Постанова

від 16.07.2007 по справі 25/336-05-11752а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

25/336-05-11752А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"16" липня 2007 р. Справа  № 25/336-05-11752А

За позовом:  Одеської залізниці, м. Одеса

До відповідача:  Управління Пенсійного фонду України у Приморському районі м.Одеси

Про визнання нечинними вимогу про сплату боргу та рішення

               Суддя:                         Малярчук І.А.

В судових засіданнях приймали участь представники:

Позивача: Шинкаренко Ю.В., довір.від 15.09.05 р.

Відповідача: Ярцун О.М., довір. № 15073/07 від 12.12.05 р., Драгонер А.В., довір. від 05.09.05 р. № 10080/07

В судовому засіданні 16.07.07 р. приймали участь представники:

Позивача: Шинкаренко Ю.В., довір.від 15.09.05 р.

Відповідача: Ярцун О.М., довір. № 15073/07 від 12.12.05 р.

Суть спору: про визнання нечинною вимогу про сплату  боргу від 29.11.05 р. № Ю-1070 зі сплати страхових внесків в сумі 88120,75 грн.;

про визнання нечинним рішення Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси від 30.11.05  р. № 4079 „Про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків”  щодо застосування до Інформаційно-статистичного центру Одеської залізниці фінансових санкцій у розмірі 43408,35 грн.

Позивач на заявлених позовних вимогах наполягає, на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху від 09.12.05 р.  подав пояснення до ухвали від 21.12.05 р. вх. №24778, де обґрунтував зміст позовних вимог відповідно до приписів КАСУ та в чому полягає публічно-правовий спір між сторонами зазначеними в позовній заяві, надав оригінал довіреності на ім'я Ротара І.В. із зразком його підпису, у зв'язку з чим суд ухвалою від   21.12.05 р. відкрив провадження у справі та призначив попереднє засідання.

26.01.06 р. за вх. №1374 на адресу суду надійшли доповнення до позовних вимог, де позивач виклав позовні вимоги у вищенаведеній остаточній редакції, пояснив обставини справи, обґрунтував позовні вимоги відповідно до норм чинного законодавства.

Первинні позовні вимоги позивача складали: визнати нечинним рішення ПФУ у Приморському районі м. Одеси від 30.11.05  р. № 4079.

Так, позивач відмічає, що рішення ПФУ у Приморському районі м. Одеси від      30.11.05  р. № 4079 суперечить вимогам ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто  не може  бути двічі притягнутий  до юридичної відповідальності  одного виду за одне й те саме  правопорушення. 30.11.05 р. Відповідачем було винесено рішення за №4078 про застосування  фінансових санкцій за приховування (заниження) страхувальником сум заробітної плати  ( виплат, доходу), на які нараховуються  страхові внески. При цьому,   відповідач приймає рішення за №4079, яким повторно притягує Одеську залізницю до юридичної відповідальності за одне й те саме порушення.

Позивач зауважує на тому, що зазначені в рішенні ПФУ у Приморському районі м. Одеси №4079 від 30.11.05 р. порушення  ст.ст.19, 20 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” щодо приховування  (заниження)  сум заробітної плати  ( виплат, доходу) по виданим  безкоштовним  квиткам на залізничному транспорті для особистих потреб не є порушенням  чинного законодавства, оскільки відповідно  до  п.4.4. ст.4 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” базою (об'єктом) для нарахування збору до Пенсійного фонду України чи внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян є заробітна плата платника цього податку, а визначення „заробітна плата” дає Закон України „Про оплату праці” від 24.03.95 р. № 108/95-ВР, згідно якого під заробітною платою розуміється винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівнику (абз. 1 ст.1 Закон України „Про оплату праці”).

Подалі, позивач відмічає, що саме ст. 16 Закону України „Про залізничний транспорт” від 04.07.99 р. №273/96-ВР передбачені гарантії соціального захисту працівників залізничного транспорту, згідно яких працівники залізничного транспорту загального  користування та члени їх сімей (утриманці) користуються правом на безкоштовний проїзд залізничним транспортом.

Звідси, позивач робить висновок, що надання працівникам залізничного транспорту права на безоплатний проїзд є соціальною пільгою, що передбачена чинним законодавством та п.п.7.8., 7.9. розділу 7 „Соціальні гарантії, пільги, компенсації” колективного договору і не є винагородою за підсумками виконаної роботи, у зв'язку з чим висновки відповідача, зроблені в акті перевірки, на підставі якого винесені оспорюванні вимога та рішення, є неправомірними.

В поясненнях щодо обчислення внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування в порядку ст.49 КАСУ від 05.01.06 р. вх. № 25438 позивач вказує на необґрунтованість посилань відповідача стосовно визначення фонду оплати праці на Інструкцію зі статистики заробітної плати, затвердженої  наказом Держкомстату України від 13.01.04 р. № 5, зареєстрованої в Мінюсті України 27.01.04 р.№ 114/8713, оскільки п.1 даної  Інструкції зазначено, що Інструкція не застосовується для визначення  складових фонду оплати праці як бази (об'єкта) для нарахування внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

30.01.06 р. до господарського суду надійшла заява Одеської залізниці вх.№16575 про відвід судді Малярчук І.А., яку ухвалою від 30.01.06 р. залишено без задоволення.

        30.01.06 р. Одеською залізницею подано клопотання  про розгляд справи №25/336-05-11752А   колегіально у складі трьох суддів, яке судом задоволено, у зв'язку з чим ухвалою від 01.02.06 р. призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів: Головуючого судді   Малярчук І.А.,  судді  Аленіна О.Ю.,  судді  Літвінова С.В.

        Ухвалою від 01.02.06 р. справу №25/336-05-11752А   було прийнято до свого провадження колегією суддів, у складі трьох суддів, а саме: Головуючого судді          Малярчук І.А.,  судді  Аленіна О.Ю.,  судді  Літвінова С.В.

Також позивач подав до суду заперечення на відзив від 28.02.06 р. вх. № 4357,  в яких навів свої зауваження стосовно неправомірності позиції відповідача, викладеній у відзиві на позовну заяву від 30.01.06р. вх. № 1621, які базуються на тому, що законодавством передбачені підстави, які надають право позивачу не включати до бази для нарахування внесків до Пенсійного фонду витрати, пов'язані з наданням працівниками підприємства додаткового блага у вигляді послуг з надання безкоштовного проїзду у сумі 258598,69 грн., а      внаслідок цього не нарахування зазначеної суми збору до Пенсійного фонду України.

Відповідач заявлений позов позивача не визнає, надав суду відзив від 30.01.06 р. за вх. №1621, де відзначає, що посилання позивача на п.4.4. ст.4 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”, ст.23 Закону України „Про оплату праці” та на пп. 4.4.1. Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” є недоречними, оскільки дані питання регулюються Законом України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” згідно п.2 ст.5 якого виключно цим законом визначаються, зокрема, порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків.

Обґрунтовуючи правомірність викладених в акті перевірки висновків щодо донарахування позивачу внесків відповідач зазначає, що Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України від 19.12.03 р. № 21-1, розробленої з урахуванням вимог Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”, а саме п.4.4. якої визначено, що базою для нарахування збору до Пенсійного фонду України громадян є суми доходу у вигляді заробітної плати, інших витрат та винагород, нарахованих (виплачених) платнику відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору, що включаються до складу загального оподатковуваного доходу.

Також, відповідач зауважує на тому, що відповідно до п.2.2.10 Інструкції зі статистики заробітної плати витрати, пов'язані з наданням безкоштовного проїзду працівникам залізничного, авіаційного, морського, річкового, автомобільного транспорту та міського електротранспорту належать до фонду оплати праці у складі додаткової заробітної плати, у зв'язку з чим у разі надання таких квитків працівникам, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, страхові внески нараховуються та утримуються на загальних підставах.

        Ухвалами від 02.03.06 р., від 23.05.06 р., від 25.09.06 р., від 15.01.07 р. провадження у справі №25/479-06-12861А  зупинялось  на підставі ч.2 ст. 156  КАС України до розгляду Вищим арбітражним судом України аналогічних  справ.

       Ухвалою від 15.01.07 р. судом змінено склад колегії суддів, що розглядає справу            № 25/336-05-11752А , а саме виключено суддю Літвінова С.В. та залучено до складу колегії  суддю Бахарєва Б.О.

В судовому засіданні згідно ст.150 КАС України оголошувалась перерва з  30.01.06р.  по 01.02.06 р., з 14.05.07 р. по 01.06.07 р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, суд встановив наступне:

УПФУ в Приморському районі м. Одеси було проведено планову перевірку правильності обчислення, повноти нарахування Інформаційно-статистичним центром Одеської залізниці зобов'язання зі збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за період з 01.09.03 р. по 31.10.05 р., висновки якої викладено в акті № 5-64 перевірки дотримання чинного законодавства на обов'язкове державне пенсійне страхування від 29.11.05 р., із змісту якого вбачається встановлення пенсійним органом таких правопорушень  Одеської залізниці, як:

-          заниження фонду оплати праці, з якого обчислюються страхові внески на обов'язкове державне пенсійне страхування (згідно ст.ст. 19, 20 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-ІV від 09.07.03  р.) на суму 258598,69 грн.;

-          донараховано  внески  (згідно розд. 1 ст.ст. 19, 20, розд. ХV, п.8 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-ІV від 09.07.03  р.) у розмірі згідно діючих ставок в сумі 82948,71 грн.;

-          донарахувано внески на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1-5% (згідно розд. І ст.ст. 19, 20, розд. ХV, п.8  Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-ІV від 09.07.03 р.) на суму 5172,04 грн.

На підставі вищенаведеного акту перевірки УПФУ в Приморському районі м. Одеси була виписана вимога про сплату боргу від 29.11.05 р. № Ю-1070, де визначено суму недоїмки в розмірі 88120,75 грн. та прийнято рішення від 30.11.05 р. № 4079 „Про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків”, згідно якого визначено фінансові санкції у сумі 43408,35 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач надав суду Положення про Інформаційно-статистичний центр Одеської залізниці, затверджене Начальником Одеської залізниці від 24.10.2000 р., в  п.1.1., п.1.3, 1.6 якого вказано, що ІСЦ створений на базі  Інформаційно-обчислювального центру Одеської залізниці згідно з наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України №362-Ц від 29.08.2000 р. і наказу начальника Одеської залізниці №342/Н  від 11.09.2000р. ІСЦ є відособленим підрозділом залізничного транспорту загального користування  у складі Залізниці з правами провідної служби, без права  юридичної особи. ІСЦ безпосередньо  підпорядковується Залізниці, а з питань методичного керівництва по експлуатації та впровадженню програмно-технічних комплексів  і інформаційних систем  та веденню галузевої статистики –Головному управлінню інформатики та статистики Укрзалізниці. ІЦ здійснює свою діяльність на основі і відповідно до чинного законодавства України, постанов КМУ, Указів Президента, розпоряджень Міністерства транспорту, Укрзалізниці, Залізниці та цього Положення.

Із змісту ч.2 п.7.8. Колективного договору, укладеного між адміністрацією та залізничним комітетом профспілки Одеської залізниці  на 2002-2006 р.р., зареєстрованого Головним управлінням праці та соціального захисту населення Одеської облдержадміністрації № 51 від 19.04.02 р., Адміністрація зобов'язується надавати робітникам залізниці та членам їх сімей, які знаходяться на утриманні, включно дітей до 18 років під опікою, річний квиток форми 4 на відстань до 150 км. від місця проживання, але не більше двох  напрямків, в сумарному обчисленні. В цьому ж квитку враховується проїзд від місця проживання до місця роботи.

Також, позивачем надано суду розрахунки суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, що підлягають сплаті за період з липня 2003р. по жовтень 2005 р., відповідно до яких ІСЦ Одеської залізниці доводились до УПФУ у Приморському районі м. Одеси відомості про суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, списки робітників по Службі МТЗ на видачу квитків Ф-4 від постійного місця проживання до місця роботи, переліки разових та приміських квитків, виданих для особистих потреб, які підтверджують надання позивачем та використання працівниками залізниці,  визначеними колективним договором особами безкоштовних квитків на залізничному транспорті для особистих потреб.

Із поданих відповідачем до матеріалів справи особових карток ІСЦ Одеської залізниці вбачається рух грошових коштів позивача в оспорюваний період по оплаті страхових внесків, тобто внесків, які  нараховані та належать до сплати, сплачені  переплати.

Звідси, позивач вважає, що ним у відповідності із Законом України “Про оплату праці”, Законом України “Про колективні договори та угоди”, Законом України „Про залізничний транспорт”, Колективним договором не нараховувались та не оплачувались страхові внески з вартості наданих безкоштовних квитків на залізничному транспорті для особистих потреб особам визначеним колективним договором, у зв'язку з чим вважає прийняті відповідачем вимогу про сплату боргу від 29.11.05 р. № 1070 та рішення від 30.11.05 р. № 4079 неправомірними, що і стало підставою для звернення до суду з даною позовною заявою за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Проаналізувавши подані сторонами до суду документи, пояснення щодо обставин справи та вимоги чинного законодавства, суд дійшов до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог з огляду на наступне.  

Згідно ст.ст. 14, 15 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.03 р. № 1058-ІV, який набрав чинності з 01.01.04 р. визначено, що страхувальниками та платниками страхових внесків до Пенсійного фонду є роботодавці, підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання,  об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремленні підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із   застрахованими особами), фізичні особи –суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб –суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування   (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на  інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру.

В абзаці 1 ч.1 ст. 19 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” визначено, що страхові внески до солідарної системи нараховуються: для роботодавця - на суми фактичних витрат  на  оплату  праці (грошового  забезпечення)  працівників,  що  включають  витрати на виплату  основної  і  додаткової   заробітної   плати   та   інших заохочувальних   та   компенсаційних   виплат,   у  тому  числі  в натуральній  формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами,  прийнятими  відповідно  до  Закону  України  "Про  оплату праці",  виплату  винагород  фізичним  особам   за виконання  робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності,  яка здійснюється  за  рахунок  коштів  роботодавця,  та  допомоги   по тимчасовій непрацездатності.

Таким чином, витрати, пов'язані  із наданням безкоштовного проїзду працівникам, що працюють на  підприємстві  позивача, можуть бути базою нарахування  страхових внесків на пенсійне  страхування  лише в тому разі,  коли вони відповідають ознакам фактичних витрат на оплату праці.

   Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України “Про оплату праці” №108/95-ВР від 24.03.95 р. заробітна плата - це винагорода,  обчислена,  як  правило,  у грошовому   виразі,   яку за   трудовим  договором  власник  або уповноважений ним орган  виплачує  працівникові  за  виконану  ним роботу.

       Основна заробітна плата.  Це - винагорода за виконану  роботу відповідно  до  встановлених  норм  праці (норми часу,  виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних  ставок  (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна  плата.  Це  -  винагорода за працю понад установлені норми,  за  трудові  успіхи  та винахідливість  і  за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати,  передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати.  До них належать виплати  у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними  системами  і  положеннями,  компенсаційні  та інші грошові  і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства   або які провадяться понад встановлені  зазначеними актами норми (ст. 2 Закону України “Про оплату праці” №108/95-ВР від 24.03.95 р.).

       Форми і системи оплати праці,  норми праці, розцінки, тарифні сітки,  схеми  посадових  окладів,  умови запровадження та розміри надбавок,  доплат,  премій,  винагород  та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у  колективному  договорі з   дотриманням   норм   і   гарантій, передбачених    законодавством,    генеральною    та    галузевими (регіональними) угодами...  (ст.15 Закону України “Про оплату праці”).

Частиною 2 ст. 16 Закону України „Про залізничний транспорт” від 04.07.96 р. № 273/96-ВР визначено, що працівники залізничного транспорту загального користування та члени їх сімей (утриманці) користуються правом на безплатний проїзд залізничним транспортом. Порядок та умови надання цих та інших пільг встановлюються Кабінетом Міністрів України, колективними договорами та угодами.

Із змісту вищенаведених положень законодавства випливає те, що надання права  безкоштовного проїзду залізничним транспортом є пільгою, надання якої  законодавець пов'язує із перебуванням у трудових відносинах з підприємствами залізничного транспорту.

        Пунктом 5.6 Закону України „Про  оподаткування прибутку підприємств” визначено особливості визначення складу витрат на оплату праці. Так, пп.5.6.1 зазначеного п. 5.6 передбачено, що з  урахуванням  норм  пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника  податку  відносяться  витрати  на  оплату праці фізичних осіб,  що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку,  які включають  витрати  на виплату  основної  і  додаткової  заробітної  плати та інших видів заохочень і виплат,  виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень,  відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських  винагород  та  виплат  за  виконання  робіт (послуг),   згідно   з  договорами  цивільно-правового  характеру, будь-які  інші  виплати  в   грошовій   або   натуральній   формі, встановлені   за   домовленістю   сторін  (крім  сум  матеріальної допомоги,  які  звільняються  від  оподаткування  згідно з нормами закону,  що  регулює  питання  оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що  встановлює  правила оподаткування прибутковим податком  з  громадян).

      Тобто, з вищенаведеного вбачається, що витрати на оплату праці повинні бути  включеними до валових витрат платника податку.

      Відповідно до Постанови КМУ від 21.02.01 р. №160 „Про реалізацію частин другої та третьої статті  16 Закону України  „Про залізничний транспорт” витрати підприємств  залізничного транспорту,  пов'язані  з безоплатним проїздом  зазначених  осіб,  не  включаються до складу валових витрат цих підприємств.

     Не включення вартості  безоплатного  проїзду  працівниками залізничного транспорту свідчить про те, що дані витрати не належать до витрат  підприємств залізничного транспорту на оплату праці.

     Таким чином, на думку суду, висновки Управління ПФУ в Приморському районі              м. Одеси, викладені в акті перевірки №5-64 від 29.11.05 р. стосовно донарахування внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування, з огляду віднесення витрат, пов'язані з наданням безкоштовного проїзду працівникам залізничного транспорту до фонду оплати праці у складі додаткової заробітної плати, є неправомірними та такими, що не відповідають вимогам закону.

Звідси, винесені Управлінням ПФУ в Приморському районі м. Одеси на підставі порушень, встановлених актом перевірки №5-64 від 29.11.05 р., вимога про сплату  боргу від 29.11.05 р. № Ю-1070 зі сплати страхових внесків в сумі 88120,75 грн. та рішення від 30.11.05  р. № 4079 „Про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків”  щодо застосування до Інформаційно-статистичного центру Одеської залізниці фінансових санкцій у розмірі 43408,35 грн., не відповідають вимогам закону оскільки ґрунтуються на хибних висновках Управління ПФУ в Приморському районі м. Одеси стосовно допущених позивачем порушень при визначенні фонду оплати праці, з якого обчислюються страхові внески на обов'язкове державне пенсійне страхування  та нарахуванні позивачем внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування.

З огляду на вищепроаналізовані норми законодавства, наявні в матеріалах справи документи, правові позиції сторін, суд не вбачає підстав для нарахування відповідачем Одеській залізниці на такі витрати страхових внесків у визначеному законодавством розмірі та порядку, у зв'язку з чим визнає нечинною  вимогу про сплату  боргу від 29.11.05 р. № Ю-1070 зі сплати страхових внесків в сумі 88120,75 грн. та рішення від 30.11.05  р. № 4079 „Про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків”  щодо застосування до Інформаційно-статистичного центру Одеської залізниці фінансових санкцій у розмірі 43408,35 грн.

Не заслуговує на увагу суду  позиція відповідача щодо визначення фонду оплати праці як бази (об'єкта) для нарахування внесків до фондів загальнообов'язкового державного пенсійного страхування відповідно до Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Держкомстату України від 13.01.04 р. № 5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.04 р. за № 114/8713, оскільки ч.2 п.1.1. даної Інструкції передбачає її   не застосування саме для визначення складових фонду оплати праці  як бази (об'єкта) для нарахування внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

        Згідно ч. 1 ст.69 КАСУ доказами   в   адміністративному  судочинстві  є  будь-які фактичні дані,  на підставі  яких  суд  встановлює  наявність  або відсутність обставин,  що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі,  та інші обставини,  що мають значення для правильного вирішення справи.  Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін,  третіх  осіб  та  їхніх  представників, показань   свідків,   письмових   і   речових  доказів,  висновків експертів.

       Частиною 1 ст. 71 КАСУ передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

         Згідно ст. 86 КАСУ суд  оцінює  докази,  які є у справі,  за своїм внутрішнім переконанням,  що ґрунтується на їх  безпосередньому,  всебічному,повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає заявлені Одеською залізницею позовні вимоги правомірними та обґрунтованими, що є підставою для  їх задоволенні в повній мірі.

Згідно ст.ст. 87, 89, 94 КАС України  понесені позивачем судові витрати підлягають  відшкодуванню за рахунок  державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 94, 161-164 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

                 ВИРІШИВ:

1.          Задовольнити позов повністю.

2.          Визнати нечинною вимогу Управління ПФУ у Приморському районі м. Одеси про сплату  боргу від 29.11.05 р. № Ю-1070 зі сплати страхових внесків в сумі     88120,75 грн.

3.          Визнати нечинним рішення Управління ПФУ у Приморському районі м. Одеси       від 30.11.05  р. № 4079 „Про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків”.

4.          Стягнути з державного бюджету на користь Одеської залізниці (65026, м. Одеса,  вул. Пантелеймонівська,19, код ЄДРПОУ 01071315) 3 (три) грн. 40 коп. судового збору.

         Постанова може бути оскаржена в порядку ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної  сили у порядку ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя