Рішення

від 13.06.2019 по справі 914/486/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2019 Справа № 914/486/19

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б., за участю секретаря судового засідання Кіри О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Фізичної особи - підприємця Булиги Віри Іванівни, м.Львів;

до відповідача: ТОВАРНОЇ БІРЖІ ЛЬВІВСЬКА УНІВЕРСАЛЬНА , м.Львів;

про: усунення перешкод у користуванні майном, шляхом виселення Відповідача з орендованого приміщення.

Представники:

Позивача: Альховська С.В. - представник (договір про правову допомогу від 05.03.2019р. б/н);

Відповідача: Кутас А.В. - представник (ордер від 11.06.2019р. серії ЛВ №149771).

ВСТАНОВИВ:

18.03.2019р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява від 12.03.2019р. б/н (вх.№506) Фізичної особи - підприємця Булиги Віри Іванівни до ТОВАРНОЇ БІРЖІ "ЛЬВІВСЬКА УНІВЕРСАЛЬНА" про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом виселення Відповідача з орендованого приміщення.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем умов укладеного договору оренди від 19.06.2012р. №2.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.03.2019р. у даній справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 02.04.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.04.2019р. у даній справі судом постановлено підготовче засідання відкласти на 23.04.2019р.

Ухвалою суду у даній справі від 23.04.2019р. суд постановив підготовче засідання відкласти на 14.05.2019р.

Крім того, ухвалою суду у даній справі від 23.04.2019р. судом постановлено Львівській дирекції Публічного акціонерного товариства Укрпошта (79000, Львівська область, м.Львів, вул.Словацького, буд.1) в строк до 07.05.2019р. повідомити суд про причини невручення поштових відправлень №7901412389622 та №7901412414643, в тому числі підстави встановлення зазначених у поштових довідках фактів щодо вибуття адресата.

Листом "Укрпошти" від 03.05.2019р. №12.2.1-04-409 (вх. від 07.05.2019р. №18330/19 на виконання вимог ухвали суду у даній справі від 23.04.2019р. повідомлено суд, що за інформацією отриманою від ВПЗ Львів 70, відправлення №7901412389622 та №7901412414643 на адресу: м . Львів, вул.Чукаріна , 6 , не були вручені, оскільки організація за вказаною адресою не значиться; заява на переадресацію поштових відправлень до ВПЗ Львів 70 не надавалась.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.05.2019р. у даній справі судом постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 22.05.2019р.

Розгляд пору по суті відкладався на 11.06.2019р. та 13.06.2019р. з причин та підстав, викладених в ухвалі суду у даній справі від 22.05.2019р. та від 11.06.2019р. відповідно.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу Акорд .

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Учасників справи в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили. Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з`явилась, подала Додаткові пояснення по суті спору, у яких просить суд задоволити позовні вимоги у повному обсязі та долучити до матеріалів справи докази, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, надала оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до позовної заяви для огляду судом, зазначила про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Суд не приймає долучені до додаткових пояснень докази з підстав подання їх з пропуском встановленого судом строку подання доказів.

Представник Відповідача в судове засідання з`явився, подав відзив на позовну заяву (вх. №24827/19), у якому просить суд відмовити Позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, в судовому надав пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до відмови в задоволенні позову, аналогічні до викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд не приймає до розгляду Відзив на позовну заяву з підстав пропуску встановленого ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.03.2019р. про відкриття провадження у даній справі строку подання відзиву на позовну заяву.

Окрім того, Відповідачем подано вступне слово на позовну заяву (вх. №24829/19) та заяву на позовну заяву (вх. №24828/19), у яких викладено аналогічні до викладених у відзиві на позовну заяву доводи в обґрунтування підстав до заперечення проти заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч.4 ст.165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

З врахуванням висновків суду щодо неприйняття до розгляду відзиву на позовну заяву та з огляду на приписи ч.4 ст.165 ГПК України суд не приймає до розгляду подані Відповідачем вступне слово на позовну заяву (вх. №24829/19) та заяву на позовну заяву (вх. №24828/19).

Позиція Позивача:

Позивач у зв`язку із закінченням 30.09.2018р. строку Договору оренди нежитлового приміщення від 19.06.2012р. №2 просить суд усунути перешкоди в користуванні майном шляхом виселення Відповідача із нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: м.Львів, вул. В.Чорновола, буд .63 .

Окрім того, Позивач зазначає, що Відповідач не скористався своїм переважним правом на продовження Договору, а відтак, наявні правові підстави до його виселення.

В судовому засіданні 13.06.2019р. представник Відповідача проти позову заперечив, вважає його безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в задоволенні позову з підстав того, що до Відповідача не надходили повідомлення Позивача про припинення Договору, Відповідач продовжував відкрито користуватись Приміщеннями після закінчення строку дії Договору та сплачував орендну плату за таке користування. З підстав наведеного підсумовує, що Договір є продовженим та чинним в силу приписів статті 764 ЦК України.

Окрім того, Відповідач акцентує увагу суду на те, що він не вселявся до нежитлових приміщень, оренда яких була предметом Договору, ордер на вселення йому не видавався, а відтак, Позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права шляхом виселення Відповідача з орендованих приміщень.

Аналогічні доводи викладені Відповідачем у відзиві на позовну заяву (вх. №24827/19), вступному слові на позовну заяву (вх. №24829/19) та заяві на позовну заяву (вх. №24828/19).

При цьому суд зазначає, що у випадку, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З врахуванням ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, а також того, що судом не прийнято до розгляду поданий 13.06.2019р. за вх. №24827/19 відзив на позовну заяву, з огляду на відсутність підстав до відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю з огляду на наступне.

19.06.2012р. між Фізичною особою-підприємцем Булигою Вірою Іванівною (надалі - Позивач, Орендодавець) та Товарною біржею Львівська універсальна (надалі - Відповідач, Орендар) укладено Договір оренди нежитлового приміщення №2 (надалі - Договір), згідно умов якого (п.1), Орендодавець, передає, а Орендар приймає в оренду (платне строкове користування) нежитлове приміщення загальною площею 37,7м.кв., що знаходиться за адресою: м.Львів, пр.Чорновола, 63 , 6 поверх (надалі - приміщення).

Вартість орендованого за Договором приміщення становить 121695,60грн., індексація вартості приміщення проводиться Орендодавцем в порядку, визначеному чинним законодавством України (п.2.1. Договору).

Згідно пункту 2.1. Договору використання приміщення Орендарем у своїй підприємницькій (господарській) діяльності, що не заборонена чинним в Україні законодавством, в тому числі для здачі в оренду (найм) юридичним та фізичним особам.

Відповідно до п.3.1. Договору приміщення повинне бути передане Орендодавцем і прийняте Орендарем протягом десяти календарних днів з моменту підписання Даного Договору.

Згідно пункту 3.2. Договору передача приміщення в оренду здійснюється відповідними уповноваженими представниками сторін за актом приймання-передачі.

Пунктом 3.4. Договору Сторонами визначено, вступ Орендаря в користування приміщенням починається після підписання Сторонами акту приймання-передачі приміщення в оренду.

Відповідно до пункту 4.1. Договору Договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками Сторін.

Згідно п.4.2. Договору приміщення вважається переданими Орендареві з моменту підписання акта приймання-передачі приміщення в оренду.

Даний Договір укладений на строк до 31 травня 2013р. (п. 4.3. Договору).

Пунктом 5.1. Договору встановлено, що орендна плата - це щомісячний фіксований платіж, який Орендар сплачує Орендодавцеві за оренду приміщення, незалежно від результатів своєї господарської діяльності.

Згідно пункту 5.2. Договору Даним договором орендна плата за перший повний місяць оренди встановлюється у розмірі 80,00грн за один кв.м, орендованого приміщення без ПДВ. Відповідно, Даним Договором загальна сума орендної плати за перший повний місяць оренді встановлюється у розмірі 3016грн. в місяць без ПДВ. У розмір (до складу) орендної плати входить вартість енергопостачання.

Індексація орендної плати проводиться у випадку зростання індексу інфляції понад 20% в період дії Договору, шляхом коригування розміру орендної плати за місяць в якому відбулось таке зростання, на індекс інфляції, що перевищив 20%. Орендна плата за наступні після її індексації місяці, дорівнює проіндексованій орендній платі за місяць. Подальша індексація орендної плати проводиться у випадку зростання індексу інфляції понад 20% в період дії цього Договору, виходячи з вже проведеної індексації (п.5.3. Договору).

Відповідно до пункту 5.5. Договору орендна плата сплачується Орендарем в безготівковій формі із застосуванням платіжних доручень, шляхом перерахування останнім грошових коштів в гривні на поточний банківський рахунок Орендодавця у строк до 15 числа поточного місяця за який проводиться оплата.

Пунктом 6.1. Договору встановлено зобов`язання Орендодавця, серед іншого, передати приміщення в оренду протягом десяти календарних днів з моменту підписання Договору.

Згідно пункту 7.1. Договору після закінчення строку дії Даного Договору, Орендар зобов`язаний протягом десяти календарних днів повернути приміщення Орендодавцю по акту приймання-передачі (повернення з оренди) у стані, не гіршому за той в якому приміщення були прийняті Орендарем.

Повернення приміщення здійснюється відповідними представниками Сторін (п. 7.2. Договору).

Пунктом 10.8. Договору Сторонами встановлено, що усі розбіжності та суперечки між Сторонами вирішуються шляхом проведення взаємних переговорів, а у випадку недосягнення згоди - компетентним судом у визначеному чинним законодавством порядку.

Вказаний Договір підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

В подальшому, Додатковим договором від 31.05.2013р. б/н Сторонами погоджено викласти пункт 4.3. Договору в наступній редакції: 4.3. Даний Договір укладений на строк до 31 травня 2014р. .

Додатковим договором від 30.05.2014р. б/н Сторонами погоджено викласти пункт 4.3. Договору в наступній редакції: 4.3. Даний Договір укладений на строк до 31 травня 2015р. .

Додатковим договором від 31.03.2015р. б/н Сторонами погоджено викласти пункт 4.3. Договору в наступній редакції: 4.3. Даний Договір укладений на строк до 30 вересня 2015р. .

Додатковим договором від 30.09.2015р. б/н Сторонами погоджено викласти пункт 4.3. Договору в наступній редакції: 4.3. Даний Договір укладений на строк до 30 вересня 2016р. .

Додатковим договором від 30.12.2016р. б/н Сторонами погоджено викласти пункти 1.1. та 5.2. Договору в наступній редакції:

1.1. Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду (платне строкове користування) нежитлове приміщення загальною площею 50,4кв. м., що знаходиться за адресою: м.Львів, пр . В. Чорновола,63 (6-ий поверх), (надалі - приміщення). .

5.2. Даним договором орендна плата встановлюється з у розмірі 80,00грн. (Вісімдесят гривень 00 копійок) за 1 (один) кв.м. орендованого приміщення в місяць без ПДВ.

Відповідно, Даним Договором загальна сума орендної за перший повний місяць оренди встановлюється у розмірі 4032,00грн. (Чотири тисячі тридцять дві гривні 00 копійок) в місяць без ПДВ.

У розмір орендної плати входить(включено) вартість наступних комунальних послуг, що споживаються Орендарем: вартість постачання електричної енергії, вартість водопостачання та водовідведення, вартість обігріву(опалення) орендованих приміщень. Опалювальний сезон в орендованих приміщеннях може розпочатись з 15 жовтня, за умови, що середньодобова температура зовнішнього повітря протягом трьох діб не перевищує плюс 8 градусів Цельсія (С), та закінчується датою, яка визначається(встановлюється) виконавчими органами Львівської міської ради, виходячи з кліматичних умов згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації, нормами санітарного законодавства та іншими нормативними документами. .

Додатковим договором від 11.01.2017р. б/н Сторонами погоджено викласти пункт 5.2. Договору в наступній редакції:

5.2. Даним договором орендна плата встановлюється з 01 лютого 2017р. у розмірі 90,00грн. (Дев`яносто гривень 00 копійок) за 1 (один) кв.м. орендованого приміщення в місяць без ПДВ . Відповідно, Даним Договором загальна сума орендної за перший повний місяць оренди встановлюється у розмірі 4536,00грн. (Чотири тисячі п`ятсот тридцять шість гривень 00 копійок) в місяць без ПДВ.

У розмір орендної плати входить(включено) вартість наступних комунальних послуг, що споживаються Орендарем: вартість постачання електричної енергії, вартість водопостачання та водовідведення, вартість обігріву (опалення) орендованих приміщень. Опалювальний сезон в орендованих приміщеннях може розпочатись з 15 жовтня, за умови, що середньодобова температура зовнішнього повітря протягом трьох діб не перевищує плюс 8 градусів Цельсія (С), та закінчується датою, яка визначається(встановлюється) виконавчими органами Львівської міської ради, виходячи з кліматичних умов згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації, нормами санітарного законодавства та іншими нормативними документами. .

Додатковим договором від 30.09.2017р. б/н Сторонами погоджено викласти пункт 4.3. Договору в наступній редакції: 4.3. Даний Договір укладений на строк до 30 вересня 2018р. .

Додатковим договором від 29.12.2017р. б/н Сторонами погоджено викласти пункт 5.2. Договору в наступній редакції:

5.2. Даним договором орендна плата встановлюється з 01.01. 2018р. у розмірі 120,00грн. (Сто двадцять гривень 00 копійок) за 1 (один) кв.м. орендованого приміщення в місяць без ПДВ. Відповідно, Даним Договором загальна сума орендної плати встановлюється у розмірі 6048,00грн. (Шість тисяч сорок вісім гривень 00 копійок) в місяць без ПДВ. У розмір орендної плати входить (включено) вартість наступних комунальних послуг, що споживаються Орендарем: вартість постачання електричної енергії, вартість водопостачання та водовідведення, вартість обігріву(опалення) орендованих приміщень. Опалювальний сезон в орендованих приміщеннях може розпочатись з 15 жовтня, за умови, що середньодобова температура зовнішнього повітря протягом трьох діб не перевищує плюс 8 градусів Цельсія (С). та закінчується датою, яка визначається(встановлюється) виконавчими органами Львівської міської ради, виходячи з кліматичних умов згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації, нормами санітарного законодавства та іншими нормативними документами. .

Повідомленням від 20.11.2018р. Позивач просив Відповідача у строк до 10.12.2018р. звільнити нежитлові приміщення шостого поверху по пр.Чорновола, 63 у м.Львові та 10.12.2018р. о 12:00 год. передати ключі від вказаних приміщень Позивачу. Проте, докази надіслання вказаного Повідомлення в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду спору по суті Учасниками справи суду не заявлені та не подані, наявні лише докази про скерування кореспонденції 16.01.2019р.

Окрім того, Вимогою про звільнення приміщення від 15.01.2019р. б/н Позивач 16.01.2019р. звертався до Відповідача із вимогою в строк до 20.01.2019р. звільнити нежитлові приміщення шостого поверху по пр.Чорновола, 63 у м.Львові та 20.01.2019р. о 12:00 год. передати ключі від вказаних приміщень Позивачу; вимога мотивована закінченням строку дії Договору 30.09.2018р. Відповідачем вказану вимогу залишено без відповіді та реагування. Докази повного чи часткового задоволення Відповідачем Вимоги про звільнення приміщення від 15.01.2019р. б/н в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду спору по суті Учасниками справи суду не заявлені та не подані.

З підстав наведеного Позивач просить суд усунути перешкоди в користуванні майном шляхом виселення Відповідача із нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: м.Львів, вул. В.Чорновола, буд.63.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Приписами статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Приписами ч.3 вказаної статті встановлено, що зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Згідно ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч.1 ст.286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Приписами частини першої статті 764 ЦК України передбачено, що у випадку, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Частиною 1 статті 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Суд зазначає, що зі змісту статей 759, 763 і 764 Цивільного кодексу України, частини другої статті 291 Господарського кодексу України вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Відтак якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов`язкового укладення нового договору або внесення змін до нього (аналогічна правова позиція відображена у пункті 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №12 Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна ).

Аналогічну правову позицію щодо пролонгації договору оренди викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.04.2018р. у справі №914/1695/17, від 07.06.2018р. у справі №910/8306/17, від 20.06.2018р. у справі №916/4642/15 та від 04.09.2018р. у справі №925/1223/17.

При цьому суд зазначає, що чинним законодавством не встановлено форми заперечення орендодавця проти продовження строку договору оренди, отже розглядаючи відповідні спори суди мають надавати оцінку доводам і доказам, наданим учасниками для обґрунтування вимог та заперечень щодо застосування наведеної норми. Визначальним у даному випадку є волевиявлення сторін, спрямоване на припинення договору оренди. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.07.2018р. у справі №906/496/17 та від 12.03.2019р. у справі №911/536/18, від 23.04.2019р. у справі №916/251/18.

Окрім того, суд зазначає, що відсутність в Договорі положень щодо автоматичної пролонгації Договору за умови відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору чи зміну його умов не виключає пролонгації договору в силу закону, так як приписи статті 764 ЦК України є імперативними і не суперечать закріпленому у статтях 6,627 ЦК України принципу свободи договору. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.05.2019р. у справі №910/6590/18.

З підстав наведеного судом встановлено, що Договір оренди нежитлового приміщення від 19.06.2012р. №2 продовжив свою дію (пролонгований) на тих самих умовах і на той же строк, на який його було укладено в порядку статті 764 ЦК України на 1 рік до 30.09.2019р. у зв`язку із відсутністю заперечень Сторін щодо його припинення протягом одного місяця після закінчення строку дії Договору.

Встановлені судом обставини пролонгації договірних відносин між Сторонами з приводу оренди приміщень є самостійною підставою до відмови в позові, оскільки підставами позову є усунення Позивачу перешкод в користуванні майном шляхом виселення Відповідача з у зв`язку із закінчення строку дії Договору.

Окрім цього, як вбачається із Договору та Додаткового договору від 30.12.2016р., предметом Договору є нежитлові приміщення, які розміщені на шостому поверсі будівлі в„–63 по пр.В.Чорновола у м.Львові . В той же час, Позивач просить суд усунути перешкоди в користуванні майном шляхом виселення Відповідача із нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: м.Львів, вул.В.Чорновола, буд.63 тоді, як предметом Договору (з врахуванням Додаткового договору від 30.12.2016р. б/н) були приміщення шостого поверху за адресою: м.Львів, пр.Чорновола, буд.63. Доказів існування правових підстав до передачі Позивачем Відповідачу будь яких нежитлових приміщень за адресою: м.Львів, вул .В .Чорновола , 63 Учасниками справи суду не заявлено та не подано, станом на час вирішення спору по суті в матеріалах справи такі докази відсутні.

Більше того, як встановлено судом із Довідника вулиць Львова, розміщеного на сайті Львівської міської ради ( https://opendata.city-adm.lviv.ua/dataset/f013ba9f-f4db-4917-9a10-dec19e722ef9/resource/aace2a36-767e-427d-96fb-9a1ad88d51b5/download/dictionary-streets-full_2018.xlsx ) у місті Львові відсутня вулиця В.Чорновола.

Також, як встановлено судом та вбачається із Договору Позивач зобов`язувався передати, а Відповідач прийняти в строкове платне користування приміщення зальною площею 37,7 м.кв., з врахуванням Додаткового договору від 30.12.2016р. б/н - 50,4 м.кв., проте не долучено жодних належних, достатніх, та допустимих доказів в підтвердження передачі приміщення у визначеному розділом 3 Договору порядку.

Інші докази перебування Відповідача в приміщеннях в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду спору по суті Учасниками справи суду не заявлені та не подані.

В той же час, як зазначив представник Позивача в судовому засіданні, на шостому поверсі приміщення за адресою: м.Львів, пр .В.Чорновола, 63 наявні приміщення, які належать іншим особам. Суд зазначає, що ані в Договорі, ані в Додатковому договорі від 30.12.2016р. б/н Сторонами не зазначено які саме нежитлові приміщення є предметом Договору.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також бере до уваги позицію ЄСПЛ, зазначену у п.58. рішення ЄСПЛ у справі Серявін та інші проти України , де зазначено, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що Позивачем не доведено належними, достатніми та допустимими доказами у справі фактів і обставин, на які покликається, як на підставу своїх позовних вимог, зокрема щодо припинення дії Договору оренди нежитлового приміщення від 19.06.2012р. №2, а відтак, існування обов`язку Відповідача усунути перешкоди в користуванні майном шляхом виселення Відповідача із нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: м.Львів, вул. В.Чорновола, буд. 63 , беручи до уваги інші встановлені судом обставини, суд дійшов висновків про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, а відтак, в позові слід відмовити повністю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Нормою статті 7 Закону України Про Державний Бюджет України на 2019 рік установлено у 2019 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1921 гривня.

Як доказ сплати судових витрат Позивачем подано Платіжне доручення від 23.02.2019р. №131 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 1921грн.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 1921грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору, а також витрат на правову допомогу, розмір яких буде підтверджено Позивачем під час судового розгляду справи. Належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту здійснення інших судових витрат, окрім сплаченої за подання позовної заяви до господарського суду суми судового збору Позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 1921грн., недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та залишити судові витрати за Позивачем.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.42, п.1, 3 ч.1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 181, 184, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.1, 3, 6, 11, 15, 16, 509, 525, 526, 527, 530, 601, 610, 612, 614, 625, 626, 627, 628, 629, 632, 651, 759, 762, 764, 785 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

3. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 21.06.2019р.

Головуючий суддя Фартушок Т. Б.