Рішення

від 10.06.2019 по справі 1.380.2019.001353

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.001353

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сподарик Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Карпи А.В.,

представника позивача Каралюс Л.М.,

розглянувши у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки виконання рішення суду,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 24.03.2017 року по 31.08.2017 року у розмірі 11 131,56 грн.

Ухвалою суду від 28.03.2019 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.

17.04.2019 року від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву.

16.05.2019 року суд ухвалив закрити підготовче провадження в адміністративній справі та призначити судовий розгляд адміністративної справи по суті.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Головним управлінням державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області було виконано рішення суду про поновлення на роботі ОСОБА_1 . Наказом ГУ ДСНС у Львівській області №281 о/с від 01.09.2017 року Про поновлення на службі цивільного захисту ОСОБА_1 , позивача було поновлено на роботі з 25.11.2016 року та виплачено грошове забезпечення визначене судом у сумі 8 710,83 грн (за період з 25.11.2016 по 23.03.2017 р.). Пунктом 3 зазначеного наказу позивача увільнено з 25.11.2016 року до дня фактичного звільнення з військової служби. Закінченням проходження військової служби вважають день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини в порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України (ч. 2 ст. 24 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу). Звільнення з військової служби позивача відбулось 17.05.2018 року, що підтверджується відповідним записом у його військовому квитку. Отже, стягнення середнього заробітку за період з 24.03.2017 року до 01.09.2017 року по день видачі наказу Головним управлінням державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області №281 о/с від 01.09.2017 року «Про поновлення на службі цивільного захисту ОСОБА_1 » в кількості 108 днів становить 11131,56 грн. і є затримкою виконання рішення.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, що викладені у позовній заяві та уточненнях до неї та просив позов задовольнити.

Відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника в судове засідання, проте належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового розгляду. Проти позову заперечив, подав до суду відзив на позов від 17.04.2019 року за вх.№ 1360, у якому зазначив, що позивач - молодший сержант служби цивільного захисту ОСОБА_1 , пожежний-рятувальник 1-ої державної пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС України у Львівській області проходив службу цивільного захисту безпосередньо в 1 державній пожежно-рятувальній частині Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області (далі -1 ДПРЧ ГУ ДСНС України у Львівській області), яка є підпорядкованим підрозділом ГУ ДСНС України у Львівській області, за організаційно-правовою формою господарювання є державною організацією, є юридичною особою, що утримується за рахунок коштів державного бюджету (ідентифікаційний номер 38369808). Виплату грошового забезпечення позивачу здійснювала 1-ої ДПРЧ ГУ ДСНС України у Львівській області через Державну казначейську службу України. Кодекс цивільного захисту України та постанова КМУ від 11.07.2013 року №593 Про затвердження Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України є спеціальними нормами, які регулюють правовідносини між сторонами, та передбачають розірвання контракту у разі призову на строкову військову службу. Кодекс законів про працю може бути застосований до спірних правовідносин тільки у випадку, коли норми спеціального законодавства містять прогалини та не врегулювали певні правовідносини, і можуть бути застосовані, лише як субсидіарні.

Щодо стягнення із відповідача середньомісячного заробітку за час затримки виконання рішення суду, а саме за період з 24.03.2017 року до 31.08.2017 року у розмірі 11 131,56 грн. останній не погоджується як в цілому, так і з її розрахунком.

Дослідивши доводи позову, зібрані у справі докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

21.09.2015 року ОСОБА_1 був прийнятий на службу цивільного захисту в Державну службу України з надзвичайних ситуацій. Позивачу було присвоєно спеціальне звання - рядовий служби цивільного захисту та призначено на посаду контролера контрольно-пропускного пункту відділення охорони центру забезпечення діяльності Головного управління ДСНС України у Львівській області.

Наказом №413о/с від 24.11. 2016 року позивач був звільнений зі служби в запас Збройних Сил України у відповідності до п.173, п.176 п/п 9 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 11.07.2013 року № 593 (у зв`язку з призовом на строкову військову службу).

На момент звільнення, 24.11.2016 року, перебував на посаді молодшого сержанта служби цивільного захисту, пожежного-рятувальника 1-ї державної пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС у Львівській області.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2017 року у справі №813/402/17, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 22.06.2017, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області №413о/с від 24.11.2016 про звільнення із служби у запас Збройних Сил України молодшого сержанта служби цивільного захисту ОСОБА_1 , пожежного-рятувальника 1-ї державної пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС у Львівській області. Поновлено на службі цивільного захисту ОСОБА_1 на посаді молодшого сержанта служби цивільного захисту, пожежного-рятувальника 1-ї державної пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС у Львівській області з 25.11.2016. Стягнуто з Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області в користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток з часу звільнення до дня поновлення на роботі у сумі 8 710 (вісім тисяч сімсот десять) грн. 83 коп. без урахування сум обов`язкових до сплати податків та внесків. Постанову суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення у межах суми за один місяць в розмірі 3 195 (три тисячі сто дев`яносто п`ять) грн. 17 коп. звернуто до негайного виконання.

Відповідачем Головним управлінням державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області було виконано рішення суду, видано Наказ ГУ ДСНС у Львівській області №281 о/с від 01.09.2017 року Про поновлення на службі цивільного захисту ОСОБА_1 , яким позивача поновлено на роботі з 25.11.2016 року та виплачено грошове забезпечення визначене судом у сумі 8 710,83 грн (тобто за період з 25.11.2016 року по 23.03.2017).

Пунктом 3 зазначеного наказу позивача увільнено з 25.11.2016 року до дня фактичного звільнення з військової служби.

Звільнення з військової служби позивача відбулось 17.05.2018 року, що підтверджується відповідним записом у його військовому квитку.

Закінченням проходження військової служби вважають день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини в порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України (ч. 2 ст. 24 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу).

Позивач стверджує, та ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24.01.2019 року визначено, що з 24.03.2017 року до 01.09.2017 року день видачі наказу Головним управлінням державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області № 281 о/с від 01.09.2017 року «Про поновлення на службі цивільного захисту ОСОБА_1 в кількості 108 днів, що становить 11131,56 грн. є затримкою виконання рішення.

При прийнятті рішення, суд керується такими правовими нормами:

Відповідно до ч. 1 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Статтею 5 Кодексу законів про працю України встановлено, що держава гарантує працездатним громадянам України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з ст. 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Частиною 7 ст. 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до вимог чинного законодавства рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ, розпорядження про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. Обов`язок власника або уповноваженого ним органу виплатити працівникові середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі настає тільки тоді, коли така затримка була допущена з вини власника або уповноваженого ним органу. При несвоєчасному поновленні працівника на роботі з вини власника або уповноваженого ним органу середній заробіток виплачується йому за чітко визначений законом проміжок часу: з дня винесення відповідного рішення органом, що розглядав трудовий спір, до дня його фактичного виконання.

Як вбачається з постанови Львівського апеляційного адміністративного суду у справі №813/402/17 від 23.03.2017 р. ОСОБА_1 поновлено на службі цивільного захисту на посаді молодшого сержанта служби цивільного захисту, пожежного-рятувальника 1-ї державної пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС у Львівській області з 25.11.2016 р.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2017 року залишено без змін постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.03.2017 року. Наказ про поновлення на службі цивільного захисту ОСОБА_1 датований 01.09.2017 року № 281о/с. З огляду на викладене, відповідач своєчасно не виконав постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.03.2017 року, а саме період з 23.03.2017 року по 01.09.2017 року вважається періодом затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Відповідачем необгрунтовано поважності причин невиконання судового рішення. Відповідно до п. 34 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів відповідно до правил ст.24 КЗпП України рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником

або уповноваженим ним органом про це наказу.

Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці», як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 року у справі № 552/3404/17, де визначено природу вимоги про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

Також, Верховний суд роз`яснив, що вимушений прогул це час протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Крім того, Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду є спором про оплату праці, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України.

За змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Згідно ст. 236 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України

Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995р. №100 (надалі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абз. З п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 2 п.8. Порядку).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року по справі №6-648цс15.

Згідно довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області від 05.12.2018 року №1/Д-35, в якій встановлено, що середньомісячна плата позивача становить 3195,17 грн. (а.с.36).

Враховуючи те, що за період з 24.03.2017 р. по 31.08.2017 р. було 108 робочих днів, а середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становила 103,07 грн., з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 11131,56 грн. (108 * 103,07 грн.).

За правилами ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, згідно зі ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши досліджені в ході розгляду справи докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що позов належить задоволити повністю, слід стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області (79008, м. Львів, вул. Підвальна,6/1; ЄДРПОУ 38627339) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 24.03.2017 року по 31.08.2017 року в сумі 11 131,56 грн.. без утриманням податків та інших обов`язкових платежів.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області , суд зазначає наступне.

Згідно ч.3ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви.

Відтак, ч.1 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

При цьому, представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (п.2 ст.16 КАС України).

Приписами частини 1 статті 132 КАС України, передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, витрати, зокрема: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду (ч.3 ст.132 КАС України).

Витрати на професійну правничу допомогу регулюються ст.134 КАС України.

При цьому, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Пунктом 3 вказаної статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом з тим, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (п.4 ст.134 КАС України).

Проте, принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 ст.134 КАС України, тобто розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду, у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.12.2018 року (справа №826/856/18), від 16.05.2019 року № 823/2638/18.

Отже, приписами ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.ч.2, 3 ст.30 вищевказаного Закону).

Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Але, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо однак, вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вбачається з укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням Паславський, Каралюс і Партнери в особі Керуючого партнера адвоката Каралюса Любомира Мирославовича договору про надання правничої допомоги від 15.03.2019 гонорар за надання правничої допомоги встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до додатку до договору від 15.03.2019 гонорар за надання правничої допомоги становить 3000, 00 грн. (а.с.46).

Відповідно до акту виконаних робіт б/н від 15.03.2019 адвокатом Каралюсом Любомиром Мирославовичем надано позивачу правничу допомогу, а саме: підготовка та складання, оформлення адміністративного позову на суму 2000,00 грн.

Зазначені грошові кошти були сплачені позивачем у повному обсязі, що підтверджується квитанцією №ПН 769141 від 18.03.2019 на суму 2000,00 грн.

Суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 2000,00 грн, який здійснював підготування позовної заяви із попереднім опрацюванням матеріалів, супроводження справи в суді (адвокат брав участь у судових засіданнях) є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

Відтак, враховуючи, що позивачем надано належні докази у підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, які були сплачені ним з метою належного захисту інтересів позивача у Львівському окружному адміністративному суді, суд дійшов висновку, що витрати позивача на правничу допомогу у сумі 2000,00 грн. підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області.

Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 24.03.2017 року по 31.08.2017 року задоволити повністю.

Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області (79008, м. Львів, вул. Підвальна,6/1; ЄДРПОУ 38627339) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 24.03.2017 року по 31.08.2017 року в сумі 11 131,56 грн. без утриманням податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області (79008, м. Львів, вул. Підвальна,6, 1; ЄДРПОУ 38627339) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати за правничу допомогу у розмірі 2000 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Сподарик Н.І.

Повний текст рішення складено та підписано 21 червня 2019 року.