Рішення

від 10.06.2019 по справі 910/2966/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.06.2019Справа № 910/2966/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного підприємства "Вікінг-Дено-Плюс" (54036, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Клубна, буд. 161; ідентифікаційний код 35403112)

до Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" (03115, м. Київ, пр.-т Перемоги, буд. 121 В; ідентифікаційний код 01200244) в особі філії "Снігурівська Птахофабрика" Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" (57300, Миколаївська обл., Снігурівський район, м. Снігурівка, вул. Позаміська, буд. 7; ідентифікаційний код 39723468)

про стягнення 92 287, 98 грн.

без повідомлення (виклику) представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Приватне підприємство "Вікінг-Дено-Плюс" з позовом до Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" в особі філії "Снігурівська Птахофабрика" про стягнення 92 287, 98 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що відповідач неналежним чином виконував умови договору № 260216 від 26.02.2016 про надання охоронних послуг у зв`язку з чим у останнього утворилася заборгованість перед позивачем в розмірі 62 220, 00 грн.

Крім того, позивачем на існуючу суму заборгованості здійснено нарахування 3 % річних в розмірі 5 482, 00 грн. та інфляційні втрати в розмірі 24 585, 98 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 позовну заяву Приватного підприємства "Вікінг-Дено-Плюс" залишено без руху, позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліку шляхом подання до суду підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

25.03.2019 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло письмове підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2019 відкрито провадження у справі № 910/2966/19, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження.

02.05.2019 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про долучення доказів до матеріалів справи.

02.05.2019 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач заперечує щодо задоволення позову, посилаючись, що позивачем не складено та не надано відповідачу жодного акту надання охоронних послуг, складеного за наслідками "виконання" договору. На переконання відповідача означене підтверджується відсутністю в матеріалах справи жодного документу, який би свідчив про надання позивачем відповідача охоронних послуг, обумовлених договором. У зв`язку з чим відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

06.05.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив.

Так, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

26.02.2016 між Приватним підприємством "Вікінг-Дено-Плюс" (далі - охорона або охоронне агентство) та Приватною науково-виробничою компанією "Інтербізнес" в особі філії "Снігурівська Птахофабрика" Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес (далі - замовник) був укладений договір № 260216 про надання охоронних послуг, за умовами якого охоронне агентство зобов`язується забезпечити недоторканність об`єкту охорони, що передається замовником під охорону згідно акту прийняття об`єкту під охорону додаток 4 до договору), а замовник зобов`язується щомісячно сплачувати охоронному агентству встановлену цим договором плату.

Об`єкт, який передається під охорону визначається в дислокації, що є додатком до договору та його невід`ємною частиною (п. 2.2. договору).

Згідно п. 2.3. договору, охорона об`єкта здійснюється у дні і години, вказані у дислокації (додаток № 1 до договору), згідно інструкції по охороні об`єкта замовника (додаток № 2.), та додаткових інструкцій з урахуванням особливостей об`єкту, якщо вони є та погоджені сторонами. Система охорони, регламент несення служби на постах об`єкту та дислокація постів спільно визначається охоронним агентством та замовником.

За п. 2.4. договору, додаток 1 та додаток 2 підписуються замовником та охоронним агентством разом з договором. Зміни та доповнення у додатки вносяться у письмовій формі за згодою сторін.

Відповідно до п. 5.9. договору, у випадку несвоєчасної сплати замовником вартості послуг охоронного агентства згідно договору, замовник зобов`язаний сплатити охоронному агентству пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми оплати за кожен день прострочення. Затримка платежів з вини банків не підлягає штрафним санкціям і сплата пені не звільняє замовника від сплати заборгованості.

Загальна сума щомісячної оплати за даним договором складає 62 220, 00 грн., без ПДВ. Оплату щомісячної суми договору, за перший місяць надання послуг, здійснюється два рази - до 20 числа звітного місяця і до 10 числа місяця, що слідує за звітним, а в подальшому оплату щомісячної суми договору здійснюється до 10 числа місяця, що слідує за звітним (п. 7.3. та 7.4. договору)

Пунктом 7.5. договору, передбачено, що охоронне агентство зобов`язано, за перший місяць надання послуг, надати замовникові акти про надання охоронних послуг до 17 числа звітного місяця та до 2 числа місяця, наступного за звітним, а в подальшому до 2 числа місяця наступного за звітним. Замовник зобов`язаний протягом 5 (п`яти) робочих днів розглянути поданий акт та підписати його, або надати заперечення щодо викладеного в акті. У разі не підписання замовником акту протягом встановленого строку та відсутності заперечень щодо викладеного в акті, такі послуги вважаються наданими належним чином.

Згідно п. 8.2. та 8.3. закріплено, що дія договору може бути припинена достроково, причому сторона-ініціатор припинення розірвання договору інформує про це іншу сторону у письмовій формі не менше ніж за 10 днів. Закінчення дії договору або дострокове його припинення не звільняє сторони від зобов`язань, які виникли під час дії договору.

Договір набирає чинності з 29 лютого 2016 і діє до 28 лютого 2017 року (п. 10.1. договору).

Актом від 26.02.2016 позивач прийняв під охорону об`єкт відповідача.

Як про це вказує позивач, ним згідно умов договору було надано відповідачеві послуги в повному обсязі, в той час, останній щомісячну плату Приватному підприємству "Вікінг-Дено-Плюс" встановлену договором здійснював із суттєвими затримками і як наслідок порушень, коли дію договору було припинено, "замовник" за надані послуги охорони не розрахувався у повному обсязі.

Позивач зазначає, що вимагав виконання відповідачем свого зобов`язання, як у письмовому так і в електронному виді, а також щоденними телефонними дзвінками та СМС- повідомленнями. Проте, станом на даний час відповідачем не оплачено надані послуги в розмірі 62 220, 00 грн.

У зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги в розмірі 62 220, 00 грн.

Крім того, позивачем на існуючу суму заборгованості здійснено нарахування 3 % річних в розмірі 5 482, 00 грн. та інфляційні втрати в розмірі 24 585, 98 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 260216 від 26.02.2016, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.

Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В той час, як вбачається із наявних в матеріалах справи доказів, рішенням Господарського суду міста Києва від 29.11.2016 у справі 915/731/16 за позовом Приватного підприємства "Вікінг-Дено-Плюс" до Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" в особі філії "Снігурівська Птахофабрика" про стягнення 170 305, 03 грн., яким позов задоволено частково, встановлено наступні обставини.

Між сторонами підписано та скріплено печатками акти за договором:

- від 31.03.2016 за березень 2016 року на суму 62 220,00 грн.

- від 30.04.2016 за квітень 2016 року на суму 62 220,00 грн.

Акт за Договором за травень 2016 року від 25.05.16. (за період з 01.05.2016 по 25.05.2016) на суму 51 000,00 грн. підписаний та скріплений печаткою лише позивача.

Проте, судом встановлено, що вказаний акт було направлено відповідачу разом з рахунком-фактурою № СФ-0000037 від 25.05.2016 на юридичну адресу, що вказана в договорі. Вказане підтверджується наявним в матеріалах справи описом вкладення в лист № 5400128560862 від 08.09.2016. Згідно даних інформаційного сервісу Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" "Відстеження пересилання поштових відправлень" http://services.ukrposhta.ua/bardcodesingle за штрихкодовим ідентифікатором 5400128560862 вбачається, що зазначений лист надійшов до відділення поштового зв`язку 03115 та вручений адресату особисто 13.09.2016 о 15:11 год.

Відповідач направлений позивачем акт не затвердив і не підписав, та не повернув його, в тому числі без вмотивованої відмови від його підписання. Таким чином акт є прийнятим відповідачем без зауважень на суму 51 000,00 грн. за надані послуги за договором за частину травня 2016 року (з 01.05.2016 по 25.05.2016).

Так як умовами Договору чітко встановлено строк здійснення оплати послуг охорони (оплата щомісячної суми Договору здійснюється до 10 числа місяця, що слідує за звітним), то несвоєчасне направлення позивачем відповідачу акту наданих послуг не є відкладальною обставиною для здійснення оплати приписів ст. 212 Цивільного кодексу України, відповідно до ч. 1 якої особи, що вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина) та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 вказаного нормативно-правового акту, яка передбачає, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Аналогічну позицію наведено у постанові від 29.09.09. Верховного суду України по справі № 37/405 та постанові від 18.06.13. Вищого господарського суду України по справі № 923/38/13-г.

З огляду на викладене судом встановлено, що позивачем відповідачу за Договором надано послуг за березень, квітень, травень 2016 року на загальну суму 175 440,00 грн. (62 220,00 + 62 220,00 + 51 000,00), строк оплати яких є таким, що настав.

У відповідності до наданих відповідачем до матеріалів справи банківських виписок по власному особовому рахунку, ним було сплачено позивачу за Договором:

- 29.04.2016 - 10 000,00 грн. за послуги охорони за Договором за березень 2016 року;

- 25.05.2016 - 20 000,00 грн. за послуги охорони за Договором за березень 2016 року.

Жодних інших доказів здійснених відповідачем проплат в погашення заборгованості за спірний період до матеріалів справи на позивачем ні відповідачем не подано.

Відтак, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належним чином, а відповідачем не спростовано факту існування у останнього заборгованості за надані послуги за березень, квітень, травень 2016 року за договором в розмірі 145 440,00 грн. (175 440,00 - 30 000,00).

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним послуги, однак не оплатив їх повної вартості, грошові кошти в розмірі 145 440,00 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Вказане рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2018, які у свою чергу залишені без змін постановою Вищого господарського суду України від 26.04.2017.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, суд вказує, що факт надання позивачем відповідачу послуг за березень 2016 року та відповідно строк оплати яких є таким, що настав, не потребує повторному доказуванню.

Відтак, твердження відповідача, стосовного того, що позивачем не складено та не надано відповідачу жодного акту надання охоронних послуг, складеного за наслідками "виконання" договору не відповідають дійсності, а отже не беруться судом до уваги.

Так, п. 7.3. та 7.4. договору закріплено, що загальна сума щомісячної оплати за даним договором складає 62 220, 00 грн., без ПДВ. Оплату щомісячної суми договору, за перший місяць надання послуг, здійснюється два рази - до 20 числа звітного місяця і до 10 числа місяця, що слідує за звітним, а в подальшому оплату щомісячної суми договору здійснюється до 10 числа місяця, що слідує за звітним.

Разом з тим, суд вказує, що у справі № 915/731/16 позивачем заявлено про стягнення з відповідача заборгованість за надані послуги за березень 2016 в сумі 62 220, 00 грн., яку судом визнано доведеною, та відповідачем у свою чергу, не спростовано факту її існування. Відповідно судовим рішенням у справі № 915/731/16 стягнено з відповідача на користь позивача заборгованість в томі числі заборгованість за надані послуги за березень 2016 в сумі 62 220, 00 грн.

В той час, п. 7.4. договору № 260216 від 26.02.2016 передбачає оплату місячної суми договору, за перший місяць надання послуг, здійснюється два рази - до 20 числа звітного місяця і до 10 числа місяця, що слідує за звітним, тоді як, було заявлено та відповідно стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за надані послуги з охорони за березень 2016 - одну оплату послуг за перший місяць їх надання .

Враховуючи вищевикладене, оскільки, відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов`язання, зокрема, здійснення ним дворазової оплати щомісячної суми договору, за перший місяць надання послуг - березень 2016 та не спростував заявлених позовних вимог то за таких підстав, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 260216 від 26.02.2016 про надання охоронних послуг та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за надання послуг в розмірі 62 220, 00 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 5 482, 00 грн. та інфляційні втрати в розмірі 24 585, 98 грн., то суд вказує наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, суд зазначає, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Що стосується інфляційних нарахувань, то суд вказує, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат в період з 21.03.2016 по 26.02.2019 та встановлено, що останні відповідають вимогам чинного законодавства у зв`язку з чим, вимога позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 5 482, 00 грн. та інфляційних втрат в розмірі 24 585, 98 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача судові витрати, пов`язаних з розглядом справи, а саме, суму витрат по оплаті придбання квитків у розмірі 2 732, 88 грн. та виплати добових витрат під час відрядження до міста Києва у розмірі 5 007, 60 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Так, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, приписами даної статті вказано, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо, дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

В той час, суд вказує, що розгляд справи № 910/2966/19 здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання. А тому, судові витрати, що були заявлені до стягнення з відповідача, зокрема, в сумі витрат по оплаті придбання квитків у розмірі 2 732, 88 грн. та виплати добових витрат під час відрядження до міста Києва у розмірі 5 007, 60 грн. позивачем фактично понесені не були. За таких обставин, суд не вбачає підстав для покладення на відповідача судових витрат.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства "Вікінг-Дено-Плюс" - задовольнити.

2. Стягнути з Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" (03115, м. Київ, пр.-т Перемоги, буд. 121 В; ідентифікаційний код 01200244) в особі філії "Снігурівська Птахофабрика" Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" (57300, Миколаївська обл., Снігурівський район, м. Снігурівка, вул. Позаміська, буд. 7; ідентифікаційний код 39723468) суму основного боргу в розмірі 62 220 (шістдесят дві тисячі двісті двадцять) грн. 00 коп., 3 % річних в розмірі 5 482 (п`ять тисяч чотириста вісімдесят два) грн. 00 коп., інфляційні втрати в розмірі 24 585 (двадцять чотири тисячі п`ятсот вісімдесят п`ять) грн. 98 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять один) грн. 00 коп.

3. У задоволенні стягнення судових витрат - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 10.06.2019

Суддя Д.О. Баранов