Ухвала

від 14.06.2019 по справі 160/5375/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

14 червня 2019 р. Справа № 160/5375/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юхно І.В., перевіривши матеріали позовної заяви Петриківської районної організації Дніпропетровської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок до Дніпропетровської обласної ради, третя особа: державне підприємство Дніпродзержинське лісове господарство про поновлення права користування мисливськими угіддями та визнання протиправним і скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

11.06.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Петриківської районної організації Дніпропетровської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок до Дніпропетровської обласної ради, третя особа: державне підприємство Дніпродзержинське лісове господарство , у якій позивач просить суд:

- право користування Петриківської районної організації Дніпропетровської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 13459065) мисливськими угіддями загальною площею 75 599,8 га - поновити;

- рішення Дніпропетровської обласної ради від 19 жовтня 2018 року №383-14/VІІ Про внесення змін до рішення обласної ради від 21 червня 2013 року №45-19/VІ Про надання в користування мисливських угідь - визнати протиправним і скасувати.

Відповідно до пунктів 3 та 6 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 КАС України та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Із матеріалів адміністративного позову вбачається, що позивач звернулась з вимогою про визнання протиправним і скасування рішення Дніпропетровської обласної ради від 19 жовтня 2018 року №383-14/VІІ Про внесення змін до рішення обласної ради від 21 червня 2013 року №45-19/VІ Про надання в користування мисливських угідь , оскільки воно, на думку позивача, прийнято з порушенням умов Договору та положень статей 9, 22, 23 Закону України Про мисливське господарство та полювання . Позивач вважає, що Дніпропетровською обласною радою при винесенні спірного рішення незаконно, всупереч чинного законодавства було порушено право користувача мисливських угідь - Петриківської районної організації Дніпропетровської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок, унаслідок чого його позбавлено наданих у користування мисливських угідь. Крім цього, позивач наголошує, що ані відповідачем, ані Державним агентством лісових ресурсів України не було дотримано визначеної Законом та Договором процедури припинення права користування мисливськими угіддями.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому, за положеннями частини 3 вказаної статті адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Тобто, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб`єктів владних повноважень.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім цього, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

З матеріалів адміністративного позову вбачається, що спір виник щодо правомірності рішення Дніпропетровської обласної ради від 19 жовтня 2018 року №383-14/VІІ Про внесення змін до рішення обласної ради від 21 червня 2013 року №45-19/VІ Про надання в користування мисливських угідь , яким фактично було зменшено площу користування позивача мисливськими угіддями з 75 599,8 га до 44 590,8 га.

При цьому, суд звертає увагу, що між позивачем та відповідачем було укладено Договір Про умови ведення мисливського господарства від 05.11.2013 року.

В той же час, на думку позивача, оскільки Дніпропетровська обласна рада в оскаржуваному рішенні не навела жодної підстави для припинення права користування позивача частиною мисливських угідь, що визначені Законом України Про мисливське господарство та полювання , таке рішення слід вважати протиправним.

Суд зазначає, що правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України (далі - ЗК України), а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Статтею 8 ЗК України передбачені повноваження обласних рад у галузі земельних відносин, до яких належить: а) розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад; в) забезпечення реалізації державної політики в галузі використання та охорони земель; г) погодження загальнодержавних програм використання та охорони земель, участь у їх реалізації на відповідній території; ґ) затвердження та участь у реалізації регіональних програм використання земель, підвищення родючості ґрунтів, охорони земель; д) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; е) організація землеустрою; ж) встановлення та зміна меж сіл, селищ, що не входять до складу відповідного району, або у разі, якщо районна рада не утворена; з) вирішення земельних спорів; и) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до преамбули Закону України Про мисливське господарство та полювання від 22.02.2000 №1478-ІІІ (далі - Закон №1478-ІІІ) його положення визначають правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних та фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання, забезпечують рівні права усім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, організації охорони, регулювання чисельності, використання та відтворення тваринного світу.

Мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства. Мисливські тварини - дикі звірі та птахи, що можуть бути об`єктами полювання (статті 1 Закону №1478-ІІІ).

Згідно з частиною 2 статті 4 Закону №1478-ІІІ органам місцевого самоврядування цим Законом та іншими законами України можуть бути надані окремі повноваження органів виконавчої влади у сфері державного регулювання мисливського господарства та полювання.

До повноважень, зокрема, обласних рад у галузі мисливського господарства та полювання належить: затвердження відповідних програм розвитку мисливського господарства; вирішення в установленому порядку питань надання в користування мисливських угідь; вирішення інших питань у межах своїх повноважень (стаття 9 Закону №1478-ІІІ).

Таким чином, при здійсненні повноважень власника мисливських угідь обласна рада є рівноправним суб`єктом земельних відносин, дії якої спрямовані на реалізацію свого права розпоряджатися мисливськими угіддями.

Конституційний Суд України в Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні - це акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Отже, у разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної або господарської юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Скасування такого акта не породжує наслідків для користувача земельної ділянки, оскільки у такої особи виникло право постійного користування земельною ділянкою, і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. Відтак обраний спосіб захисту порушеного права (оскарження рішення суб`єкта владних повноважень про розпорядження земельною ділянкою) не забезпечує його реального та ефективного захисту за правилами КАС України.

Аналогічну правову позицію висловлено в постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 2а-2885/12/1470, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 806/945/17, а також в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 вересня 2018 року у справі №811/2600/13-а.

Отже, оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку з неправомірністю, на думку позивача, зменшення відповідачем частки його користування мисливськими угіддями на підставі спірного рішення органу місцевого самоврядування, суд дійшов висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами господарського судочинства України.

Крім цього, суд вважає за необхідне звернути увагу, що позивач в позовній заяві посилається на постанову Верховного Суду від 21.06.2018 по справі №824/3129/14-а як на справі зі схожими обставинами, яка, на думку позивача, свідчить про публічно-правовий характер спору і здійснення його розгляду в порядку адміністративного судочинства України.

Проте, з Єдиного державного реєстру судових рішень (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74870951) судом встановлено, що у зазначеній справі прокурор Сторожинецького району звернувся до суду з позовом до Сторожинецької районної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державна інспекція сільського господарства в Чернівецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Чудейська сільська рада, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення позачергової ХІV сесії VI скликання Сторожинецької районної ради № 62-14/2013 від 24 квітня 2013 року Про встановлення та зміну межі сільського населеного пункту Чудей .

Таким чином, суд приходить до висновку про необґрунтованість вказаних посилань позивача, оскільки наведена позивачем постанова Верховного Суду має інший суб`єктний склад, предмет та підстави спору.

Крім того, щодо позовної вимоги про поновлення права користування Петриківської районної організації Дніпропетровської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 13459065) мисливськими угіддями загальною площею 75 599,8 га, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Суд зазначає, що заявлена позивачем вимога не передбачена приписами статті 5 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 року №1618-IV (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 395 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що речовими правами на чуже майно є, зокрема, право користування.

Відповідно до статті 276 ЦК України орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов`язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення. Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.

З огляду на зазначені норми, суд приходить до висновку, що вимога про поновлення права користування мисливськими угіддями звернута на захист права користування позивача чужим майном, тобто має приватно-правовий характер і має розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства в залежності від суб`єктного складу правовідносин.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Занд проти Австрії (Zand v. Austria) від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…) . З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Поряд із цим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін встановленим законом у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі Занд проти Австрії (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, встановленим законом , національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд приходить до висновку, що у відкритті провадження у справі слід відмовити.

При цьому, частиною 7 статті 170 КАС України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

На виконання вищенаведеної норми суд роз`яснює позивачеві, що заявлений до розгляду спір може бути поданий до місцевого загального суду в порядку, передбаченому ЦПК України, або до господарського суду в порядку, передбаченому ГПК України, в залежності в кінцевого суб`єктного складу правовідносин.

Керуючись статтями 4, 5, 19, 170, 248, 256 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження за позовом Петриківської районної організації Дніпропетровської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок до Дніпропетровської обласної ради, третя особа: державне підприємство Дніпродзержинське лісове господарство про поновлення права користування мисливськими угіддями та визнання протиправним і скасування рішення.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження надіслати позивачеві разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Роз`яснити позивачеві, що відповідно до частини 5 статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 КАС України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя І.В. Юхно