Рішення

від 19.06.2019 по справі 910/5055/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.06.2019Справа № 910/5055/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Свен-Транс

до Товариства з обмеженою відповідальністю Алюмотрейд

про стягнення 98 055,50 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Свен-Транс звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю Алюмотрейд про стягнення 98 055,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором перевезення вантажу автомобільним вантажним транспортом № 17/08-01 від 17.08.2018, в частині здійснення розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2019 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі №910/5055/19. З огляду на малозначність справи №910/5055/19 в розумінні ч. 5 ст.12 Господарського процесуального кодексу України, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

23.05.2019 представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 19.04.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та була отримана відповідачем 26.04.2019, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103049826633.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

17 серпня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Свен-транс (далі - позивач, перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Алюмотрейд (далі - відповідач, замовник) укладено Договір перевезення вантажу автомобільним вантажним транспортом № 17/08-01 (далі - Договір), за умовами якого, перевізник зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною - замовником (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а замовник (вантажовідправник) зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Конкретні умови перевезення обумовлюються в заявці на перевезення , умови якої повинні бути обов`язково погоджені (підписані) сторонами цього Договору та складають в результаті цього його невід`ємну частину. Заявка на перевезення має містити наступну інформацію: адресу та контактні дані вантажовідправника, адресу контактні дані вантажоодержувача, дату та час подання транспортного засобу під завантаження. Найменування, вагу (брутто) та характер вантажу, адреси проведення митних процедуру при завантаженні (розвантаженні), Термін доставки вантажу, сума фрахту і терміни оплати та іншу інформацію необхідну для виконання перевезення (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 1.3 Договору сторони домовились, що дія цього Договору поширюється на правовідносини щодо перевезення вантажів вантажним автомобільним транспортом в Україні, а також у міжнародному сполученні.

Перевізник та замовник домовились про те, що перевезення вантажів вантажним автомобільним транспортом в межах території України регулюється цим Договором, Господарським та Цивільним кодексами України, Законом України Про автомобільний транспорт , Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні та іншими законодавчими актами України, а якщо зазначені в Договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходиться у двох різних країнах - Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, Митною конвенцією про міжнародне перечення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП) та іншими конвенціями, міжнародними договорами та угодами, учасником якої є України та відповідно нею ратифіковані (п. 1.4 Договору).

У відповідності до п. 3.1 Договору з моменту прибуття вантажу до передбаченого для його доставки місця вважається, що перевізник виконав свої зобов`язання щодо перевезення вантажів, обумовлених замовленням на перевезення та цим Договором.

Згідно з п. 3.2 Договору за наслідками виконання своїх зобов`язань щодо перевезення вантажів. перевізник складає Акт наданих послуг в двох примірниках та рахунок на оплату провізної плати, які разом з оригіналами перевізних документів (ЦМР, ТТН) не пізніш ніж через 10 днів з моменту надання послуг з перевезення вантажів передаються замовнику (вантажовідправнику). Дані документи передаються особисто замовнику, про що останній робить відмітку про їх отримання, або ж направляються рекомендованим чи цінним листом з описом вкладення на адресу, що зазначена в цьому Договорі. Замовник зобов`язаний протягом п`яти днів з моменту отримання вказаних вище документів підписати один примірник Акту наданих послуг та передати його перевізнику, або ж направити рекомендованим чи цінним листом з описом вкладення на адресу перевізника, що зазначена цьому Договорі. У випадку відмови замовника від підписання акту наданих послуг, останній зобов`язаний скласти мотивовану письмову відповідь та направити (передати) її перевізнику в порядку, що передбачений для направлення (передання) Акту наданих послуг. Якщо протягом десяти днів. З моменту отримання вказаних вище документів від перевізника, останній не отримав примірник Акту про надані послуги від замовника. вважається, що такий Акт про надані послуги підписаний замовником.

Пунктом 3.3 Договору узгоджено, що провізна плата - плата за перевезення вантажів вантажним автомобільним транспортом встановлюється за попередньою домовленістю сторонами, є вільною та може бути змінена виключно за взаємною згодою сторін цього Договору. Плата за перевезення вантажів визначається та встановлюється сторонами на підставі цін, які діють на підприємстві перевізника згідно його прейскуранта. Укладаючи даний Договір, замовник підтверджує, що йому відомі ціни перевізника та порядок їх формування.

У відповідності до п. 3.4 Договору вартість транспортних послуг обумовлюється в кожній окремій заявці на перевезення , яку оформляє замовник виходячи із цін, що затверджені перевізником, та підлягає обов`язковому погодженню останнім, шляхом підписання заявки на перевезення .

За умовами п. 3.5 Договору провізна плата за перевезення вантажів справляється (вноситься, перераховується) замовником не пізніше десяти робочих днів з моменту отримання замовником документів, зазначених в п. 3.2 цього Договору, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок перевізника в національній грошовій одиниці України - гривні, якщо інше не обумовлене в заявці на перевезення .

Цей Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2017. У випадку, якщо жодна із сторін протягом одного місяця після закінчення дії даного Договору письмово не попередить про припинення його дії, Договір вважається продовжений на той самий строк і на тих самих умовах (п. 7.1 Договору).

13.09.2018 сторонами узгоджено Заявку на перевезення вантажу автомобільним транспортом, відповідно до якої, позивач взяв на себе зобов`язання здійснити перевезення вантажу за маршрутом Казахстан, Алматинська обл., Илійський район, Ащібулакський сільський округ, с. М.Туймєбаєв, ділянка 177 - Україна, Броварський район,с. Красилівка, вул. Київська, 3-А, дата завантаження - 21.09.2018, вартість перевезення 131 613,62 грн.

На виконання умов договору, позивач здійснив перевезення вантажу, що підтверджується наявною в матеріалах справи міжнародною товарно-транспортною накладною та Актом здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Позивач зазначає, що оригінали CMR № 0104891, рахунку фактури №СФ-010/17 від 11.10.2017, акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0011/01 були направленні відповідачу, втім відповідач, у порушення взятих на себе зобов`язань за Договором та заявкою, отримавши документи, оплату послуг з перевезення належним чином не здійснив, у зв`язку з чим у ТОВ Алюмотрейд виникла заборгованість перед позивачем в сумі 83 930,00 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Укладений між сторонами договір за своєю природою є договором перевезення, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 64 Цивільного кодексу України та Глави 32 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно ст. ст. 908 та 909 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Частинами 2, 6 ст. 306 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Відносини, пов`язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 916 ЦК України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, до якої Україна приєдналась відповідно Закону України № 57-V від 01.08.2006 "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів", передбачено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Статтею 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів передбачено, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

З міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR) № 0104891 вбачається, що позивачем, як перевізником, здійснено перевезення вантажу за маршрутом: Казахстан - Україна, відповідно до узгодженої сторонами Заявки.

Таким чином, факт надання міжнародних транспортних послуг по маршруту: Казахстан - Україна та отримання таких послуг відповідачем підтверджується наявною в матеріалах справи міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) № 0104891.

Згідно з п. 3.2 Договору за наслідками виконання своїх зобов`язань щодо перевезення вантажів. перевізник складає Акт наданих послуг в двох примірниках та рахунок на оплату провізної плати, які разом з оригіналами перевізних документів (ЦМР, ТТН) не пізніш ніж через 10 днів з моменту надання послуг з перевезення вантажів передаються замовнику (вантажовідправнику). Дані документи передаються особисто замовнику, про що останній робить відмітку про їх отримання, або ж направляються рекомендованим чи цінним листом з описом вкладення на адресу, що зазначена в цьому Договорі. Замовник зобов`язаний протягом п`яти днів з моменту отримання вказаних вище документів підписати один примірник Акту наданих послуг та передати його перевізнику, або ж направити рекомендованим чи цінним листом з описом вкладення на адресу перевізника, що зазначена цьому Договорі. У випадку відмови замовника від підписання акту наданих послуг, останній зобов`язаний скласти мотивовану письмову відповідь та направити (передати) її перевізнику в порядку, що передбачений для направлення (передання) Акту наданих послуг. Якщо протягом десяти днів. З моменту отримання вказаних вище документів від перевізника, останній не отримав примірник Акту про надані послуги від замовника. вважається, що такий Акт про надані послуги підписаний замовником.

З матеріалів справи вбачається, що послуги з перевезення надані позивачем прийняті відповідачем без заперечень та зауважень на суму 131 613,62 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи Актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0011/01 від 01.11.2018, який підписаний сторонами у двосторонньому порядку без заперечень щодо якості та обсягу наданих послуг.

Позивачем виставлено відповідачу рахунок № СФ-010/17 від 11.10.2018 на оплату наданих міжнародних транспортних послуг на суму 131 613,62 грн.

Відповідачем в свою чергу, надано гарантійний лист за вих. № 01/30-1018 від 30.10.2018, копія якого наявна в матеріалах справи, відповідно до якого, відповідач гарантує оплату рахунку № СФ-010/17 від 11.10.2018 на суму 131 613,62 грн.

Однак, як зазначає позивач, за отримані послуги з перевезення відповідач розрахувався частково, сплативши 01.11.2018 - 500,00 грн.

Таким чином, як зазначає позивач, станом на 23.11.2018 загальна сума заборгованості відповідача становила 131 113,62 грн.

З огляду на положення п. 4.10 договору на суму заборгованості у розмірі 131 113,62 грн. позивачем було нараховано відповідачу пеню та штраф у загальному розмірі 15697,71 грн. та пред`явлено вимогу про їх сплату шляхом направлення відповідчу претензії за вих. № 12/12-1 від 12.12.2018.

Після направлення вказаної претензії 28.12.2018 відповідачем було перераховано на рахунок позивача ще 65 000,00 грн.

Отже, позивач зазначає, що з огляду на положення ст. 534 ЦК України, зі сплачених відповідачем коштів, 17 816,79 грн. були зараховані позивачем у якості сплати нарахованого позивачем штрафу та пені.

Судом враховано, що стаття 534 ЦК України визначає черговість погашення вимог за грошовим зобов`язанням. А саме, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Можливість застосування ст.534 ЦК України ставиться в залежність від змісту реквізиту "Призначення платежу" платіжного доручення, яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів з чітким призначення платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена ст.534 ЦПК України застосовуватися не може.

У випадку, якщо стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отриманий без реквізиту "Призначення платежу" чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості, розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до ст. 534 ЦК України.

Правовою підставою для даного висновку є Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (п.3.8), затверджена постановою Національного банку Україні від 21.01.2004р. № 22, та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (п.1.2), затверджене наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95 p., згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

Оскільки у звіті про дебетові та кредитові операції по рахунку 26007051420784 "СВЕН-ТРАНС ТОВ" з 28.12.2018 по 28.12.2018 у реквізиті "Призначення платежу" відповічем зазначено повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснювалося перерахування коштів отримувачу, відповідачем призначення платежу визначено чітко "остаточна оплата за міжнародні перевезення зг. рах. № 010/17 від 11.10.18. Без ПДВ", суд дійшов висновку, що в даному випадку розподіл коштів не може здійснюватись самостійно кредитором відповідно до ст. 534 ЦК України.

Відтак, як встановлено судом, неоплаченою залишається заборгованість з наданих послуг з перевезення у розмірі 66 113,62 грн. (131 613,62 грн. - 65 500,00 грн. = 66 113,62 грн.)

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами п. 3.5 Договору провізна плата за перевезення вантажів справляється (вноситься, перераховується) замовником не пізніше десяти робочих днів з моменту отримання замовником документів, зазначених в п. 3.2 цього Договору, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок перевізника в національній грошовій одиниці України - гривні, якщо інше не обумовлене в заявці на перевезення .

Зобов`язання в силу вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов`язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем послуг з перевезення та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг, підтверджені матеріалами справи і не спростовані відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 66 113,61 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 1 153,67 грн., інфляційні втрати в розмірі 3 782,77 грн. та пеню у розмірі 9 188,00 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 4.10 Договору узгоджено, що в разі несвоєчасної оплати замовник сплачує перевізнику штрафу у розмірі 10% від суми фрахту (провізної плати) та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми заборгованості.

Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені, оскільки як встановлено судом. Заборгованість відповідача станом на 29.12.2018 за надані послуги з перевезення становила 66 113,61 грн., суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 7 172,87 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, з урахуванням встановленої судом суми заборгованості, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 985,69 грн.

В свою чергу, щодо вимог про стягнення інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Разом з цим, прострочення грошового зобов`язання відповідачем у листопаді 2018 року тривало менше місяця з 23.11.2018 по 30.11.2018, у зв`язку з чим вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 1 835,59 грн., нарахованих за листопад 2018 року задоволенню не підлягають.

В свою чергу, з урахуванням встановленої суми заборгованості, стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати за період грудень 2018 року - лютий 2019 року у розмірі 1 531,88 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач також просить стягнути з відповідача витрати, пов`язані з наданням правової допомоги у розмірі 4 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

При цьому, відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надано належні фінансові документи, що свідчать про перерахування цією особою коштів адвокату за надані послуги на підставі договору про надання правової допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 19/64/2012/5003, від 05.01.2019 у справі № 906/194/18, від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу, позивачем надано Договір про надання правової допомоги № 09042019/1 від 09.04.2019, Додаткову угоду № 1 від 09.04.2019, Акт приймання-передачі наданих послуг № 1 від 24.04.2019 на суму 4 000,00 грн. та банківську виписку про перерахування суми у розмірі 4 000,00 грн.

Таким чином, оскільки матеріали справи містять докази понесення позивачем реальних витрат у розмірі 4 000,00 грн., як вартості адвокатських витрат, суд задовольняє вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката, у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Алюмотрейд (04108, м. Київ, проспект Свободи, будинок 2; ідентифікаційний код: 40672307) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Свен-Транс (14005, Чернігівська обл., місто Чернігів, вулиця Самострова, будинок 22, квартира 25; ідентифікаційний код: 40104259) заборгованість в розмірі 66 113 (шістдесят шість тисяч сто тринадцять) грн. 61 коп., 3 % річних в розмірі 985 (дев`ятсот вісімдесят п`ять) грн. 69 коп., інфляційні втрати в розмірі 1 531 (одна тисяча п`ятсот тридцять одна) грн. 88 коп., пеню в розмірі 7 172 (сім тисяч сто сімдесят дві) грн. 87 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 485 (одна тисяча чотириста вісімдесят п`ять) грн. 07 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 092 (три тисячі дев`яносто дві) грн. 29 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складено: 19.06.2019.

Суддя О.А. Грєхова