Постанова

від 18.06.2019 по справі 120/4406/18-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/4406/18-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Томчук А.В.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

18 червня 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Франовської К.С. Кузьменко Л.В. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Ткач В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області від 16 квітня 2018 року № 0022057-550-0222, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов"язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об"єктів нежитлової нерухомості за період 2017 року в сумі 33250,30 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є власником нерухомого майна, а саме будівлі складу запчастин, літера 2В", загальною площею 1 064, 20 кв.м., що становить 19/100 частин комплексу будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до біржового контракту купівлі-продажу нерухомості від 21.05.2005 №31414 та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 27.07.2006 №11364817. Вказаний об`єкт становить собою дільницю по виробництву залізобетонних виробів площею 1050,00 кв.м. Вказане майно відносить до будівель промисловості, що використовується позивачем як фізичною особою-підприємцем для виготовлення та зберігання продукції - бетонних виробів, є дільницею по виробництву залізобетонних виробів. Податковий кодекс не містить положень щодо визначення фізичної особи-підприємця, обсягу майна, що відносить до майна фізичної особи-підприємця. Відтак, податковий орган довільно виокремив майно до майна фізичної особи, при цьому застосувавши правові наслідки шляхом визначення податкових зобов`язань. Посилаючись на ст.265, п.п.266.1.1 п.266, п.п.266.3.2 п.266 ст.266, п.п.266.3.3 п.266.3 ст.266 ПК України, вказав що об`єкт нерухомого майна належний позивачу не є об`єктом оподаткування, оскільки є будівлею промисловості.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 27.11.1998 зареєстрований як фізична особа-підприємець, види діяльності 23.69 виробництво інших виробів із бетону, гіпсу та цементу, 43.99 інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у та інше.

Позивач є власником нерухомого майна, а саме Будівлі складу запчастин, літера "В" (технічний паспорт), загальною площею 1 064,20 кв.м., що становить 19/100 частин комплексу будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 (далі - Майно) відповідно до Біржового контакту купівлі-продажу нерухомості від 21.05.2005 №314 та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 27.07.2006 №11364817.

Відповідно Технічного паспорту на комплекс будівель та споруд від 23.02.2017, інвентаризаційна справа № 22-000646 реєстровий № 85, 86 вказаний вище об`єкт становить собою дільницю по виробництву залізобетонних виробів площею 1050,00 кв.м.

16.04.2018 ГУ ДФС у Вінницькій області винесено податкове повідомлення - рішення №0022057-5502-0222 за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості 18010300 за 2017 рік в розмірі 33 250,3 грн.

Отримавши податкове повідомлення-рішеня ОСОБА_1 , звернувся з скаргою на рішення контролюючого органу до ГУ ДФС України.

Рішенням ГУ ДФС України від 10.08.2018 № 11969 залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 16.04.2018 № 0022057-5502-0222, а скаргу позивача - без задоволення.

Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду з цим адміністративним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що податковий орган при визначенні позивачу податкового зобов`язання діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України, та про наявність підстав для нарахування позивачу, як власнику нежитлової нерухомості, що є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, грошового зобов`язання за 2017 рік.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України).

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів нежитлової нерухомості, встановлюються в залежності від майна, яке є об`єктом оподаткування.

Органи місцевого самоврядування до 1 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням об`єкта житлової нерухомості відомості стосовно пільг, наданих ними відповідно до цього підпункту.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24 грудня 2015 року № 909-VIII (далі - Закон № 909-VIII) доповнений підпункт 266.7.1. пункту 266.7. статті 266 Податкового кодексу України.

Пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону № 909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році", що набрав чинності 01 січня 2016 року, визначено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Згідно з положеннями пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві положення" вказаного Закону, рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України.

З матеріалів справи слідує, що рішенням про встановлення місцевих податків і зборів на 2017 рік № 112 від 08.07.2016 Кинашівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області та рішенням про внесення змін до рішення 8 сесії 7 скликання Кинашівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 08.02.2017 року №112 від 08.02.2017 року №180, ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, які використовують об`єкти житлової та нежитлової нерухомості для здійснення підприємницької діяльності встановлюється в розмірі 1% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за один кв.м. бази оподаткування.

Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом було обчислено суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік виходячи з частки площі об`єктів нежитлової нерухомості, що належать ОСОБА_1 та з урахуванням ставки податку, про що винесено податкове повідомлення-рішення № 0022057-5502-0222 від 16.04.2018 на суму 33250,30 грн.

З урахуванням зазначених обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що податковий орган при визначенні позивачу податкового зобов`язання діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

Колегія суддів не приймає доводи апелянта щодо розповсюдження на нього пільги встановленої пунктом є підпункту 266.2.2 пункту 266.2. статті 266 Податкового кодексу України, оскільки буквальний аналіз цієї норми свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як будівлі промисловості промислових підприємств . При цьому законодавець використав прислівник зокрема , який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб`єкта власності.

За положеннями підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт ґ ).

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B Добувна промисловість та розроблення кар`єрів , C Переробна промисловість , D Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря , E Водопостачання; каналізація, поводження з відходами та F Будівництво .

Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Наведені положення дають підстави здійснити висновок, що застосування пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

В межах спірних відносин жодна з обов`язкових умов не дотримана, оскільки згідно відомостей про об`єкт нерухомого майна, комплекси, які на праві власності належать позивачу, частина комплексу будівель та споруд, а саме склад запасних частин літ."В" , що не є будівлями промисловості, крім того пунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі №819/314/18.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 19 червня 2019 року.

Головуючий Шидловський В.Б. Судді Франовська К.С. Кузьменко Л.В.