Рішення

від 18.06.2019 по справі 910/4689/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.06.2019Справа № 910/4689/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г. розглянув у порядку письмового провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Винфорт" (65012, м. Одеса, пров. Катаєва, 3)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ростікс Україна" (02081, м. Київ, вул. Урлівська, 11/44)

про стягнення 29 224,99 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Винфорт" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ростікс Україна" про стягнення 29 224,99 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що всупереч умовам укладеного між сторонами договору поставки №151/12 від 19.12.2012 відповідач не виконав своїх зобов`язань щодо своєчасної оплати поставленого товару, що стало наслідком виникнення у останнього заборгованості у розмірі 29 224,9 грн, з яких: 19 457,22 грн. - основний борг, 3 926,34 грн - пеня, 5 393,32 грн - штраф, 448,11 грн - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2019 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/4689/19 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

17.05.2019 через загальний відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що внаслідок відсутності посилання у видаткових накладних на договір поставки, його умови не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Крім того, відповідач звертає увагу, що у матеріалах позовної заяви відсутні докази звернення позивача з вимогою про сплату боргу, що передбачено ч. 2 ст. 530 ЦК України.

31.05.2019 до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зауважує, що відповідач не заперечує факт існування договору поставки та підтверджує виконання його умов, шляхом здійснення оплати за отриманий товар згідно платіжного доручення №6054 від 30.01.2019, у якому в призначенні платежу міститься посилання на оплату товару згідно договору №151/12 від 19.12.2012.

Відповідач в межах строку встановленого ухвалою суду від 16.04.2019 своїх заперечень щодо відповіді на відзив не надав.

Відповідно до ч. 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

19 грудня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Винфорт" (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ростікс Україна" (надалі- відповідач, покупець) було укладено договір поставки №151/12 (надалі- договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався постачати продукти харчування, в т.ч. алкогольні напої, у відповідності з замовленням покупця, а покупець зобов`язався приймати товар згідно з товарно-транспортними накладними і оплачувати його в порядку, передбаченому даним договором (розділ 1 договору).

Відповідно до розділу 2 договору постачальник здійснює поставку товару в обсязі і асортименті, погодженому сторонами, на підставі замовлень покупця на умовах DDP (склад покупця) у відповідності з умовами Інкотермс-2000р.

Право власності на товар і всі пов`язані з ним ризики і обов`язки переходять на покупця при отриманні товару і підписанні ним товаросупровідних документів.

Ціна за одиницю товару встановлюється постачальником і фіксується в товаросупровідних документах.

Покупець оплачує повну вартість поставленого товару протягом 45 календарних днів з моменту отримання товару (розділ 3 договору).

Даний договір укладений строком до 31.01.2013 і вступає в силу з моменту його підписання сторонами. Якщо менше ніж за 10 календарних днів до закінчення строку дії договору жодна з сторін не заявить про розірвання даного договору, договір рахується пролонгованим на невизначений строк на даних умовах.

Кожна із сторін має право достроково розірвати договір в односторонньому порядку, заздалегідь повідомивши про це іншу сторону за 10 календарних днів до бажаної дати розірвання договору, і здійснивши остаточні розрахунки по договору (розділ 4 договору).

Судом встановлено, що жодна із сторін не зверталась з повідомленням про дострокове розірвання договору, останній у встановленому порядку не оспорювався та не визнавався недійсним, а відтак, є чинним, укладеним належним чином та обов`язковим для виконання сторонами.

На виконання умов вищевказаного договору позивачем було поставлено, а відповідачем в свою чергу прийнято товар (алкогольні напої) на загальну суму 21 573,31 грн, про що свідчать підписані та завірена печатками видаткові накладні №РК1К-00497 від 04.06.2018, № РК1К-00498 від 04.06.2018 та товарно-транспортні накладні від 04.06.2018.

За доводами позивача, спір у справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язання за договором, а саме в частині здійснення своєчасної та повної оплати за поставлений згідно видаткових накладних товар. Так, відповідачем було здійснено лише часткову оплату товару на суму 2 116,09 грн, що стало наслідком виникнення у в останнього боргу у розмірі 19 457,22 грн та підставою для нарахування пені у розмірі 3 926,34 грн, штрафу у розмірі 5 393,32 грн та 3 % річних у розмірі 448,11 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладених між сторонами договорів, суд дійшов до висновку, що останні за своєю правовою природою він є договорами поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження виконання позивачем своїх зобов`язань за договором, останнім було надано підписані між сторонами видаткові накладні №РК1К-00497 від 04.06.2018, № РК1К-00498 від 04.06.2018 та товарно-транспортні накладні від 04.06.2018 на загальну суму 21 573,31 грн. Товар за вищевказаними накладними був прийняти відповідачем без жодних зауважень та заперечень щодо кількості та якості.

У матеріалах справи також містяться податкові накладні №139 та №153 від 04.06.2017, які були зареєстровані позивачем на загальну суму 21 573,31 грн за поставлений ТОВ "Ростікс Україна" товар.

Частинами 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як встановлено судом, у розділі 3 договору сторони передбачили, що покупець оплачує повну вартість поставленого товару протягом 45 календарних днів з моменту його отримання.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та приписів розділу 3 договору, виконання грошового зобов`язання відповідача щодо оплати за отриманий товар на момент розгляду справи настав.

Судом встановлено, що 30.01.2019 відповідачем на виконання своїх зобов`язань за договором №151/12 від 19.12.2012 було здійснено перерахування згідно платіжного доручення №6054 від 30.01.2019 грошових коштів у розмірі 5 000,00 грн, частина яких у розмірі 2 116,09 грн була спрямована на часткове погашення заборгованості за поставку товару згідно видаткових накладних від 04.06.2018, про що свідчить наявна у матеріалах справи звірка взаєморозрахунків за період з 01.06.2018 по 04.04.2019, надана позивачем за підписом бухгалтера.

Тобто, станом на момент розгляд спору за відповідачем рахується заборгованість за поставлений товар у розмірі 19 457,22 грн.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки, матеріали справи не містять доказів повної сплати відповідачем основного боргу, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором належним чином доведений та документально підтверджений, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 19 457,22 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

При цьому, суд зауважує, що відповідач не надав до матеріалів справи жодних доказів, із яких би вбачалося що між сторонами існували інші договірні зобов`язання, ніж за договором №151/12 від 19.12.2012, або мало місце повідомлення відповідача про неналежне оформлення позивачем документів на поставку товару. З огляду на наведене, суд відхиляє доводи відповідача щодо неможливості застосування до спірних правовідносин умов договору №151/12 від 19.12.2012, внаслідок відсутності посилання на даний договір у видаткових накладних №РК1К-00497 від 04.06.2018 та № РК1К-00498 від 04.06.2018.

Що стосується заявленої до стягнення пені у розмірі 3926,34 грн, нарахованої за загальний період з 20.07.2018 по 17.01.2019, та штрафу у розмірі 5 393,32 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання.

У розділі 4 договору передбачено, що у випадку прострочення покупцем оплати товару у відповідності до п. 3.3. договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1 відсотки від суми неоплаченого у строк товару за кожен день прострочення.

У випадку прострочення покупцем оплати товару більше 30 календарних днів у відповідності з п. 3.3. договору, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 25% від суми неоплаченого в строк товару.

Здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми пені та штрафу, суд дійшов висновку, що розрахунок останніх є обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягаю задоволенню в повному обсязі.

Крім того, за прострочення виконання грошового зобов`язання позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 448,11 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних у розмірі 448,11 грн, суд встановив, що останній є арифметично вірним та обґрунтованим, а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Винфорт" в повному обсязі, з покладенням на відповідача судових витрат у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами п.п. 1-2 ст. 126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Крім того, ч. 4-5 зазначеної статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як свідчать матеріали справи, з метою належного захисту прав позивача та надання професійної правничої допомоги в суді, 02.04.2019 між адвокатом Фольгіном Олегом Леонідовичем та позивачем (клієнт) був укладений договір про надання правової допомоги №1, в порядку та на умовах якого адвокат зобов`язався здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги клієнту, в тому числі, але не виключно, представництво інтересів клієнта в господарському суді міста Києва за позовом клієнта до ТОВ "Ростікс Україна", а клієнт зобов`язався оплатити адвокату гонорар за надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 1.1. договору №1).

Додатковою угодою до договору сторони узгодили, що до початку відкриття судового провадження і розгляду справи господарським судом м. Києва за позовом ТОВ "ВИНФОРТ" до ТОВ "Ростікс Україна", адвокат надає клієнту професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду: вивчення доказів, визначення правової позиції по справі, збір необхідних документів та доказів, складання документів процесуального характеру (в т.ч. позовної заяви, клопотань, розрахунку витрат), збір та оформлення належним чином копій документів по справі, їх направлення на адресу відповідача і суду тощо(п. 1 угоди).

За послуги, зазначені в пункті 1 цієї угоди, клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 3000 (три тисячі) грн.

Як встановлено судом, згідно платіжного доручення №1853 від 04.04.2019 ТОВ "ВИНФОРТ" було сплачено грошові кошти на виконання умов договору № 1 від 02.04.2019 у розмірі 3 000,00 грн.

Приймаючи до уваги, що факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу та сума таких витрат у розмірі 3 000,00 грн підтверджується матеріалами справи, і відповідач в порядку, визначеному п. 5 ст. 126 ГПК України не звертався до суду з клопотанням про їх зменшення, суд приходить до висновку про необхідність покладення зазначених витрат на відповідача, стягнувши з останнього на користь позивача 3 000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 236 - 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ростікс Україна" (02081, м. Київ, вул. Урлівська, 11/44, ідентифікаційний код 38474055) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Винфорт" (65012, м. Одеса, пров. Катаєва, 3, ідентифікаційний код 30704028) основний борг у розмірі 19 457 (дев`ятнадцять тисяч чотириста п`ятдесят сім) грн 22 коп., пеню у розмірі 3 926 (три тисячі дев`ятсот двадцять шість) грн 34 коп., штраф у розмірі 5 393 (п`ять тисяч триста дев`яносто три) грн 32 коп., 3 % річних у розмірі 448 (чотириста сорок вісім) грн 11 коп., судовий збір у розмірі 1 921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн 00 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 18.06.2019

Суддя Л. Г. Пукшин