Рішення

від 23.11.2009 по справі 17/464-49/389

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  17/464-49/389

23.11.09

За позовом     Дочірнього підприємства Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення “Укрспецекспорт” Державного підприємства “Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма “Прогрес”

До                    1) Міністерства оборони України

                        2) Дочірнього підприємства Державної компанії “Укрспецекспорт” Державного госпрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства “Спецтехноекспорт”

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів   

                        Державний департамент надлишкового майна та земель  

Про                  стягнення 1088447,74 грн.

                                                                                                            Суддя Митрохіна А.В.

Представники :

Від позивача:        Актом дов. №178 від 16.01.2009        

Від відповідача-1: Маєвський С.В. дов. №220/1144д від 29.12.2008

Від відповідача-2: Гудима Л.Я. дов. №Д-3/2009 від 09.01.2009

Від 3-ої особи:       не з‘вилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідачів як солідарних боржників на користь позивача 753680,43 грн. витрат, зроблених ним у зв’язку з виконанням своїх обов’язків за Договором комісії щодо реалізації військового майна на зовнішньому ринку №Д-371-03/2004/П від 31.12.2004 р. з урахуванням інфляції, 266740,21 грн. пені, 46103,25 грн. одноразового штрафу та процентів за прострочення виконання грошового зобов’язання у розмірі 21923,85 грн.

Під час розгляду справи позивачем подано заяву №28/2790-Ю-47 від 04.09.2008 р. про збільшення розміру позовних вимог.

Позовні вимоги мотивовані наступним. Між позивачем та відповідачем-1 був укладений договір комісії щодо реалізації військового майна, за яким позивач за дорученням відповідача-1 зобов'язався за комісійну плату укласти та виконати на умовах, що не суперечать договору, ряд договорів (зовнішньоекономічний контракт на здійснення експортної поставки військового майна, а також ряд договорів про виконання робіт та надання послуг). Оскільки виконання договору вимагало від позивача здійснення певних витрат (передусім на оплату робіт та послуг, що виконувались або надавались в інтересах відповідача-1), тому у позивача існує право згідно договору комісії та на підставі ст.1024 Цивільного кодексу України на відшкодування таких витрат за рахунок коштів, що надійдуть до відповідача-1 від покупців військового майна за зовнішньоекономічним контрактом. За твердженням позивача, ним були понесені витрати у розмірі 658617,80 грн., які мають бути відшкодовані йому відповідачем-1. В подальшому між позивачем та відповідачами по справі була укладена угода про уступку прав і перевід обов’язків за Договором комісії, відповідно до умов якої позивач уступив свої права і обов’язки за договором комісії відповідачу-2. Відповідно до п.4 цієї угоди відповідач-1 не заперечує проти відшкодування відповідачем-2 в строк до 30.09.2006 витрат позивача у розмірі 658617,80 грн. Однак, до цього часу ані відповідач-1, ані відповідач-2 зазначені витрати позивачу не відшкодували. На підставі ст.ст.536, 625, 1024 Цивільного кодексу України та ст. 231 Господарського кодексу України позивач звернувся до суду з позовом про стягнення відповідних коштів, а також нарахованих пені, процентів, інфляційних втрат та штрафу з відповідачів як солідарних боржників.       

Відповідач-1 проти задоволення позовних вимог, заявлених до нього, заперечує з тих підстав, що відповідно до умов Угоди про уступку прав і перевід обов’язків за Договором комісії відшкодування витрат позивача є обов’язком відповідача-2. У письмових поясненнях, поданих до суду 18.02.2009 р., відповідач-1 зазначає, що ані Договором комісії, ані Угодою про уступку прав і перевід обов’язків не передбачено обов’язку відповідача-1 перерахувати на користь позивача кошти. На вимогу суду відповідачем-1 було надано довідку про обсяги коштів, перерахованих відповідачем-2 у 2006 році за Договором комісії на користь Міністерства оборони України.  

Відповідач-2 у відзиві на позовну заяву просить суд відмовити в позові повністю з наступних підстав. За твердженням відповідача-2 в 2006 році відповідачем-2 як комісіонером і відповідачем-1 як комітентом були повністю виконані зобов’язання за договором комісії, в зв’язку з чим зобов’язання за вказаним договором припинено. Крім того, відповідач-2 наголошує на недобросовісному виконанні умов договору комісії з боку самого позивача, який повинен був перераховувати комітенту кошти, виручені від реалізації майна, після вирахування  з них комісійної плати та витрат, понесених при виконанні договору комісії, розмір яких підлягав погодженню з комітентом. Однак, з невідомих причин, позивач залишав собі лише комісійну плату. Також відповідач-2 стверджує, що Угода про уступку прав і перевід обов’язків не містить обов’язку відповідача-2 перерахувати кошти в розмірі 658617,80 грн. на користь позивача. Відповідач-2 також заперечує солідарну відповідальність відповідачів по справі перед позивачем. 02.02.2009 р. відповдіачем-2 подано клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів (платіжних доручень про перерахування коштів на користь Міністерства оборони України на суму 29136869,99 грн.). Крім того, в судовому засіданні 18.02.2009 відповідач-2 надав довідку на підтвердження отримання ним комісійної плати за договором комісії на суму 255554,50 дол. США, що дорівнює 1272054,68 грн.

Державний департамент надлишкового майна та земель (третя особа) свого представника в судові засідання не направив. Про дату та час розгляду справи третя особа була повідомлена завчасно та належним чином. Про поважність причин своєї неявки Державний департамент суд не повідомив. Письмові пояснення по суті спору від третьої особи не надходили.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 11.03.2009р. позов задоволено частково. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2009 зазначене рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.08.2009 р. рішення господарського суду м. Києва від 11.03.2009 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2009 р. у справі № 17/464 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.09.2009 р. суддею Митрохіною А.В. прийнято справу до свого провадження та присвоєно новий номер, а саме: № 17/464-49/389.

Розглянувши подані позивачем та відповідачами документи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.12.2004 між Міністерством оборони України (далі –відповідач-1) та Дочірнім підприємством Державної компанії “Укрспецекспорт” ДП “Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма “Прогрес” (далі –позивач, ДП “Укрспецекспорт”) був укладений договір комісії щодо реалізації військового майна на зовнішньому ринку № Д-371-03/2004/П (надалі –Договір комісії), за яким відповідач-1 виступав у якості комітента, а позивач –комісіонера.

Відповідно до Договором комісії відповідач-1 доручив, а позивач взяв на себе зобов’язання за комісійну плату укласти та виконати від свого імені на умовах, що не суперечать цьому Договором, в інтересах відповідача-1 контракт з покупцем на експортну поставку виробів згідно зі Специфікацією, які передаються позивачеві для реалізації (зовнішньоекономічний контракт на здійснення експортної поставки військового майна), а також ряд договорів про виконання робіт та надання послуг.

Для здійснення реалізації спецвиробів покупцю відповідач-1 передав позивачеві майно, зазначене у Специфікації спецвиробів.

Порядок розрахунків за Договором комісії передбачений в розділі 5 цього Договором. Так, за виконання доручення за договором позивач отримує з коштів, що перераховані покупцем, комісійну плату у розмірі 2,742 відсотків від загальної суми коштів, фактично отриманих відповідачем-1 від покупця за реалізовані спецвироби. Відповідно до п.5.3 Договором комісії позивач не має права утримувати кошти з тих, що перераховані йому покупцем за спецвироби, в рахунок відшкодування своїх витрат, якщо ці витрати: не визначені даним Договором комісії та додатками до нього; або не підтверджені відповідними фінансовими документами; або не погоджені з відповідачем-1, або понад розміри, що погоджені відповідачем-1. Згідно з п.5.6 Договором комісії кошти, які отримані позивачем за реалізовані спецвироби, за виключенням комісійної плати, та документально підтверджених сум витрат, понесених позивачем при організації реалізації покупцю спецвиробів за даним договором у розмірах, узгоджених з відповідачем-1, у 5-денний термін з моменту отримання від покупця на рахунок позивача перераховуються у гривневому еквіваленті на рахунок відповідача-1 у Державному казначействі України. До 5-го числа місяця, що слідує за звітним, позивач незалежно від обсягів фінансових операцій, пов’язаних з реалізацією, надсилає на адресу відповідача-1 Звіт про хід реалізації (Додаток №6 до Договором комісії). Згідно з п.5.9 Договором комісії акт про виконання умов та документальної звірки, який є підтвердженням взаємного виконання сторонами зобов’язань за Договором комісії, підписується особами, які уклали цей Договір. Такий акт додається до Договором комісії в якості його невід'ємної частини (додаток №7 до договору).

Згідно з п.1.3 Договором комісії всі витрати, які пов’язані з реалізацією спецвиробів, підлягають обов’язковому погодженню з відповідачем-1. У разі невиконання зазначених умов позивач втрачає право утримати кошти (частину коштів) з тих, що перераховані йому покупцем за спецвироби, в рахунок відшкодування таких витрат, а рівно пред’являти претензії та вимагати від відповідача-1 відшкодування витрат, що поніс позивач за договорами, укладеними на виконання умов Договором комісії.

До укладеного Договором комісії між позивачем та відповідачем-1 також були складені та підписані наступні Додатки: №1 (Специфікація спецвиробів, які передаються Міністерством для реалізації), №2 (Відомість визначення залишкової вартості військового майна станом на 19.11.2004), №3 (Зведена відомість запланованих надходжень та витрат за Договором), №8 (Калькуляція витрат на проведення робіт по відправці спецмайна в/ч А4176), №9 (Графік постачання спецвиробів).

16.09.2005 між позивачем, відповідачем-1 та Дочірнім підприємством “Укрспецекспорт” Державного госпрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства “Спецтехноекспорт”(далі –відповідач-2) було укладено Угоду № 1/STE-3-80-Д-2005-Д-184-02/2005/П про уступку прав і перевід обов’язків по Договором комісії №Д-371-03/2004/П від 31.12.2004 (надалі –Угода).

Відповідно до умов цієї Угоди позивач уступив і передав, а відповідач-2 прийняв на себе права та обов’язки позивача і став комісіонером за Договором комісії, укладеним між позивачем та відповідачем-1. Відповідач-2 зобов'язався здійснювати всі права і обов’язки позивача за Договором комісії. Відповідач-1 проти уступки прав та переводу обов’язків комісіонера за Договором комісії не заперечував.

Передачу документів за Угодою про уступку прав і перевід обов’язків від позивача на користь відповідача-2 було оформлено Актом приймання-передачі документів від 23.09.2005 (в матеріалах справи).

Також 16.09.2005 р. між позивачем, відповідачем-1 та відповідачем-2 був складений та затверджений Актом про виконання умов та документальної звірки взаєморозрахунків за договором комісії від 31.12.2004 №Д-371-03/2004/П, з якого вбачається, що реалізація майна здійснена в номенклатурі, передбаченій договором; договір комісії для подальшого виконання передається Дочірньому підприємству ДК “Укрспецекспорт” ДГЗП “Спецтехноекспорт”; витрати позивача, понесені за рахунок власних коштів, складають 658617,80 грн. і мають бути відшкодовані в ході подальшого виконання договору.  

В пункті 4 Угоди сторони передбачили наступне: відповідач-1 не заперечує проти відшкодування відповідачем-2 позивачеві в строк до 30.09.2006 із коштів, яки надходитимуть до відповідача-2 за Договором комісії, у рахунок погашення витрат позивача у розмірі 658617,80 грн. без ПДВ, існування яких підтверджується Актом про виконання умов та документальної звірки взаєморозрахунків за Договором комісії, укладеним між позивачем та відповідачем-1 (надалі –Актом звірки). Акт акт звірки є невід'ємною частиною Угоди (п.7 Угоди).

Згідно з п.8 Угоди відповідач-1 підтверджує чинність власних обов’язків перед відповідачем-2, що виникають у зв’язку з підписанням цієї Угоди та випливають з Договором комісії. Крім того, відповідач-1 та відповідач-2 підтверджують, що у відповідності з цією Угодою сторони, при необхідності, внесуть відповідні зміни і доповнення до Договором комісії.

Судом встановлено, що будь-яких змін чи доповнень до Договором комісії сторонами не вносилось.

З наданих суду платіжних доручень №№1009 від 23.05.2006 р., №1128 від 06.06.2006 р., №1935 від 06.09.2006 р. та №2117 від 21.09.2006 р., а також довідки Міністерства оборони України №248/2/128 від 03.02.2009 р. встановлено, що відповідачем-2 на користь відповідача-1 були перераховані кошти на загальну суму 29136869,90 грн., які надійшли за реалізацію військового майна в рамках Договором комісії.

07.09.2006 позивач листом № 28/3543 звернувся до відповідача-2 з проханням виконати зобов’язання за Угодою та відшкодувати витрати позивача у розмірі 658617,80 грн. в термін до 30.09.2006. Копія листа також була направлена відповідачеві-1.

На цей лист позивача відповідач-2 надав відповідь (лист від 11.09.2006 №31.3/7/3862) про те, що ДП “Укрспецекспорт” Державного госпрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства “Спецтехноекспорт” вважає безпідставним та економічно недоцільним з точки зору розрахунків з Міністерством оборони України відшкодування ДП СЗТФ “Прогрес”коштів у розмірі 658617,80 грн., оскільки згідно акту про виконання умов Договором комісії, позивачем були перевищені витрати на маркетингові послуги.

27.10.2006 відповідач-2 направив відповідачу-1 проект акту про виконання умов та документальної звірки взаєморозрахунків за Договором, який до сьогодні залишається не підписаним з боку відповідача-1, але на підставі ч.2 ст.1022 Цивільного кодексу України  вважається прийнятим відповідачем-1, оскільки протягом встановленого законом строку відповідач-1 будь-яких заперечень щодо звіту комісіонера не повідомив.

31.01.2007 листом №28/349 та 13.02.2007 листом №28/499 позивач звертався до відповідача-1 з повідомленнями про невиконання відповідачем-2 зобов’язання щодо відшкодування витрат на користь позивача, а також з проханням надати інформацію про хід виконання Договором комісії.

08.02.2007 Департамент використання та утилізації надлишкового озброєння, військової техніки та майна Міністерства оборони України надіслав позивачеві листа №258/7/641, в якому повідомив про те, що відповідач-2 здійснив реалізацію військового майна в номенклатурі та кількості, які передбачені умовами Договором; сторонами проводиться звірка взаєморозрахунків.

Листом від 18.07.2007 №28/2345 позивач з метою врегулювання відносин між ДП СЗТФ  “Прогрес”та ДГЗТП  “Спецтехноекспорт”, які склалися внаслідок виконання угоди про уступку прав і перевід обов’язків по Договором комісії, пропонував відповідачу-2 укласти та підписати Договір про порядок реалізації Угоди, проте даний лист позивача залишився без відповіді.

Звертаючись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних інтересів, позивач стверджує, що витрати ДП СЗТФ “Прогрес”, пов’язані із виконанням Договором комісії, в розмірі 658617,80 грн. до цього часу не відшкодовані ані відповідачем-1, ані відповідачем-2, а тому на підставі ст.ст.536, 625, 1024 ЦК України та ст.231 ГК України позивач просить суд стягнути зазначені кошти з відповідачів як солідарних боржників.

Дослідивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наступне.

Правовідносини сторін, що виникають при вчиненні та виконанні договору комісії, регулюються главою 69 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії (ст.1013 ЦК України).   

Відповідно до ст.1020 ЦК України комісіонер має право відраховувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента, якщо інші кредитори комітента не мають переважного перед ним права на задоволення своїх вимог із грошових коштів, що належать комітентові.

Після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер згідно зі ст.1022 ЦК України повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом тридцяти днів від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим.

Згідно зі ст.1024 ЦК України комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв’язку з виконанням своїх обов’язків за договором комісії, зокрема у випадку, якщо він або субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали.

Між позивачем та відповідачем-1 був укладений Договір комісії, за яким позивач (комісіонер) зобов'язався за дорученням відповідача-1 (комітент) здійснити реалізацію військового майна на зовнішньому ринку. Розмір та порядок виплати комісійної плати та відшкодування витрат, пов’язаних з виконанням позивачем Договором комісії, були визначені сторонами при укладенні договору, зокрема, згідно з п.5.6 Договором кошти, які отримані позивачем за реалізовані спецвироби, за виключенням комісійної плати, та документально підтверджених сум витрат, понесених позивачем при організації реалізації майна за даним договором у розмірах, узгоджених з відповідачем-1, у 5-денний термін з моменту отримання від покупця на рахунок позивача перераховуються на рахунок відповідача-1. При цьому, всі витрати, які пов’язані з реалізацією спецвиробів, підлягають обов’язковому погодженню з відповідачем-1 (п.1.3). Документальним підтвердженням взаємного виконання сторонами зобов’язань за Договором комісії є Акт про виконання умов та документальної звірки, який є невід'ємною частиною Договором комісії.

З наданого суду Акт від 16.09.2005 вбачається, що витрати позивача за Договором комісії, понесені за рахунок власних коштів ДП СЗТФ “Прогрес”, складають 658617,80 грн. і мають бути відшкодовані в ході подальшого виконання договору. Акт був підписаний позивачем і відповідачем-1, які є сторонами за Договором комісії, а також відповідачем-2, який на підставі Угоди від 16.09.2005  про уступку прав і перевід обов’язків по Договором комісії набув права та обов’язки комісіонера (позивача) за Договором комісії.

Суд вважає безпідставними посилання позивача на обов’язок відповідача-2 відшкодувати позивачеві витрати останнього за Договором комісії в розмірі 658617,80 грн., оскільки як встановлено судом, при укладенні Угоди про уступку прав і перевід обов’язків сторони домовились лише про те, що відповідач-1 не буде заперечувати щодо відшкодування відповідачем-2 витрат позивача на користь останнього. Доказів того, що Угодою про уступку прав і перевід обов’язків від 16.09.2005  встановлений обов’язок відповідача-2 здійснити таке відшкодування, позивачем не надано. Також судом встановлено, що відповідних змін, пов’язаних з укладенням Угоди про уступку прав і перевід обов’язків, до Договором комісії не вносилось, а кошти, одержані відповідачем-2 за реалізацію військового майна за Договором комісії, в розмірі 29136869,90 грн. були перераховані на користь відповідача-1, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ст. 1014 ЦК України комісіонер зобов’язаний діяти відповідно до вказівок комітента.

Позивачем не надано суду доказів того, що Міністерство оборони України дало письмову вказівку відповідачу-2, до якого перейшли права та обов’язки комісіонера,  сплатити на користь позивача кошти в розмірі 658617,80 грн. за рахунок коштів, отриманих від реалізації військового майна за Договором комісії.   

Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач-2 по справі відповідно до Угоди про уступку прав і перевід обов’язків від 16.09.2005 р. є комісіонером за Договором комісії від 31.12.2004 р. і відповідно має права та обов’язки відносно комітента за цим Договором комісії (тобто лише відносно відповідача-1), вимоги позивача, заявлені до відповідача-2 по справі, є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Крім того, відмовляючи в задоволенні позовних вимог до відповідача-2, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.  

Позивач у письмових запереченнях від 03.03.2009 стверджує, що право позивача на відшкодування своїх витрат, а відповідно і обов’язок відповідачів з відшкодування цих витрат виникли з акту цивільного законодавства, яким, на думку позивача, є Акт про виконання умов та документальної звірки розрахунків за Договором комісії від 16.09.2005.

Проте такі твердження позивача є хибними і не заслуговують уваги суду, оскільки Акт від 16.09.2005, підписаний між сторонами по справі, не є актом цивільного законодавства, тобто не є нормою матеріального права.

Крім того, суд вважає за необхідне також відхилити позовні вимоги ДП СЗТФ “Прогрес” шляхом стягнення суми відшкодування з Міністерства оборони України, як комітента за Договором комісії, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Дійсно, право позивача, який був комісіонером до моменту укладення Угоди про уступку прав і перевід обов’язків від 16.09.2005 р., на відшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку з виконанням своїх обов'язків за Договором комісії, встановлене ст. 1024 ЦК України, а також п.п. 1.3., 1.5., 5.1., 5.6 Договором комісії та додатком № 3 до Договором, п. 3 висновків Акт про виконання умов та документальної звірки взаєморозрахунків від 16.09.2005 р., а також п. 4 Угоди про уступку прав і перевід обов’язків  від 16.09.2005 р.

Проте, в п. 5.6 Договором комісії сторони погодили, що кошти, отримані позивачем за реалізовані спецвироби, за виключенням комісійної плати та документально підтверджених сум витрат, понесених ним при організації, реалізації покупцю спецвиробів за даним Договором у розмірах узгоджених з відповдіачем-1, у п’ятиденний термін з моменту отримання від покупця перераховуються на рахунок позивача у гривневому еквіваленті за курсом українського міжбанківського валютного ринку, встановленим на день провендня конвертації.

Отже, умовами Договором не передбачено обов’язок відповдіача-1 перераховувати позивачу суму комісійної винагороди, навпаки, останній мав самостійно утримувати ці суми з коштів, отриманих за реалізовані спецвироби.

Згідно п. 5.7 Договором комісії визначено, що по закінченні поставок покупцю спецвиробів, які є предметом даного Договором, та надходженні в повному обсязі коштів від покупця та перерахування їх відповідачу-1, але не пізніше терміну, визначеному у п. 12.1 цього Договором, позивач у п’ятиденний термін направляє відповідачу-1 підтверджений відповідними документами звіт про проведені фінансові операції, на основі якого сторони у місячний термін проводять остаточну звірку взаєморозрахунків з підписанням акту про виконання умов та документальної звірки.

Проте, позивачем не надано первинних документів, які б підтверджували понесені ним витрати, а також документальне обґрунтування суми боргу.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки позивач не довів наявності заборгованості відповідачів, то суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись  ст. ст. 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та оформлення у відповідності до ст. 84 ГПК України.

Суддя                                                                                А.В. Митрохіна

Дата підписання рішення -27.11.2009