Рішення

від 18.06.2019 по справі 520/4182/19

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

18 червня 2019 р. № 520/4182/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Зоркіної Ю.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 1 підїзд, к. 16, м. Харків, 61022) до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Надія" (вул. Шевченка, буд. 40, с. Стара Гнилиця, Чугуївський район, Харківська область, 63541, код ЄДРПОУ 30762760) про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом та просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Надія» адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, в сумі 54650.00 грн.; стягнути з відповідача судовий збір у сумі 1921 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у спірних правовідносинах допустив порушення положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» , працевлаштування інвалідів не забезпечив, суму адміністративно-господарських санкцій самостійно не сплатив, а відтак, спірна сума заборгованості підлягає стягненню в судовому порядку.

Позивач надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності та підтримання позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач надав відзив на адміністративний позов, у якому з поданим позовом не погодився, в обґрунтування заперечень зазначив, що не вчиняв адміністративно-господарського правопорушення у сфері соціального захисту інвалідів, покладені Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» обов`язки виконував належно, а відтак, відсутні правові підстави для покладання на суб`єкта господарювання міри юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Розглянувши клопотання позивача про розгляд справи за його відсутності, відомості про повідомлення відповідача про розгляд справи, суд, враховуючи приписи ст.ст.205,229 КАС України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін, в письмовому порядку.

Судовим розглядом встановлено, що згідно форми 10-ПІ "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2018 рік, що надавався відповідачем, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2018 році становила 150 осіб, штатні працівники-інваліди на підприємстві 5, чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановлено статтею 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить 6 особу, що відповідає вимогам законодавства.

Із звітів відповідача, поданих до відповідного структурного підрозділу центру зайнятості за формою статистичної звітності №3-ПН встановлено, що підприємство в 2018 році інформувало центр зайнятості про наявність вільного робочого місця на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

Також встановлено, що центром зайнятості інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача не направлялися, не було безпосереднього звернення інвалідів до відповідача для працевлаштування. Фактів відмови підприємства в працевлаштуванні інвалідів центром зайнятості не зафіксовано.

Частинами першою та другою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ) визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

У відповідності до ст.20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації.

Частиною 1 ст.238 ГК України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Частиною другою вказаної статті визначено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині першій ст.239 ГК України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано гл.24 ГК України.

Так, відповідно до частини першої ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої ст.218 ГК України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Тому, у цій справі необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Відповідно до ч. 1 ст.18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з ч.3 ст.18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом ст.18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості. Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VІ "Про зайнятість населення" (набрав чинності з 01 січня 2013 року) роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Суд звертає увагу, що обов`язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01 березня 1991 року № 803-XII "Про зайнятість населення", який втратив чинність 01 січня 2013 року. Отже, з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.

Вказане питання врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року № 316 (далі - Наказ № 316).

Згідно з Наказом № 316 форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Наказ № 316 набрав чинності 12 липня 2013 року, а тому з цієї дати встановлено обов`язок підприємств подавати форму 3-ПН не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії.

Тобто, на час спірних правовідносин (у 2018 році) законодавство не встановлювало обов`язку підприємств подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, існував обов`язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН, а саме не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії.

Як встановлено судом відповідач подавав інформацію, необхідну для працевлаштування, шляхом подання звіту за формою №3-ПН, тим самим вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення правопорушення.

Згідно листа Чугуївської міськрайонної філії ХОЦЗ від 13.05.2019 року № 297/03-22-42 протягом 2018 року за направленням вакансія для інвалідів за посадою - підсобний робітник не була укомплектована, внаслідок відсутності на обліку осіб з інвалідністю, мешканців с. Стара Гнилиця та прилеглих сіл.

Вказані обставини, на думку суду, свідчать про наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності на підставі ч.2 ст. 218 ГК України та відмови у задоволенні позовних вимог.

Викладене узгоджується також із правовим висновком Верховного Суду з питання стягнення адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місяця, призначені для інвалідів, який викладений, зокрема, у постанові від 22.03.2018 р. по справі № 807/545/17, від 24.04.2019 р. по справі № 817/1188/18, від 20.05.2019 року у справі 820/2380/16 згідно з якими підстави для такого стягнення відсутні, якщо підприємством вжито всіх заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 КАС України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду. Роз`яснити, що скарга може бути подана у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України.

Суддя Зоркіна Ю.В.