали 2017 року не вірно відображено виплачену суму грошових коштів за ознакою 106, з виплаченого доходу фізичної особи, Товариством з обмеженою відповідальністю Ейсіпі Україна подано уточнюючі розрахунки за 1, 2, 3 квартали 2017 року.

Позивачем 27 липня 2018 року подано заперечення №138 на висновки та дані, викладенні в акті перевірки від 18 липня 2018 року №484/26-15-14-01-05/36993740.

Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві листом від 07 серпня 2018 року №42130/10/26-15-14-01-05 повідомило позивача про залишення акту перевірки від 18 липня 2018 року №484/26-15-14-01-05/36993740 без змін, а заперечення - без задоволення.

На підставі акту перевірки від 18 липня 2018 року №484/26-15-14-01-05/36993740 відповідачем:

- 08 серпня 2018 року прийнято податкове повідомлення рішення №0011051401, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податку на прибуток у розмірі 22214186,00 грн.;

- 10 серпня 2018 року прийнято податкове повідомлення-рішення №004241406, яким позивачу збільшено суму грошового забезпечення з податку на доходи нерезидентів на 26275,00 грн.

Позивач 27 серпня 2018 року звернувся зі скаргою про скасування вищезазначених податкових повідомлень-рішень до Державної фіскальної служби України.

Рішенням про результати розгляду скарги від 19 жовтня 2018 року №34047/6/99-99-11-01-01-25 Державна фіскальна служба України скаргу позивача задоволила частково, а саме:

- скасувала податкове повідомлення- рішення від 10 серпня 2018 року №004241406;

- в іншій частині скарги відмолено, а податкове повідомлення-рішення від 08 серпня 2018 року №0011051401 залишено без змін.

Незгода з вказаним податковим повідомленням-рішенням суб`єкта владних повноважень обумовила звернення позивача до суду з адміністративним позовом.

При вирішенні даного спору по суті, суд виходить з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено відповідачем під час проведення документальної планової виїзної перевірки та не заперечується позивачем, позивач використовував у своїй діяльності позики, які отримав від нерезидентів за наступними договорами позики:

- Договір позики б/н від 28 листопада 2011 року, укладений між позивачем та нерезидентом ACP Europe S.A , Люксембург, на загальну суму 400000,00 євро строком на 48 місяців. Відповідно до пункту 5.1 даного договору процентна ставка складається із маржі (5%) та EURIBOR (що визначається для кожного процентного періоду). Сума непогашеної позики по договору станом на 01 січня 2015 року складала 150199,24 євро;

- Договір позики б/н від 01 березня 2012 року, укладений між позивачем та ACP Europe S.A , Люксембург, на загальну суму 500000,00 євро строком на 48 місяців. Відповідно до пункту 5.1 даного договору процентна ставка складається із маржі (5%) та EURIBOR (що визначається для кожного процентного періоду). Сума непогашеної позики по договору станом на 01 січня 2015 року складала 349825,00 євро;

- договір позики №1-ACP/UA від 22 листопада 2016 року, укладений між позивачем та нерезидентом ACP Belgium NV , Бельгія на загальну суму 1500000,00 євро строком до 22 листопада 2021 року.

Як зазначив позивач, у зв`язку зі складною економічною ситуацією в Україні та погіршенням фінансового становища позивача, виникла заборгованість за вказаними договорами позики. Зокрема, станом на 01 січня 2015 року сума непогашених позик складала 500024,24 євро, у тому числі за договором б/н від 28 листопада 2011 року у сумі 150199,24 євро та за договором б/н від 01 березня 2012 року у сумі - 349825,00 євро. Тому, прийнято рішення про фінансову реструктуризацію заборгованості шляхом внесення її у статутний капітал позивача.

Відповідно, 22 листопада 2016 року проведено позачергові збори учасників, оформлені протоколом №46 від 22 листопада 2016 року, у якому пунктом другим порядку денного загальних зборів визначено збільшення статутного капіталу позивача.

Зокрема, у пункті 2.1 протоколу зазначається, що згідно з пунктом 5.3 та 8.5 Статуту Товариства передбачається можливість внесення учасниками майнових прав до статутного капіталу. Тому, учасник - ACP Europe S.A , Люксембург, запропонував збільшити статутний капітал позивача шляхом внесення додаткових внесків у формі права вимоги за договорами б/н від 28 листопада 2011 року та б/н від 01 березня 2012 року, що складає 4117078,02 грн (150199,24 євро) та у розмірі 9588975,41 грн. (349825,00 євро).

За результатами проведення загальних зборів прийнято рішення про збільшення статутного капіталу, яке відображено у статті 8 нової редакції Статуту позивача від 22 листопада 2016 року.

Внесення додаткового внеску в статутний капітал позивача оформлено актом про внесення права вимоги до статутного капіталу від 22 листопада 2016 року, згідно з яким ACP Europe S.A , Люксембург, вносить до статутного капіталу позивача внесок 1 на загальну суму 4117078,02 грн (150199,24 євро) та внесок 2 на загальну суму 9588975,41 грн. (349825,00 євро), а позивач приймає внесок 1 та внесок 2 до свого статутного капіталу.

Окрім цього, позивач та ACP Europe S.A , Люксембург, уклали договори про припинення договорів б/н від 28 листопада 2011 року та б/н від 01 березня 2012 року.

Відповідно до даного договору ACP Europe S.A , Люксембург, внесло до статутного капіталу позивача право вимоги за договорами б/н від 28 листопада 2011 року та б/н від 01 березня 2012 року. Оскільки в результаті такого збільшення статутного капіталу позивач став одночасно кредитором та боржником за договорами б/н від 28 листопада 2011 року та б/н від 01 березня 2012 року, то, як стверджує позивач, його зобов`язання за цими договорами автоматично припинились на підставі прямої вказівки статті 606 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 87 Господарського кодексу України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ГК України) товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду в порядку, встановленому цим Кодексом та законом, прийнятим відповідно до нього.

У випадку збільшення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю розмір, форма і порядок внесення учасниками додаткових вкладів встановлюється загальними зборами товариства з дотриманням вимог статей 13, 16, 51, 59, 60 Закону України Про господарські товариства , які узгоджуються з положеннями ГК та Цивільного кодексу України.

Аналізуючи вимоги Цивільного кодексу України та Закону України Про господарські товариства , товариствам не забороняється збільшувати статутний (складений) та додатковий капітал, а також інші фонди господарського товариства на суму кредиторської заборгованості такого товариства перед одним із засновників (учасників, акціонерів) цього товариства.

Частиною 2 статті 16 Закону України Про господарські товариства передбачено, що прийняття рішення щодо збільшення статутного капіталу можливе лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів.

Статтею 7 Закону України Про господарські товариства передбачено, що товариство зобов`язане у п`ятиденний строк повідомити орган, що провів реєстрацію про зміни, які сталися в установчих документах, для внесення необхідних змін до державного реєстру.

Положення частини 3 статті 87 ГК України, з якими кореспондуються і положення Закону України Про господарські товариства , встановлюють, що рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня їх внесення до державного реєстру.

Отже, як зауважує позивач, закон зобов`язує господарське товариство зареєструвати рішення про зміну розміру статутного фонду, яке з цього моменту набирає юридичної сили і є підставою для відображення в бухгалтерському обліку відповідних господарських операцій, пов`язаних з цим, а не факту зміни (у цьому випадку збільшення) статутного фонду. Про це свідчить і порядок здійснення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, визначений Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців , який не містить вимоги до юридичної особи щодо надання будь-яких даних про сплату учасниками внесків до статутного фонду при проведенні державної реєстрації змін до установчих документів.

Як вбачається з матеріалів справи, державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 22 листопада 2016 року, приватним нотаріусом Коберник Євгенією Василівною.

Відповідно до акту приймання-передачі майнових прав від 22 листопада 2016 року Компанія ACP Europe S.A , Люксембург, передала шляхом внесення до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю Ейсіпі Україна , а Товариство з обмеженою відповідальністю Ейсіпі Україна прийняла до власного статутного капіталу такі майнові права.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України, доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з, зокрема, інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 135.5.15 пункту 135.5 статті 135 ПК України, інші доходи включають інші доходи платника податку за звітний податковий період.

Відповідно до підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України Інші доходи включають : вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначену на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи .

Відповідно до підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14 ПК України безоплатно надані товари, роботи, послуги:

а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів;

б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості;

в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Таким чином, зі змісту наведеної норми матеріального права вбачається, що безоплатно надані товари характеризуються такими визначальними ознаками як, по-перше: товари передається платнику податків у власність, по-друге: передача товарів платнику податків не передбачає можливості виплати компенсації чи повернення таких коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, у даному звітному періоді а ні товари, а ні послуги безоплатно з підстав, які не передбачають компенсації їх вартості від Компанії ACP Europe S.A , Люксембург позивачем не отримувались.

Крім цього, застосування до вищенаведеної операції положень статті 601 Цивільного кодексу України та відповідно заборони, пов`язаної із зарахуванням зустрічних однорідних вимог суперечить суті фактичних правовідносин, що склалися.

Таким чином відповідач не правильно застосував норми цивільного та податкового законодавства України, не дослідив належним чином обставини збільшення статутного капіталу позивача та прийшов до протиправного висновку про збільшення статутного капіталу шляхом додаткового внеску у формі майнового права, як зарахування зустрічних однорідних вимог.

Відповідно, висновки відповідача про заниження позивачем доходу всупереч п. 15 П(С)БО 15 Дохід внаслідок не включення до доходу суми 13 706 053,43 грн., в тому числі за IV квартал 2016 року, суперечать нормам податкового і цивільного законодавства України та не відповідають фактичним обставинам справи, тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення в цій частині є неправомірним та підлягає скасуванню.

Щодо порушень про заниження позивачем доходів внаслідок непродисконтованої за справедливою вартістю заборгованості по непогашеним позикам у загальній сумі 4969590,03 грн, суд також не погоджується з висновками відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.267 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України позика - грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов`язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 Фінансові Інструменти , що затверджене наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 2001 року №559 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19 грудня 2001 року за № 1050/6241 (далі по тексту - П(С)БО 13), визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інструменти та її розкриття у фінансовій звітності.

Згідно визначених понять у пункті 4 вказаного Положення, фінансовий актив - це:

а) грошові кошти та їх еквіваленти;

б) контракт, що надає право отримати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства;

в) контракт, що надає право обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах;

г) інструмент власного капіталу іншого підприємства.

Фінансове зобов`язання - контрактне зобов`язання:

а) передати грошові кошти або інший фінансовий актив іншому підприємству;

б) обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах.

Пунктом 10 П(С)БО 13 передбачено, що фінансовий актив або фінансове зобов`язання відображається у балансі, якщо підприємство є стороною-укладачем угоди щодо фінансового інструмента.

Отже, видана позика - це фінансовий актив, оскільки є контрактним правом для отримання коштів у майбутньому, а отримана позика - це фінансове зобов`язання, оскільки його погашення призведе до майбутньої виплати коштів.

Згідно з пунктом 29 П(С)БО 13, фінансові інструменти первісно оцінюють та відображають за їх фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості активів, зобов`язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент, і витрат, які безпосередньо пов`язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов`язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо).

Пункт 30 цього Положення передбачає, що на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові активи оцінюються за їх справедливою вартістю.

Суд зазначає, що П(С)БО 13 не передбачає порядок визначення справедливої вартості та не розглядає й методологію обліку щодо короткострокових та довгострокових фінансових зобов`язань.

Пунктом Б5.1.1 Додатка Б до Міжнародного стандарту фінансової звітності 9 Фінансові інструменти (далі по тексту - МСФЗ 9) визначено, що для оцінки справедливої вартості позики, виданої на неринкових умовах, необхідно продисконтувати всі майбутні грошові надходження по такій позиції за переважаючою ринковою ставкою відсотка для аналогічного інструмента з аналогічним кредитним рейтингом.

Під аналогічним інструментом розуміється кредит або позика з аналогічним терміном, валютою, типом відсоткової ставки, схемою руху грошових коштів, наявністю застави і базою для нарахування відсотків.

Справедлива вартість виданої позики дорівнюватиме величині усіх майбутніх грошових потоків, дисконтованих за ринковою ставкою відсотка на подібний інструмент (подібний за валютою, строками, типом ставки відсотка та іншими ознаками). Різниця між сумою позики та її справедливою вартістю є витратами. Водночас, в процесі амортизації фінансового активу визнаються фінансові доходи (пункт 5.7.2 МСФЗ 9).

Згідно з параграфом К384 Додатка В до МСФЗ 9, грошові потоки, пов`язані з короткостроковою дебіторською заборгованістю, не дисконтують, якщо вплив дисконтування є несуттєвим.

Отже, якщо поворотна фінансова допомога є короткостроковою (якщо її буде повернуто протягом 12 місяців), то Позикодавець може не дисконтувати грошові потоки. Якщо ж поворотна допомога є довгостроковою, то необхідно провести дисконтування грошових потоків, суму дисконту віднести на витрати, а в подальшому визнавати фінансові доходи в процесі амортизації такого дисконту.

Разом з тим, пунктом 5.4.2 МСФЗ 9 визначено, що кращим свідченням справедливої вартості є ціни котирування на активному ринку. Якщо ринок для фінансового інструмента не є активним, суб`єкт господарювання встановлює справедливу вартість, застосовуючи метод оцінювання. Мета застосування методу оцінювання - встановити, якою буде ціна операції на дату оцінки в обміну між незалежними сторонами, виходячи з звичайних міркувань бізнесу. Методи оцінювання охоплюють застосування останніх ринкових операцій між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами, якщо вони доступні; посилання на поточну справедливу вартість іншого інструмента, який в основному є подібним; аналіз дисконтованих грошових потоків та моделі опціонного ціноутворення. Якщо є метод оцінювання, який звичайно використовують учасники ринку для визначення ціни інструмента, і доведено, що він надає достовірні попередні оцінки цін, отриманих у фактичних ринкових операціях, то суб`єкт господарювання застосовує цей метод. В обраному методі оцінювання максимально використовуються ринкові показники та інформація та якомога менше спираються на дані, специфічні для суб`єкта господарювання. Він поєднує всі чинники, які учасники ринку розглядали би при встановленні ціни, і він узгоджується з прийнятими економічними методологіями ціноутворення щодо фінансових інструментів. Періодично суб`єкт господарювання обстежує метод оцінювання та перевіряє його на достовірність, застосовуючи ціни будь-яких поточних ринкових операцій з таким самим інструментом (тобто без змінювання та перепакування), які спостерігаються, або на основі інших доступних ринкових даних, які спостерігаються.

Згідно пункту Б5.4.3 МСФЗ 9, фінансовий інструмент вважається котируваним на активному ринку, якщо ціни котирування легко і регулярно доступні (за допомогою біржі, дилера, брокера, промислової групи, служби інформації про ціни або регулівного органу) та відображають фактичні й регулярно здійснювані ринкові операції між незалежними сторонами. Справедлива вартість визначається як ціна, узгоджена між зацікавленим покупцем та зацікавленим продавцем в операції незалежних сторін. Мета визначення справедливої вартості для фінансового інструмента, який відкрито купується та продається на активному ринку - отримати ціну, за якою відбулась би операція з цим інструментом (тобто без модифікації або перепакування інструмента) на кінець звітного періоду на найсприятливішому активному ринку, до якого суб`єкт господарювання має безпосередній доступ.

Відповідно до пункту Б5.4.6 МСФЗ 9 якщо ринок для фінансового інструмента не є активним, суб`єкт господарювання встановлює справедливу вартість, застосовуючи метод оцінювання. Цей метод базується на застосуванні останніх ринкових операцій між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами (якщо вони доступні), посиланні на поточну справедливу вартість іншого інструмента, який є практично таким самим, аналізі дисконтованих грошових потоків та моделі опціонного ціноутворення. Якщо є метод оцінювання, який зазвичай використовують учасники ринку для визначення ціни інструмента, і доведено, що він надає достовірні оцінки цін, отриманих у фактичних ринкових операціях, то суб`єкт господарювання застосовує цей метод.

Також пунктом 29 П(С)БО 13 визначено, що позичальник повинен первісно оцінити фінансові зобов`язання (позику) та відобразити її в обліку за фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості зобов`язань (суми позики) і витрат, які безпосередньо пов`язані з придбанням фінансового інструмента.

В пункті 31 П(С)БО 13 зазначено, що на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов`язання оцінюються за амортизованою собівартістю, крім фінансових зобов`язань, призначених для перепродажу, і зобов`язань за похідними фінансовими інструментами.

Виходячи з положень МСФЗ, перед тим як оцінювати грошові потоки платник податків сам має право визначити за якою методикою їх оцінювати: за ціною котирування ціни на активному ринку чи, застосовуючи метод оцінювання, у разі відсутності активного ринку.

Крім того, оскільки національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку, а також органами, на які покладено регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності, не визначено методологію щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов`язань, відсутні будь-які роз`яснення з боку контролюючих органів або практика такого дисконтування, підприємство не зобов`язане визначати методологію оцінки фінансових зобов`язань самостійно, а ДФС не має права визначати цю методику та давати вказівки платнику податків щодо методики.

Як вбачається з висновків акта перевірки, контролюючий орган кваліфікував наявну кредиторську заборгованість за договором позики як довгострокові зобов`язання та здійснив дисконтування такої заборгованості, шляхом вирахування різниці (дисконту) між майбутньою та теперішньою вартістю зобов`язання із застосуванням П(С)БО 11 Зобов`язання .

З наведеною в акті перевірки позицією контролюючого органу суд не погоджується у зв`язку з наступним.

Відповідно до пунктів 4, 5, 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 Зобов`язання (далі по тексту - П(С)БО 11), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року № 20, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2000 року за № 85/4306, яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов`язання та її розкриття у фінансовій звітності, з метою бухгалтерського обліку зобов`язання поділяються на: довгострокові; поточні; непередбачені зобов`язання; доходи майбутніх періодів.

Зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

В розумінні цього П(С)БО 11, зокрема: довгострокові зобов`язання - всі зобов`язання, які не є поточними зобов`язаннями, а поточні зобов`язання - зобов`язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

Сума погашення - недисконтована сума грошових коштів або їх еквівалентів, яка, як очікується, буде сплачена для погашення зобов`язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

Теперішня вартість - дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов`язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

За змістом пунктів 7, 8 і 10 П(С)БО 11 до довгострокових зобов`язань належать: довгострокові кредити банків; інші довгострокові зобов`язання; відстрочені податкові зобов`язання; довгострокові забезпечення.

Зобов`язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, слід розглядати як довгострокове зобов`язання, якщо первісний термін погашення був більше ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов`язання на довгострокове.

Довгострокові зобов`язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов`язання.

Поряд з цим, пунктами 11 і 12 П(С)БО 11 визначено, що поточні зобов`язання включають: короткострокові кредити банків; поточну кредиторську заборгованість за довгостроковими зобов`язаннями, за товари, роботи, послуги, за розрахунками з бюджетом, у тому числі з податку на прибуток, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків; короткострокові векселі видані; поточні забезпечення; інші поточні зобов`язання.

Поточні зобов`язання відображаються в балансі за сумою погашення.

З контексту наведених положень П(С)БО 11 можна дійти висновку, що зобов`язання, які виникли на підставі договорів позики б/н від 28 листопада 2011 року, б/н від 01 березня 2012 року та №1-ACP/UA від 22 листопада 2016 року, за своєю суттю відносяться до довгострокових зобов`язань. Такі зобов`язання в бухгалтерському обліку платника відображаються за теперішньою вартістю, а не за сумою погашення.

При цьому, для погашення зобов`язання за позикою позивач повинен сплатити позикодавцю відповідно до умов договору суму основного боргу і нараховані відсотки.

Водночас, з висновків акта перевірки вбачається, що відповідачем при визначенні теперішньої вартості заборгованості по позиці застосовано формулу для одноразового платежу в кінці строку, без урахування необхідності погашення також відсотків за позикою.

У розумінні Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 Фінансові інструменти (далі - П(С)БО 13), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 2001 року № 559, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19 грудня 2001 року за № 1050/6241, зобов`язання позивача за договором позики відносяться також до фінансових інструментів, а саме - фінансових зобов`язань як контрактного зобов`язання щодо: а) передачі грошових коштів або інших фінансових активів іншому підприємству; б) обміну фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах.

У силу пунктів 10, 11, 29, 31 і 32 П(С)БО 13 фінансовий актив або фінансове зобов`язання відображається у балансі, якщо підприємство є стороною - укладачем угоди щодо фінансового інструмента.

Безумовні права вимоги і зобов`язання визнаються фінансовими активами і фінансовими зобов`язаннями, якщо за умовами контракту підприємство має право на отримання грошових коштів або бере на себе зобов`язання сплатити грошові кошти.

Фінансові інструменти первісно оцінюють та відображають за їх фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості активів, зобов`язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент, і витрат, які безпосередньо пов`язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов`язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо).

На кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов`язання оцінюються за амортизованою собівартістю, крім фінансових зобов`язань, призначених для перепродажу, і зобов`язань за похідними фінансовими інструментами.

Збільшення або зменшення балансової вартості фінансових інструментів, які не є об`єктом хеджування та оцінюються за справедливою вартістю, визнається іншими доходами або іншими витратами.

Таким чином, порядок оцінки фінансових інструментів у вигляді фінансових зобов`язань та відображення її результатів в бухгалтерському обліку визначено у П(С)БО 13 Фінансові інструменти , а саме: на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов`язання оцінюються за амортизованою собівартістю. При цьому, П(С)БО 13 Фінансові інструменти не містить визначення амортизованої собівартості фінансового зобов`язання або посилань на встановлення такої в інших нормативно-правових актах.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування для цілей податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Зважаючи, що погашення позики у 2015-2018 роках не відбувалось, на кожну звітну дату амортизована собівартість зобов`язання по отриманій позиці буде дорівнювати 1500000,00 євро.

Водночас, як уже зазначалось вище, на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов`язання оцінюються за амортизованою собівартістю.

Таким чином, оскільки висновки акта перевірки про заниження позивачем доходу з 01 січня 2015 року по 31 березня 2018 року в загальній сумі 4969590,03 грн. суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи, а тому позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Щодо не відображення даних рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року в податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 2016 рік і відповідно І квартал 2017 року, ІІ квартал 2017 року, ІІІ квартал 2017 року та І квартал 2018 року та не зменшення від`ємного значення різниць, які виникають відповідно до Податкового кодексу України, у сумі 3538542,00 грн. за перелічені періоди, суд зазначає наступне.

Так, позивач посилається на те, що вищезазначена ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року перебуває на розгляді у суді касаційної інстанції - Верховному Суді, крім того, позивач подав клопотання про зупинення виконання рішення суду у зв`язку з касаційним розглядом справи №141 від 17 серпня 2018 року, а тому правомірно не відображає дану ухвалу у податковій декларації.

Суд не погоджується з даним твердженням позивача, враховуючи норми частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Крім того, оскарження ухвали Київського апеляційного адміністративного суду у порядку касаційного провадження не зупиняє її виконання.

Посилання позивача на подання клопотання про зупинення виконання рішення суду у зв`язку з касаційним розглядом справи №141 від 17 серпня 2018 року, судом не приймається до уваги, оскільки позивачем не надано доказів розгляду даного клопотання судом касаційної інстанції, а саме лише подання клопотання про зупинення виконання рішення суду не є безумною підставою для його задоволення.

Тому суд погоджується з висновками Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві і відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування правомірності прийнятого ним рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконав частково, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Ейсіпі Україна до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0011051401 від 08 серпня 2018 року задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №0011051401 від 08 серпня 2018 року в частині донарахування суми 18675643,16 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Присудити до стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Ейсіпі Україна (код ЄДРПОУ 36993740, 04213, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, будинок 53-Б, квартира 2) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 280134,66 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко

Повний текст рішення складено 10 червня 2019 року.