Постанова

від 11.06.2019 по справі 1.380.2019.001972

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2019 рокуЛьвів№ 857/5071/19

Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Улицького В.З.

суддів: Кузьмича С.М., Шавеля Р.М.

при секретарі судового засідання: Бедрій Х.П.

за участі позивача: ОСОБА_1

представника позивача: Ільницький ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22.04.2019 року (ухвала постановлена у м. Львів судом у складі головуючого судді Костецького Н.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

19.04.2019 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення.

Позивач позовні вимоги мотивував тим, що є власником квартири АДРЕСА_1 . За вказаним будинковолодінням закріплена земельна ділянки площею 2392,0 кв.м., яка використовується мешканцями будинковолодіння з 1946 року з метою обслуговування будинку. 17.08.2018 власник суміжного будинковолодіння №25-а на АДРЕСА_2 - ОСОБА_3 таємно провела вирубку дерев, викорчовувала кущі та знищила паркани на земельній ділянці. 21.08.2018 позивачем було виявлено буріння робітниками на прибудинковій території, зірвані замки та зникнення речей з прибудов, якими вона користувалась. З березня 2019 року було огороджено земельну ділянку, яка відноситься як до будинковолодіння АДРЕСА_3 , так і частково до будинковолодіння АДРЕСА_4 . На території працює будівельна техніка, зруйновано малоквартирний будинок та окремі прибудови, що розміщувались по АДРЕСА_4 та належали до суміжних будинковолодінь, ведуться підготовчі та будівельні роботи. Згідно з ухвалою Львівської міської ради від 19.04.2018 №3396 серед інших у Додатку №2, затверджено технічну документацію і передано у власність третій особі - ОСОБА_3 земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 (кадастровий номер НОМЕР_1 ) площею 902 кв.м. - яка є у фактичному користуванні для обслуговування житлового будинку на підставі Технічної документації із землеустрою меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у АДРЕСА_3 для обслуговування житлового будинку. В подальшому, права на вказану земельну ділянку зареєстровано нотаріусом у відповідному державному реєстрі за інд. №41204562. Через численні порушення прав суміжних землекористувачів при передачі земельної ділянки у власність вказане рішення оскаржується у Личаківському районному суді м.Львова (справа №463/6199/18). 10.08.2018 відповідачем прийнято рішення №896 Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво гр. ОСОБА_3 багатоквартирного житлового будинку з офісними приміщеннями та підземними автостоянками на АДРЕСА_5 .Пасічній АДРЕСА_3 зі знесенням існуючого житлового будинку . Позивач вважає дане рішення незаконним, прийнятим з порушенням вимог Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та інших нормативно - правових актів. Позивач просив визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 10.08.2018 року №896 "Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва" на будівництво гр. ОСОБА_3 багатоквартирного житлового будинку з офісними приміщеннями та підземними автостоянками на вул. пасічній АДРЕСА_6 зі знесенням існуючого житлового будинку.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 22.04.2019 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_4 до виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 . Роз`яснено позивачу його право на звернення до суду з позовом в порядку цивільного судочинства, та, що відповідно до ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвалу суду першої інстанції оскаржила ОСОБА_1 . Вважає, що оскаржувану ухвалу прийнято при неповному з`ясуванні обставин. що мають значення для справи, що зумовило порушення норм процесуального права у частині поширення юрисдикції адміністративних судів. Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід задоволити з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з п.4 ч.1 ст.171 КАС України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а т КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційним судом встановлено, що предметом оскарження згідно з заявленими позовними вимогами позивача є рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 896 від 10.08.2018 р. Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво гр. ОСОБА_3 багатоквартирного житлового будинку з офісними приміщеннями та підземними автостоянками на АДРЕСА_6 зі знесенням існуючого житлового будинку .

Дане рішення прийняте відповідачем при реалізації останнім публічно-владних управлінських функцій у сфері містобудування на підставі ч. 1 ст. 6 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та пп. 9 п. а ч. 1 ст. 31 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та оскаржується, виходячи з наведених у позовній заяві порушення вимог регулювання діяльності відповідача як суб`єкта владних повноважень.

Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 28 березня 2006 року у справі Мельник проти України (Melnyk v. Ukraine), заява № 23436/03, пункти 22-23, 26, а також у рішенні від 18 лютого 2011 року по справі Мушта проти України , заява № 8863/06, пункти 37, 38, 47, розкриваючи зміст принципу юридичної визначеності в контексті передбаченого у п. 1 ст. 6 ЄКПЛ права на доступ до суду зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі Zand v. Austria вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів . З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ст.8 Закону України Про судоустрій і статус суддів (право на повноважний суд), ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Підсумовуючи наведене колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін.

Таким чином, підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає оскаржувану ухвалу суду першої інстанції необґрунтованою та суд першої інстанції використав виклад фактичних обставин щодо спірності землекористування, наведених у позовній заяві, для встановлення та обґрунтування характеру спору, натомість не з`ясувавши дійсний предмет га підставу позову, відповідно до заявлених позовних вимог.

Разом з тим, суд першої інстанції, обґрунтовує звернення позивача як особи, яка не вказана у індивідуальному акті, про оскарження останнього за захистом власних прав та інтересів (згідно зі ст. 5 КАС України), зважаючи на правовий висновок Верховного Суду про те, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або прав, свобод та інтересів якої воно безпосередньо стосується (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.03.2018р. у справі № 800/414/17 (П/9901/77/18)

За правилами частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З огляду на викладене та враховуючи передчасність прийняття судом першої інстанції рішення в порушення частини першої статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року та вимог Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів вважає, що ухвалу суду першої інстанції як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, необхідно скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання, та є підставою для скасування ухвали суду та направлення справи для продовження розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволити.

Скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22.04.2019 року у справі №1.380.2019.001972, яка перешкоджає подальшому провадженню по справі та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова остаточна та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. З. Улицький судді С. М. Кузьмич Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 13.06.2019р.