Рішення

від 19.06.2019 по справі 914/219/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.2019 Справа № 914/219/19

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Кіри О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Рудтехсервіс , Дніпропетровська область, м. Нікополь;

до відповідача: Приватного акціонерного товариства Львівський локомотиворемонтний завод , м.Львів;

про: стягнення заборгованості;

ціна позову: 110966,57грн.

Представники:

Позивача: не з`явився;

Відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

06.02.2019р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Рудтехсервіс від 29.01.2019р. б/н (вх.№225) до Приватного акціонерного товариства Львівський локомотиворемонтний завод про стягнення 96652,80грн. суми основного боргу, 10674,09грн. пені, 1803,29грн. трьох відсотків річних та 1836,39грн. інфляційних втрат; ціна позову: 110966,57грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем умов договору від 29.11.2017р. №ВЗК-180/17 поставки в частині належної і повної оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.02.2019р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 01.03.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.03.2019р. суд постановив відкласти розгляд справи на 22.03.2019 р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.03.2019р. у даній справі судом постановлено відкласти розгляд справи на 09.04.2019р.

Також, ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.04.2019р. суд постановив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 07.05.2019р.

Окрім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.04.2019р. у даній справі судом постановлено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Рудтехсервіс про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції від 08.04.2019р. вх.№14678/19 відхилити.

Підготовче засідання відкладалось на 21.05.2019р. з причин та підстав, викладених в ухвалі суду від 07.05.2019р. у даній справі.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.05.2019р. у даній справі судом постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 11.06.2019р.

За результатами розгляду клопотання Відповідача від 10.06.2019р. (вх.№24277/19) про відкладення розгляду справи ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 11.06.2019р. відкладено судове засідання з розгляду спору по суті на 19.06.2019р.

Відповідно до ч.3 ст.222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

В порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходило.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання не з`явився, 03.06.2019р. подав клопотання від 27.05.2019р. б/н (вх. №23038/19), у якому повідомляє суд про неможливість забезпечити явку повноважного представника в судове засідання, підтримує заявлені позовні вимоги у повному обсязі і просить суд розглядати спір по суті за відсутності повноважного представника Позивача.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка не визнавалась судом обов`язковою, вимог ухвал суду у даній справі не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 96652,80грн. суми основного боргу за Договором поставки від 29.11.2017р. №ВЗК-180/17, а також 10674,09грн. пені, 1803,29грн. трьох відсотків річних та 1836,39грн. інфляційних втрат, нарахованих за порушення порядку і строку здійснення оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем за Договором товару.

Відповідач жодного разу в судові засідання не з`явився, вимог ухвал Господарського суду Львівської області у даній справі не виконав.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представників Учасників справи за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

29.11.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Рудтехсервіс (надалі - Позивач, Постачальник) та Приватним акціонерним товариством Львівський локомотиворемонтний завод (надалі - Відповідач, Покупець) укладено Договір поставки товару №ВЗК-180/17 (далі - Договір), відповідно до якого (п.1.1. Договору) Постачальник зобов`язується поставити (передати) у власність Замовника, а Замовник прийняти та оплатити Товар, найменування, марка й кількість якого вказується в специфікації №1, яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому Договорі.

Відповідно до пунктів 1.2. та 1.3. Договору найменування (номенклатура, асортимент) Товару: Колодка чавунна типу М. Кількість Товарів: згідно специфікації №1. Виробник та країна походження товару: ТзОВ Красилівський ливарний завод , Україна.

Пунктом 3.1. Договору Сторонами встановлено, що загальна сума Договору складає 289958,40 грн., в тому числі 20% ПДВ в розмірі 48 326.40 грн.

Відповідно до пункту 3.2. Договору ціна Договору може бути змінена за взаємною згодою Сторін.

Згідно пунктів 4.1. та 4.2. Договору розрахунки за поставлений Постачальником Товар здійснюються протягом 30 календарних днів з моменту поставки Товару в безготівковій формі в національній грошовій одиниці України - гривні.

Пунктом 5.3 Договору встановлено, що місце поставки (передачі) Товарів: м. Львів, вул. Залізнична, 1-А, склад Замовника. Умови поставки ОБР згідно ІНКОТЕРМС-2010.

Відповідно до пункту 7.1. Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та Договором.

Згідно пункту 7.3. Договору у разі порушення строків оплати Замовник сплачує Постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до пункту 10.1. Договору Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2017р.

Специфікацією №1 (додаток №1 до Договору) Сторонами погоджено, що за Договором поставлятиметься Колодка чавунна типу М (ГОСТ 30249-97) у кількості 600 штук за ціною 402,72грн. без урахування ПДВ на суму 241632грн без урахування ПДВ. Сума поставки за Специфікацією №1 з урахуванням податку на додану вартість становить 289958,40грн.

Наявний у матеріалах справи примірник Договору має назву Проект Договору, проте, Додатковою угодою №1 до Договору Сторонами погоджено на час, необхідний для проведення нової процедури закупівлі Замовник і Постачальник прийшли до згоди пролонгувати та збільшити загальну суму Договору, виклавши п.п.1.1.; 1.2.; 3.1.; 10.1.; 12.1. у наступній редакції:

1.1. Постачальник зобов`язується поставити (передати) у власність Замовника, а Замовник прийняти та оплатити Товар, найменування, марка й кількість якого вказується в специфікаціях №1і №2, які є невід`ємною частиною Договору, на умовах, що викладені у цьому Договорі.

1.2. Найменування (номенклатура, асортимент) товару: колодка чавунна типу М для електровозів. Кількість товарів :згідно специфікацій №1 і № 2.

3.1. Загальна сума Договору складає : 338284,80 грн. (Триста тридцять вісім тисяч двісті вісімдесят чотири гривні 80 копійок.), в т.ч. 20% ПДВ: 56380,80 грн. (П`ятдесят шість тисяч триста вісімдесят гривень 80 копійок).

10.1. Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.03.2018р.

12.1. Невід`ємною частиною цього Договору є: Специфікації № 1 і № 2. .

2. Доповнити Договір поставки № ВЗК-180/17 від 29.11.17р Специфікацією №2, що додається до даної додаткової угоди та набирає чинності з 01 січня 2018р.

3. Специфікація №1 втрачає свою чинність з 01 січня 2018р.

4. Інші умови Договору залишаються без змін.

Вказану Додаткову угоду підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

З підстав посилання Сторін у Додатковій угоді №1 до Договору на сам Договір, а також здійснення на його виконання поставок товару і їх часткової оплати, визначення у первинних документах бухгалтерського обліку, які фіксують факт здійснення таких господарських операцій посилання на Договір суд приходить до висновків про укладення Договору між Сторонами, а відтак, виникнення у Сторін юридичних прав і обов`язків, які передбачені Договором.

Додатком до Додаткової угоди №1 до Договору є Специфікація №2, згідно якої за Договором поставлятиметься Колодка чавунна типу М (ГОСТ 30249-97) у кількості 100 штук за ціною 402,72грн. без урахування ПДВ на суму 40272грн без урахування ПДВ. Сума поставки за Специфікацією №2 з урахуванням податку на додану вартість становить 48326,40грн.

На виконання взятих на себе договірних зобов`язань Позивачем в період з 29.11.2017р. по 16.05.2018р. здійснено поставку товару за Договором на суму 170109,33грн., що підтверджується Видатковими накладними від 29.11.2017р. №38 на суму 30928,90грн., від 29.12.2017р. №45 на суму 48326,40грн., від 09.01.2018р. №01 на суму 17397,50грн., від 28.02.2018р. №11 на суму 30928,90грн., та від 16.05.2018р. №37-1 на суму 42527,23грн.

Факт отримання Відповідачем товару за Договором підтверджується також Довіреностями Відповідача на отримання товарно-грошових цінностей від 20.11.2017р. №1219, від 15.12.2017р. №1283, від 16.02.2018р. №87, від 27.02.2018р. №109.

Відповідачем взяті на себе договірні зобов`язання з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем товару за Договором виконано частково, сплачено на користь Позивача 30928,90грн.

Вищенаведені докази виконання Договору також підтверджують факт його укладення.

Окрім того, Відповідачем згідно Повернення бракованих виробів від 26.03.2018р. №ПБВ/00002 повернуто Позивачу 88 штук чавунних колодок типу М за Договором на суму 35439,36грн.

В подальшому, Позивачем згідно Видаткової накладної від 16.05.2018р. №37-1, поставлено Відповідачу 88 штук чавунних колодок типу М за Договором на суму 42527,23грн. Проте, як вбачається із підписаного повноважними представниками та завіреного Відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору Акту звіряння взаємних розрахунків від 12.11.2018р. б/н, сума повернення згідно Повернення бракованих виробів від 26.03.2018р. №ПБВ/00002 становить 42527,23грн.

Щодо відсутності підпису Відповідача на накладній від 16.05.2018р. №37-1 на суму 42527,23грн. суд зазначає, що факт прийняття товару за Договором згідно вказаної Видаткової накладної визнається і підтверджується у підписаному Сторонами Акті звіряння взаємних розрахунків від 12.11.2018р.

З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що обставина повернення 88 штук чавунних колодок типу М за Договором згідно Повернення бракованих виробів від 26.03.2018р. №ПБВ/00002 на суму 42527,23грн., а також обставина прийняття 88 штук чавунних колодок типу М за Договором згідно Видаткової накладної від 16.05.2018р. №37-1 на суму 42527,23грн. підтверджується належними, достатніми та допустимими доказами у справі.

07.05.2019р. Позивачем подано до суду Клопотання від 07.05.2019р. б/н (вх. №18322/19), у якому просить суд долучити до матеріалів справи копію Платіжного доручення від 17.04.2019р. №1974 про сплату Відповідачем на користь Позивача 5000грн. Призначення платежу: Оплата рахунку №53 від 29.12.2017р. за колодки по дог. ВКЗ-180/17 від 07.11.2017р. без тендеру, В.т.ч. ПДВ .

З підстав наведеного судом встановлено, що сума боргу з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем товару за Договором в частині 5000грн. припинила своє існування після відкриття провадження у справі, станом на час розгляду спору по суті сума основного боргу Відповідача перед Позивачем з оплати поставленого за Договором Товару складає 91652,80грн., доказів її повного чи часткового погашення станом на час розгляду спору по суті Сторонами суду не заявлено та не подано.

Здійснення Відповідачем оплати згідно платіжного доручення від 17.04.2019р. №1974 з посиланням у призначенні платежу на Договір ВКЗ-180/17 також підтверджує укладення Договору між Сторонами, а відтак, виникнення у Сторін юридичних прав і обов`язків, які передбачені Договором.

Окрім того, 20.05.2019р. від Позивача до суду надійшли письмові пояснення від 15.05.2019р. б/н (вх. №20627/19), у яких, в обґрунтування заявлених позовних вимог покликається на те, що між Сторонами у справі укладено Договір, оскільки на проекті Договору зазначено місце його укладення - м.Львів, оскільки проект Договору розроблявся Відповідачем у справі, а в Позивача відсутні представництва чи філії у м.Львові. В підтвердження вказаного Позивач звертає увагу суду на відмітку ПЕРЕВІРЕНО та підпис уповноваженої особи Відповідача, яка перевіряла та готувала проект Договору від Відповідача.

Позивач зазначає, що ним підписано вказаний проект Договору без зауважень та скеровано його на адресу Відповідача, проте, на адресу Позивача повернулась лише Додаткова угода №1 про зміну і доповнення Договору. На усні звернення Позивача до Відповідача про скерування примірника Договору Відповідач належним чином не відреагував, підписаний зі свого боку примірник Договору на адресу Позивача не надіслав. При цьому Позивач акцентує, що факт укладення Договору не оспорювався Сторонами під час виконання його умов.

Окрім того, Позивач зазначає, що судом задоволено клопотання Позивача про витребування доказів та витребувано від Відповідача оригінал Договору. Відповідачем вимог ухвали суду про витребування доказів не виконано, оригіналу Договору суду не надано.

Розбіжності в посиланнях Позивача на дату укладення Договору Позивач пояснює тим, що коли Позивач скеровував Відповідачу Договір, то його примірники не містили дати укладення, так як не були підписані з боку Відповідача, відмітка про дату укладення Договору мала бути проставлена Відповідачем після підписання Договору.

В той же час, Додаткова угода до Договору надсилалась Відповідачу вже з заповненим полем дати угоди. Вказана Додаткова угода також містить відмітку ПЕРВІРЕНО та підпис відповідальної особи Відповідача, аналогічну до виконаної на примірнику Договору. Окрім того, Позивач звертає увагу суду на підписи та відтиски печаток юридичних осіб - Сторін Договору, що, на думку Позивача, підтверджує факт укладення Договору і бажання настання наслідків, на які такий Договір був спрямований.

Розбіжність у датах Договору, які зазначені в позовній заяві Позивач спростовує підписаним повноважними представниками Сторін та завіреним відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору Актом звіряння розрахунків, яким встановлено розмір та підстави виникнення заборгованості Відповідача перед Позивачем. При цьому Позивач зазначає, що вказаний Акт готувався Відповідачем та дані, які до нього внесені, - внесені саме ним. Позивач же тільки погодив розмір та підстави виникнення боргу.

З підстав наведеного Позивач робить висновки про визнання Сторонами факту укладення Договору, здійснення господарських операцій за ним, а відтак, існування боргу Відповідача перед Позивачем з оплати поставленого за Договором Товару.

Щодо реальності факту поставки Товару за Договором згідно Видаткової накладної від 16.05.2018р. №37-1 Позивач зазначає, що Товар за вказаною видатковою накладною був поставлений Позивачем та прийнятий Відповідачем повністю без зауважень на суму 42527,23грн., що підтверджується Актом звіряння розрахунків від 12.11.2018р.

З підстав наведеного Позивач зазначає про реальність укладення Договору, здійснення господарських операцій за ним, існування боргу Відповідача з оплати поставленого Позивачем за Договором Товару і просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 96652,80грн. суми основного боргу за Договором, а також 10674,09грн. пені, 1803,29грн. трьох відсотків річних та 1836,39грн. інфляційних втрат, нарахованих за порушення порядку і строку здійснення оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем за Договором товару.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому суд зазначає, що підписання Відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і які відповідають вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Приписами п.2 ч.1 ст.231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 4.4. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , що господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент відкриття провадження та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

07.05.2019р. Позивачем подано до суду Клопотання від 07.05.2019р. б/н (вх. №18322/19), у якому просить суд долучити до матеріалів справи копію Платіжного доручення від 17.04.2019р. №1974 про сплату Відповідачем на користь Позивача 5000грн. Призначення платежу: Оплата рахунку №53 від 29.12.2017р. за колодки по дог. ВКЗ-180/17 від 07.11.2017р. без тендеру, В.т.ч. ПДВ .

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.02.2019р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 01.03.2019р. Відтак, предмет спору в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 5000грн. суми основного боргу припинив існування після відкриття провадження у справі.

Суд роз`яснює Сторонам наслідки закриття провадження у справі, зокрема, що згідно ч.3. ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Нормою ч.4 ст.231 ГПК України визначено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

З підстав наведеного суд дійшов висновків про наявність правових підстав до закриття провадження у справі в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 5000грн. суми основного боргу на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв`язку із відсутністю предмета спору в цій частині.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно положень ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Частиною 1 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією (ч.ч. 6, 7 ст. 231 Господарського кодексу України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (ч.ч. 1 і 2 ст. 551 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно п.7.3. Договору у разі порушення строків оплати Замовник сплачує Постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Перевіривши правильність розрахунку пені за заявлений Позивачем період суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано часу виникнення заборгованості, здійснення Відповідачем її часткового погашення, а також приписів ч.6 ст.232 ГК України та ч.5 ст.254 ЦК України щодо періоду нарахування штрафних санкцій та початку перебігу прострочки. Відтак, сума належної до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором товару за вказаний Позивачем період становить 7260,96грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 10674,09грн. пені за період з 16.06.2018р. по 28.01.2019р. є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 7260,96грн., в решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.

Перевіривши правильність розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат за заявлений Позивачем період суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано часу виникнення заборгованості, здійснення Відповідачем її часткового погашення, а також приписів ч.5 ст.254 ЦК України. Відтак, сума належних до стягнення з Відповідача на користь Позивача трьох відсотків річних за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором товару за вказаний Позивачем період становить 1986,18грн., інфляційних втрат - 972,75грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 1803,29грн. 3% річних за період з 16.06.2018р. по 28.01.2019р. є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі в межах заявлених позовних вимог.

В той же час, позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 1836,39грн. інфляційних втрат за період з 16.06.2018р. по 28.01.2019р. є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 972,75грн., в решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю

При цьому суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, а станом на момент вирішення спору по суті заяв про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 3 відсотків річних за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором товару Позивачем не подавалось і не заявлялось, в матеріалах справи така заява відсутня.

Перевірка розміру заявлених до стягнення з Відповідача на користь Позивача сум пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат здійснювалась судом за допомогою програми ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ Інформаційно-аналітичний центр ЛІГА , ТОВ ЛІГА: ЗАКОН , 2019 .

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також бере до уваги позицію ЄСПЛ, зазначену у п.58. рішення ЄСПЛ у справі Серявін та інші проти України , де зазначено, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем порядку і строку виконання зобов`язання, щодо оплати товару за Договором, перевіривши розрахунок нарахованих сум основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат за заявлений Позивачем період, суд дійшов висновків про те, що позов слід задоволити частково, стягнути з Відповідача на користь Позивача 91652грн. суми основного боргу, 7260,96грн. пені, 1803,299грн. 3% річних та 972,75грн. інфляційних втрат, а провадження у справі в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 5000грн. суми основного боргу закрити у зв`язку із відсутністю предмета спору. В решті позову слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Нормою статті 7 Закону України Про Державний Бюджет України на 2019 рік установлено у 2019 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1921 гривня.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 1921грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору, а також 5000грн. витрат на професійну правову допомогу та 5000грн. витрат на участь у двох судових засіданнях з урахуванням відстані та транспортної розв`язки між м.Нікополь та м.Львів.

Як доказ сплати судових витрат Позивач подав Платіжне доручення від 14.01.2019р. №32 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 1921грн. Оригінал вказаного платіжного доручення є додатком №1 до позовної заяви.

Доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору станом на час розгляду спору по суті Позивачем суду не заявлено та не подано.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України Про судовий збір у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Таким чином, сума заявлених Позивачем при поданні позову до господарського суду позовних вимог складала 110966,57грн., сума позовних вимог, які підлягають до задоволення із заявлених Позивачем підстав становить 106689,80грн. Відтак, сума судового збору, який підлягає до розподілу між Сторонами в порядку статті 129 ГПК України складає 1846,96грн.

З врахуванням висновків суду щодо суми обґрунтованих та мотивованих позовних вимог, а також наявності правових підстав до закриття провадження у справі в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 5000грн. суми основного боргу у зв`язку із відсутністю предмета спору, судом встановлено, що Позивач наділений правом на повернення з Державного бюджету України 4,69грн. судового збору у зв`язку із закриттям провадження у справі.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 1921грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 1842,27грн. судового збору, в решті судові витрати залишити за Позивачем.

Окрім того, у зв`язку із закриттям провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 5000грн. суми основного боргу за Договором Позивач наділений правом на повернення з Державного бюджету України 4,69грн.

З підстав відсутності клопотання Позивача про повернення сплаченого за подання позовної заяви до суду судового збору у зв`язку із закриттям провадження у справі суд зазначає про відсутність правових підстав для такого повернення. Проте, вказане не позбавляє Позивача права на звернення до суду із відповідним клопотанням в майбутньому.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 547, 549, 551, 610-612, 627, 629, 632, 655, 712 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Львівський локомотиворемонтний завод (79018, Львівська область, м.Львів, вул.Залізнична, буд.1А; ідентифікаційний код 00740599) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Рудтехсервіс (52319, Дніпропетровська область, м.Нікополь, вул.Головка, буд.28, кв.89; ідентифікаційний код 40910107) 91652,80грн. суми основного боргу, 7260,96грн. пені, 1803,29грн. 3% річних, 972,75грн. інфляційних втрат та 1842,27грн. судового збору.

3. Провадження у справі в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства Львівський локомотиворемонтний завод (79018, Львівська область, м.Львів, вул.Залізнична, буд.1А; ідентифікаційний код 00740599) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Рудтехсервіс (52319, Дніпропетровська область, м.Нікополь, вул.Головка, буд.28, кв.89; ідентифікаційний код 40910107) 5000грн. суми основного боргу закрити у зв`язку із відсутністю предмета спору.

4. В решті позову відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Повний текст рішення складено 21.06.2019р.

Головуючий суддя Фартушок Т. Б.