Рішення

від 11.06.2019 по справі 910/4280/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.06.2019Справа № 910/4280/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільський м`ясокомбінат"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Продфуд"

про стягнення грошових коштів

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Кошляк М.І.

Представники учасників справи:

від позивача Стецюк Ю.О. (адвокат);

від відповідача не з`явилися.

В судовому засіданні 11.06.2019 року, відповідно до положень ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представника позивача, що повне рішення буде складено 18.06.2019 року.

СУТЬ СПОРУ:

04 квітня 2019 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільський м`ясокомбінат" (позивач) надійшла позовна заява № 38 від 27.03.2019 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "Продфуд" (відповідач) про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № ТД0001342 від 30.08.2017 року в сумі 1 031 259, 69 грн. з них: основного боргу - 878 346,14 грн. (вісімсот сімдесят вісім тисяч триста сорок шість гривень 14 копійок), пені - 83 365,47 грн. (вісімдесят три тисячі триста шістдесят п`ять гривень 47 копійок), 3% річних - 16 553,05 грн. (шістнадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят три гривні 05 копійок) та індексу інфляції - 52 995,03 грн. (п`ятдесят дві тисячі дев`ятсот дев`яносто п`ять гривень 03 копійки).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором купівлі-продажу № ТД0001342 від 30.08.2017 року, зокрема, у визначені договором строки не здійснив в повному обсязі оплату вартості поставленого йому позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2019 року у справі № 910/4280/19 позовну заяву № 38 від 27.03.2019 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільський м`ясокомбінат" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Продфуд" про стягнення грошових коштів залишено без руху, надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Тернопільський м`ясокомбінат" строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 5 (п`яти) днів з дня вручення даної ухвали.

Так, поштове відправлення з ухвалою суду у даній справі було направлене Товариству з обмеженою відповідальністю "Тернопільський м`ясокомбінат" за адресою: 47734, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, с. Настасів, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження товариства у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У відповідності до відомостей з офіційного веб-сайту Державного підприємства "Укрпошта" за поштовим ідентифікатором № 0103049193851 вбачається, що поштове відправлення з ухвалою суду від 09.04.2019 року у справі № 910/4280/19 вручено уповноваженому представнику позивача - 15.04.2019 року.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Тобто, строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви до 22.04.2019 року (включно).

24 квітня 2019 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільський м`ясокомбінат" надійшла заява № 92 від 22.04.2019 року "Про усунення недоліків позовної заяви" (вказана заява направлена засобами поштового зв`язку 22.04.2019 року, що підтверджується відбитком календарного штемпеля на відповідному конверті, тобто подана до суду у встановлений строк).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/4280/19 здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.05.2019 року

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 23.05.2019 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/4280/19 до судового розгляду по суті на 11.06.2019 року.

В судовому засіданні 11.06.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 11.06.2019 року не з`явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Водночас, суд звертає увагу, що поштові відправлення з ухвалами суду у даній справі не були вручені відповідачу та були повернуті до суду 08.05.2019 року та 28.05.2019 року з відмітками у довідках відділення поштового зв`язку на відповідних конвертах "не розшукано".

Так, поштові відправлення з ухвалами суду у даній справі були направлені Товариству з обмеженою відповідальністю "Продфуд" за адресою: 03151, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 54, офіс 504/3, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження товариства у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

В пункті 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, керуючись приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України суд дійшов висновку, що днем вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі від 25.04.2019 року у справі № 910/4280/19 є 27.04.2019 року, а ухвали суду від 23.05.2019 року - 25.05.2019 року.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи, проте своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк, а також правом взяти участь у розгляді справи, не скористався.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши всі представлені докази, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.08.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім АПС" (змінено назву на Товариство з обмеженою відповідальністю "Тернопільський м`ясокомбінат") (надалі - позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Продфуд" (надалі - відповідач, покупець) укладено договір купівлі-продажу № ТД0001342 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, продавець передає у власність, а покупець приймає та оплачує товар на умовах, визначених у даному договорі.

В п. 1.2. договору визначено, що найменування, асортимент, кількість та ціна товару, що є предметом даного договору, визначаються у накладних, які оформлюються та підписуються сторонами при прийомі-передачі кожної партії товару. Усі накладні є складовими частинами цього договору в частині визначення ціни, асортименту, найменування та кількості товару.

За умова п. 5.1. договору покупець здійснює розрахунок за товар за попередньою оплатою.

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє протягом одного календарного року. Якщо по закінченню строку дії договору жодна із сторін не заявить про своє бажання розірвати даний договір, останній вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах.

На виконання умов договору купівлі-продажу № ТД0001342 від 30.08.2017 року позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 3 787 155,76 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 7461 від 16.12.2017 року на суму 198 382,80 грн., № 7629 від 19.12.2017 року на суму 179 220,44 грн., № 7847 від 27.12.2017 року на суму 316 128,60 грн., № 26 від 02.01.2018 року на суму 543 646,80 грн., № 922 від 22.01.2018 року на суму 250 113,97 грн., № 4654 від 13.03.2018 року на суму 421 824,66 грн., № 5991 від 02.04.2018 року на суму 415 487,60 грн., № 6837 від 16.04.2018 року на суму 794 747,45 грн., № 7056 від 18.04.2018 року на суму 667 603,44 грн. (копії містяться в матеріалах справи). Заперечень щодо якості та кількості поставленого товару за вказаними видатковими накладними матеріалами справи не містять.

За приписами ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов`язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар (п. 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/767/2013 від 29.04.2013 р.).

Оскільки спірні видаткові накладні мають найменування юридичних осіб, перелік товару, його вартість, посилання на договір та інші реквізити, вони відповідають вимогам закону та є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем в Єдиному державному реєстрі податкових накладних зареєстровано податкові накладні для відображення у податковому обліку господарських операцій по поставці товару, а саме: № 364 від 16.12.2017 року, № 727 від 19.12.2017 року, № 993 від 27.12.2017 року, № 3 від 02.01.2018 року, № 851 від 22.01.2018 року, № 837 від 13.03.2018 року, № 23 від 02.04.2018 року, № 2228 від 16.04.2018 року, № 2 від 02.05.2018 року, № 1073 від 18.04.2018 року, що підтверджується квитанціями № 1 від 14.01.2018 року, від 15.01.2018 року, від 28.01.2018 року, від 30.01.2018 року, від 14.02.2018 року, від 02.04.2018 року, від 28.04.2018 року, від 15.05.2018 року,

Згідно зі статтею 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну складену за вибором покупця (отримувача) у паперовому вигляді або в електронній формі. Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 8 наказу Міністерства фінансів України від 22.09.2014 року № 957, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2014 за №1235/26012 "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної", податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу отримувача (покупця) цих товарів/послуг. У разі відмови постачальника (продавця) товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних отримувач (покупець) таких товарів/послуг має право в порядку, передбаченому пунктом 201.10 статті 201 розділу V Податкового кодексу України, додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника (продавця).

Виходячи з того, що підставою для відображення у бухгалтерському обліку підприємства є сам факт вчинення господарської операції, згідно відповідного первинного документу, враховуючи наявність підтвердження постачання товару шляхом його відображення у податковому обліку підприємств, суд вважає підтвердженим факт отримання відповідачем товару від позивача згідно видаткових накладних: № 7461 від 16.12.2017 року, № 7629 від 19.12.2017 року, № 7847 від 27.12.2017 року, № 26 від 02.01.2018 року, № 922 від 22.01.2018 року, № 4654 від 13.03.2018 року, № 5991 від 02.04.2018 року та № 6837 від 16.04.2018 року.

Позивач вказує, що відповідач за поставлений товар розрахувався лише частково, а також частину товару було повернуто, відтак, відповідач, за розрахунками позивача, має заборгованість за договором в розмірі 878 346,14 грн.

Судом встановлено, що внаслідок неоплати поставленого товару позивач звернувся до відповідача з претензією № 66 від 24.07.2018 року про сплату заборгованості за поставлений товар. Факт направлення претензії підтверджується описом вкладення у цінний лист, фіскальним чеком від 24.07.2018 року та накладною № 4600112888910 (копії містяться в матеріалах справи).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач листом № 1012 від 10.12.2018 року гарантував оплату поставленого позивачем товару.

Відповідач заборгованість за поставлений позивачем товар за договором купівлі-продажу № ТД0001342 від 30.08.2017 року не сплатив, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача санкції за порушення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товару.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають часткову задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Суд зауважує, що за розрахунком суду, відповідач має заборгованість за договором в розмірі 760 346,14 грн., наявність та обсяг якої, а також настання строку виконання обов`язку щодо сплати підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та не були спростовані відповідачем.

За умовами ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідач контррозрахунку заявленої до стягнення суми основного боргу до суду не надав та не надіслав.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку суми заявленої до стягнення, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором купівлі-продажу № ТД0001342 від 30.08.2017 року в розмірі 760 346,14 грн.

Позивач також просить стягнути з відповідача на його користь пеню - 83 365,47 грн., 3% річних - 16 553,05 грн. та індексу інфляції - 52 995,03 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

В п. 7.1. договору визначено, що у разі несвоєчасної оплати вартості товару покупець зобов`язаний сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочки.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до роз`яснень, наданих господарським судам у п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

В даному випадку період нарахування пені з 01.08.2018 року (початок періоду нарахування пені) по 01.02.2019 року (кінець періоду нарахування пені, з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України).

При цьому, в п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені .

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що він виконаний невірно, нарахування пені в даному випадку можливе з 01.08.2018 року по 01.02.2019 року, з урахуванням днів часткової оплати заборгованості - 22.10.2018 року, 25.10.2018 року, 02.11.2018 року, 09.11.2018 року, 15.11.2018 року, 23.11.2018 року, 04.12.2018 року, 07.12.2018 року, 14.12.2018 року, 22.12.2018 року, 30.01.2019 року, суд встановив, що загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення, яка становить 144 332,86 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Втім, зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення пені, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за порушення грошового зобов`язання по оплаті поставленого товару підлягають задоволенню в сумі 83 365,47 грн., за розрахунком позивача.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведена норма встановлює право кредитора вимагати сплати суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних протягом усього періоду прострочення до моменту повного виконання боржником своїх грошових зобов`язань перед кредитором.

При цьому, передбачена законом відповідальність за неналежне виконання покупцем грошового зобов`язання з оплати поставленого йому товару підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

При перевірці наданого позивачем розрахунку індексу інфляції, судом встановлено, що він виконаний невірно, оскільки в період нарахування індексу інфляції враховані дні часткової оплати заборгованості - 22.10.2018 року, 25.10.2018 року, 02.11.2018 року, 09.11.2018 року, 15.11.2018 року, 23.11.2018 року, 04.12.2018 року, 07.12.2018 року, 14.12.2018 року, 22.12.2018 року, 30.01.2019 року, загальна сума індексу інфляції, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення, яка становить 56 879,77 грн.

З огляду на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення індексу інфляції, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача індексу інфляції за порушення грошового зобов`язання по оплаті поставленого товару підлягають задоволенню в сумі 52 995,03 грн., за розрахунком позивача.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних, суд встановив, що загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь відповідача становить 14 914,17 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 1638,88 грн. позивачу належить відмовити.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 911 620,81 грн. з них: основного боргу - 760 346,14 грн., 3% річних - 14 914,17 грн., індексу інфляції - 52 995,03 грн. та пені - 83 365,47 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2019 року встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство. Попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву на позов, справа згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України буде розглянута за наявними в ній матеріалами.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 46 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів суду не надав.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 13 674,32 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Продфуд" (код ЄДРПОУ 39616160, адреса: 03151, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 54, офіс 504/3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільський м`ясокомбінат" (код ЄДРПОУ 40274726, адреса: 47734, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, с. Настасів) грошові кошти: основного боргу - 760 346,14 грн. (сімсот шістдесят тисяч триста сорок шість гривень 14 копійок), 3% річних - 14 914,17 грн. (чотирнадцять тисяч дев`ятсот чотирнадцять гривень 17 копійок), індексу інфляції - 52 995,03 грн. (п`ятдесят дві тисячі дев`ятсот дев`яносто п`ять гривень 03 копійки), пені - 83 365,47 грн. (вісімдесят три тисячі триста шістдесят п`ять гривень 47 копійок) та судовий збір - 13 674,32 грн. (тринадцять тисяч шістсот сімдесят чотири гривні 32 копійки).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 18.06.2019р.

Суддя О.В. Котков