Рішення

від 12.06.2019 по справі 916/2529/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" червня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2529/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Оборотової О.Ю.

при секретарі судового засідання Ісак Д.П.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Фізичної особи-підприємця Гребеньщикової Людмили Сергіївни до відповідача Фізико-хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов`язання вчинити певні дії

за участю представників:

від позивача - Лобанов Р.М., ордер № 493002;

від відповідача - Кушнір В.В., ордер № 002986;

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Гребеньщикова Людмила Сергіївна звернулася до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізико-хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України з вимогою:

- зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні позивачу земельною ділянкою за кадастровим номером НОМЕР_1 шляхом підписання акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання та акту погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та/або землекористувачами стосовно земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1;

- визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови підписати акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання та акт погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та/або землекористувачами стосовно земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1;

- встановити факт відсутності порушення з боку позивача меж земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на необґрунтованість відмови відповідача погодити межі земельної ділянки.

Ухвалою суду від 05.12.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2529/18; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження

Відповідно до статті 15 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пункту 9 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, пункту 4.2.6. Засад використання автоматизованої системи документообігу в Господарському суді Одеської області, в редакції від 06.02.2019р. (протокол №17-01/2019), у зв`язку з перебуванням судді Петренко Н.Д. з 20.02.2019р. на тривалому лікарняному (відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами) та призначенням розгляду справи на 27.02.2019р. з метою запобігання порушення строків розгляду справи, призначено повторний автоматичний розподіл справи №916/2529/18.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи від 21.02.2019р. справу №916/2529/18 передано на розгляд судді Оборотової О.Ю.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.02.2019р. прийнято справу №916/2529/18 до провадження.

14.03.2019р. від Фізико-хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує з приводу задоволення позовних вимог.

В обґрунтування правової позиції відповідач зазначає, що в позовній заяві відсутній предмет спору, оскільки відповідач не порушує права позивача, крім цього відповідач стверджує, що позивач своїми діями порушує права відповідача.

05.06.2019р. від Фізичної особи-підприємця Гребеньщикової Людмили Сергіївни надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач заперечує з приводу правової позиції відповідача та просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.06.2019р. закрито підготовче провадження у справі № 916/2529/18; призначити справу до судового розгляду по суті в даному судовому засіданні.

У судовому засіданні 06.06.2019р. оголошено перерву до 12.06.2019р.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення учасників справи, суд встановив:

Згідно свідоцтва про право власності на нежилі приміщення офісу від 08.08.2008р., виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради (далі - ОМР) та зареєстрованого КП ОМБТІ та РОН 20.05.2008р. ФОП Гребеньщикова Л.С., є власником нежилих приміщень офісу загальною площею 540,9 м.кв за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Одеської міської ради №4129-VI від 09.10.2013р. ФОП Гребеньщиковій Л.С. надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду за адресою: АДРЕСА_1 , для експлуатації та обслуговування нежилих приміщень офісу.

Згідно листа Департаменту комунальної власності ОМР від 14.09.2017р. №01-20/230 розроблений ТОВ СПЕКТР НОВА проект землеустрою розглянуто Департаментом комунальної власності ОМР та разом з проектом рішення направлено у встановленому порядку на розгляд та візування до юридичного департаменту ОМР.

Як зазначає позивач, з наданої Департаментом відповіді від 14.09.2017р. №01-20/230 вбачається, що при розгляді юридичним департаментом Одеської міської ради проекту землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки, останнім були зроблені зауваження, у зв`язку з чим проект був повернутий розробнику. Зауваження юридичного департаменту Одеської міської ради були вмотивовані наявністю спірних питань щодо меж вищевказаної земельної ділянки між ФОП Гребенщиковою Л.С. та відповідачем: відсутністю підпису представника відповідача в актіприйомки-передачі межових знаків на зберігання, в акті погодження меж земельної ділянки з суміжними землевласниками та/або землекористувачами.

Позивач стверджує, що з листа Фізико-хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України, щодо мотивів відмови у підписанні акта погодження меж земельної ділянки зазначені такі умови, які є необґрунтованими та не стосуються меж.

На думку позивача, мотиви відмови полягають лише у використанні ФОП Гребенщиковою Л.С. кліматичного обладнання (кондиціонерів) та під`єднання будинку до міських електромереж, також вимога щодо ремонту покрівлі відповідача не може бути умовою погодження меж земельної ділянки.

Приймаючи до уваги викладені обставини, позивач вважає, що був вимушений звернутися до господарського суду Одеської області з відповідним позовом з метою захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 по справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Отже, основною передумовою, наявність якої дозволяє реалізувати право особи на судовий захист, є наявність у неї відповідного порушеного суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу, оскільки відсутність права або інтересу унеможливлює його судовий захист.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне надати правову оцінку доводам Фізичної особи-підприємця Гребеньщикової Людмили Сергіївни, щодо порушення її прав суміжним землекористувачем Фізико-хімічного інститутом захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України.

Суд звертає увагу, що господарський процесуальний кодекс України прямо розмежовує право на звернення до господарського суду:

- право юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів та органів місцевого самоврядування звертатися до господарського суду за захистом саме своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів;

- та право державних та інших органів звертатися до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України, в т.ч. в державних чи суспільних інтересах.

Фізична особа-підприємець Гребеньщикова Людмила Сергіївна подає позовну заяву про усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання підписання акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання та акту погодження меж земельної ділянки.

Приписами ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України ) встановлені наступні способи захисту земельних прав, а саме: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Виходячи з аналізу викладених норм законодавства, для задоволення позовних вимог Позивача необхідна наявність у користувача або власника суміжної земельної ділянки обов`язку затвердити вказані акти або відповідальність за невиконання такого обов`язку.

Такий обов`язок має випливати з процедури встановлення меж земельної ділянки та процедури отримання такої земельної ділянки у користування, що визначена приписами ЗК України.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають право користування земельною ділянкою із земель комунальної власності за рішенням органу місцевого самоврядування в межах його повноважень.

Надання у користування земельної ділянки здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка надається органу місцевого самоврядування для його подальшого погодження (ст. 123 ЗК України).

Однією з цілей такої процедури є встановлення меж земельної ділянки, яка буде передаватись відповідному заявнику в користування, та не порушення меж суміжних земельних ділянок.

За змістом ст. 55 Закону України Про землеустрій вбачається, що до складу проекту землеустрою входять, зокрема, акт погодження меж земельних ділянок та акт приймання- передачі межових знаків на зберігання, які підписуються суміжними землекористувачами.

Означені акти є допоміжними під час складання проекту землеустрою, а їх не підписання суміжними землевласниками не може вчиняти для заявника ніяких негативних юридичних наслідків.

Так, відповідно до ст. 55 Закону України Про землеустрій встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів, які оформлюються на місцевості шляхом встановлення межових знаків встановленого зразка.

Відтак, межі земельної ділянки на місцевості визначаються не відповідно до актів узгодження та визначення меж, а згідно з наявними планово-картографічними матеріалами та матеріалами кадастрової зйомки. Крім того, статтею 198 ЗК України визначено, що погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Отже, погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі отримання прав на земельну ділянку, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акту погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі отримання права користування земельною ділянкою.

Вказані положення містить також Інструкція про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, що затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376.

Крім цього, суд звертає увагу, що відсутність цих актів не є підставою для обмеження права користування або володіння земельною ділянкою, а також не є підставою для відмови органами місцевого самоврядування у передачі прав на земельну ділянку позивачу.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку погодження таких актів власником або користувачем суміжної земельної ділянки, а тому підписання або не підписання таких актів відповідачем є лише його правом.

Не підписуючи вищезгадані акти, відповідач ніяким чином не обмежує та не порушує прав та законних інтересів позивача, а лише реалізує своє право.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15.05.2013 р. по справі №5009/4103/12 відповідно до якої суд зазначив наступне:

...Погодження меж земельної ділянки полягає у тому, щоб суміжному землекористувачеві було запропоновано підписати відповідний акт. Не погодження меж земельної ділянки є формою реалізації прав відповідача. Тобто, у разі відмови від підписання акта, орган, уповноважений вирішувати питання про надання земельної ділянки виходить не з самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів такої відмови.

Отже, підписання акта погодження меж самостійного значення не має, і воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку. У випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж відбулося. Таким чином мотивована відмова відповідачів від підписання акта погодження меж земельної ділянки (схеми розподілу земельної ділянки) не порушує права позивача.

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне вказати, що технічні документи не є підставою для землекористування в силу положень земельного законодавства України, а лише повинні бути предметом розгляду компетентним органом питання про землекористування, рішення якого і буде породжувати певні правові наслідки для учасників земельних правовідносин ... .

Аналогічні висновки також містяться у Постановах Вищого господарського суду України від 29.10.2015 р. № 923/596/15, від 14.10.2014 р. по справі №906/595/14, від 19.06.2013 р. по справі № 8пн/5014/1733/2012, від 04.10.2012 р. по справі № 12/010-12.

Отже, господарський суд дійшов висновку, що своїми діями відповідач ніяким чином не порушує права та законні інтереси позивача шляхом відмови від реалізації свого права на підписання актів погодження меж земельних ділянок та приймання-передачі межових знаків на зберігання. Більш того, чинним законодавством України не встановлено такий спосіб захисту земельних прав як спонукання суміжного землекористувача до підписання означених актів.

Також варто зазначити, що відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 15.05.2013 р. по справі №5009/4103/12 саме орган, уповноважений вирішувати питання про надання земельної ділянки виходить не з самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів такої відмови, а тому суд взагалі не може делегувати собі повноваження Департаменту та вирішувати обгрунтованість мотивів відмови у підписанні спірних актів.

Крім цього, суд звертає увагу, що судовий захист права власності та майнових прав власників здійснюється шляхом розгляду справ за позовами щодо речових прав на майно, а саме: віндикаційний - про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), негаторний - про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України), про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (стаття 392 ЦК України).

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За своєю правовою природою позов, який містить вимогу про усунення перешкод у користуванні майном, є негаторним. Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження , а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Отже, приймаючи до уваги, що на даний момент позивач взагалі не є власником спірної земельної ділянки, та будь-яких доказів щодо утруднення відповідачем прав позивача щодо розпорядження земельною ділянком не надано у суду взагалі відсутні підстави для задоволення негаторного позову.

Що стосується вимог Фізичної особи-підприємця Гребеньщикової Людмили Сергіївни про визнання неправомірними дій та встановлення факту відсутності порушення суд зазначає, наступне.

Визнання правомірними чи протиправними дії відповідача за своєю сутністю не є вирішенням господарського спору, оскільки такий спосіб захисту не забезпечить відновлення порушеного права позивача. В даному випадку вказана вимога зводиться до вимог прийняти судове рішення про встановлення юридичного факту, що не може бути окремим способом захисту порушеного права і може розглядатися в межах вирішення спору про право. Встановлення відповідного факту є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог, але не може бути предметом окремого позову, а тому така вимога задоволенню не підлягає.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, позов Фізичної особи-підприємця Гребеньщикової Людмили Сергіївни не підлягає задоволенню.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви відповідно до приписів ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Гребеньщикової Людмили Сергіївни до відповідача Фізико-хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 24 червня 2019р.

Суддя О.Ю. Оборотова