Постанова

від 18.06.2019 по справі 826/8743/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/8743/16 Суддя першої інстанції: Шрамко Ю.Т.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Літвіної Н.М.

суддів Коротких А.Ю.

Федотова І.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю УКС-РІТЕЙЛ до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

ТОВ Айдинли , яке надалі було перейменоване на ТОВ УКС-РІТЕЙЛ , звернулось до суду з адміністративний позовом, у якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12 січня 2016 року № 0000091304, № 0000101304, № 0000111304.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2018 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач - Головне управління ДФС у м. Києві, подав апеляційну скаргу, у якій, зазначаючи про невідповідність висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову. У апеляційній скарзі скаржник зазначає, що придбані відповідно до договірних зобов'язань послуги безпосередньо не пов'язані з господарською діяльністю позивача. Також вказує на те, що позивачем не надано до перевірки належних доказів, що підтверджують позитивний економічний результат між придбаними у ТОВ Корона-Компані , ПАТ Лекс Холдинг та ТОВ Інвестиційний союз Либідь послугами та не надано детального розрахунку витрат на оплату експлуатаційних послуг, послуг популяризації, послуг з експлуатації та технічного обслуговування та маркетингових послуг.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача зазначає, що рішення суду першої інстанції є правомірним і обґрунтованим з огляду на те, що відповідно до умов договорів укладених між позивачем та його контрагентами, вбачається, що єдиним документом, який підтверджує факт надання експлуатаційних послуг є акт здачі-приймання робіт (наданих послуг). Представник позивача зазначає, що витрати на оплату експлуатаційних послуг, послуг популяризації, послуг з експлуатації та технічного обслуговування та маркетингових послуг фактично є складовими орендної плати, а умови укладених позивачем з його контрагентами договорів не передбачає конкретизації таких витрат.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, проте у судове засідання призначене на 12 червня 2019 року не з'явилися та про причини неявки суду не повідомили. За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та поданого письмового відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, посадовими особами контролюючого органу проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Айдинли , яке надалі було перейменоване на ТОВ УКС-РІТЕЙЛ (код ЄДРПОУ 38419565), з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року, за наслідком якої складено акт про результати планової виїзної перевірки № 3/26-15-13-04-02/38419565 від 17 грудня 2015 року (далі - акт перевірки від 17 грудня 2015 року).

За результатами вказаної перевірки контролюючим органом зроблено висновок про наступні порушення вимог податкового законодавства:

- п.п. 14.1.27, 14.1.36 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток на суму 1 444 552 грн 00 коп. за 2014 рік;

- п. 193.1, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на загальну суму 292 367 грн 00 коп, в тому числі в грудні 2014 року в сумі 292 367 грн 00 коп.;

- п.193.1, п. 198.1, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 105 452 грн 00 коп., в тому числі в грудні 2014 року в сумі 105 452 грн 00 коп.

Підставою для висновку податкового органу про наявність порушень позивачем податкового законодавства слугували наступні обставини відображені в акті, а саме:

- до перевірки не надано документів, які свідчили б про фактичне проведення у договорах оренди послуг, підтверджували факт надання послуг, період їх надання та зміст операцій;

- надані до перевірки документи щодо експлуатаційних витрат та послуг популяризації, послуг з експлуатації та технічного обслуговування, маркетингових послуг не підтверджують пов'язаність з веденням господарської діяльності між позивачем та ТОВ Крона-Компані , ПАТ Лекс Холдинг , ТОВ Інвестиційний союз Либідь .

На підставі висновків акту перевірки Головним управлінням ДФС у місті Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 12 січня 2016 року:

- № 0000091304, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування за платежем податок на прибуток у розмірі 1 444 552 грн 00 коп.;

- № 0000101304, яким позивачу зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у розмірі 292 367 грн 00 коп.;

- № 0000111304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість всього у сумі 158 178 грн 00 коп. в тому числі за основним платежем в сумі 105 452 грн 00 коп. та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 52 726 грн 00 коп.

Скориставшись правом на адміністративне (досудове) оскарження, позивач звернувся зі скаргою на вказані вище податкові повідомлення-рішення до ДФС України.

Однак, рішенням про результати розгляду скарги від 25 березня 2016 року № 6545/6/99-99-10-01-03-15 оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення податкового органу протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючий рішення про задоволення адміністративного позову суд першої інстанції виходи з того, що ТОВ УКС-РІТЕЙЛ надано належні первинні документи, які підтверджують зв'язок між господарськими операціями з контрагентами та наявністю позитивного економічного результату для платника податків, а тому прийняті Головним управлінням ДФС у м. Києві податкові повідомлення-рішення від 12 січня 2016 року № 0000091304, № 0000101304, №0000111304 є протиправними, та такими, що підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з даним висновком, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені ст. 44 Податкового кодексу України.

Так, згідно з п. 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених ст. 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному ст. 50 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до ст. 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (ч. 1 ст. 8 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (ст. 1 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

За змістом ч. 1 та 2 ст. 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

За визначенням, наведеним у п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Базою оподаткування визначено грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із ст. 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України), а звітним для цілей податку на прибуток періодом - календарний рік (п. 137.4 ст. 137 Податкового кодексу України).

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. Разом з тим, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Встановлюючи обставини правомірності/неправомірності відображення в податковому обліку господарських операцій, слід ретельно, в сукупності та взаємозв'язку досліджувати всі надані податковим органом та платником податків докази щодо реального/нереального здійснення господарських операцій.

Також, згідно п.п. 36.1 і 36.5 ст. 36, п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Оскільки, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

З матеріалів справи вбачається, що основною господарською діяльністю ТОВ УКС-РІТЕЙЛ є торгівля текстильними товарами, аксесуарами та взуттям в магазинах торгових марок U. S. Polo ASSN та Cacharel .

Власних приміщень для здійснення торгівельної діяльності у товариства немає.

У зв'язку з чим, для здійснення підприємницької діяльності позивач орендував приміщення у торгово-розважальних центрах на підставі:

1) договорів оренди від 12 грудня 2012 року № П37/Х-1 та №А29/Х-1 укладених між ТОВ Крона-Компані (за договором - Орендодавець) та ТОВ АЙДИНЛИ (за договором - Орендар), відповідно до пункту 1.1 яких Орендодавець зобов'язується передати Орендарю в тимчасове платне користування приміщення, яке знаходиться в будівлі торгово-розважального центру, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Героїв Праці, 7, а Орендар зобов'язується прийняти, оплатити користування і повернути приміщення Орендодавцю на умовах визначених цим договором.

Згідно з п. 9.4, 9.9 ст. 9 вказаних договорів, Орендар зобов'язаний щомісячно відшкодовувати Орендодавцеві експлуатаційні витрати, витрати на популяризацію (просування та популяризація Торгового центру).

2) договору оренди від 12 грудня 2012 року № А46/К-1 укладеного між ПАТ ЛЕКС ХОЛДИНГ (за договором - Орендодавець) та ТОВ АЙДИНЛИ (за договором - Орендар), відповідно до пункту 1.1 якого Орендодавець зобов'язується передати Орендарю в тимчасове платне користування приміщення, яке знаходиться в будівлі торгово-розважального центру, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Лугова, 12, а Орендар зобов'язується прийняти, оплатити користування і повернути приміщення Орендодавцю на умовах визначених цим договором.

Згідно з п. 9.4, 9.9 ст. 9 вказаного договору, Орендар зобов'язаний щомісячно відшкодовувати Орендодавцеві експлуатаційні витрати, витрати на популяризацію (просування та популяризація Торгового центру).

3) договорів оренди від 31 травня 2013 року № 715, № 716 укладених між ТОВ Інвестиційний союз ЛИБІДЬ (за договором - Орендодавець) та ТОВ АЙДИНЛИ (за договором - Орендар), відповідно до пункту 1.1 Орендодавець передає в оренду приміщення, що мають використовуватися Орендарем з метою, визначеною в ст. 2 та Орендар приймає це та бере на себе зобов'язання користуватися приміщеннями, сплачувати оренду плату, обов'язкові платежі та інші платежі, що підлягають сплаті за даним договором, все це - на умовах, встановлених в цьому договорі.

Згідно з п. 19.1 та 24.1 вказаних договорів, Орендодавець зобов'язаний здійснювати в будь-який спосіб на власний розсуд, в тому числі з залученням третіх осіб, маркетингові та рекламні заходи пов'язані з діяльністю Торгового центру, а Орендар має компенсувати такі послуги частково шляхом сплати Орендодавцю Маркетингового внеску в розмірі, встановленому в ст. 35 даного договору.

Орендодавець зобов'язаний надавати послуги по забезпеченню належної експлуатації та технічному обслуговуванню Торгового центру та земельної ділянки, а Орендар зобов'язаний компенсувати Орендодавцю свою частку витрат, понесених Орендодавцем у складі оплати всіх Загальних платежів стосовно цього Торгового центру та земельної ділянки.

За змістом п. 19.3 вказаних договорів оренди маркетинговий внесок може включати, але не обмежуючись, використовуватися для вказаних нижче потреб: (а) маркетингова та рекламна діяльність в сфері розваг, що проводиться в Торговому центрі; (b) рекламні оголошення в пресі, рекламні матеріали, проспекти та брошури з інформацією про Торговий центр; (с) публікація газет Торгового центру; (d) рекламні щити; (е) маркетинг у зв'язку з просуванням Торгового центру; (f) витрати, понесені у зв'язку з діяльністю, що проводиться Орендодавцем у зв'язку з виконанням маркетингових заходів та адміністративних витрат, пов'язаних з вищенаведеним.

Відповідно до положень вказаних вище договорів оренди приміщень, маркетингові та експлуатаційні послуги вживаються у значенні експлуатаційних витрат та витрат на популяризацію, маркетингових та рекламних заходів, послуг з експлуатації та технічного обслуговування.

Вищезазначені обставини свідчать про те, що витрати на оплату експлуатаційних послуг, послуг популяризації, послуг з експлуатації та технічного обслуговування, маркетингових послуг є складовими орендної плати, а відтак є пов'язаними з здійсненням господарської діяльності товариства.

Варто зазначити, що умовами укладених договорів оренди не передбачено зобов'язання Орендодавця надавати товариству деталізацію витрат на оплату експлуатаційних послуг, послуг популяризації, послуг з експлуатації та технічного обслуговування, маркетингових послуг. Зокрема, це підтверджується наступними пунктами договорів:

Відповідно до п. 9.8.та п. 9.13 договорів з ТОВ Крона-Компані № А37/Х-1 та № А29/Х-1 від 12 грудня 2012 року, сторони погодилися, що Орендодавець не зобов'язаний роз'яснювати Орендарю склад експлуатаційних витрат та витрат на популяризацію і надавати будь-які розрахунки.

Відповідно до п. 9.8.та п. 9.13 договору з ПАТ Лекс Холдинг № А46/К-1 від 12 грудня 2012 року сторони погодилися, що Орендодавець не зобов'язаний роз'яснювати Орендарю склад експлуатаційних витрат та витрат на популяризацію і надавати будь-які розрахунки.

Відповідно до п. 24.3.2 договорів з ТОВ Інвестиційний союз Либідь № 715 та № 716 від 31 травня 2013 року загальні платежі мають сплачуватись на підставі рахунків-фактур, наданих Орендодавцем Орендарю та закриваються відповідними актами виконаних робіт згідно з вимогами чинного законодавства.

Для підтвердження виконання вказаних вище договорів оренди, позивачем надано до суду первинні документи за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року, а саме: акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), акти надання послуг, податкові накладні, виписки по особовим рахункам.

Відповідно до змісту вказаних вище документів вбачається, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та відображають зміст, характер та реальність вчинених господарських операцій.

Доводи скаржника про необхідність деталізації наданих позивачу експлуатаційних витрат та витрат на популяризацію спростовуються наданими позивачем до суду доказами, зокрема змістом самих договорів оренди.

Зі змісту акта перевірки від 17 грудня 2015 року вбачається, що на запит відповідача щодо надання належним чином завірених копій первинних документів, позивачем надано на електронному носії договори оренди (з додатками) та акти виконання робіт (без деталізації).

Зазначені документи підтверджують факт вчинення позивачем господарських правовідносин та відповідають домовленостям позивача з його контрагентами, які відображені у договорах.

Так, як вже зазначалось вище, відповідно до положень вказаних вище договорів між позивачем та ТОВ Крона-Компані , ПАТ Лекс Холдинг , ТОВ Інвестиційний союз Либідь сторони погодилися, що Орендодавець не зобов'язаний роз'яснювати Орендарю склад експлуатаційних витрат та витрат на популяризацію і надавати будь-які розрахунки.

Також для підтвердження факту відображення в податковому обліку позивачем показників спірних господарських операцій, позивачем надано податкову звітність за 2014 рік щодо податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість.

Всі зазначені вище докази підтверджують правомірне врахування позивачем до складу витрат на реалізацію витрат з експлуатаційних послуг, послуг популяризації, послуг з технічного обслуговування та маркетингових послуг, а також до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ Крона-Компані , ПАТ Лекс Холдинг , ТОВ Інвестиційний союз Либідь .

З досліджених судовою колегією матеріалів справи вбачається, що господарські операції позивача з його контрагентом відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п. 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

В той же час, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, не надано доказів, які б ставили під сумнів виконання вказаних господарських операцій, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача, як платника податків.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

Проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Н.М. Літвіна

Судді А.Ю. Коротких

І.В. Федотов