Рішення

від 11.06.2019 по справі 908/620/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 33/46/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2019 Справа № 908/620/19

м. Запоріжжя Запорізької області

Суддя господарського суду Запорізької області Мірошниченко М.В.

При секретарі судового засідання Хилько Ю.І.

Розглянувши у судовому засіданні матеріали справи № 908/620/19

За позовом Заступника прокурора Запорізької області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29-А) в інтересах держави

до відповідача-1: Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (72563, смт. Кирилівка Якимівського району Запорізької області, вул. Калініна, буд. 67)

до відповідача-2: Комунального підприємства "Розвиток курортної зони" (72563, смт. Кирилівка Якимівського району Запорізької області, вул. Приморський бульвар, 1)

до відповідача-3: Фізичної особи-підприємця Арутюнян Юри Левіковича (АДРЕСА_10 )

про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання повернути земельну ділянку, визнання недійсним інвестиційного договору

За участю представників учасників справи:

від прокуратури: Мошков Д.І., службове посвідчення № 035883 від 05.10.2015 р.;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився;

від відповідача-3: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

У господарський суд Запорізької області надійшла позовна заява (вих. № 05/1-1768-19 від 07.03.2019 р.) заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (відповідача-1), до Комунального підприємства "Розвиток курортної зони" (відповідача-2), до Фізичної особи-підприємця Арутюняна Юри Левіковича (відповідача-3) про:

визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області 09.10.2015 р. № 37 "Про передачу земельної ділянки у постійне користування КП "Розвиток курортної зони", яким передано у постійне користування комунальному підприємству "Розвиток курортної зони" земельну ділянку площею 0,2486 га, кадастровий номер 2320355400:08:007:0015, для розміщення об`єктів рекреаційного призначення, що розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Коса Пересип;

зобов`язання Комунального підприємства "Розвиток курортної зони" (місцезнаходження юридичної особи: вул. Приморський бульвар, 1, смт. Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область, 72563 код ЄДРПОУ 31791572) повернути територіальній громаді смт. Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (місцезнаходження юридичної особи: вул. Калініна, 67, смт. Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область, 72563, код ЄДРПОУ 25489968, фактична адреса: Приморський бульвар, 1, смт. Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область, 72563) земельну ділянку площею 0,2486 га, кадастровий номер 2320355400:08:007: 0015 , що розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, вул. Коса Пересип;

визнання недійсним інвестиційного договору від 15.02.2016 р. № 8-15/02, укладеного між Комунальним підприємством "Розвиток курортної зони" (місцезнаходження юридичної особи: вул. Приморський бульвар, 1, смт. Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область, 72563 код ЄДРПОУ 31791572) та фізичною особою - підприємцем Арутюняном Юрою Левіковичем ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Ленінським РВ УМВС України в Запорізькій області 30.07.2003, адреса: АДРЕСА_10).

Разом із позовною заявою заступником прокурора області було подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2019 р. здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/620/19 та визначено до розгляду судді Мірошниченко М.В.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 18.03.2019 р. позовну заяву прийнято до розгляду суддею Мірошниченко М.В. та відкрито провадження у справі № 908/620/19 за правилами загального позовного провадження; справі присвоєно номер провадження 33/46/19; підготовче засідання призначено на 16.04.2019 р.; розгляд заяви про забезпечення позову призначено на 16.04.2019 р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 16.04.2019 р. клопотання Заступника прокурора Запорізької області про забезпечення позову задоволено частково. Заборонено до вирішення справи по суті Комунальному підприємству "Розвиток курортної зони" (місцезнаходження юридичної особи: вул. Приморський бульвар, 1, смт. Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область, 72563, код ЄДРПОУ 31791572), фізичній особі - підприємцю Арутюняну Юрі Левіковичу ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Ленінським РВ УМВС України в Запорізькій області 30.07.2003р., адреса: АДРЕСА_10) чи будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо здійснення забудови земельної ділянки 0,2486 га з кадастровим номером 2320355400:08:007 : 0015 , що розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Коса Пересип.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 16.04.2019 р. підготовче засідання відкладено на 16.05.2019 р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 16.05.2019 р. підготовче провадження закрите, справа призначена до судового розгляду по суті у судовому засіданні 11.06.2019 р.

У судове засідання 11.06.2019 р. з`явився представник прокуратури.

Представники відповідачів-1, 2, 3 у судове засідання 11.06.2019 р. не з`явилися. Про час та місце судового розгляду справи по суті повідомлені належним чином, відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу: програмно-апаратного комплексу "Оберіг".

У судовому засіданні 11.06.2019 р. справу розглянуто, оголошено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Позовні вимоги мотивовані такими обставинами. Рішення Кирилівської селищної ради від 09.10.2015 р. № 37 "Про передачу земельної ділянки у постійне користування КП "Розвиток курортної зони", на думку прокурора, прийняте з порушенням норм земельного і водного законодавства України та підлягає скасуванню, виходячи з наступного. В якості підстави для визнання незаконним та скасування рішення селищної ради прокурор посилається на те, що при передачі у постійне користування КП "Розвиток курортної зони" земельної ділянки площею 0,2486 га, з кадастровим номером 2320355400:08:007:0015, Кирилівською селищною радою не враховано розмірів та меж прибережної захисної смуги Молочного лиману та Азовського моря, чим порушені вимоги ст.ст. 59, 60 Земельного кодексу України та ст.ст. 85, 88 Водного кодексу України. Вважає, що вказана земельна ділянка могла бути передана для розміщення об`єктів рекреаційного призначення виключно на умовах оренди. Крім того, затверджений рішенням Кирилівської селищної ради від 09.10.2015 р. № 37 проект землеустрою розроблений з порушенням вимог Земельного кодексу України та Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", оскільки вказаний проект землеустрою погоджений лише з відділом містобудування та архітектури Якимівської райдержадміністрації та Відділом Держгеокадастру в Якимівському районі. Враховуючи, що спірна земельна ділянка розміщена в межах прибережної захисної смуги Азовського моря та відноситься до земель водного фонду, проект землеустрою даної ділянки, в порушення ст. 186-1 Земельного кодексу України, не містить погоджень з відповідним структурним підрозділом обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища, а також з відповідним центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства. Також у порушення ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" проект землеустрою не пройшов обов`язкову державну експертизу. Між КП Розвиток курортної зони та ФОП Арутюняном Ю.Л. укладений інвестиційний договір від 15.02.2016 р. № 8-15/02, який суперечить, на думку позивача, вимогам законодавства. У порушення Земельного кодексу України, не маючи будь-яких повноважень, КП Розвиток курортної зони , уклавши спірний інвестиційний договір, фактично здійснило розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, право на розпорядження якою має виключно територіальна громада смт. Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради. На підставі вказаного договору на спірній земельній ділянці здійснено будівництво будинку охоронця площею 14,9 кв.м. А-1 незважаючи на пряму заборону власника. Таким чином договір суперечить вимогам ст.ст. 4, 9 Закону України Про інвестиційну діяльність , ст.ст. 12, 59, 60, 92, 116, 123, 124 ЗК України, ст.ст. 85, 88, 90 ВК України, ст. 375 ЦК України у зв`язку з чим вказаний договір підлягає визнанню недійсним у порядку ст.ст. 203, 215 ЦК України. Також зазначено про пропуск трирічного строку позовної давності. Однак прокурором у межах строку позовної давності пред`являвся позов із аналогічними позовними вимогами, який ухвалою суду від 16.102018 р. був повернутий на підставі ч. 5 ст. 173 ГПК України. Вважає причини пропуску строку позовної давності поважними та порушене право держави у вказаному спорі підлягає захисту.

Від відповідача-1 (Кирилівської селищної ради) 11.04.2019 р. надійшов письмовий відзив на позов, згідно з яким відповідача-1 заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві. Заявлено про пропуск прокурором позовної давності.

12.04.2019 р. від відповідача-2 (КП Розвиток курортної зони ) надійшов письмовий відзив. Зазначено, що відповідачі діяли в рамках чинного законодавства, тому підстав для задоволення позову прокурора немає.

11.04.2019 р. від відповідача-3 (ФОП Арутюнян Ю.Л.) надійшов письмовий відзив на позов, просив відмовити у задоволенні позову. Вважає, що строк позовної давності прокурором пропущений та поновленню не підлягає.

У письмових відповідях на відзив відповідачів-1,2,3 зазначено, зокрема, щодо підстав подання даного позову саме прокуратурою. Вказує, що звернення прокурора до суду з позовом спрямовано саме на захист інтересів територіальної громади, як власника спірної земельної ділянки комунальної власності, права якої порушено, внаслідок незаконного розпорядження землею. Враховуючи, що права територіальної громади, у тому числі і право на захист, реалізуються через її представницький орган, статус органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, має виключно Кирилівська селищна рада. Однак саме незаконні дії зазначеного органу місцевого самоврядування стали причиною порушення прав територіальної громади, тому Кирилівська селищна рада набуває статусу відповідача у справі та не може одночасно бути позивачем. Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" жодний орган державного контролю не наділений повноваженнями щодо захисту комунальної власності на землю шляхом звернення до суду з позовами про визнання незаконними рішень та розпоряджень про виділення землі.

14.05.2019 р. від відповідача-1 надійшло письмове клопотання про закриття провадження у справі в порядку п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

15.05.2019 р. від заступника прокурора Запорізької області надійшло письмове клопотання в порядку ст. 231 ГПК України про закриття провадження у справі № 908/620/19 в частині позовної вимоги про зобов`язання Комунального підприємства "Розвиток курортної зони" повернути територіальній громаді смт. Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області земельну ділянку площею 0,2486 га, кадастровий номер 2320355400:08:007:0015, що розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Коса Пересип. Також викладено клопотання про повернення прокуратурі Запорізької області судового збору у розмірі 1921,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідачів-1,2,3 не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність вказаних осіб.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника прокуратури, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням 58 сесії 6 скликання Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 14.07.2015 р. № 24 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення об`єктів рекреаційного призначення КП "Розвиток курортної зони" надано дозвіл Комунальному підприємству "Розвиток курортної зони" на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,3700 га, для розміщення об`єктів рекреаційного призначення, яка розташована в смт. Кирилівка, вул. Коса Пересип в постійне користування, за рахунок земель громадської та житлової забудови смт. Кирилівка Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області.

Рішенням 59 сесії 6 скликання Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 09.10.2015 р. № 37 "Про передачу земельної ділянки у постійне користування КП "Розвиток курортної зони" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,2486 га, кадастровий номер 2320355400:08:007:0015, для розміщення об`єктів рекреаційного призначення, що розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Коса Пересип; передано в постійне користування КП "Розвиток курортної зони", за рахунок земель житлової та громадської забудови смт. Кирилівка, земельну ділянку загальною площею 0,2486 га, для розміщення об`єктів рекреаційного призначення, що розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Коса Пересип.

На підставі вказаного рішення, було оформлено право постійного користування КП "Розвиток курортної зони" земельною ділянкою площею 0,2486 га, з кадастровим номером 2320355400:08:007:0015, розташованої за адресою: Запорізька область, Якимівський район, вул. Коса Пересип, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесено відповідний запис (інформаційна довідка № 157596064 від 26.02.2019 р.).

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з приписами частин 3, 4, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За приписами ст. 1 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Згідно ч. 1 ст. 8 даного Закону орган державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, під час здійснення державного нагляду (контролю) має право: вимагати від суб`єкта господарювання усунення виявлених порушень вимог законодавства; вимагати припинення дій, які перешкоджають здійсненню державного нагляду (контролю); відбирати зразки продукції, призначати експертизу, одержувати пояснення, довідки, документи, матеріали, відомості з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), у випадках та порядку, визначених законом; надавати (надсилати) суб`єктам господарювання обов`язкові для виконання приписи про усунення порушень і недоліків; застосовувати санкції до суб`єктів господарювання, їх посадових осіб та вживати інших заходів у межах та порядку, визначених законом.

Відтак, даним Законом жодний орган державного контролю не наділений повноваженнями щодо захисту комунальної власності на землю, шляхом звернення до суду з позовами про визнання незаконними рішень та розпоряджень про виділення землі.

Суд також зазначає, що про важливість питання захисту суспільних інтересів, шляхом забезпечення гарантованого законом обмеження забудови та використання земель на узбережжі моря, зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Депаль проти Франції", яке застосовано до правовідносин аналогічних спірним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 р. у справі № 469/1393/16-ц. Наведена практика ЄСПЛ також доводить наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.

Таким чином, зважаючи на відсутність у органу, до компетенції якого віднесено контроль за дотриманням земельного законодавства, повноважень щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду із відповідним позовом, прокурор самостійно звернувся з позовом в інтересах держави.

Підставою для представництва інтересів держави в даній справі прокурор вказує порушення інтересів держави та територіальної громади смт. Кирилівка при розпорядженні землями водного фонду. Інтереси держави мають чітке формулювання та вмотивовані у позовній заяві, поданій прокурором.

Статтею 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Згідно ст. 4 даного Закону місцеве самоврядування здійснюється на принципах законності.

Статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.

Відповідно до ст. 25 вказаного Закону сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Статтею ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішенням Конституційного суду України від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 передбачено, що гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України.

З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Закону України Про охорону земель визначено, що об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі ст.ст. 19, 20 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі сільськогосподарського призначення, землі рекреаційного призначення, землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України недійсними: рішень органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Згідно з положеннями ст. 3 Водного кодексу України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.

За змістом ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Відповідно до ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Згідно ст. 90 ВК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об`єктів, об`єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об`єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд.

Землі водного фонду, згідно ч. 3 ст. 59 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування: а) державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо; б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об`єктами портової інфраструктури; в) державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури.

Вищенаведені законодавчі норми встановлюють розміри прибережних захисних смуг в залежності від виду водойми та прямо забороняють надання у постійне користування земельних ділянок водного фонду, до яких відносяться прибережні захисні смуги, інакше як для цілей, визначених ч. 3 ст. 59 ЗК України.

Спірна земельна ділянка знаходиться в межах законодавчо визначеної статті 88 ВК України двокілометрової прибережної захисної смуги Азовського моря.

З метою збереження та дотримання особливого режиму використання земель водного фонду статтею 84 Земельного кодексу України заборонено передавати їх у приватну власність.

За положеннями ст. 88 Водного кодексу України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.

Частиною 3 ст. 60 Земельного кодексу України унормовано, що уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Верховним Судом України у постанові від 21.05.2014 р. у справі № 6-16цс14 (як і в інших аналогічних справах № 6-193цс14 від 17.12.2014 р., № 6-175цс14 від 19.11.2014 р., № 6-179ц1с4 від 12.11.2014 р., № 915/1228/13, № 915/1220/13, № 915/1226/13, № 915/1223/13, № 905/6025/13 від 09.11.2014 р., № 6-171цс14 від 05.11.2014 р.) зазначено, що у разі відсутності землевпорядної документації та встановлення в натурі меж щодо прибережних захисних смуг, збереження водних об`єктів має бути досягнуто шляхом врахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок, нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України.

Тобто, віднесення земельної ділянки до такої, що розташована у межах прибережної захисної смуги (статті 58, 60 Земельного кодексу України), може підтверджуватися не тільки відповідною землевпорядною документацією, а й шляхом урахування нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 р. № 486. та Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 р. № 434.

Згідно з п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 р. № 434, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 р. № 486 Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них , з урахуванням конкретної ситуації.

Відтак, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Відсутність у проектах землеустрою врахування відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України розмірів і меж прибережної захисної смуги Азовського моря унеможливлює відведення такої земельної ділянки.

Відповідно до статті 9 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають обов`язковій державній експертизі, зокрема і проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок оздоровчого та рекреаційного призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон.

Проте, докази проведення обов`язкової державної експертизи проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в матеріалах справи відсутні.

В матеріалах справи міститься копія листа Державного агентства водних ресурсів України від 19.06.2018 р. № 3516/9/11-18 яким останнє повідомляє, що проекти землеустрою щодо відведення зазначених у листі прокуратури Запорізької області від 12.06.2018 р. № 05/1-661вих-18 земельних ділянок Держводагенством не погоджувалися. Згідно листа Запорізької обласної державної адміністрації від 19.06.2018 р. № 05552/08-46 протягом 2015-2016 років проекти землеустрою, замовником яких було КП Розвиток курортної зони , до Департаменту на розгляд не надходили.

Отже, всупереч вимогам ст. 186-1Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в постійне користування не погоджувався з відповідним центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.

Вищевикладене свідчить про порушення відповідачем-1 вимог ст. 186-1Земельного кодексу України та ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації".

На момент відведення у користування КП "Розвиток курортної зони" спірна земельна ділянка площею 0,2486 га належала до категорії земель водного фонду в силу положень ст. 58 Земельного кодексу України. Окремого рішення уповноваженого органу щодо віднесення земельної ділянки до земель водного фонду Закон не вимагає.

При цьому, рішення уповноваженого органу, яким би на підставі ст. 20 Земельного кодексу України вказану ділянку було віднесено до земель житлової та громадської забудови відсутнє, а жодною нормою законодавства не передбачено, що цільове призначення землі може визначатись виключно проектом землеустрою.

Тому, незалежно як земельна ділянка обліковувалась у проекті її відведення, без відповідного рішення компетентного органу про зміну цільового призначення, вона продовжує відноситись до земель водного фонду, оскільки її категорія визначена законом.

Суд враховує, що відповідач-1 не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної діляники, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить його, відповідача, добросовісність під час набуття земельної ділянки у постійне користування під обґрунтований сумнів.

Частиною 1 ст. 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади АР Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Враховуючи вищенаведене, рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 09.10.2015 р. № 37 "Про передачу земельної ділянки у постійне користування КП "Розвиток курортної зони" суперечить вимогам земельного та водного законодавства, а саме ст.ст. 59, 60, 186-1 ЗК України та ст.ст. 87, 88, 90 Водного кодексу України, у зв`язку з чим є незаконним та підлягає скасуванню. Позов у цій частині судом задовольняється.

Заступником прокурора також заявлялася позовна вимога про зобов`язання Комунального підприємства "Розвиток курортної зони" повернути територіальній громаді смт. Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області земельну ділянку площею 0,2486 га, кадастровий номер 2320355400:08:007 :0015 , що розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Коса Пересип.

Відповідач-1 звернувся до суду з письмовим клопотанням про припинення провадження у справі в зв`язку з відсутністю предмету спору. В обґрунтування клопотання вказав, що на підставі п. 2 рішення № 13 від 18.04.2019 р. Кирилівської селищної ради спірна земельна ділянка за актом прийому-передачі від 18.04.2019 р. була повернута КП Розвиток курортної зони Кирилівській селищній раді. Також вказав про припинення КП Розвиток курортної зони права постійного користування спірною земельною ділянкою та розірвання інвестиційного договору № 8-15/2 від 15.02.2016 р.

Заступник прокурора також звернувся до суду з письмовим клопотанням про закриття провадження у справі в частині позовної вимоги про зобов`язання Комунального підприємства "Розвиток курортної зони" повернути територіальній громаді смт. Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області земельну ділянку площею 0,2486 га, кадастровий номер 2320355400 : 08 : 007 :0015, що розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Коса Пересип. Клопотання мотивоване тим, що Кирилівською селищною радою Якимівського району Запорізької області прийняте рішення № 13 від 18.04.2019 р. Про припинення права постійного користування земельним ділянками та спірна земельна ділянка була повернута селищній раді за актом прийому-передачі.

Клопотання відповідача-1 задовольняється судом частково, а клопотання Заступника прокурора повністю з підстав, що наведені нижче.

Як встановлено судом, рішенням 23 сесії 7 скликання Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області № 13 від 18.04.2019 р. Про припинення права постійного користування земельними ділянками (пункт 2) припинено право постійного користування земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:08:007 :0015 , площею 0,2486 га, яка розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Коса Пересип за Комунальним підприємством "Розвиток курортної зони" на підставі акту прийому-передачі земельної ділянки (додаток 2).

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 26.04.2019 р. № 165136600 внесено запис про припинення права постійного користування КП "Розвиток курортної зони" вказаною земельною ділянкою.

Між Комунальним підприємством "Розвиток курортної зони" та Кирилівською селищною радою Якимівського району Запорізької області підписаний акт прийому-передачі земельної ділянки від 18.04.2019 р. (додаток 2), згідно якого на підставі вказаного вище рішення № 13 від 18.04.2019 р. Кирилівська селищна рада прийняла земельну ділянку з кадастровим номером 2320355400: 08 : 007:0015 , площею 0,2486 га, яка розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Коса Пересип від Комунального підприємства "Розвиток курортної зони" у комунальну власність.

Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки спірна земельна ділянка повернута відповідачем-2 відповідачу-1 за актом прийому-передачі земельної ділянки від 18.04.2019 р., що складений після відкриття провадження у дійсній справі, провадження у справі № 908/620/19 у частині позовної вимоги про зобов`язання Комунального підприємства "Розвиток курортної зони" повернути територіальній громаді смт. Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області земельну ділянку площею 0,2486 га, кадастровий номер 2320355400 : 08 :007:0015, що розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Коса Пересип підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

При цьому, наведені обґрунтування у клопотанні відповідача-1 про закриття провадження у справі не свідчать про відсутність спору за позовними вимогами про визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради від 09.10.2015 р. № 37 та про визнання недійсним інвестиційного договору від 15.02.2016 р. № 8-15/02. Зокрема, розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє права на оскарження даного договору у зв`язку з його недійсністю.

Прокурор наполягав на задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним інвестиційного договору від 15.02.2016 р. № 8-15/02.

Як слідує з матеріалів справи, 15.02.2016 р. між Комунальним підприємством "Розвиток курортної зони" (замовник за договором, відповідач-2) та ФОП Арутюняном Юрою Левіковичем (інвестор, відповідач-3) був укладений інвестиційний договір № 8-15/02, за умовами якого інвестор зобов`язався профінансувати та виконати на земельній ділянці площею 0,2486 га, кадастровий номер 2320355400:08:007:0015 , що розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка , вул. Коса Пересип, будівельно-монтажні роботи - Роботи замовника - будівництво планових об`єктів нерухомості, введення в експлуатацію від свого імені закінчених будівничих об`єктів, придбання та встановлення необхідного обладнання для об`єктів будівництва та інфраструктури, огородження ділянки, підключення планових об`єктів нерухомості до створеної інфраструктури.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Кирилівської селищної ради від 22.12.2016 р. № 146 нерухомому майну - будинку охоронця, який розташований на земельній ділянці площею 0,2486 га, кадастровий номер 2320355400:08:007:0015, та передана у постійне користування Комунальному підприємству "Розвиток курортної зони" відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 13.11.2015 р., присвоєно адресу: вул . Коса Пересип, 1А смт. Кирилівка Якимівського району Запорізької області.

Право власності на збудований на спірній земельній ділянці будинок охоронця зареєстровано за Арутюняном Ю.Л .

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до Цивільного кодексу України підставою для визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України (ч. 1 статті 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5). Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин), що встановлено ч. 3 ст. 215 ЦК України.

Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" визначено, що забороняється інвестування в об`єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Згідно із ст. 9 даного Закону основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов`язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб`єктів інвестиційної діяльності.

Як зазначалося вище, рішенням Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області № 37 від 09.10.2015 р. "Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП "Розвиток курортної зони"" передано в постійне користування Комунальному підприємству "Розвиток курортної зони" земельну ділянку загальною площею 0,2486 га, кадастровий номер 2320355400:11:001: 0015 , що розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Коса Пересип, для розміщення об`єктів рекреаційного призначення.

Під час розгляду даної справи судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 2320355400 :11 :001:0015 перебуває в межах прибережної захисної смуги Азовського моря і належить до земель водного фонду, для яких встановлений особливий режим використання.

Відповідно до висновку Відділу містобудування та архітектури Якимівської районної державної адміністрації Запорізької області № 248 від 03.08.2015 року про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, до спірної земельної ділянки встановлені обмеження у вигляді використання її без права капітальної забудови.

Таким чином, укладення відповідачем-2 та відповідачем-3 вказаного інвестиційного договору, який передбачає здійснення будівництва планових об`єктів нерухомості, введення в експлуатацію від свого імені закінчених будівничих об`єктів, суперечить вимогам ст. 59 ЗК України та ст.ст. 85, 90 ВК України та встановленому щодо земельної ділянки обмеженню щодо здійснення капітального будівництва. Відтак, даний договір порушує права та інтереси власника вказаної земельної ділянки - територіальної громади смт. Кирилівка.

Судом також враховано, що укладення вказаного договору відбулось після прийняття рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області № 37 від 09.10.2015 р. "Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП "Розвиток курортної зони", яким спірна земельна ділянка незаконно (з порушенням норм земельного та водного законодавства) була передана в користування відповідачу-2.

Враховуючи наведене, інвестиційний договір від 15.02.2016 р. № 8-15/02 підлягає визнанню недійсним.

За таких обставин, позовна вимога заступника прокурора Запорізької області про визнання недійсним інвестиційного договору від 15.02.2016 р. № 8-15/02, укладеного між Комунальним підприємством "Розвиток курортної зони" та Фізичною особою-підприємцем Арутюняном Юрою Левіковичем, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Прокурор надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Заперечення відповідачів проти позову спростовуються наведеними вище приписами законодавства.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).

Відповідачами-1,2 заявлено про пропуск прокурором позовної давності.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття позовна має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії право на позов у матеріальному сенсі (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Із матеріалів справи слідує, що порушення законодавства, яке полягає у передачі земельної ділянки у постійне користування КП Розвиток курортної зони з порушенням вимог ст.ст. 87, 88, 90 ВК України, ст.ст. 59, 60, 186-1 ЗК України, встановлено перевіркою дотримання вимог земельного законодавства, про що Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області складений акт від 01.08.2017 р. При цьому,

При цьому Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності жодний орган державного контролю не наділений повноваженнями щодо захисту комунальної власності на землю, шляхом звернення до суду з позовами про визнання незаконними рішень та розпоряджень про виділення землі.

З огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 53 ГПК України з урахуванням тієї обставини, що прокурор обґрунтував правові підстави для захисту інтересів держави, враховуючи, що про порушення вимог законодавства щодо передачі земельної ділянки орган, контролюючий використання та охорону земель, дізнався у серпні 2017 року, а заступник прокурора Запорізької області звернувся до суду із позовом у березні 2019 року (у межах трирічного строку позовної давності), суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності.

На підставі викладеного, суд вважає вимоги прокурора такими, що підлягають частковому задоволенню, у частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради і визнання недійсним інвестиційного договору.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно заводоленим позовним вимогам. Враховуючи, що у частині позовної вимоги про зобов`язання повернути земельну ділянку провадження у справі закрите, оскільки заступником прокурора області подане клопотання про повернення з державного бюджету судового збору, сплаченого за даною вимогою, суд вважає за необхідне видати ухвалу про повернення з державного бюджету України прокуратурі Запорізької області судового збору у розмірі 1921,00 грн.

Керуючись ст. 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 232, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області 09.10.2015 р. № 37 "Про передачу земельної ділянки у постійне користування КП "Розвиток курортної зони", яким передано у постійне користування Комунальному підприємству "Розвиток курортної зони" земельну ділянку площею 0,2486 га, кадастровий номер 2320355400:08:007:0015, для розміщення об`єктів рекреаційного призначення, що розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Коса Пересип.

Визнати недійсним інвестиційний договір від 15.02.2016 р. № 8-15/02, укладений між Комунальним підприємством "Розвиток курортної зони" (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Приморський бульвар, буд. 1, код ЄДРПОУ 31791572) та фізичною особою - підприємцем Арутюняном Юрою Левіковичем ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Ленінським РВ УМВС України в Запорізькій області 30.07.2003 р., місце проживання: АДРЕСА_10) .

Закрити провадження у справі у частині позовної вимоги про зобов`язання Комунального підприємства "Розвиток курортної зони" повернути територіальній громаді смт. Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області земельну ділянку площею 0,2486 га, кадастровий номер 2320355400: 08 : 007:0015 , що розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка , вул . Коса Пересип.

Стягнути з Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Калініна, буд. 67, код ЄДРПОУ 25489968) на користь прокуратури Запорізької області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 25а, код ЄДРПОУ 02909973, розрахунковий рахунок № 35217095000271, код класифікації видатків бюджету - 2800, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: прокуратура Запорізької області) кошти, витрачені у 2019 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. 00 коп.

Стягнути з Комунального підприємства "Розвиток курортної зони" (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Приморський бульвар, буд. 1, код ЄДРПОУ 31791572) на користь прокуратури Запорізької області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 25а, код ЄДРПОУ 02909973, розрахунковий рахунок № 35217095000271, код класифікації видатків бюджету - 2800, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: прокуратура Запорізької області) кошти, витрачені у 2019 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 960 (дев`ятсот шістдесят) грн. 50 коп.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Арутюняна Юри Левіковича ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Ленінським РВ УМВС України в Запорізькій області 30.07.2003 р., місце проживання: АДРЕСА_10 ) на користь прокуратури Запорізької області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 25а, код ЄДРПОУ 02909973, розрахунковий рахунок № 35217095000271, код класифікації видатків бюджету - 2800, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: прокуратура Запорізької області) кошти, витрачені у 2019 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 960 (дев`ятсот шістдесят) грн. 50 коп.

Стягнути з Комунального підприємства "Розвиток курортної зони" (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Приморський бульвар, буд. 1, код ЄДРПОУ 31791572) на користь прокуратури Запорізької області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 25а, код ЄДРПОУ 02909973, розрахунковий рахунок № 35217095000271, код класифікації видатків бюджету - 2800, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: прокуратура Запорізької області) кошти, витрачені у 2019 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 480 (чотириста вісімдесят) грн. 25 коп. (за подання заяви про забезпечення позову).

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Арутюняна Юри Левіковича ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Ленінським РВ УМВС України в Запорізькій області 30.07.2003 р., місце проживання: АДРЕСА_10 ) на користь прокуратури Запорізької області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 25а, код ЄДРПОУ 02909973, розрахунковий рахунок № 35217095000271, код класифікації видатків бюджету - 2800, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: прокуратура Запорізької області) кошти, витрачені у 2019 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 480 (чотириста вісімдесят) грн. 25 коп. (за подання заяви про забезпечення позову).

Видати ухвалу про повернення з державного бюджету України прокуратурі Запорізької області судового збору у розмірі 1921,00 грн.

Відповідно ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256, пп. 17.5 п. 17 розділу XI Перехідних положень ГПК України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено згідно з вимогами ст. 238 ГПК України та підписано - 13 червня 2019 р.

Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя М.В. Мірошниченко