Рішення

від 19.06.2019 по справі 682/329/19

СЛАВУТСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 682/329/19

Провадження № 2/682/413/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2019 року Славутський міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючого судді Шевчука В.В.,

за участю секретаря Придачук Г.Л.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Славутського міськрайонного суду Хмельницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Економкомфорт" про визнання договору недійсним та стягнення заборгованості,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕкономКомфорт про визнання договорів недійсними та стягнення коштів.

Позов обґрунтовує тим, що 31 березня 2018 року між ним та відповідачем укладено договір №07078, згідно з яким виконавець - товариство взяло на себе зобов`язання за плату здійснити такі дії як: копіювання та сканування представлених замовником матеріалів і документації; перевірка достовірності наданої замовником інформації у реєстрі судових рішень та за іншими, незабороненими чинним законодавством України, джерелами та інформаційними базами даних; скласти, з урахуванням побажань замовника, Договір та інші необхідні письмові документи щодо його участі у програмі Комфорт , з дотриманням вимог чинного законодавства; надати інформаційні, консультаційні, роз`яснювальні та довідкові послуги з питань діяльності та подальшої участі замовника у програмі; надати інформаційні, консультаційні, роз`яснювальні та довідкові послуги з питань податкового, цивільного, фінансового та господарського законодавства, щодо участі замовника у програмі.

31 березня 2018 року виконуючи умови договору №07078 між нею та товариством було укладено договір № №07078/18, згідно якого відповідач зобов`язався за плату вчинити від його імені та за його рахунок певні юридичні дії, спрямовані на отримання позики у розмірі 20 000 грн., в тому числі: включати замовника до складу програми Комфорт ; присвоїти та повідомити замовнику персональний код у програмі; організовувати та проводити Розподіли Свідоцтв; здійснювати весь необхідний об`єм документообігу та листування щодо участі замовника у програмі; здійснювати необхідні юридичні дії та провести оформлення необхідних юридичних документів щодо надання замовнику позики; представляти інтереси замовника в будь-яких державних, судових та інших органах, у підприємствах будь-якої форми власності, а також в органах виконавчої служби з питань, пов`язаних з виконанням Договору; подавати в інтересах замовника заяви (в т.ч. позовні), клопотання та інші необхідні звернення, пов`язанні з виконанням даного Договору; надавати інші послуги та здійснювати інші правочини, погоджені сторонами, у порядку та в строки, передбачені Договором та Додатками до нього. Згідно п. 1.3 договору замовник доручив виконавцю використовувати суми своїх чистих платежів для формування фонду програми та його розподілу, а також для надання відповідних сум у позику згідно умов програми. Нею на рахунок відповідача перераховано 7285 грн. відповідно до вказаного договору.

Позивач вважає, що укладені договори суперечать вимогам Закону України Про захист прав споживачів та вимогам цивільного законодавства України, оскільки укладені з використанням нечесної підприємницької практики, а також в зв`язку з тим, що відповідач здійснював відповідний вид діяльності (надання фінансової послуги) без дозволу (ліцензії) на її здійснення. Самі по собі послуги, що є предметом договору №07078/18, йому не потрібні, в разі неможливості досягнення основної мети відносин із відповідачем - отримання позики, з урахуванням того, що представник відповідача не повідомив його про відсутність у ТОВ ЕкономКомфорт ліцензії на здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, позивач вважає, що був позбавлений можливості свідомого вибору оформляти договір про участь у програмі Комфорт , отримувати чи ні консультативно-довідкові послуги з питань діяльності програми. Позивач вважає, що така підприємницька практика відповідача вводить споживача в оману і кваліфікується як нечесна.

На підставі наведеного просить визнати договори № 07078 №07078/18 від 31.03.2018 року недійсними та стягнути з відповідача на користь позивача 7285 гривень сплачених за договорами.

Ухвалою судді від 17 травня 2019 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідно до ч.5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Враховуючи те, що у встановлений ухвалою строк сторони не надали суду клопотання про розгляд справи з викликом сторін, суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання не здійснюється.

Дослідивши та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення виходячи з таких підстав.

Судом встановлено, що 31 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ ЕкономКомфорт було укладено договір №07078, за яким ОСОБА_1 доручила, а ТОВ ЕкономКомфорт прийняло на себе зобов`язання здійснювати такі дії: копіювання та сканування представлених замовником матеріалів і документації; перевірка достовірності наданої замовником інформації у реєстрі судових рішень та за іншими, незабороненими чинним законодавством України, джерелами та інформаційними базами даних; скласти, з урахуванням побажань замовника, Договір та інші необхідні письмові документи щодо його участі у програмі Комфорт , з дотриманням вимог чинного законодавства; надати інформаційні, консультаційні, роз`яснювальні та довідкові послуги з питань діяльності та подальшої участі замовника у програмі; надати інформаційні, консультаційні, роз`яснювальні та довідкові послуги з питань податкового, цивільного, фінансового та господарського законодавства, щодо участі замовника у програмі .

Крім того, 31 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ ЕкономКомфорт укладено договір № 06059/16, за умовами якого ТОВ ЕкономКомфорт зобов`язалося за плату вчинити від імені ОСОБА_1 та за його рахунок певні юридичні дії, спрямовані на отримання позики у розмірі 20 000 гривень, у тому числі: включати замовника до складу програми Комфорт ; присвоїти та повідомити замовнику персональний код у програмі; організовувати та проводити Розподіли Свідоцтв; здійснювати весь необхідний об`єм документообігу та листування щодо участі замовника у програмі; здійснювати необхідні юридичні дії та провести оформлення необхідних юридичних документів щодо надання замовнику позики; представляти інтереси замовника в будь-яких державних, судових та інших органах, у підприємствах будь-якої форми власності, а також в органах виконавчої служби з питань, пов`язаних з виконанням договору; подавати в інтересах замовника заяви (в т.ч. позовні), клопотання та інші необхідні звернення, пов`язанні з виконанням даного договору; надавати інші послуги та здійснювати інші правочини, погоджені сторонами, у порядку та в строки, передбачені договором та додатками до нього .

Згідно пункту 1.3 договору замовник доручив виконавцю використовувати суми своїх чистих платежів для формування фонду програми та його розподілу, а також для надання відповідних сум у позику згідно умов програми.

На виконання умов цих договорів ОСОБА_1 сплатила ТОВ Економкомфорт щомісячних платежівна суму 7285 грн. 00 коп..

Дослідивши зміст оспорюваних договорів та умови програми Комфорт (додаток №2 до договору), суд приходить до висновку, що послуга, яку за умовами даних договорів було передбачено надати ОСОБА_1 , за своєю суттю є фінансовою послугою у виді адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (пункт 11-1 частини першої статті 4 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг ), оскільки послуги, які є предметом договору, здійснюються шляхом створення адміністратором груп учасників та формування фонду групи для придбання на користь та за рахунок учасників бажаних товарів та/або отримання відповідної суми у позику, із проведенням розподілу права на отримання товару чи позики відповідно до визначеної процедури.

Така діяльність, підпадає під визначення пункту 1.2 Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, затверджених розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 1676 від 09 жовтня 2012 року, згідно якого адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групі - фінансова послуга, що надається ліцензіатом і передбачає залучення грошових коштів учасників групи, об`єднання цих коштів з метою придбання та розподілу товарів між учасниками групи.

Укладені сторонами договори передбачали не отримання позивачем позики, а участь у програмі, в якій за рахунок коштів групи клієнтів здійснювалась передача права одному з учасників групи на придбання товару (отримання позики), що свідчить про порушення з боку відповідача принципу добросовісності та існування дисбалансу договірних прав і обов`язків на шкоду позивача, введення його в оману, наявність нечесної підприємницької практики.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Частиною першою статті 227 ЦК України визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

За змістом статті 9 Закону України від 1 червня 2000 року № 1775-ІІІ Про ліцензування певних видів господарської діяльності та статті 34 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-ІІІ Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг (далі Закон № 2664-ІІІ) діяльність із надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-ІІІ під поняттям фінансова послуга розуміється операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Законом України від 2 червня 2011 року № 3462-VІ Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг (далі - Закон № 3462-VІ) (набрав чинності 8 січня 2012 року) внесено зміни до частини першої статті 4 Закону № 2664-ІІІ та доповнено її пунктом 11-1, відповідно до якого фінансовими вважаються послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Згідно з пунктами 3, 4 розділу II Прикінцеві положення Закону № 2664-ІІІ фінансові установи зобов`язані протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність у відповідність з вимогами цього Закону (тобто до 8 січня 2013 року), а спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг зобов`язаний у шестимісячний строк з дня опублікування цього Закону розробити та затвердити ліцензійні умови здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

На підставі цього Закону Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі Нацкомфінпослуг) як уповноважений державний орган 9 жовтня 2012 року розпорядженням № 1676 затвердила Ліцензійні умови провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (далі Ліцензійні умови).

Ліцензійні умови закріпили визначення, сутність, правовий статус учасників (і вимоги до них) такого виду фінансових правовідносин, як придбання товарів у групах, і передбачили, що діяльність цих груп направлена на легітимне використання фінансової схеми із залученням грошових коштів споживачів для придбання певного виду товарів та (або) послуг.

Згідно з пунктами 1.2, 1.5 розділу І Ліцензійних умов адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групі це фінансова послуга, що надається ліцензіатом і передбачає залучення грошових коштів учасників групи, об`єднання цих коштів з метою придбання та розподілу товарів між учасниками групи.

Ліцензіатом є фінансова установа, яка одержала ліцензію на провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Фінансова установа може провадити діяльність з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах тільки після отримання ліцензії Нацкомфінпослуг, відповідно до цих Ліцензійних умов.

У даній справі, спірні договори було укладено 31 березня 2018 року, тобто коли закон вже передбачав отримання ліцензії для надання послуг з адміністративного фінансування активів для придбання товарів у групах.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 19 Закону України Про захист прав споживачів підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Пунктом 3 частини другої статті 19 Закону України Про захист прав споживачів визначено, що якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг.

Частиною шостою статті 19 Закону України Про захист прав споживачів визначено, що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької діяльності, є недійсними.

Стаття 230 ЦК України передбачає, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Забороняється нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до пункту 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12 квітня 1996 року Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів , у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг).

Враховуючи встановлені по справі обставини та вимоги частини першої статті 203 , статті 215 та частини першої статті 227 ЦК України та частини шостої статті 19 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII Про захист прав споживачів , судом встановлено підстави для визнання недійсними договорів № 06059 та № 06059/16, як таких, що вчинені юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії) на її здійснення відповідно до статті 34 Закону № 2664-ІІІ , а також такими, що здійснені з використанням нечесної підприємницької практики.

Частиною першою статті 236 ЦК України встановлено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до частини першої та частини четвертої статті 216 ЦК України , недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Враховуючи викладені обставини, оцінюючи всі досліджені судом докази в їх сукупності, а також те, що позивачем було сплачено відповідачу суму в розмірі 7285 грн., тому саме цю суму слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Спірні договори є недійсними з підстави, передбаченої частиною шостою статті 19 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-Х11 Про захист прав споживачів , оскільки відповідач здійснював відповідний вид діяльності (надання фінансової послуги) без дозволу (ліцензії) на її здійснення відповідно до статті 34 Закону №2664-111, та про стягнення з відповідача коштів.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення, а саме слід визнати недійсними спірні договори від 31 березня 2018 року та стягнути з відповідача на корить позивача сплачені за даними договорами кошти.

Судовий збіо стягнути з відповідача в порядку ст.141 ЦПК України.

На підставі ст.ст. 203 , 215 , 230 , 236 ЦК України , Закону України Про захист прав споживачів , керуючись ст.ст. 4 , 76-89 , 141 , 258 , 259 , 263-265 , 268 , 352 , 354 , 355 ЦПК України , суд,

вирішив:

Позов задовольнити .

Визнати недійсними укладені між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Економкомфорт договори від 31 березня 2018 року № 07078/18 та № 07078 із додатками №1 та №2.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЕкономКомфорт (адреса: 10002, Житомирська обл., місто Житомир, Корольовський район, майдан Путятинський, 2, офіс 618, код ЄДРПОУ: 37482421) на користь ОСОБА_1 (зареєстрованої за адресою АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Славутським РВ УМВС України в Хмельницькій області) кошти в сумі 7285 гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЕкономКомфорт на користь держави судовий збір в розмірі 1921 гривня 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до Хмельницького апеляційного суду через Славутський міськрайонний суд.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, яким повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Шевчук В. В.