Рішення

від 20.06.2019 по справі 320/1774/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2019 року м.Київ справа № 320/1774/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Михайлівсько-Рубежівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Михайлівсько-Рубежівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення Михайлівсько-Рубежівської сільської ради від 24.01.2019, яким позивачу відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, як інваліду ІІ групи, учаснику АТО.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач протиправно відмовив йому у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, з огляду на відсутність можливості перевірити наявність вільних для відведення земельних ділянок та надати відповідні графічні матеріали обраної земельної ділянки.

Стверджував, що як учасник АТО, інвалід війни II групи має право на першочергове забезпечення земельною ділянкою для ведення особистого селянського господарства відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позову відмовити, та посилаючись на частину сьому статті 118 Земельного кодексу України вказав, що підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути, зокрема, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Враховуючи, що позивачем не надано графічних матеріалів бажаного місця розташування земельної ділянки, вважає, що оскаржуване рішення є аргументованим та таким, що прийнято відповідно до норм чинного законодавства.

Відповідач зауважив, що в Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не визначена першочерговість забезпечення земельною ділянкою з цільовим призначенням «особисте селянське господарство».

Відповідач також зазначив, що вимоги позивача в частині стягнення моральної шкоди є необгрунтованими, позаяк жодними доказами не підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань оскаржуваним рішенням.

Позивач надав відповідь на відзив, у якій вказав, що доводи відповідача є безпідставними та зауважив, що звертався до відповідача з письмовим клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення у власність земельної ділянки для городництва, що у свою чергу наділяє його правом на позачергове отримання земельної ділянки для садівництва та городництва. При цьому погодився, що земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства має право отримати на загальних підставах.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.04.2019 відкрито провадження в адміністративній справі №320/1774/19, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, витребувано докази по справі від сторін, та призначено підготовче засідання на 16.05.2019.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.05.2019 повторно витребувано від відповідача докази по справі та відкладено підготовче засідання у справі на 06.06.2019.

В підготовчому судовому засіданні у справі 06.06.2019 судом допитано в якості свідка ОСОБА_2 .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.06.2019 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 21.06.2019.

В судове засідання 21.06.2019 учасники справи не з`явились, були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином та своєчасно.

Від позивача 06.06.2019 через канцелярію суду надійшло клопотання про здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на неявку сторін в судове засідання та враховуючи заявлене позивачем клопотання про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження, суд протокольною ухвалою постановив здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що зареєстрований та проживає у с. Михайлівська-Рубежівка Києво-Святошинського району Київської області, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , виданого ЦСВМ Києво-Святошинського РВ України в Київській області 11.04.2001 (а.с. 35-40).

Згідно з довідкою про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 03.04.2018 №269, виданої Військовою частиною НОМЕР_2 , сержант ОСОБА_1 в період з 29 квітня 2016 року по 28 червня 2016 року, з 01 липня 2016 року по 03 липня 2016 року, з 28 липня 2016 року по 25 грудня 2016 року, з 07 травня 2017 року по 16 грудня 2017 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей (а.с.11).

19 липня 2018 року позивачу довічно встановлено другу групу інвалідності у зв`язку з захворюванням, пов`язаним із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 1042435 (а.с.10).

14 серпня 2018 року Управлінням соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області позивачу видано посвідчення інваліда війни II групи серії НОМЕР_3 (а.с.66).

Як вбачається з матеріалів справи, 20.03.2018 ОСОБА_1 звернувся до Михайлівсько-Рубежівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області із заявою про надання безкоштовно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,25 га, бажане місце розташування земельної ділянки - село Михайлівська-Рубежівка (а.с.14).

Рішенням 21 сесії сьомого скликання від 03.04.2018 №4/58 Михайлівсько-Рубежівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області вирішила перенести заяви учасників АТО, зокрема, ОСОБА_1 про надання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на чергове засідання сесії Михайлівсько-Рубежівської сільської ради, після затвердження генерального плану села Михайлівка-Рубежівка (а.с.13).

В подальшому 19.12.2018 ОСОБА_1 звернувся до Михайлівсько-Рубежівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області із заявою про надання безкоштовно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в селі Михайлівська-Рубежівка площею 0,20 га як учаснику АТО інваліду війни ІІ групи (а.с.42).

24 січня 2019 року рішенням 32 сесії сьомого скликання Михайлівсько-Рубежівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №3/34 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у зв`язку з тим, що відсутні графічні матеріали бажаного місця розташування земельної ділянки (а.с.12).

06 квітня 2019 року ОСОБА_1 до відповідача подано запит на отримання публічної інформації, у якому позивач просив надати інформацію про землі, відведені для учасників АТО та інвалідів війни на території села Михайлівська-Рубежівка та повідомити про кількість та площу земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства, які було виділено рішенням тридцять другої сесії сьомого скликання Михайлівсько-Рубежівської сільської ради від 24.01.2019, в тому числі учасникам АТО, інвалідам війни, внаслідок участі в АТО (а.с.43-44).

Листом від 10.05.2019 №9 Михайлівсько-Рубежівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області повідомила позивачу, що на території Михайлівсько-Рубежівської сільської ради було відведено 46 земельних ділянок для учасників АТО.

При цьому також повідомлено, що на тридцять другій сесії сьомого скликання Михайлівсько-Рубежівської сільської ради від 24.01.2019 було надано два дозволи на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1430 га та 0,1360 га, дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0718 га та дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) власниці земельної частки (паю) для ведення особистого селянського господарства, площею 1,5482 га. Також повідомлено, що учасникам АТО, інвалідам війни внаслідок участі в АТО дозволи на відведення земельних ділянок не надавалися (а.с.45).

Не погоджуючись з рішенням від 24.01.2019 №3/34, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею врегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-ІІІ.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з частиною 6 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в наданні такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Як зазначалося судом вище, підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що відмова у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,20 га для особистого селянського господарства на території села Михайлівська-Рубежівка обумовлена відсутністю графічних матеріалів бажаного місця розташування земельної ділянки (а.с.17).

У позовній заяві позивач вказує на відсутність у нього реальної можливості надати разом із клопотанням про відведення земельної ділянки у власність від 19.12.2018 графічних матеріалів бажаної земельної ділянки, оскільки на офіційному веб-сайті Михайлівсько-Рубежівської сільської ради на час подання вказаного клопотання не була зазначена інформація про наявні для відведення вільні земельні ділянки на території села Михайлівка-Рубежівка, а схема Генерального плану села була викладена у нечитабельному вигляді.

З`ясовуючи чи мав позивач змогу визначити вільну земельну ділянку та надати графічні матеріали, суд ухвалою від 15.04.2019 витребував від Михайлівсько-Рубежівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області: письмові пояснення про наявність на сайті відповідача офіційної інформації про вільні земельні ділянки; інформацію про наявні для відведення вільні земельні ділянки на території села Михайлівська-Рубежівка станом на 24.01.2019 для ведення особистого селянського господарства.

Михайлівсько-Рубежівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області на виконання вимог ухвали суду від 15.04.2019 надала письмові пояснення (а.с.54), у яких зазначила, що на офіційному сайті Михайлівсько-Рубежівської сільської ради відсутня будь-яка інформація щодо вільних земельних ділянок на території сіл Михайлівсько-Рубежівської сільської ради, оскільки на даний час не завершена інвентаризація земель села Михайлівка-Рубежівка та села Забуччя. З огляду на викладене, сільська рада тимчасово не володіє точною та достовірною інформацією щодо наявності земельних ділянок, які можна безоплатно передати громадянам у власність.

Також вказала, що оскільки на 24.01.2019 в селі Михайлівка-Рубежівка та селі Забуччя не завершена інвентаризація земель, у сільської ради відсутня інформація щодо наявності земельних ділянок, які можна безоплатно передати громадянам у власність для ведення особистого селянського господарства.

Наведене дає підстави для висновку, що на час подання клопотання позивача щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки існували об`єктивні обставини, які унеможливлювали надання графічних матеріалів обраної земельної ділянки, оскільки проводилася інвентаризація земель села Михайлівка-Рубежівка, до яких відносилася земельна ділянка, яку просив передати у власність позивач.

В підготовчому судовому засіданні у справі 06.06.2019 судом допитано в якості свідка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є дружиною позивача, про що свідчить свідоцтво про укладення шлюбу від 04.11.1992 року (а.с.139).

Свідок ОСОБА_2 повідомила суду, що 19.12.2018, на підставі нотаріально оформленої довіреності від чоловіка від 16.07.2016 року (а.с.22), подавала письмове клопотання свого чоловіка - позивача у справі на адресу відповідача про виділення земельної ділянки для ведення ОСГ, оскільки чоловік є інвалідом ІІ групи.

В оформленні заяви та документів свідку допомагала секретар Михайлівсько-Рубежівської сільської ради. З приводу викопіювання чи картографічного матеріалу, а також місця розташування земельної ділянки було надано пораду подивитись в Інтернеті і роздрукувати. На питання про те, чи є вільні земельні ділянки вказана особа повідомила, що письмово з цього приводу відповіді надано не буде і знов порадила подивитись в Інтернеті. Свідок повідомила суду, що разом із чоловіком дивились на сайті Михайлівсько-Рубежівської сільської ради інформацію про вільні земельні ділянки, проте на сторінці сайту, де розміщено план села, нічого не видно і її не можливо збільшити. Зазначила, що чоловік двічі звертався із заявами про виділення земельної ділянки для ведення ОСГ, проте було отримано відмову, в той час як іншим особам відповідачем надаються земельні ділянки на території села.

Дослідивши надані докази щодо наявності на сайті Михайлівсько-Рубежівської сільської ради інформації про вільні для виділення земельні ділянки, судом встановлено про відсутність інформації, яку б можна було використати в якості картографічного матеріалу, додавши до заяви про виділення земельної ділянки. При цьому сторінка сайту «Для учасників АТО» є порожньою (а.с.17-20).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що при прийнятті рішення про відмову у наданні дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту щодо відведення у власність земельної ділянки для особистого селянського господарства відповідач діяв необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення.

Суд також звертає увагу, що зі змісту оскаржуваного рішення про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не можливо встановити, яким саме вимогам і нормам законодавства не відповідає звернення позивача.

Не містить оскаржуване рішення й посилань на конкретні приписи нормативно-правових актів, які не були додержані позивачем.

За таких обставин, суд вважає оскаржуване рішення Михайлівсько-Рубежівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

Суд враховує, що відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

У розумінні статті 13 Конвенції ефективний засіб правого захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Судом встановлено, що у період з дати надання позивачем заяви від 19.12.2018 до 24.01.2019 відповідачем надавались дозволи на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства інших особам, не зважаючи на незавершену інвентаризацію земель, що підтверджується відповідними рішеннями від 19.12.2018 №3/19 та № 3/20, від 21.01.2019 №3/30 (а.с.107-108).

В силу положень частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;), суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (абз.1 ч.4 ст.245 КАС).

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абз.2 ч.4 ст.245 КАС).

Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20.05.2013 № 7 Про судове рішення в адміністративній справі зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

З урахуванням тієї обставини, що під час розгляду справи у суді позивачем доведено наявність у нього права на отримання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та відсутність перешкод для його реалізації, визначених Законом, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, у зв`язку з чим повний та ефективний захист порушеного права позивача потребує зобов`язання Михайлівсько-Рубежівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Михайлівсько-Рубежівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області площею 0,20 га.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн., суд зазначає наступне.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», виходячи із загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави стверджувати, що для стягнення моральної шкоди повинна бути встановлена одночасна сукупність наступних обставин: 1) наявність вказаних правових підстав; 2) причинно-наслідковий зв`язок між ними та отриманою відмовою у наданні земельної ділянки.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та матеріалів справи, наявність моральної шкоди позивач обґрунтовує тим, що є хворою людиною, пенсіонером, який став інвалідом війни внаслідок участі у бойових діях, стан здоров`я позивача не дозволяє постійно ходити по юристах, по сільським радам, щоб відстоювати свої права, пенсії позивача не вистачає на оплату послуг адвокатів. Зазначає, що діями відповідача позивачу завдається моральна шкода, від переживань і постійного нервування, внаслідок чого виникають конфлікти в сім`ї, сварки на ґрунті неспроможності позивача відстояти свої права та законні інтереси. Вказує, що внаслідок цього погіршились стосунки із дружиною, тещою тощо.

Проте доводи позивача про завдання йому моральних страждань саме у зв`язку із отриманою відмовою у наданні земельної ділянки належними і достатніми доказами під час розгляду справи підтверджені не були.

Стверджуючи про те, що внаслідок прийняття відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою позивачу було завдано моральну шкоду, останнім не доведено факту наявності будь-яких обставин, що свідчили б про перенесені душевні та/або фізичні страждання та їх природу; приниження честі та гідності позивача.

Таким чином суд зазначає, що матеріалами справи не підтверджується, а судом не встановлено наявність причинного зв`язку між протиправним рішенням відповідача, що полягає у відмові надати дозвіл на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність та душевними стражданнями, про які стверджує позивач.

Суд також враховує, що позивач не надав жодних доказів в обґрунтування розміру заявленої до відшкодування моральної шкоди у сумі 10000,00 грн.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн., задоволенню не підлягають.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання розподілу судових витрат не вирішується.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Приймаючи до уваги обставини справи, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, з таким розрахунком, щоб суб`єкт владних повноважень мав реальну можливість виконати судове рішення у визначений законом і цим рішенням спосіб з урахуванням об`єктивних обставин.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення 32 сесії сьомого скликання Михайлівсько-Рубежівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №3/34 від 24.01.2019, яким відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

3. Зобов`язати Михайлівсько-Рубежівську сільську раду Києво-Святошинського району Київської області (ідентифікаційний код 04362102, вул. Шкільна, 1, с. Михайлівка-Рубежівка, Києво-Святошинський район, Київська область, 08110) надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Михайлівсько-Рубежівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області площею 0,20 га.

4. В задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн. у позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 21.06.2019.

Суддя Кушнова А.О.