Рішення

від 20.06.2019 по справі 925/254/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2019 року Справа № 925/254/19

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Васяновича А.В.,

секретар судового засідання - Козоріз О.І.,

за участі представників сторін:

від позивача - представник не з`явився,

від відповідача - представник не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою

відповідальністю "Агрофірма Ясенівська", с. Ясинове,

Олександрівського району, Кіровоградської області

до товариства з обмеженою відповідальністю "Седна-Агро",

м. Монастирище,Черкаської області

про визнання частково недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Черкаської області звернулося з позовом сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ясенівська" до товариства з обмеженою відповідальністю "Седна-Агро" про визнання недійсним пункту 7.6. договору поставки насіння в кредит 2017-2018 №043-БВ від 18 жовтня 2017 року, укладеного між сторонами, в частині зобов`язання покупця сплатити на користь постачальника суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 11 березня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04 квітня 2019 року.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 04 квітня 2019 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, відкладено підготовче засідання на 21 травня 2019 року.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 21 травня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 20 червня 2019 року.

Представники сторін в судове засідання не з`явилися, позивач про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце проведення судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується реєстром поштових відправлень господарського суду Черкаської області.

Від представника відповідача надійшла до суду заява про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві на позовну заяву від 27 березня 2019 року та зазначав, що пункти 7.6. та 3.1., 3.2. не містять протилежних чи суперечливих законодавству умов.

Крім цього відповідач має право на відшкодування інфляційних відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України не залежно від того, вказано зазначений вид індексації в договорі чи ні. Тобто, фактично сторони констатували право відповідача на таку індексацію визначену ЦК України.

Також відповідач вказував, що позивач погодився з передбаченими договором умовами та не скористався наданим йому законом правом, за наявності заперечень щодо окремих умов договору, скласти протокол розбіжностей (ч. 4 ст. 181 ГК України) внести зміни та/або доповнення. Крім того, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань. Тобто сторонами умовами п. 7.6. договору поставки передбачено саме ті санкції, що визначені ст. 625 ЦК України за неналежне виконання грошового зобов`язання, які не суперечать вимогам законодавства.

Крім того, відповідач зазначав, що позивачем не наведено жодних обґрунтувань наявності підстав, передбачених ст. 215 ЦК України, з якими закон пов`язує недійсність окремої частини правочину, а також не доведено належними доказами порушення прав та інтересів позивача укладанням спірного договору.

Отже, укладаючи договір поставки, сторонами було досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, зокрема, щодо застосування відповідальності за невиконання або неналежне виконання сторонами умов цього договору.

Відповідач вважає, що доводи позивача щодо недійсності пункту 7.6. договору, якими встановлена відповідальність (інфляційні) покупця у випадку прострочення виконання грошового зобов`язання, по суті зводяться до неможливості застосування відповідачем стягнення інфляційних витрат разом з стягненням курсової різниці, а має застосовуватися один із видів або коригування ціни відповідно до курсової різниці або стягнення інфляційних.

Визначення в договорі інфляційних не є порушенням приписів цивільного та господарського законодавства, а тому не може бути підставою для визнання недійсними спірних умов договору.

В зв`язку з вищенаведеним відповідач вважає, що відсутні будь-які обставини, з якими закон пов`язує підстави для визнання недійсним частини договору купівлі-продажу та настання відповідних наслідків, оскільки договір поставки має всі істотні умови договору, зміст спірного договору відповідає вимогам закону, додержано форми угоди та пункту 7.6. зокрема, оскільки в законодавстві відсутня пряма заборона в укладенні такої відповідальності.

Враховуючи вищевикладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши матеріали справи, а також дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного:

Звертаючись до суду з відповідним позовом позивач вказував, що положення пункту 7.6 в частині зобов`язання покупця сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення суперечать вимогам чинного законодавства України.

Покриття відповідачу матеріальних втрат від знецінення коштів передбачено умовами укладеного між сторонами договору, а саме п. п. 3.1, 3.2, а також специфікаціями, за рахунок коригування вартості товару з урахуванням курсової різниці національної валюти до долара США/ЄВРО на дату оплати в сторону збільшення.

Відповідач має право на здійснення відповідного донарахування у будь-який час, а тому стягнення в даному випадку ще й інфляційних втрат, нарахованих на борг у гривні, буде подвійною відповідальністю щодо завищеного відшкодування матеріальних втрат за невиконання зобов`язання, що суперечить нормам чинного законодавства.

В зв`язку з чим позивач вважає, що закріплення у пункті 7.6 договору зобов`язання покупця сплатити на користь постачальника суму боргу, еквівалент вартості якої визначено в іноземній валюті, з урахуванням встановленого індексу інфляції, є підставою для визнання недійсним у відповідності до ч. 1 ст. 203 ЦК України зазначеного пункту договору в цій частині.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено господарським судом під час її розгляду, 18 жовтня 2017 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Седна-Агро" (постачальник) та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ясенівська" (покупець) було укладено договір поставки насіння в кредит 2017-2018 №043-БВ.

Згідно з п. 1.1. договору поставки постачальник зобов`язався продати та поставити у строки передбачені цим договором покупцеві насіння рослин (далі - товар), а покупець - прийняти зазначений товар і оплачувати його вартість згідно встановленого цим договором порядку.

Відповідно до п. 1.2. договору поставки асортимент, номенклатура, кількість, ціна, строки оплати та характеристики товару визначаються сторонами на підставі замовлення покупця та виходячи з наявності товару на складі постачальника і вказуються у відповідній специфікації та видаткових накладних, які складають невід`ємну частину цього договору.

Відповідно до статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 524 ЦК зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

За змістом статті 533 ЦК грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що незалежно від валюти боргу (грошової одиниці, в якій обчислено суму зобов`язання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і фактичного його виконання, є національна валюта України - гривня. У разі визначення у зобов`язанні грошового еквівалента в іноземній валюті сума, що підлягає сплаті за цим зобов`язанням, визначається у гривні за офіційним курсом відповідної валюти, встановленим НБУ, на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Сторони в договорі поставки (п.п.3.1-3.2) визначили, що ціна товару та/або його окремої партії визначається та вказується в специфікаціях до цього договору та/або видаткових накладних на дату їх складення, що є невід`ємними частинами. Сторони встановлюють та вказують ціну товару (та/або кожної партії товару) у національній валюті України - гривні, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті, доларах США та/або ЄВРО про що зазначають в специфікаціях.

Сторони встановили, що протягом строку дії договору грошові зобов`язання покупця існують і підлягають сплаті у національній валюті України - гривні. У зв`язку з тим, що товар буде оплачуватися покупцем не в день складення специфікацій та в тому випадку, якщо курси іноземних валют (долара США та/або СВРО) до гривні, що склалися на міжбанківському валютному ринку України на день фактичної оплати товару є вищим за курси іноземних валют, що були на дату укладення специфікації, ціна товару, що вказана в специфікаціях та загальна сума договору, яка підлягає до оплати покупцем в гривнях, підлягає коригуванню в сторону збільшення за наступною формулою:

Х2=(Y2/ Y1)*Х1, де:

Х2 - ціна товару, в гривнях, що підлягає до сплати покупцем;

Y1 - курс продажу долара США та/або ЄВРО на міжбанківському

валютному ринку України до гривні, який визначається на час закриття

валютних торгів на міжбанківському валютному ринку в день, що передує

дню укладення специфікації;

Y2 - курс продажу долара США та/або ЄВРО на міжбанківському валютному ринку України до гривні, який визначається на час закриття валютних торгів на міжбанківському валютному ринку в день, що передує дню фактичних розрахунків по специфікації;

X1 - ціна товару в гривнях на дату підписання специфікації.

При здійсненні розрахунків сума в гривнях, яку покупець зобов`язаний сплатити постачальнику як належну оплату повної вартості товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента товару в доларах США та/або ЄВРО на курс продажу відповідної іноземної валюти, який буде встановлений на міжбанківському валютному ринку України в день, що передує дню фактичної оплати покупцем ціни товару з урахуванням вимог цього пункту. Сторони погодили, що процедура коригування ціни товару, у порядку, передбаченому даним пунктом є погодженою на весь термін дії цього договору та не вважається односторонньою зміною умов та ціни договору та не потребує окремого погодження сторін, оскільки сторони погодили такий порядок та умови договору.

Сторони встановили, що загальна ціна товару, підрахована з урахуванням результатів коригування ціни на товар на дату здійснення кожного фактичного платежу - є фактичною загальною ціною товару по цьому договору, яку покупець зобов`язаний оплатити в строки (терміни), встановлені в специфікаціях. Перерахунок (коригування) ціни товару може робитися необмежену кількість разів у порядку, визначеному в даному пункті.

Зазначене в даному пункті коригування ціни також застосовується у випадку несвоєчасної оплати товару покупцем. За настання таких умов покупець оплачує повну вартість придбаного товару з урахуванням ціни, скоригованої в порядку п. 3.2 цього договору. При цьому, загальна ціна за товар скоригована на курсову різницю визначається на дату здійснення фактичного платежу або на дату звернення до суду.

Пунктом 7.6. договору поставки встановлено, що відповідно до вимог ст. 625 ЦК України за порушення грошового зобов`язання, покупець зобов`язується сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки та 30 % річних від простроченої (неоплаченої) суми.

Згідно зі ст. 11 ЦК України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 202 ЦК України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 06 липня 2015 року №6-301цс15.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями статей 627 та 628 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 та частиною 1 статті 215 ЦК України.

Згідно з приписами ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання його недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зазначена норма кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 207 ГК України, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Сторони встановили, що протягом строку дії договору грошові зобов`язання покупця існують і підлягають сплаті у національній валюті України - гривні.

Також умовами договору поставки визначено ціну товару.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦКУ України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися.

В пунктах 3.1. та 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" вказано, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто встановлення умовами договору поставки обов`язку покупця сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням індексу інфляції не суперечить вимогам законодавства, зокрема нормам ЦК України.

Стягнення інфляційних втрат за прострочення грошового зобов`язання боржником не залежить від внесення відповідної умови до договору, оскільки таке право виникає у кредитора в силу вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оскільки визначення в договорі поставки умов про порядок відшкодування інфляційних втрат не суперечить приписам цивільного та господарського законодавства, тому підстав для визнання недійсним п. 7.6. договору немає.

В з в`язку з вищенаведеним у позові слід відмовити повністю.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Згідно ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Відповідно до ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що за попереднім розрахунком витрати на професійну правничу допомогу складають 4 500 грн. 00 коп. та будуть подані в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

21 травня 2019 року відповідачем було подано докази, що підтверджують понесені судові витрати, здійснені відповідачем за отримання професійної правничої допомоги.

Згідно ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат враховується наступне:

розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Пунктом 3.2. договору про надання професійної правничої допомоги та представництво у господарському суді від 15 березня 2019 року №5 укладеного між відповідачем та адвокатським бюро "Дефініція Кушніра" визначено, що за надання професійної правничої допомоги, передбаченої даним договором та представництво в судах замовник сплачує виконавцю винагороду (гонорар) в розмірі, з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони, а саме:

- усна консультації, дослідження та вивчення адвокатом документів наданих замовником, повна підготовка (складення) та надсилання суду та позивачу відзиву на позовну заяву, формування додатків (в т.ч. копії) до відзиву, збір доказів, складення додаткових окремих процесуальних документів (заяв), в одному підготовчому судовому засіданні та одному засіданні по суті участь - 4 500 грн. 00 коп. без ПДВ;

- за складення інших процесуальних документів, заперечення, відповідь на відзив, відзив, клопотання, які повинні бути складені та подані від імені замовника на вимогу суду та/або у відповідь на процесуальний документ поданий відповідачем, встановлюється вартість відповідно до акту приймання-передачі виконаних робіт в розмірі але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, які замовник повинен сплатити виконавцеві не пізніше дня подання такого процесуального документа до суду.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було сплачено адвокатському бюро "Дефініція Кушніра" 20 травня 2019 року 4 500 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, що підтверджується копією платіжного доручення №2733 від 20 травня 2019 року.

Згідно ч.ч. 4-6 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Від позивача не надходило до суду клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката відповідача, а тому вказані витрати підлягають розподілу між сторонами в порядку ч.4 ст.129 ГПК України.

З урахуванням вищевказаного, з позивача підлягає стягненню 4 500 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ясенівська" до товариства з обмеженою відповідальністю "Седна-Агро" про визнання частково недійсним договору відмовити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ясенівська", вул. Гагаріна, 18, с. Ясинове, Олександрівського району, Кіровоградської області, ідентифікаційний код 30798692, п/р НОМЕР_1 в ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 380805 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Седна-Агро", вул. Соборна, 3, м. Монастирище, Черкаської області, ідентифікаційний код 33143734, р/р НОМЕР_2 в АТ "Райффайзен Банк Аваль" у м. Києві, МФО 380805 - 4 500 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Видати відповідний наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 24 червня 2019 року.

Суддя А.В.Васянович