Постанова

від 13.06.2019 по справі 330/2546/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 13.06.2019 Справа № 330/2546/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №330/2546/18 Головуючий у 1 інстанції: Федорець С.В.

Провадження № 22-ц/807/2009/19 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2019 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Кочеткової І.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу з апеляційною скаргою Відділу освіти, молоді та спорту Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 22 березня 2019 рокуу справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу освіти, молоді та спорту Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, третя особа: Якимівська селищна рада Якимівського району Запорізької області, про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Відділу освіти, молоді та спорту Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, третя особа: Якимівська селищна рада Якимівського району Запорізької області, про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона працювала у КЗ ЗДО Трояндочка , який підпорядковувався Розівській сільській раді, а рішенням Якимівської селищної ради №48 від 14.02.2018 року був переданий на баланс відповідача.

В ході перевірки ГУ Держпраці у Запорізькій області у серпні 2018 року було встановлено порушення відповідачем статті 83 КЗпП України, а саме - що позивачці при звільненні не було виплачено компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2008 рік, з 2010 по 2013 роки. Про виявлене порушення було складено акт, а начальнику Відділу освіти, молоді та спорту видано припис.

Відповідачем припис виконано не було, через що вона звернулась до відповідача із письмовою заявою про виплату їй компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, на яку отримала відмову, мотивовану тим, що під час передання комунального майна до відповідача від Розівської сільської ради, ніяких зобов`язань передано не було, архівні документи не передавалися, тому відповідачем перевірені не були. Бюджетом же не передбачено ніяких виплат, окрім виплат діючим працівникам, яким вона не є.

На підставі зазначеного просила стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за періоди роботи з 01.04.2008 року по 01.10.2008 року, з 26.04.2010 року по 21.10.2010 року, з 27.04.2011 року по 27.10.2011 року, з 28.04.2012 року по 26.10.2012 року, з 14.05.2013 року по 31.10.2013 року.

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 22 березня 2019 року позов задоволено.

Стягнуто з Відділу освіти, молоді та спорту Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки , а саме: за період роботи з 01.04.2008 по 01.10.2008 року; за період роботи з 26.04.2010 по 21.10.2010 року; за період роботи з 27.04.2011 по 27.10.2011 року; за період роботи з 28.04.2012 по 26.10.2012 року; за період роботи з 14.05.2013 по 31.10.2013 року.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Відділ освіти, молоді та спорту Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на пропуск позивачем строку звернення до суду, не перебування позивача у відпустках саме з її вини, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що звернулась до суду з дотриманням передбаченого чинним законодавством строку.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 26 квітня 2019 року апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито, та ухвалою Запорізького апеляційного суду від 31 травня 2019 року справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.

За приписами ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи та справи що виникають з трудових правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами ч.ч. 4, 5 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі.

Частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду не відповідає даним вимогам закону.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів наведено в статті 16 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених , невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК України).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

Судом першої інстанції встановлено, що у періоди з 01.04.2008 року по 01.10.2008 року, з 26.04.2010 року по 21.10.2010 року, з 27.04.2011 року по 27.10.2011 року, з 28.04.2012 року по 26.10.2012 року, з 14.05.2013 року по 31.10.2013 року позивач працювала на посаді завідуючої КЗ ЗДО Трояндочка .

За результатами перевірки Головного управління Держпраці у Запорізькій області був складений акт №ЗП/1472/579/АВ щодо встановлення порушення відповідачем вимог статті 83 КЗпП України, а саме - невиплати позивачу компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за вказані нею періоди та винесено припис №ЗП/1472/579/АВ/П від 02.08.2018 року, яким начальника Відділу освіти, молоді та спорту Якимівської селищної ради було зобов`язано усунути виявлені порушення.

Судовий розгляд, яким справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ч. 1 ст. 18 ЦПК України).

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким.

Резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 265-267 ЦПК України. У ній, зокрема, має бути зазначено:

висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково (при відмові в позові слід точно зазначити, кому, відносно кого та в чому відмовлено);

висновок суду по суті позовних вимог: які саме права позивача визнано або поновлено;

розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні;

вартість майна, яке належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна у наявності не буде;

конкретні дії, які відповідач повинен вчинити та на чию користь, або інший передбачений законом спосіб захисту порушеного права;

розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 88 ЦПК;

строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження;

у яких межах допускається негайне виконання рішення, коли суд зобов`язаний або має право його допустити.

За положеннями ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За змістом ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), органом, який розглядає спір, виноситься рішення про виплату працівникові належних сум.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в п. 23 постанови Пленуму Верховного суду України №13 від 24 грудня 1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст.238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

У відповідності до вказаним норм у випадку задоволення позову про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, в рішенні суду підлягає зазначенню конкретна сума такої компенсації .

ОСОБА_1 позовні вимоги сформульовані наступним чином: стягнути з Відділу освіти, молоді та спорту Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області на її користь грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за періоди роботи з 01.04.2008 року по 01.10.2008 року, з 26.04.2010 року по 21.10.2010 року, з 27.04.2011 року по 27.10.2011 року, з 28.04.2012 року по 26.10.2012 року, з 14.05.2013 року по 31.10.2013 року.

Судом першої інстанції залишено поза увагою ту обставину, що ОСОБА_1 не визначено конкретний розмір грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, а тому визначений позивачем спосіб захисту не можна визнати належним та таким, що забезпечить поновлення порушеного права позивача.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.ч. 2,3 ст. 13 ЦПК України).

ОСОБА_1 не зверталась із клопотанням про витребування у відповідача розрахунку сум за невикористані дні щорічної відпустки, позовні вимоги не змінювала.

Оскільки за приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог, колегія суддів дійшла висновку, що при зазначеному формулюванні позовних вимог позов ОСОБА_1 не підлягає захисту в судовому порядку і позивач обрав неналежний спосіб захисту, а тому позов задоволенню не підлягає.

За вказаних обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню згідно з п.п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до Відділу освіти, молоді та спорту Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, третя особа: Якимівська селищна рада Якимівського району Запорізької області, про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

Колегія суддів роз`яснює, що ОСОБА_1 не позбавлена права звернутись до суду з позовними вимогами про стягнення конкретної суми грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та заявити відповідне клопотання про витребування доказів.

Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відділу освіти, молоді та спорту Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області задовольнити частково.

Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 22 березня 2019 рокуу цій справі скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Відділу освіти, молоді та спорту Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, третя особа: Якимівська селищна рада Якимівського району Запорізької області, про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складений 13 червня 2019 року.

Головуючий

Судді: