Рішення

від 12.06.2019 по справі 917/398/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2019 Справа № 917/398/19

м. Полтава

За позовною заявою Приватного акціонерного товариства "Харківський автогенний завод", вул. Автогенна, 10, м. Харків, 61046

до ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

про стягнення грошових коштів.

Суддя Господарського суду Полтавської області Семчук О.С.

Секретар судового засідання Лепій О.В.

Представники:

від позивача: Пелих Л.Д. (свідоцтво серія ХВ № 000471 від 20.12.17, ордер серія ХВ № 000009 від 08.01.19.);

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Харківський автогенний завод" (далі - позивач/ ПрАТ "Харківський автогенний завод") звернулося з позовною заявою до Господарського суду Полтавської області про стягнення з ОСОБА_1 (далі - відповідач/ ОСОБА_1 ) 73744,00 грн. заборгованості за поставлений товар. В обґрунтування позову позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору поставки товару П № 16/15 від 08.01.2015.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 03.04.2019 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.

В зв`язку з необхідністю призначення справи до розгляду в судовому засіданні з викликом сторін, суд ухвалою від 29.05.2019 призначив справу до розгляду на 12.06.2019, визнавши явку сторін обов`язковою.

Копія ухвали суду направлена на адресу відповідача зазначену в позовній заяві повернулася до суду неврученою з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".

На виконання ч. 6 ст. 176 ГПК України судом надсилався запит до Відділу ведення реєстру територіальної громади управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб виконавчого комітету Полтавської міської ради щодо доступу до персональних даних ОСОБА_1 стосовно відомостей про реєстрацію його місця проживання (перебування).

Управлінням реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб виконавчого комітету Полтавської міської ради надано відповідь на запит про те, що місце проживання ОСОБА_1 знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 з 02.11.2018.

Відповідно до ч. 10 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

На виконання вказаної норми судом 30.05.2019 здійснено виклик ОСОБА_1 як відповідача у справі № 917/398/19 через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України (копія оголошення - в матеріалах справи).

Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про час, дату та місце проведення судового засідання.

Відповідач відзиву на позов не надав, про наявність поважних причин неподання відзиву на позов суду не повідомив, в зв`язку з цим, відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України спір вирішується за наявними матеріалами справи.

В судовому засіданні 12.06.2019 представник позивача підтримує позовні вимоги у повному обсязі.

Суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення на підставі ч. 1 ст. 240 ГПК України та повідомив дату виготовлення повного тексту рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

08.01.2015р. між позивачем (постачальник за договором) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець за Договором) був укладений Договір поставки товару П № 16/15 від 08.01.2015 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов`язується поставити покупцеві товар, найменування якого зазначається в Специфікаціях (Додатках), які є невід`ємною частиною цього Договору, а покупець зобов`язується оплатити та прийняти поставлений товар постачальником на умовах цього Договору.

Згідно п. 1.2. Договору, постачальник поставляє товар партіями, оплата проводиться на умовах 100% передоплати згідно виставленого рахунку.

На виконання умов договору, з боку ПрАТ "Харківський автогенний завод" за період з 23.01.2015 по 31.03.2018 були здійснені поставки товару на суму 691800,00 грн. На підтвердження здійснених ФОП ОСОБА_1 поставок товару позивачем надано копії видаткових накладних, довіреностей на отримання товару та товарно-транспортних накладних.

Позивач стверджує, що покупець перерахував на його поточний рахунок кошти за поставлений товар на загальну суму 618056,00 грн. На підтвердження здійснених покупцем оплат позивачем надано копії відповідних платіжних доручень.

Таким чином заборгованість ФОП ОСОБА_1 за поставлений позивачем товар становить 73744,00 грн.

А саме, залишилися неоплаченими видаткові накладні ДН-00003340 від 21.03.2017 на суму 15840,00 грн. (оплачено частково на суму 176,00 грн.), № ДН-00003598 від 27.03.2017 на суму 5280,00 грн., № ДН-00004402 від 10.04.2017 на суму 15840,00 грн., № ДН-00004846 від 20.04.2017 на суму 15840,00 грн., № ДН-00005348 від 04.05.2017 на суму 5280,00 грн. та № ДН-00005692 від 10.05.2017 на суму 15840,00 грн.

Позивач зазначає, що Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - 30.10.2018 ФОП ОСОБА_1 знятий з обліку.

Враховуючи викладене, позивач просить суд стягнути вказану суму боргу з відповідача - громадянина ОСОБА_1, який не має статусу фізичної особи-підприємця.

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу.

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення ч. 1 ст. 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

За ч. 1 ст. 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Відповідно до ст. 51 ЦК України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до ст. 52 ЦК України, фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Судом встановлено, що на момент звернення позивачем з позовом до суду до Єдиного державного реєстру юридичних осбі, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1

Проаналізувавши зміст та підстави позову, що розглядається, судом встановлено, що спір між сторонами виник щодо виконання умов договору поставки.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.

При винесенні рішення судом врахована практика Верховного Суду, зокрема постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 по справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18).

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 692, ст. 693 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 526 та 525 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (стаття 610 ЦК України).

Дослідивши надані позивачем копії видаткових та товарно-транспортних накладних судом встановлено, що за період з 23.01.2015 по 31.03.2018 позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 691800,00 грн. Наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень підтверджується часткова оплата відповідачем товару на загальну суму 618056,00 грн.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач має заборгованість за поставлений позивачем товар у розмірі 73744,00 грн. В матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем вказаної суми боргу.

Відповідач жодних заперечень на позов не надав.

За даних обставин, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення 73744,00 грн. заборгованості за поставлений товар є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними і достатніми доказами та підлягають задоволенню.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідач своїми процесуальними правами не скористався та належними та допустимими доказами не спростував позовні вимоги позивача.

Судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача у повному обсязі.

Керуючись статтями 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства "Харківський автогенний завод" (вул. Автогенна, 10, м. Харків, 61046; код ЄДРПОУ 00204783) 73744 грн. 00 коп. основного боргу,1921 грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256, 257 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 18.06.2019.

Суддя О.С. Семчук