Рішення

від 18.06.2019 по справі 360/1901/19

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

18 червня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1901/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення заборгованості та компенсації втрати частини державної соціальної допомоги,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області (далі - відповідач), в якому позивач з урахуванням уточненої позовної заяви від 15 травня 2019 року б/н (арк. спр. 23-25) просить:

- визнати протиправною бездіяльність управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області щодо нездійснення виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2017 року по 31 травня 2018 року;

- стягнути з управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області на користь ОСОБА_1 кошти з невиплаченої державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства за період з 01 жовтня 2017 року по 31 травня 2018 року;

- стягнути з управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є особою з інвалідністю ІІІ групи та внутрішньо переміщеною особою. Позивач перебуває на обліку у відповідача як отримувач державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства.

До вересня 2017 року позивач отримувала належні їй виплати. З 01 жовтня 2017 року через відсутність позивача на момент перевірки за фактичним місцем проживання виплату державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства їй припинили. 25 червня 2018 року позивач звернулась до відповідача з заявою про поновлення виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та з 01 червня 2018 року отримує її щомісячно. Невиплаченою є сума державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства за період з 01 жовтня 2017 року по 31 травня 2018 року.

З посиланням на норму частини другої статті 12 Закону України від 16 листопада 2000 року № 2109-IІІ «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» , якою передбачено, що суми державної соціальної допомоги, не одержані своєчасно з вини органу, який призначає або виплачує державну соціальну допомогу, або через неможливість отримання цих сум особою з інвалідністю чи її офіційним представником з поважних причин (поважною причиною є перебування особи з інвалідністю на лікуванні, інші причини, які фізично унеможливлювали своєчасне витребування призначених сум державної соціальної допомоги, або інші об`єктивні обставини, коли особа з інвалідністю чи її батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники не могли звернутися за їх отриманням), виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. При цьому виплата державної соціальної допомоги за минулий час здійснюється виходячи із прожиткового мінімуму, затвердженого на момент її виплати, з компенсацією за несвоєчасну її виплату, позивач вважає, що невиплата відповідачем заборгованості з державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства за період з 01 жовтня 2017 року по 31 травня 2018 року є протиправною, а тому вона звернулась з цим позовом до суду і є підстави задовольнити позовні вимоги.

Управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області позов не визнало, про що через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) 10 червня 2019 року за вхідним реєстраційним № 31225/2019 подало відзив на позовну заяву від 06 червня 2019 року за № 01/03-1321, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю (арк. спр. 33).

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що 17 квітня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до управління соціального захисту населення з заявою про взяття її на облік як внутрішньо переміщену особу. В цей день позивачу видано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з адресою фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 .

06 червня 2016 року позивач звернулась до відповідача з заявою щодо призначення допомоги інвалідам з дитинства III групи.

На виконання пункту 6 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365, відповідачем направлено запит про отримання електронної справи отримувача соціальної виплати до державного підприємства Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики України , на що отримано відповідь, що справа позивача передана до управління соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації. Відповідно до довідки-атестату допомогу особі з інвалідністю виплачено управлінням соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації по 28 лютого 2016 року.

Відповідно до Закону України Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам позивачу призначено та виплачено допомогу за період з 01 березня 2016 року по 30 вересня 2017 року.

28 вересня 2017 року відповідно до Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365 Деякі, питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам , проведено перевірку достовірності фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 . За результатами перевірки факт проживання/перебування не встановлено, залишено повідомлення щодо необхідності проходження фізичної ідентифікації. У визначений строк позивач до відповідача не з`явилася, про що головним соціальним інспектором складено відповідний акт.

На підставі акта перевірки позивачу відмовлено у призначенні соціальних виплат на підставі протоколу засідання комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 06 жовтня 2017 року № 78.

Пунктом 15 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365, передбачено, що поновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі, припинених відповідно до підпункту 2 пункту 12 цього Порядку, здійснюється за рішенням комісії, прийнятим на підставі подання управління соціального захисту населення, що внесене разом з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї.

Пунктом 16 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365, передбачено, що у разі прийняття позитивного рішення комісії згідно з пунктом 15 цього Порядку соціальні виплати поновлюються через два місяці з місяця прийняття рішення про припинення таких виплат. Комісія може прийняти рішення про поновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі з місяця припинення таких виплат у разі, коли така особа перебуває у складних життєвих обставинах (підтверджених документально).

18 грудня 2017 року позивач змінила місце фактичного проживання/перебування і їй видано нову довідку внутрішньо переміщеної особи. Заяву щодо поновлення соціальної виплати позивач надала тільки 25 червня 2018 року. Відповідно до заяви та наданих документів позивачу поновлено виплату допомоги з місяця звернення, тобто з 01 червня 2018 року.

З урахуванням викладеного відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою від 08 травня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви (арк. спр. 19-20).

Ухвалою від 27 травня 2019 року про відкриття провадження в адміністративній справі судом визнано причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновлено позивачу строк звернення до адміністративного суду з позовом, відстрочено позивачу сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі та ухвалено розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (арк. спр. 1-4).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 КАС України, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) є особою з інвалідністю ІІІ групи та перебуває на обліку у відповідача як отримувач державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства, про що свідчать довідка МСЕК серії 2-20 ЛИ № 114051 від 22 серпня 2001 року, посвідчення від 18 вересня 2001 року № 17242617 та рішення управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області від 20 жовтня 2016 року б/н про призначення допомоги інвалідам (арк. спр. 14, 55, 64, 65, 82, 83).

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 18 грудня 2017 року № 22622, виданої управлінням соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області, фактичним місцем проживання позивача є: АДРЕСА_3 (арк. спр. 13, 41).

Управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області листом від 06 червня 2019 року № 10/10-1320 повідомило, що станом на 06 червня 2019 року довідка внутрішньо переміщеної особи від 18 грудня 2017 року № 920022622 є дійсною (арк. спр. 34).

Як вбачається з матеріалів особової справи ОСОБА_1 , за заявою позивача від 06 червня 2016 року про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій, субсидій та пільг рішенням управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області від 20 жовтня 2016 року б/н про призначення допомоги інвалідам позивачу з 01 березня 2016 року призначено державну соціальну допомогу довічно у розмірі 452,00 грн щомісячно (арк. спр. 55, 56-58).

28 вересня 2017 року соціальним інспектором складено акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї № 1923, відповідно до якого факт перебування ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , не підтверджено (арк. спр. 49-50).

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 06 жовтня 2017 року № 78 ОСОБА_1 відмовлено у соціальних виплат (арк. спр. 48).

25 червня 2018 року позивач звернулась до відповідача з заявою зареєстрованою за № 524 про поновлення соціальних виплат з 01 червня 2018 року (арк. спр. 39).

На підставі акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 26 червня 2018 року № 884 та витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 06 липня 2018 року № 114, рішенням управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області від 11 липня 2018 року б/н позивачу з 01 червня 2018 року поновлено виплату соціальної допомоги (арк. спр. 37, 38, 39, 42-43).

В матеріалах особової справи наявна заява позивача від 06 червня 2016 року про виплату соціальної допомоги через відділення АТ «Ощадний банк України» (арк. спр. 59).

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України «Права, свободи та обов`язки людини і громадянина» . Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, не запроваджено.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства» . Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом» , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів» . Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Згідно з статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Закон України від 16 листопада 2000 року № 2109-IІІ «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» (далі - Закон № 2109-IІІ) відповідно до Конституції України гарантує особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та їх соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму.

Частиною першою статті 1 Закону № 2109-IІІ передбачено право на державну соціальну допомогу для осіб з інвалідністю з дитинства і дітей з інвалідністю віком до 18 років.

Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 2 Закону № 2109-IІІ державна соціальна допомога призначається у таких розмірах: особам з інвалідністю з дитинства III групи - 60 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Згідно з частинами другою, третьою, четвертою статті 2 Закону № 2109-IІІ прожитковий мінімум визначається відповідно до Закону України Про прожитковий мінімум та щорічно затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України і періодично переглядається відповідно до зростання індексу споживчих цін разом з уточненням показників Державного бюджету України. Розміри державної соціальної допомоги підвищуються у зв`язку із збільшенням прожиткового мінімуму. Державна соціальна допомога встановлюється в новому розмірі з дня набрання чинності законом про збільшення розміру прожиткового мінімуму.

Державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи (частина перша статті 4 Закону № 2109-IІІ).

Статтею 6 Закону № 2109-IІІ (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачені умови поновлення виплати державної соціальної допомоги:

- виплата державної соціальної допомоги зупиняється у випадку пропуску строку переогляду інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом, а в разі визнання знову інвалідом або дитиною-інвалідом виплата державної соціальної допомоги поновлюється з дня зупинення, але не більш як за один місяць;

- якщо строк переогляду пропущено з поважної причини, виплата державної соціальної допомоги поновлюється з дня зупинення виплати, але не більш як за 3 роки, за умови, що за цей період його визнано інвалідом або дитиною-інвалідом. При цьому, якщо при переогляді інваліда з дитинства переведено до іншої групи інвалідності (вищої або нижчої), то державна соціальна допомога за зазначений період виплачується за попередньою групою;

- у разі припинення виплати державної соціальної допомоги внаслідок нез`явлення на переогляд без поважних причин, при наступному визнанні інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом, виплата цієї допомоги поновлюється з дня встановлення інвалідності або визнання дитиною-інвалідом.

Частинами першою, другою статті 10 Закону № 2109-IІІ встановлено, що державна соціальна допомога виплачується державними підприємствами і об`єднаннями зв`язку за місцем проживання особи з інвалідністю з дитинства або батьків, усиновителів, яким призначена допомога на дітей з інвалідністю. Опікуну або піклувальнику державна соціальна допомога виплачується за місцем їх проживання. Виплата державної соціальної допомоги провадиться щомісячно за поточний місяць у встановлені місцевою державною адміністрацією строки.

Відповідно до статті 12 Закону № 2109-IІІ суми державної соціальної допомоги, призначені, але не витребувані своєчасно одержувачем без поважних причин, виплачуються за минулий час не більш як за 12 місяців перед зверненням за її одержанням. Суми державної соціальної допомоги, не одержані своєчасно з вини органу, який призначає або виплачує державну соціальну допомогу, або через неможливість отримання цих сум інвалідом чи його офіційним представником з поважних причин (поважною причиною є перебування інваліда на лікуванні, інші причини, які фізично унеможливлювали своєчасне витребування призначених сум державної соціальної допомоги, або інші об`єктивні обставини, коли інвалід чи його батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники не могли звернутися за їх отриманням), виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. При цьому виплата державної соціальної допомоги за минулий час здійснюється виходячи із прожиткового мінімуму, затвердженого на момент її виплати, з компенсацією за несвоєчасну її виплату. Невиплату або відмову у виплаті державної соціальної допомоги за минулий час може бути оскаржено у судовому порядку відповідно до закону.

Статтею 14 Закону № 2109-IІІ врегульовані питання щодо припинення і відновлення виплати державної соціальної допомоги.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону № 2109-IІІ виплата у повному розмірі державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства в разі влаштування їх до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання відповідно припиняється або відновлюється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виникли ці обставини.

Згідно з частиною другою статті 14 Закону № 2109-IІІ у разі влаштування дитини з інвалідністю віком до 18 років до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання виплата державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю у повному розмірі відповідно припиняється або відновлюється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виникли ці обставини.

При зміні одержувачем державної соціальної допомоги місця проживання виплата цієї допомоги продовжується відповідною місцевою державною адміністрацією за новим місцем проживання. Виплата державної соціальної допомоги продовжується з того часу, з якого вона була припинена за попереднім місцем проживання (частина третя статті 14 Закону № 2109-IІІ).

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» , яка набрала чинності з 08 жовтня 2014 року, затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено:

довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи;

для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи).

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» , яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312). Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження. […] Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об`єднаними управліннями згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (Офіційний вісник України, 2016 р., № 47, ст. 1702).

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються […] територіальними органами Пенсійного фонду України […] за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування:

контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України» , чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться.

Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування:

соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі:

1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;

2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї;

3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;

4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» ;

5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

У свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» визначено умови призначення та продовження виплати соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам: знаходження внутрішньо переміщеної особи на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України» .

Як вбачається з матеріалів справи рішення про припинення виплати державної соціальної допомоги позивачу з 01 жовтня 2017 року відповідачем не приймалось та відбулось внаслідок не підтвердження фактичного місця проживання/перебування позивача як внутрішньо переміщеної особи.

Водночас, Законом № 2109-IІІІ не передбачено таких підстав припинення виплати державної соціальної допомоги, як не підтвердження фактичного місця проживання/перебування особи. Не передбачено таких підстав й будь-яким іншим законом України.

Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 (далі - Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин)), визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з пунктом 5 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування. До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред`являється оригінал такої довідки.

Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (пункт 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам).

З вищенаведеного слідує, що у питаннях виплати державної соціальної допомоги за минулий час постанова Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» , якою встановлений порядок виплати державної соціальної допомоги за минулий час для внутрішньо переміщених осіб, суперечить положенням статті 12 Закону № 2109-IІІ.

До спірних правовідносин суд вважає неможливим застосувати постанови Кабінету Міністрів України, якими встановлений порядок продовження та поновлення державної соціальної допомоги, з огляду на таке.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.

У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційне поняття «Закон України» , на відміну від поняття «законодавство України» , не підлягає розширеному тлумаченню. За загальним правилом «закон» - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.

У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Отже, право особи на отримання соціальної допомоги (у тому числі і за минулий час) як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом № 2109-IІІ, не можуть застосовуватись.

З вищевикладених підстав суд також вважає неможливим застосувати до спірних правовідносин положення Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» , якими регламентовано, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; […].

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (№ рішення в ЄДРСР 54398764).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Не здійснивши позивачу в порушення вимог статті 12 Закону № 2109-IІІ виплату неотриманої державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства за період з 01 жовтня 2017 року по 31 травня 2018 року, відповідач допустив протиправну бездіяльність, що свідчить про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача до вчинення необхідних дій з метою відновлення прав позивача, за захистом яких вона звернулась до суду.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:

визнати протиправною бездіяльність управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства за період з 01 жовтня 2017 року по 31 травня 2018 року;

зобов`язати управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 неотриману державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства за період з 01 жовтня 2017 року по 31 травня 2018 року на рахунок, відкритий у публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України» .

У задоволенні позовних вимог майнового характеру про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства за період з 01 жовтня 2017 року по 31 травня 2018 року слід відмовити з огляду на таке.

З огляду на положення статей 5 та 245 КАС України, адміністративний суд, встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, повинен визнати такі рішення, дії або бездіяльність протиправними і зобов`язати відповідача провести нарахування та/або виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення конкретних сум.

Щодо позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства у зв`язку з порушенням термінів її виплати, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону № 2109-IІІ суми державної соціальної допомоги, не одержані своєчасно з вини органу, який призначає або виплачує державну соціальну допомогу, або через неможливість отримання цих сум особою з інвалідністю чи її офіційним представником з поважних причин (поважною причиною є перебування особи з інвалідністю на лікуванні, інші причини, які фізично унеможливлювали своєчасне витребування призначених сум державної соціальної допомоги, або інші об`єктивні обставини, коли особа з інвалідністю чи її батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники не могли звернутися за їх отриманням), виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. При цьому виплата державної соціальної допомоги за минулий час здійснюється виходячи із прожиткового мінімуму, затвердженого на момент її виплати, з компенсацією за несвоєчасну її виплату.

Статтею 1 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, соціальні виплати.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону № 2050-III).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III).

З аналізу положень статей 2, 5 КАС України слідує, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому. Судом у конкретній справі вирішується спір, предмет якого існує на час розгляду справи. Суд не може розглядати вимоги на майбутнє у зв`язку із вірогідним настанням певних наслідків. Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при виплаті заборгованості з державної соціальної допомоги буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам (аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах викладений у постановах Верховного Суду від 10 липня 2018 року у справі № 404/6317/16-а (№ рішення в ЄДРСР 75233957) та від 18 вересня 2018 року у справі № 522/535/17 (№ рішення в ЄДРСР 76547257)).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення компенсації та вважає їх передчасними.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким закріплено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк (частина перша статті 133 КАС України).

Згідно з частиною другою статті 133 КАС України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI).

Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 6 Закону № 3674-VI за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Згідно із частиною другою статті 4 Закону № 3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Станом на 01 січня 2019 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1921,00 грн.

Ухвалою суду про відкриття провадження у справі з метою дотримання права позивача, який є отримувачем державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та внутрішньо переміщеною особою, на доступ до правосуддя, на підставі пункту 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» позивачу відстрочено сплату судового збору у розмірі 1536,80 грн (768,40 грн за позовну вимогу майнового характеру (про стягнення заборгованості з державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та компенсації втрати частини державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства у зв`язку з порушенням термінів її виплати) та 768,40 грн за позовну вимогу немайнового характеру (про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства) до ухвалення судового рішення у справі.

Оскільки судом встановлено порушення відповідачем конституційного права позивача на отримання державної соціальної допомоги (у тому числі за минулий час) як складової частини права на соціальний захист, внаслідок чого позовні вимоги немайнового характеру підлягають повному задоволенню, судовий збір у розмірі 768,40 грн до Державного бюджету України належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області.

Оскільки у задоволенні позовних вимог майнового характеру суд відмовляє, судовий збір у розмірі 768,40 грн до Державного бюджету України належить стягнути з ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області (ідентифікаційний код 03196908, місцезнаходження: 92800, Луганська область, Біловодський район, смт. Біловодськ, вул. Центральна, буд. 87) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення заборгованості та компенсації втрати частини державної соціальної допомоги задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства за період з 01 жовтня 2017 року по 31 травня 2018 року.

Зобов`язати управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області (ідентифікаційний код 03196908, місцезнаходження: 92800, Луганська область, Біловодський район, смт. Біловодськ, вул. Центральна, буд. 87) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) неотриману державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства за період з 01 жовтня 2017 року по 31 травня 2018 року на рахунок, відкритий у публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України» .

У задоволенні позовних вимог стягнення заборгованості з державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства за період з 01 жовтня 2017 року по 31 травня 2018 року та компенсації втрати частини державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства у зв`язку з порушенням термінів її виплати відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області (ідентифікаційний код 03196908, місцезнаходження: 92800, Луганська область, Біловодський район, смт. Біловодськ, вул. Центральна, буд. 87) до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім грн 40 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім грн 40 коп.).

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.І. Чернявська