Рішення

від 14.06.2019 по справі 910/4463/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.06.2019Справа №910/4463/19

За позовомАкціонерного товариства "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Трейд ЛТД" простягнення 125797,55 грн

Суддя Смирнова Ю.М.

Без повідомлення учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Трейд ЛТД" штрафних санкцій у розмірі 125797,55 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки №12/12/18/05 від 12.12.2018 в частині виконання обов`язку з поставки товару, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2019, судом відкрито провадження у справі №910/4463/19, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала суду у справі №910/4463/19 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03151, м.Київ, вул.Народного ополчення, будинок 1, кімната 412.

Однак, конверт з ухвалою Господарського суду міста Києва був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".

Згідно з п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення.

Відтак, за висновками суду, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки "за закінченням строку зберігання" свідчить про відмову відповідача отримати копію судового рішення за адресою свого місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, і вважається днем вручення відповідачу ухвали суду в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.03.2018 в справі №911/1163/17.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду міста Києва в справі №910/4463/19 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Трейд ЛТД" про розгляд справи Господарським судом міста Києва.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2019 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

12.12.2018 між Акціонерним товариством "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Трейд ЛТД" (далі - постачальник, відповідач) укладено договір поставки №Т12/12/18/05 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві товар, повне найменування якого (номенклатура, асортимент), марка, вид, сорт, кількісні та якісні характеристики, код товару за УКТ ЗЕД вказуються у специфікаціях (додатках) до договору, які є його невід`ємною частиною, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар та оплатити його в порядку і на умовах, передбачених цим договором (п.1.1), детальна інформація про кількісні та якісні характеристики товару міститься у специфікаціях (додатках) до цього договору (п.2.1), постачальник зобов`язується поставити покупцеві товар на умовах та у спосіб, зазначений у специфікаціях (додатках) до цього договору. Умови поставки визначаються згідно Міжнародних правил тлумачення торгових термінів Інкотермс 2010 (п.3.1), поставка товару здійснюється постачальником згідно п.3.1 цього договору тільки після отримання письмового підтвердження (належним чином оформленої заявки) покупця, яка направляється постачальнику одним із таких способів:або поштою на юридичну адресу постачальника, або в електронному вигляді на електронну адресу: optima_traid@ukr.net. У письмовому підтвердженні (заявці) покупець вказує графік поставки, терміни поставки товару в межах періоду поставки, який сторони вказують у специфікаціях (додатках) до цього договору. Постачальник зобов`язаний направити письмове підтвердження про отримання ним від покупця письмової заявки на постачання продукції одним із таких способів: або поштою на юридичну адресу покупця, або по телефону, або в електронному вигляді на адресу yaremchuk.m.a@gmail.com (п.3.2), зобов`язання постачальника щодо поставки товару вважаються виконаними в момент підписання покупцем акту приймання-передачі товару (п.3.5), постачальник зобов`язується поставити товар покупцю в строки, визначені в п.3.2 цього договору, а також провести за свій рахунок завантаження на автомобільний або залізничний транспорт покупця належної якості (п.3.6), загальна вартість товару за даним договором становить суму партій товару за всіма специфікаціями (додатками) до цього договору (п.4.1), порядок оплати та форма розрахунків вказуються сторонами в специфікаціях (додатках) до цього договору (п.4.6), постачальник зобов`язаний відповідно до умов договору поставити товар відповідної якості (п.10.1.1), у разі порушення строків поставки товару за цим договором покупець має право стягнути з постачальника штраф в розмірі 0,5% від суми не поставленого (недопоставленого) товару за кожен день прострочення. У разі продовження прострочення понад 10 календарних днів покупець має право додатково стягнути з постачальника штраф у розмірі 10% від суми не поставленого (недопоставленого) товару (п.11.2), даний договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами. Термін дії договору закінчується 31.12.2019, але не раніше повного виконання зобов`язань обома сторонами. Сторони продовжити строк дії даного договору на обумовлений сторонами термін на тих же умовах, підписавши відповідну додаткову угоду до цього договору (п.13.1).

Відповідно до специфікації (додаток №1) від 12.12.2018 до договору між контрагентами погоджено поставку покупцю товару на суму 419067,07 грн, умови поставки: DDP, склад покупця в м.Покров, умови оплати: 18% передоплата, 82% - оплата по факту поставки на склад покупця протягом 1 банківського дня, строк поставки до 27.12.2018.

21.12.2018 покупцем було сплачено 18% попередньої оплати за товар на суму 75432,00 грн, що підтверджується відповідною випискою банку з рахунку позивача.

На виконання п.3.2 договору покупцем було направлено постачальнику заявку-підтвердження №5243/05 від 22.12.2018 з повідомленням про здійснення 21.12.2018 попередньої оплати у розмірі 18% від суми поставки - 75432,06 грн та підтвердженням готовності прийняти товар.

08.01.2019 покупцем на адресу постачальника направлено лист №76/05 з вимогою про здійснення поставки товару за специфікацією (додаток №1) до договору не пізніше 15.01.2019.

Згідно специфікації до договору (додаток №1/1) від 24.12.2018 сторони погодили поставку покупцю товару на суму 8520,01 грн, умови поставки: DDP, м.Покров, умови оплати: 100% передоплата, строк поставки 3 робочі дні від дати передоплати.

Як вбачається з виписки банку з рахунку позивача, 27.12.2018 останнім було оплачено попередню оплату у розмірі 8520,01 грн за специфікацією (додаток №1/1) до договору.

03.01.2019 покупцем було направлено постачальнику заявку-підтвердження №27/05 від 03.01.2019 з повідомленням про здійснення попередньої оплати у розмірі 100% від суми поставки - 8520,01 грн та підтвердженням готовності прийняти товар.

16.01.2019, 05.02.2019 та 20.03.2019 позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Трейд ЛТД" з претензіями №101-31/5 від 15.01.2019, №101-85/10 від 04.02.2019 та №101-170/16 від 20.03.2019 з вимогою про оплату штрафних санкцій, однак відповідач залишив вказані претензії без відповіді та задоволення.

Отже, як зазначив позивач у позовній заяві, відповідачем, в порушення умов укладеного між сторонами договору, не було поставлено товар на замовлення позивача взагалі, у зв`язку із чим останнім заявлено вимоги про стягнення з відповідача 125797,55 грн штрафних санкцій.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст.663 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Як свідчать матеріали справи, 12.12.2018 між сторонами було укладено договір, відповідно до умов якого відповідач зобов`язався у погоджені в специфікаціях до договору строки поставити позивачу товари, а останній, в свою чергу, зобов`язався прийняти та оплатити за поставлений товар.

Відповідно до узгодженої між сторонами специфікації (додаток №1) від 12.12.2018 до договору, відповідач повинен був поставити покупцю товар на суму 419067,07 грн на умовах поставки DDP, склад покупця в м.Покров, строк поставки до 27.12.2018.

Згідно специфікації до договору (додаток №1/1) від 24.12.2018 сторони погодили поставку покупцю товару на суму 8520,01 грн на умовах поставки: DDP, м.Покров, строк поставки 3 робочі дні від дати 100% попередньої оплати, яка, як вбачається з матеріалів справи, була перерахована позивачем 27.12.2018.

Отже, з урахуванням положень ст.530 Цивільного кодексу України та умов специфікацій до договору, строк виконання відповідачем зобов`язання по поставці товарів на умовах специфікації (додаток №1) від 12.12.2018 сплив 27.12.2018, а за специфікацією (додаток №1/1) від 24.12.2018 - 02.01.2019.

Як слідує з матеріалів справи, товари, які були замовлені позивачем за обома специфікаціями не були поставлені відповідачем взагалі. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України та ст.230 Господарського кодексу України пеня та штраф є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У зв`язку з чим, у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, що не суперечить положенням ст.61 Конституції України і відповідає встановленій ст.627 Цивільного кодексу України свободі договору, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

При цьому, право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов`язання, визначено ч.2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

У ч.4 ст.231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За умовами п.11.2 договору, у разі порушення строків поставки товару за цим договором покупець має право стягнути з постачальника штраф в розмірі 0,5% від суми не поставленого (недопоставленого) товару за кожен день прострочення. У разі продовження прострочення понад 10 календарних днів покупець має право додатково стягнути з постачальника штраф у розмірі 10% від суми не поставленого (недопоставленого) товару.

Отже, оскільки судом встановлено факт невиконання відповідачем обов`язку з поставки товару, у строк, який погоджений контрагентами в специфікаціях до договору, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені (неустойки) та штрафу є законними та обґрунтованими.

При цьому суд зазначає, що сторонами у вказаному пункті договору було помилково зазначено про покладення на постачальника такого виду неустойки як штраф в розмірі 0,5% від суми не поставленого (недопоставленого) товару за кожен день прострочення, оскільки фактично в наведеному пункті ними встановлено розмір пені за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов`язання та розмір штрафу, який підлягає сплаті за неналежне виконання зобов`язань з поставки товару, що не може бути підставою для відмови у задоволенні вказаних вимог, з огляду на те, що пеня та штраф є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

З розрахунку, який долучений позивачем до позовної заяви вбачається, що останнім здійснено нарахування пені (неустойки) за несвоєчасну поставку відповідачем товару на загальну суму 419067,07 грн за період з 28.12.2018 по 04.02.2019 (39 календарних днів), а нарахування пені за не поставку відповідачем товару на загальну суму 8521,01 грн відбулось за 31 календарних дня з 05.01.2019 по 04.02.2019.

Суд, перевіривши наведений позивачем розрахунок пені (неустойки) на суму 83038,85 грн, зазначає, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв`язку з чим вказані позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо суми заявленого позивачем до стягнення штрафу, то суд погоджується із розрахунком останнього, внаслідок чого стягненню з відповідача підлягає штраф у розмірі 42758,70 грн. При цьому, суд зазначає, що нарахування штрафу здійснювалось виходячи з того, що відбулось прострочення строку поставки товару понад 10 календарних днів.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Трейд ЛТД" штрафних санкцій у розмірі 125797,55 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, судовий збір за розгляд даної справи в розмірі 1921,00 грн. покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Трейд ЛТД" (03151, м.Київ, вул.Народного Ополчення, будинок 1, кімната 412, ідентифікаційний код 33051827) на користь Акціонерного товариства "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат" (53300, Дніпропетровська обл., місто Покров, вул.Центральна, будинок 11, ідентифікаційний код 00190928) штрафні санкції на суму 125797 (сто двадцять п`ять тисяч сімсот дев`яносто сім) грн 55 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Ю.М. Смирнова