Постанова

від 04.06.2019 по справі 910/8656/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2019 р. Справа№ 910/8656/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Мальченко А.О.

Жук Г.А.

секретар судового засідання Бовсуновська Ю.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Ахматової-24

на рішення Господарського суду міста Києва

від 06.12.2018 (повний текст рішення складено 14.12.2018)

у справі № 910/8656/18 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Приватного акціонерного товариства Акціонерна

компанія Київводоканал

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку

Ахматової-24

про стягнення 79 849, 77 грн.

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал (далі - ПрАТ АК Київводоканал , позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Ахматової-24 (далі - ОСББ Ахматової-24 , відповідач) про стягнення 79 849,77 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором № 11522/4-02 на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі від 27.08.2013 щодо повної та своєчасної оплати наданих у період з 01.09.2013 по 30.11.2016 послуг, відтак просило стягнути з відповідача 71 109,12 грн. заборгованості, 281,24 грн. інфляційних втрат, 93,64 грн. 3% річних, 1 254,86 грн. пені, 7 110,91 грн. штрафу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 у справі №910/8656/18 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Ахматової-24 на користь Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал заборгованість за надані послуги з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі в розмірі 71 109, 12 грн., 281, 24 грн. інфляційних втрат, 93, 64 грн. 3% річних, 1 254, 86 грн. пені, 7 110, 91 грн. штрафу та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 762,00 грн.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, ОСББ Ахматової-24 оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування своїх вимог зазначило про безпідставність та необґрунтованість ухваленого рішення. За твердженнями апелянта, суд першої інстанції не врахував заперечень відповідача про те, що з 01.04.2016 мешканці будинку в„– 24 по вул. Ахматової в м. Києві напряму отримують від позивача рахунки на оплату послуг з централізованого постачання холодної води та централізованого водовідведення гарячої води, тобто позивач безпідставно хоче двічі отримати плату за одні й ті послуги як з мешканців будинку, так і з відповідача. На переконання апелянта, позивач умисне не повідомляє суд, що ПрАТ АК Київводоканал саме встановило факт закінчення терміну дії Договору, що підтверджується отриманими від позивача попередженнями, а також листами відповідача, який теж підтвердив факт втрати чинності цим Договором. При цьому, апелянт стверджує, що за весь час взаємовідносин між сторонами позивач не виконав свого обов`язку, як виробника житлово-комунальних послуг по водовідведенню, адже ПрАТ АК Київводоканал не володіє, не користується та не обслуговує каналізаційну мережу по вул. Ахматової, 24. Отже, позивач не відповідає нормативним поняттям виробник житлово-комунальних послуг з водовідведення , тому й не має законних підстав для отримання грошових коштів за нібито надані послуги. Також апелянт вказує, що позивач незаконно вимагає від відповідача оплати за послуги на постачання води на підігрів, яку відповідач вже надав ПАТ Київенерго та яка була включена останнім як складова до тарифу на гаряче водопостачання. Таким чином, на переконання апелянта, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 71 109, 12 грн. є безпідставними та необґрунтованими, а одночасне стягнення штрафу та пені суперечить чинному законодавству України. Крім цього, апелянт стверджує, що судом не враховано, що відповідач не отримував від позивача жодних документів щодо наявності боргу(актів звірки, претензій, вимог про оплату тощо), а тим більше - позовної заяви у даній справі тощо.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказував на безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що з 01.04.2016 позивач не здійснював нарахувань відповідачу оплати за послуги з водопостачання та водовідведення (холодного), а також водовідведення (гарячої води), що вбачається з наданого позивачем розгорнутого розрахунку, адже з 01.04.2016 позивач дійсно виставляв рахунки на вказані послуги вже мешканцям будинку. За твердженнями позивача, протягом спірного періоду він належним чином виконував умови Договору щодо прийняття стічних вод, а питання балансової належності дворових мереж водопостачання і водовідведення та їх обслуговування є зовсім іншими видом послуг, відмінним від послуг водовідведення (приймання стічних вод), не є предметом розгляду у даній справі. Крім цього, позивач вказував на безпідставність тверджень апелянта про те, що за питну воду, яку підігріто в ІТП відповідача сплатило ПАТ Київенерго , адже укладений з останнім Договір про співпрацю не є безоплатним. На переконання позивача, укладений між сторонами Договір протягом спірного періоду був чинним й припинив свою дію лише 30.11.2016, тобто з моменту, коли позивач припинив надавати відповідачу послуги за Договором. Крім цього, безпідставними, на думку позивача, є посилання апелянта на Закон України Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії від 10.04.2014 №1198-VІІ, проте правомірним є стягнення одночасно штрафу та пені тощо.

Подане відповідачем 04.06.2019 клопотання про долучення додаткових доказів (квитанцій про оплату холодного та/або гарячого водопостачання) та врахування їх при розгляді справи залишено апеляційним судом без розгляду як таке, що подано поза межами строку, встановленого ухвалою суду про відкриття апеляційного провадження.

В судове засідання апеляційної інстанції 04.06.2019 з`явились представники сторін, представник відповідача надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції вимог процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 27.08.2013 між ПАТ АК Київводоканал (позивачем, постачальником за договором) та ОСББ Ахматової 24 (відповідачем, абонентом за договором) укладено Договір № 11522/4-02 на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі (далі - Договір ), за умовами п.1.1 якого постачальник зобов`язався надати абоненту послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізації м. Києва за адресами об`єктів водоспоживання, зазначеними у дислокації об`єктів водоспоживання та водовідведення, яка є невід`ємною частиною Договору, та на підставі пред`явлених абонентом умов (дозволу) на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва, а абонент зобов`язався здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах Договору та дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України № 190 від 27.06.2008 (в подальшому - Правила користування), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002, Правилами приймання стічних вод абонентів у систему каналізації м. Києва, які затверджені розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради від 12.10.2011 № 1879, а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють відносини, які виникають за Договором.

Відповідно до п. 1.4 Договору постачальник забезпечує постачання питної води відповідно до ДСанПіН 2.2.4-171-10.

Положеннями п. 2.1.1 Договору сторони погодили, що облік поставленої води здійснюється за показаннями засобу обліку, зареєстрованого у постачальника. У випадку наявності у абонента декількох об`єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх засобів обліку, зареєстрованих за абонентом.

Зняття показань з засобу (-ів) обліку здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента. В разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті постачальником, є підставою для виставлення розрахункових документів на оплату наданих послуг (п. 2.1.2 Договору).

Відповідно до п. 2.1.4 Договору кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показами засобів обліку стічних вод, або за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показами засобів обліку води та/або іншими способами визначення об`ємів стоків у відповідності до Правил користування.

За змістом п. 2.1.6 Договору облікові дані абонента щодо кількості та вартості спожитих ним послуг підлягають обов`язковому звірянню у постачальника. Абонент щоквартально, не пізніше 10-го числа наступного за звітним кварталом місяця та в інші строки (за письмовою вимогою постачальника) направляє до останнього письмовий звіт по обсягам наданих послуг та проводить з останнім звіряння обсягів наданих послуг у відповідному обліковому періоді, а також звіряння по проведених розрахунках за надані послуги. Для проведення звіряння абонент направляє свого представника до постачальника із необхідними для цього обліковими та бухгалтерськими документами. Звіряння вважається проведеним з моменту отримання постачальником підписаного повноважними особами акту звіряння розрахунків. У разі невиконання абонентом цього пункту Договору, облікові дані постачальника щодо кількості та вартості наданих послуг та проведених абонентом розрахунків вважаються безумовно погодженими абонентом.

Положеннями п. 2.2.1 Договору передбачено, що постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи для оплати за надані послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізації м. Києва відповідно згідно встановлених тарифів.

Відповідно до п. 2.2.2 Договору оплата вартості послуг здійснюється абонентом у безготівковій формі у п`ятиденний строк з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента.

У разі не отримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води (п. 2.2.3 Договору).

У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов`язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною (п. 2.2.4 Договору).

Цей договір згідно п. 7.1 набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 26.08.2014. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення.

За умовами п. 7.2 Договору договір припиняє свою дію з моменту припинення надання абоненту послуг.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача з письмовим повідомленням про припинення дії договору, його розірвання.

При цьому, посилання відповідача (апелянта) на отримані від позивача попередження від 03.10.2014 та від 12.02.2015 не заслуговують на увагу, адже з їх тексту чітко видно, що вони стосуються іншого Договору № 08769/5-02 від 13.08.2009 з терміном дії до 26.09.2014. Наведене також підтверджується копією першої сторінки Договору, на який посилався позивач в цих попередженнях, згідно якої Договір № 08769/5-02 від 13.08.2009 укладено між позивачем та ТОВ Княжий Затон , що в свою чергу свідчить про те, що вищезгадані попередження не стосуються укладеного між сторонами Договору та їх направлено відповідачеві помилково.

Натомість, як вказував позивач, надання послуг відповідачу за Договором припинено 30.11.2016, отже Договір також припинив свою дію 30.11.2016 на підставі п. 7.2 Договору (з моменту припинення надання абоненту послуг).

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За договором про надання послуг згідно ст. 901 ЦК України одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положеннями ч. 1 ст. 903 ЦК України закріплено обов`язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин згідно ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо - та електропостачанням, опаленням, а також вивезенням побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом (ч. 2 ст. 14 Закону України Про житлово-комунальні послуги ).

За змістом ч. 1 ст. 16 Закону України Про житлово-комунальні послуги порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

При цьому, відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (ч. 1 ст. 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги ).

Централізоване питне водопостачання (ст. 1 Закону України Про питну воду та питне водопостачання ) - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об`єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов`язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води. Централізоване водовідведення - господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об`єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов`язаних єдиним технологічним процесом.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України Про питну воду та питне водопостачання послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов`язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об`єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об`єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Споживачі питної води зобов`язані, зокрема, своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення (ч. 2 ст. 22 Закону України Про питну воду та питне водопостачання ).

Міністерством з питань житлово-комунального господарства України прийнято наказ №190 від 27.06.2008, яким затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (далі - Правила №190), згідно з п. п. 3.1, 5.2 яких розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на підставі показів приладів обліку; вузли обліку повинні розташовуватися на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.

Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов Договору (п. 3.7 Правил №190).

За приписами ч. 2 ст. 22 Закону України Про питну воду та питне водопостачання та пп. 5 п. 3 ст. 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги споживачі питної води зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення.

Як встановлено матеріалами справи, надання послуг з постачання питної води та водовідведення позивачем підтверджується актами про зняття показань з приладів обліку, підписаними уповноваженими представниками сторін, а також реєстрами дебетових повідомлень.

Положеннями п. п. 2.1.5, 2.1.6 Договору сторони погодили, що абонент веде первинний облік водоспоживання та водовідведення в Журналі обліку споживання води (пронумерований, прошитий та скріплений печаткою), який заповнюється абонентом та представником постачальника. Облікові дані абонента щодо кількості та вартості спожитих ним послуг підлягають обов`язковому звірянню у постачальника. Абонент щоквартально, не пізніше 10-го числа наступного за звітним кварталом місяця, та в інші строки (за письмовою вимогою постачальника) направляє до останнього письмовий звіт по обсягам наданих послуг (за встановленою постачальником формою) та проводить з останнім звіряння обсягів наданих послуг у відповідному обліковому періоді, а також звіряння по проведених розрахунках за надані послуги. Для проведення звіряння абонент направляє свого представника до постачальника із необхідними для цього обліковими та бухгалтерськими документами. Звіряння вважається проведеним з моменту отримання постачальником підписаного повноважними особами Акту звіряння розрахунків. В разі невиконання абонентом цього пункту Договору, облікові дані постачальника щодо кількості та вартості наданих послуг та проведених абонентом розрахунків у відповідних періодах вважаються безумовно погодженими абонентом.

За умовами п. 2.2.4 Договору у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов`язаний у п`ятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же строк направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання Акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити платіжний документ постачальника вважатиметься безпідставною.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

За змістом ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відтак, оскільки відповідач про незгоду щодо кількості або вартості отриманих за Договором послуг позивача не повідомляв, свого представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання Акта звірки не направляв, в силу положень п. 2.2.4 Договору кількість та вартість наданих позивачем послуг з водопостачання та водовідведення вважаються прийнятими відповідачем.

Як встановлено матеріалами справи, відповідач своїх зобов`язань щодо своєчасної опалити наданих послуг належним чином не виконав, внаслідок чого 05.04.2016 між сторонами укладено Договір № 407/08/14-16 реструктуризації боргу в розмірі 96 617,39 грн., який утворився станом на 01.02.2016.

За умовами цього Договору (№ 407/08/14-16 реструктуризації боргу від 05.04.2016), відповідач зобов`язався сплатити заборгованість в сумі 96 617,39 грн. в термін до 28.02.2017.

При цьому, позивач обґрунтовував свої вимоги Актами про зняття показань з лічильників (приладів обліку), погодженими та підписаними відповідачем, які є первинними документами й підтверджують факт надання послуг та їх об`єми та довідками з банків, які підтверджують надсилання на адресу банківської установи абонента інформаційно-дебетових повідомлень; дані документи підтверджують надання відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення за спірним Договором, зокрема:

- за кодом 2-1371 за період з 01.09.2013р. по 31.03.2016р. у сумі 213 461,60 грн., з яких сплачено 215 201,02 грн., внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 5 774,92 грн. (з урахуванням перерахунків у сумі 7514,34 грн.);

- за кодом 2-51371 за період з 01.09.2013р. по 30.11.2016р. у сумі 106 683,92 грн., з яких сплачено 41 349,72 грн. внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 65 334,20 грн.

З огляду на наведене, заборгованість відповідача перед позивачем становить 71 109, 12грн.

Посилання відповідача (апелянта) на умови Договору №0220067, укладеного з ПАТ Київенерго , правомірно відхилено судом першої інстанції, адже він регулює відносини між відповідачем та ПАТ Київенерго щодо постачання теплової енергії, а не постачання гарячої води.

Твердження відповідача (апелянта) про порушення вимог Закону України Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії від 10.04.2014р. №1198-VІІ також не заслуговують на увагу як безпідставні та необґрунтовані, оскільки цей Закон діє з 01.04.2016, а позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за отримані послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення за період з 01.09.2013 по 31.03.2016, тобто до моменту набрання таким Законом чинності.

З огляду на наведене, безпідставними є доводи апелянта з приводу одночасного нарахування позивачем плати за одні й ті ж послуги як мешканцям будинку, так і відповідачу, оскільки згідно наданого позивачем розгорнутого розрахунку заборгованості, з 01.04.2016 позивач не здійснював нарахування відповідачу оплати за послуги з водопостачання та водовідведення (холодного).

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що позивачем в період з 01.09.2013 по 31.03.2016 відповідачу надано послуги з водопостачання та водовідведення холодної води (код 2-1371) на суму 213 461,60 грн., в свою чергу відповідачем ці послуги оплачено частково на суму 215 201,02 грн., відтак заборгованість останнього з постачання холодної води та відведення її стоків становить 5 774,92 грн. (з урахуванням перерахунків на суму 7 514,34 грн.).

Також, в період з 01.09.2013 по 30.11.2016 відповідачу надано послуги з постачання питної води на підігрів (код 2-51371) на суму 106 683,92 грн., які, в свою чергу, відповідачем оплачено частково на суму 41 349,72 грн., отже заборгованість останнього з постачання питної води на підігрів становить 65 334,20 грн.

За таких обставин, приймаючи до уваги сукупність наявних в матеріалах справи документів, апеляційний суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача з оплати послуг за кодом № 2-1371 становить 5 774,92 грн., а за кодом №2-51371 - 65 334,20 грн., загалом 71 109,12 грн, відповідно позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім цього, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 1 254,86 грн. пені, 7 110,91 грн. штрафу, 281,24 грн. інфляційних втрат, 93,64 грн. 3% річних,

Порушенням зобов`язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями за приписами господарсько-процесуального законодавства визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Положеннями ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.1-3 ст. 549 ЦК України ).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За змістом ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань ).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За умовами п. 4.2 Договору, у разі порушення строків виконання зобов`язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

При цьому, п. 4.6 Договору сторони погодили, що за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок або вимогу щодо оплати абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від суми, яку відмовився сплатити.

З приводу тверджень апелянта щодо неможливості одночасного стягнення пені та штрафу слід значити, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань, чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати у договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки на підставі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічну правову позицію наведено в постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17 та від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17.

Відтак, здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків пені та штрафу, апеляційний суд визнав висновки місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 1 254,86 грн. пені та 7 110,91 грн. штрафу доведеними належними та допустимими доказами, відповідачем не спростованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами п. п. 3.1, 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення у їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 згаданої постанови пленуму).

Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, апеляційний суд дійшов висновку про правомірність висновків місцевого суду про те, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 93,64 грн. 3 % річних та 281,24 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі.

Доводи апелянта з приводу неповного з`ясування обставин справи, порушенням судом першої інстанції норм процесуального та неправильного застосування вимог матеріального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Крім цього, враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Ахматової-24 залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 у справі № 910/8656/18 - без змін.

Матеріали справи № 910/8656/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 14.06.2019

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді А.О. Мальченко

Г.А. Жук