Постанова

від 12.06.2019 по справі 592/3093/16-к

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 червня 2019 року

м. Київ

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду:

головуюча ОСОБА_1 ,

судді: ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

секретар судового засідання ОСОБА_4 ,

учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_5 ,

захисник ОСОБА_6 ,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_7 на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 09 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 07 серпня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015200440006143,

відносноОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Олександрія Кіровоградської області, засудженої за ст. 191 ч. 3 Кримінального кодексу України (далі КК України).

1. Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

Засуджена у касаційній скарзі виклала вимогу до суду касаційної інстанції про скасування судових рішень відносно неї та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вимогу мотивувала істотним порушенням вимог процесуального закону, оскільки судом їй не було роз`яснено наслідки застосування судом положень ст. 349 ч. 3 КПК України щодо порядку судового розгляду, судом не було з`ясовано чи розуміє вона обмеження, пов`язані з таким розглядом щодо права апеляційного оскарження вироку відносно неї, що позбавило її права доступу до правосуддя. Також заперечує встановлені судом фактичні обставини провадження, вважає свою винуватість у вчиненому злочині недоведеною. Також наголошує, що апеляційним судом було безпідставно відмовлено у застосуванні положень статей 69, 75 КК України через змінену редакцію статей, із врахуванням дати вчиненого злочину до набрання законної сили нової редакції зазначених норм кримінального закону.

2. Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

2.1 Суд першої інстанції, рішення якого оскаржується

За вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 09 грудня 2016року ОСОБА_7 засуджено за ст. 191 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки, з позбавленням права обіймати посади, повязані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на один рік.

Також вирішено долю речових доказів та питання щодо процесуальних витрат.

2.2 Суд апеляційної інстанції, рішення якого оскаржується

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 07 серпня 2018 року змінену апеляційну скаргу першого заступника прокурора Сумської області задоволено, спільну апеляційну скаргу засудженої ОСОБА_7 та її захисника ОСОБА_6 залишено без задоволення. Вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 09 грудня 2016 року відносно засудженої ОСОБА_7 змінено у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність в частині призначеного судом додаткового покарання. Прийнято рішення вважати ОСОБА_7 засудженою за ст. 191 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, а саме контролем за використанням коштів як у готівковій, так і в безготівковій формі та їх обігом на підприємствах, установах та організаціях усіх форм власності строком на один рік.

У решті вирок суду залишено без зміни.

2.3 Обставини у кримінальному провадженні, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

ОСОБА_7 визнано винуватою у тому, що вона, обіймаючи посаду бухгалтера 11-ї категорії Сумської міської державної лікарні ветеринарної медицини, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, будучи відповідальною особою за ведення касових операцій по касі Сумської міської державної лікарні ветеринарної медицини, тобто службовою особою, відповідно до примітки 1 ст. 364 КК України та суб`єктом відповідальності, відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», маючи намір на привласнення чужого майна, вчиненого повторно, шляхом зловживання своїм службовим становищем, умисно, з корисливих мотивів, протягом січня 2015 року отримувала готівкові кошти від структурних підрозділів Сумської міської державної лікарні ветеринарної медицини за надані ними послуги. При цьому прибуткові касові ордери отриманих коштів не складала та не оформляла належним чином надходження готівки до каси лікарні. Після акумулювання грошових коштів у касі Сумської міської державної лікарні ветеринарної медицини за адресою: вул.Орджонікідзе, 89 у м. Суми, частину грошових коштів привласнювала, а залишок грошових коштів оприбутковувала, складала видатковий касовий ордер та квитанції, до яких вносила залишок коштів після заволодіння частиною суми коштів та здавала їх до банку. Протягом січня 2015 року ОСОБА_7 привласнила 51496,38 грн.

Вказані дії ОСОБА_7 судом кваліфіковано як привласнення чужого майна, що було їй ввірено, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, тобто за ст. 191 ч. 3 КК України.

3. Доводи інших учасників судового провадження

Прокурор у засіданні касаційного суду заперечувала проти доводів касаційної скарги засудженої.

4. Джерела права й акти їх застосування

4.1 Кримінальний кодекс України

4.1.1 Стаття 75. Звільнення від відбування покарання з випробуванням (в редакції Закону від 13.04.2012)

Частина 1. Якщо суд при призначенні покарання у видівиправних робіт,службового обмеження для військовослужбовців,обмеження волі, а такожпозбавлення воліна строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливістьвиправлення засудженогобез відбування покарання, він може прийняти рішення прозвільнення від відбування покарання з випробуванням.

4.2 Кримінальний процесуальний кодекс України

4.2.1 Стаття 349.Визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження

Частина 3. Суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

4.2.2 Стаття 370. Законність, обґрунтованість і вмотивованість судового рішення

Частина 1. Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

4.2.3 Стаття 419.Зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Частина 2. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

5. Мотиви та висновки Верховного Суду

Доводи, наведені в касаційній скарзі засудженої щодо допущення судом істотних порушень вимог процесуального закону, Суд вважає безпідставними з огляду на таке.

Як встановлено матеріалами провадження, судом першої інстанції при визначенні обсягу доказів, які підлягають дослідженню, згідно з положеннями ст.349 КПК України, на обговорення учасників судового провадження ставилось питання щодо визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, на що обвинувачена та її захисник вказаний порядок підтримали, проти проведення такого порядку розгляду не заперечували. Також судом було роз`яснено обвинуваченій процесуальні наслідки такого порядку розгляду провадження, на що ОСОБА_7 відповіла згодою, що їй «все зрозуміло» (а.к.п 55, зворот, т. 1).

Підстави стверджувати про порушення судом першої інстанції вимог ст. 349 ч. 3 КПК України відсутні.

До апеляційного суду оскаржувався вирок так само з цих підстав (ст. 349 КПК України). Апеляційний суд детально перевірив вказані доводи, повною мірою їх спростувавши. За змістом технічного запису судового засідання встановлено, що після оголошення обвинувального акта, ОСОБА_7 надала пояснення щодо вчиненого нею злочину, аналогічні викладеним у обвинувальному акті обставинам, відповідно розуміла зміст висунутого проти неї обвинувачення. Вину визнавала повністю та під час судового розгляду відшкодувала більшу частину завданих злочином збитків.

Апеляційний розгляд проведено відповідно до вимог процесуального закону, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

У касаційній скарзі засудженою порушено питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням, і в цій частині скарги Суд вважає за необхідне її задовольнити, виходячи з такого.

При призначенні покарання ОСОБА_7 суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про її особу, яка вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, має на утриманні неповнолітню дитину, у вчиненому щиро кається, частково відшкодувала заподіяні злочином матеріальні збитки. Обставинами, які пом`якшують покарання, суд визнав щире каяття, те, що має на утриманні неповнолітню дитину, часткове відшкодування завданих злочином збитків. Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

Проте врахування всіх обставин, які за законом мають правове значення, в тому числі й ті, на які посилається в касаційній скарзі засуджена, та врахування даних про особу засудженої було формальним. Крім того, на час проведення апеляційного розгляду засудженою відшкодовано завдані нею збитки у повному обсязі.

З огляду на те, що вчинений ОСОБА_7 злочин був тривалим, закінчено який у січні 2015 року, а положення ст. 75 КК України щодо заборони звільнення від відбування покарання з випробуванням в разі вчинення корупційних злочинів набрали чинності 25 січня 2015 року, за невизначеності точної дати припинення вчинення злочину, що не виключає його вчинення до 25 січня 2015 року, Суд вважає можливим тлумачити положення наведеної норми кримінального закону на користь засудженої особи.

Відтак, наведені дані про особу винного та обставини, які пом`якшують покарання, дають підстави Суду зробити висновок про можливість виправлення засудженої без реального відбування покарання, тобто звільнити її від відбування покарання з випробуванням, із покладенням на неї певних обов`язків, передбачених ст. 76 ч. 1 КК України.

Втім, враховуючи, що ОСОБА_7 вчинила злочин, будучи службовою особою, шляхом зловживання службовим становищем, призначення їй судом додаткового покарання у виді позбавлення права позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, а саме контролем за використанням коштів як у готівковій, так і в безготівковій формі та їх обігом на підприємствах, установах та організаціях усіх форм власності строком на один рік, відповідає тяжкості вчиненого, є справедливим та слугуватиме попередженням вчиненню нових злочинів.

Отже, вирокКовпаківського районного суду м. Суми від 09 грудня 2016 року та ухвала Апеляційного суду Сумської області від 07 серпня 2018року стосовно засудженої ОСОБА_7 підлягають зміні, а ОСОБА_7 звільненню від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України (в редакції Закону від 13.04.2012), з встановленням іспитового строку тривалістю один рік, та покладенням на неї обов`язків, передбачених пунктом 2 ч. 1 ст. 76 КК України, а саме повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу засудженої ОСОБА_7 задовольнити частково.

ВирокКовпаківського районного суду м. Суми від 09 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 07 серпня 2018року стосовно засудженої ОСОБА_7 змінити. На підставі ст. 75 КК України (в редакції Закону від 13.04.2012) звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю один рік, з покладенням на неї обов`язків, передбачених пунктом 2 ч. 1 ст. 76 КК України, а саме повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3