Рішення

від 12.06.2019 по справі 447/2861/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/447/287/19 Справа № 447/2861/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

12.06.2019 року Миколаївський районний суд Львівської області в складі судді Павліва В.Р.,

за участю секретаря судового засідання Волківської-Любінської Н.Б.,

розглянув у місті Миколаєві Львівської області в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Березинська сільська рада Миколаївського району Львівської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

інтереси позивача представляв ОСОБА_3 ,

інтереси відповідача представляв ОСОБА_4 .

Процесуальні дії у справі.

04.12.2019 ОСОБА_1 пред`явив позов до ОСОБА_2 , відповідно до якого просить визнати відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 та прилеглими господарськими будівлями. В обґрунтування позову навів те, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить йому на праві особистої приватної власності на підставі договору довічного утримання, укладеного 26.10.2010. 24.04.2004 позивач зареєстрував шлюб з відповідачем. За час перебування у шлюбі у них народилися діти: ОСОБА_5 , 2006 року народження та ОСОБА_6 , 2009 року народження. Відповідач та діти зареєстровані у вказаному будинку. 30.11.2017 відповідач подала позовну заяву про розірвання шлюбу у якій визнала, що з квітня 2017 року вона не проживає з позивачем, виїхала з будинку, забрала свої особисті речі та проживає у АДРЕСА_2 . Однак, відповідач залишається зареєстрованою у будинку позивача і не змінює місця реєстрації добровільно. Те, що відповідач фактично не проживає у будинку позивач підтверджує, також, актами обстеження житлово-побутових умов і показаннями свідків. Реєстрація відповідача у будинку перешкоджає позивачу вільно розпоряджатися своїм майном та отримати субсидію. Як на підставу позову покликається на ст. 316, 321, 391 ЦК України та на ст. 71, 72 ЖК УРСР.

29.12.2018 суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, постановив провести розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

19.03.2019 за результатами розгляду клопотання відповідача позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу п`ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви. Відповідач у визначений судом строк здав для пересилання у відділення поштового зв`язку документи на усунення недоліків позовної заяви.

08.05.2019 відповідач подала відзив на позовну заяву, відповідно до якого не визнала позов, зазначила, що позов є необґрунтованим. На даний час відчужувач за договором довічного утримання - ОСОБА_7 жива. На будинок накладено заборону розпорядження, а тому реєстрація відповідача у будинку не перешкоджає позивачу розпоряджатися майном. Будинок у якому зареєстрована відповідач придбаний за час шлюбу і є спільним майном подружжя. Розірвання шлюбу не припиняє режиму спільної сумісної власності подружжя. Вона жодним чином не порушує права позивача, як власника житла, однак, як особа, що зареєстрована у житлі вона має право користуватися цим житлом і це право є непорушним. Законних підстав для визнання її такою, що втратила право користування житлом немає. Тому, просила залишити позов без задоволення.

17.05.2019 суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача щодо залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача та на стороні відповідача.

17.05.2019 суд закрив підготовче засідання і призначив справу до судового розгляду.

Суд встановив:

Відповідно до копії свідоцтва про одруження від 24.04.2004 серії НОМЕР_1 , шлюб між сторонами було зареєстровано 24.04.2004. На момент розгляду справи шлюб між сторонами розірвано, що встановлено з пояснень сторін.

26.10.2010 між ОСОБА_7 та позивачем було укладено договір довічного утримання, відповідно до якого ОСОБА_7 відчужила на користь позивача будинок АДРЕСА_1 . Крім цього, на зазначений будинок накладено заборону відчуження у зв`язку з укладенням договору довічного утримання 26.10.2010, яка на момент розгляду справи не знята.

Згідно з довідкою від 02.08.2018 №721 у будинку на АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_7 .

Відповідно до актів від 20.03.2018 та від 08.10.2018 комісія в складі секретаря сільської ради, депутатів та дільничого офіцера поліції встановила, що відповідач не проживає впродовж року у будинку АДРЕСА_1 , що підтвердили свідки: ОСОБА_10 та ОСОБА_11 під час огляду житла.

Оцінка суду.

Спірні правовідносини врегульовані ст.405 ЦК України, відповідно до якої, член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Позивач, як на підставу своїх вимог, покликається на ст. 316, 321, 391 ЦК України та на ст. 71, 72 ЖК УРСР.

Судом встановлено, що відповідач була вселена у будинок, як член сім`ї позивача. Частиною 1 ст. 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. Згідно з ч.4 ст. 156, ч.2 ст.64 ЖК УРСР до членів сім`ї власникам будинку (квартири) належать: дружина наймача (власника), їхні діти, батьки. Права члена сім`ї має також і особа, яка перестала бути членом сім`ї наймача, але продовжує проживати в займаному ним житловому приміщенні.

Таким чином, припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє цих осіб права користування займаним приміщенням. Члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК України). Слід мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають виключно норми, передбачені главою 32 ЦК України. Таким чином, позивачем неправильно обрано спосіб захисту порушеного права, оскільки ст.391 ЦК України та ст. 71, 72 ЖК УРСР не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Статтею 150 ЖК УРСР визначено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші незаборонені законом угоди.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Позивач подав позов, оскільки вважає, що реєстрація відповідача у його будинку перешкоджає йому розпоряджатися своїм майном та отримати субсидію на оплату комунальних послуг.

Однак, суд встановив, що позивач не може розпоряджатися будинком, оскільки набув право власності на нього на підставі договору довічного утримання і на будинок накладено заборону відчуження, яка на момент розгляду справи не скасована. Тому, реєстрація відповідача у будинку жодним чином не перешкоджає позивачу розпоряджатися ним.

Згідно з ч. 4 ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше, як з підстав і в порядку, передбачених законом. Тобто, особа може бути обмежена у праві користування жилим приміщенням виключно на підставах, передбачених законом і тільки в судовому порядку.

Відсутність у позивача можливості оформити субсидію не є необхідною та достатньою підставою для втручання у право відповідача на користування житлом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суду не подано достатніх доказів того, що реєстрація у буднику відповідача порушує права позивача, як власника цього майна. Крім того, в ході розгляду справи встановлено, що крім відповідача у будинку позивача зареєстровані також і їх спільні діти, місце проживання яких після розірвання шлюбу між сторонами не визначено. Діти мають законне право проживати за місцем реєстрації. Тому, визнання відповідача такою, що втратила право користування будинком буде перешкоджати відповідачу спілкуватися зі своїми дітьми.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови у задоволенні позову - на позивача. Враховуючи те, що суд відмовив у задоволенні позову судові витрати, які поніс позивач стягненню з відповідача на користь позивача не підлягають.

Згідно зі ст.246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Представник відповідача заявив клопотання про надання йому п`ятиденного строку для подання розрахунку витрат понесених відповідачем за надання правничої допомоги, тому що він не мав можливості визначити остаточну суму таких витрат, оскільки йому було невідомо кількість судових засідань у справі. Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що у справі слід призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати, які поніс відповідач, після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Керуючись ст. 264, 265 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Березинська сільська рада Миколаївського району Львівської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Призначити у справі судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 10.10 годину 19.06.2019.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду через Миколаївський районний суд Львівської області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа - Березинська сільська рада Миколаївського району Львівської області, місцезнаходження: с. Березина, Миколаївський район, Львівська область, ідентифікаційний код 20814360.

Повний текст рішення складено 13.06.2019.

Суддя Павлів В. Р.