Рішення

від 13.06.2019 по справі 910/2131/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.06.2019Справа № 910/2131/19 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

при секретарі судового засідання - Асадові В.В.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "МТМ-Луч"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФІЛЬ ОК"

про стягнення 490 713,15 грн.,

за участю представників:

від позивача: Панюшкіна Л.М.

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МТМ-Луч" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФІЛЬ ОК" про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором поставки №8 від 30.10.2018, з яких: сума основного боргу по договору поставки - 420 000 грн., пені - 33 791,10 грн., 25 % річних від суми боргу - 23 466,04 грн.,інфляційних втрат - 18 567, 44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не в повному обсязі сплатив вартість продукції, яку отримав від позивача на підставі договору постави № 8 від 30.10.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2019 відкрито провадження у даній справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 20.03.2019.

Підготовче засідання, призначене на 20.03.2019, не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Приходько І.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2019 підготовче засідання призначено на 17.04.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання призначено на 22.05.2019.

19.04.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від позивача надійшла заява про уточнення (зменшення) позовних вимог, яку позивач підтримав у підготовчому засіданні 22.05.2019, та згідно якої просив стягнути суму основного боргу у розмірі 420 000 грн., пеню - 33 791,10 грн., 25 % річних від суми боргу - 23 466,04 грн., інфляційних втрат - 13 456 грн. Крім того, позивач просив суд визначити розмір пені, 25 % річних та інфляційних втрат за період з 17.02.2019 до моменту винесення судом рішення та вказану суму стягнути з відповідача, а також клопотав про стягнення пені, 25% річних та інфляційних втрат, які мають бути визначені судом до моменту виконання рішення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2019 враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.06.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2019 розгляд справи по суті відкладено на 13.06.2019.

Представник позивача у судовому засіданні 13.06.2019 підтримав уточнені позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 13.06.2019 не з`явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 03.06.2019 була надіслана рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0103050589858 на адресу місцезнаходження позивача, яка зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно відомостей з офіційного веб-сайту Укрпошта , конверт з ухвалою суду було вручено стороні 11.06.2019.

Приймаючи до уваги, що відповідач не скористався процесуальними правами, не надав суду відзиву, заяв або клопотань, а також не направив у судове засідання повноважного представника, зважаючи на закінчення процесуальних строків розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про те, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Разом з цим, згідно з ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

30 жовтня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю МТМ-Луч (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОФІЛЬ ОК" (далі - покупець, відповідач) укладено Договір № 8 про поставку товару, а саме оцинкованого прокату та прокату з полімерним покриттям в рулонах (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язується у передбачені Договором строки поставити товар, а покупець прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості й за цінами, що погоджені Сторонами, відповідно до Специфікації, рахунків-фактур, що є невід`ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору найменування товару, ціна за одиницю Товару та його загальна вартість, а також термін поставки зазначаються у Специфікаціях на кожну партію товару, що є невід`ємними частинами Договору.

У пункті 1.3.Договору сторони встановили, що право власності на Товар, поставлений за договором, переходить від Постачальника до Покупця з моменті фактичної передачі його Покупцеві, та підписання видаткової накладної або акту прийому-передачі.

Як зазначили сторони у п.5.2. Договору, оплата за Товар здійснюється протягом 14 календарних дні з моменту поставки Товару - оформлення видаткової накладної на Товар.

Згідно з п. 6.1 Договору у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством.

У пункті 6.2. Договору сторони погодили, що у випадку невиконання Покупцем своїх зобов`язань стосовно оплати Товару, він зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно несплаченої суми Товару за кожен день прострочення, а також сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, та 25 (двадцяти п`яти) відсотків річних.

Договір вступає дію з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2018 р. але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 8.1 Договору).

Судом встановлено, що 15 січня 2019 сторони уклали Додаткову угоду до Договору № 8, зі змісту якої вбачається, що сторони зафіксували, що відповідачем на підставі Договору № 8 було отримано від позивача Товар на загальну суму 940 807,50 грн., а також частково сплачено вартість отриманого товару на загальну суму 460 807,50 грн., і станом на 15.01.2019 р. сума неоплаченого товару складає 480 000 грн.

Крім того, сторони погодили Графік погашення заборгованості у розмірі 480 000 грн., який зазначили як Додаток до Договору № 8.

Згідно вказаного графіку, заборгованість у розмірі 480 000 грн. повинна бути погашена відповідачем чотирма окремими платежами по 120 000 грн. Сторони узгодили, що перший платіж у розмірі 120 000 грн. позивач повинен був здійснити до 22.01.2019, другий платіж - до 29.01.2019, третій платіж - до 05.02.2019 та четвертий (останній) платіж - не пізніше 15.02.2019.

Спір у справі виник внаслідок того, що відповідач не виконав умови додаткової угоди до договору, порушив строки графіку погашення заборгованості та сплатив борг лише частково.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як було встановлено судом, на виконання умов Договору поставки № 8 від 30.10.2018 позивач здійснив поставку товару, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000135 від 30.10.2018, № РН-0000139 від 07.11.2018,а також рахунками-фактур № СФ-0000038 від 07.11.2018, № СФ-0000035 від 30.10.2018.

Факт неналежного виконання відповідачем умов Договору № 8 щодо повної оплати отриманого товару підтверджується матеріалами справи, а також Додатковою угодою від 15.01.2019 р. до Договору № 8, відповідно до якої сторони узгодили, що відповідачем на підставі Договору № 8 було отримано від позивача Товар на загальну суму 940 807,50 грн., а також частково сплачено вартість отриманого товару на загальну суму 460 807,50 грн., і станом на 15.01.2019 р. сума неоплаченого товару складає 480 000 грн.

У зв`язку з наявною заборгованістю у розмірі 480 000 грн. сторони погодили Графік погашення заборгованості, який зазначили як Додаток до Договору № 8.

Факт часткової оплати заборгованості відповідачем, позивач не заперечує та надав до суду виписки банку за період: 06.11.2018 на суму 105 990,50 та 100 000 грн., 14.11.2018 на суму 60 000 грн., 23.11.2018 на суму 40 000 грн., 07.12.2018 на суму 10 000 грн., 12.12.2018 на суму 40 000 грн., 14.12.2018 на суму 50 000 грн.,18.12.2018 на суму 34 817 грн., 15.01.2019 на суму 20 000 грн., 16.01.2019 на суму 20 000 грн.23.01.2019 на суму 20 000 грн. 30.01.2019 на суму 20 000 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що після підписання 15.01.2019 додаткової угоди до договору загальна сума платежів з боку відповідача склала 60 000 грн., внаслідок чого непогашеною залишилася сума заборгованості у розмірі 420 000 грн., яку позивач заявив до стягнення в судовому порядку.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як підтверджено матеріалами справи, відповідач оплату вартості поставленого товару позивачем послуг на суму 420 000 грн. у строки, передбачені умовами договору, не здійснив.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за договором № 8 від 30.10.2018 на суму 420 000 грн. належним чином доведена, документально підтверджена та відповідачем не спростована.

Враховуючи, що відповідач не скористався правом на подання відзиву у визначений судом строк, не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 420 000 грн. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 33 791,10 грн. пені, 23 466,04 грн. - 25 % річних від суми боргу та інфляційні втрати на суму 13 456 грн.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У пункті 6.2. Договору сторони погодили, що у випадку невиконання Покупцем своїх зобов`язань стосовно оплати Товару, він зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно несплаченої суми Товару за кожен день прострочення,

Судом встановлено, що відповідач не в повному обсязі сплатив вартість отриманого товару за договором поставки № 8, а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню. При перевірці розрахунку заявленої до стягнення суми пені судом встановлено, що позивачем правильно визначено періоди прострочення та враховано здійснені відповідачем оплати.

За таких обставин, приймаючи до уваги неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати у повному обсязі вартості отриманого товару та враховуючи, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе обов`язків, позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 33 791,10 грн. підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення 25 % річних у розмірі 23 466,04 грн. та інфляційних втрат у розмірі 13 456,44 грн., суд враховує наступне.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Суд звертає увагу, що у пункті 6.2. Договору № 8, сторони погодили, зокрема, що у випадку невиконання Покупцем своїх зобов`язань стосовно оплати Товару, він зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, та 25 (двадцяти п`яти) відсотків річних.

Таким чином, в умовах договору сторонами передбачений інший розмір відсотків річних, а саме 25%, право на яке надано кредитору у разі прострочення грошового зобов`язання статтею 625 Цивільного кодексу України.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 25% річних в межах заявленого періоду, суд дійшов висновку про те, що він є арифметично вірним та обґрунтованим, а тому позовна вимога про стягнення 25% річних у розмірі 23 466,04 грн. грн. підлягає задоволенню.

Разом з цим, під час здійснення розрахунку інфляційних втрат позивачем не враховано, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Здійснивши самостійний розрахунок інфляційних втрат за заявлені позивачем періоди, суд приходить до висновку про часткове задоволення такої вимоги та стягнення з відповідача 5 206,02 грн., оскільки саме такий розмір інфляційних втрат є обґрунтованим та арифметично вірним.

З приводу вимоги позивача щодо прийняття рішення про стягнення пені, 25% річних та інфляційних втрат до моменту виконання рішення суду з урахуванням приписів законодавства України, судом враховується таке.

Згідно з ч. 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Суд звертає увагу на те, що застосування вищезазначених положень є правом суду, а також на факт того, що на час ухвалення рішення у цій справі відсутні приписи законодавства України, які би конкретно та імперативно регулювали і встановлювали єдиний порядок нарахування інфляційних втрат, відсотків або пені, (в тому числі визначали єдину формулу обчислення) та з урахуванням яких суд міг би призначити відповідні критерії нарахування для подальшого застосування органом, що здійснюватиме примусове виконання рішення. З огляду на те, що суд не наділений повноваженнями самостійно встановлювати порядок нарахування відсотків або пені, а може застосувати лише передбачені законодавством приписи, зважаючи на факт того, що сторонами у договорі визначений окремий договірний спосіб обчислення пені та процентів, застосування положень ч. 10 ст. 238 ГПК України щодо позовних вимог у цій справі не є доцільним.

В цій частині суд зауважує, що сторона не позбавлена права звернутися з окремим позовом про стягнення заборгованості та відповідних санкцій у періоди, які не були охопленні під час розгляду даної справи.

З огляду на викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором у розмірі 420 000 грн., 33 791,10 грн. пені, 23 466,04 грн. 25% річних та 5 206,02 грн. інфляційних втрат. В іншій частині позовних вимог суд відмовляє, зважаючи на встановлені у даному рішенні обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФІЛЬ ОК" (04053, м. Київ, пров. Бехтерівський, буд. 10, кв. 7; ідентифікаційний код: 39631901) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МТМ-ЛУЧ" (04074, м. Київ, вул. Лугова, 9; ідентифікаційний код: 31724684) 420 000 (чотириста двадцять тисяч) грн. - заборгованості, 33 791 (тридцять три тисячі сімсот дев`яносто одну) грн. 10 коп. - пені, 23 466 (двадцять три тисячі чотириста шістдесят шість) грн. 04 коп. - 25% річних, 5 206 (п`ять тисяч двісті шість) грн. 02 коп. - інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору в сумі 7 236 (сім тисяч двісті тридцять шість) грн. 95 коп.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 14.06.2019.

Суддя І.В. Приходько