Рішення

від 24.06.2019 по справі 420/1460/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/1460/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

судді - Бутенка А.В.,

за участю секретаря - Філімоненка А.О.,

за участю сторін:

представник позивача - Бєлін М.С. (за довіреністю),

представник відповідача - Литвинчук Т.В. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю УТБ (65012, м. Одеса, вул. В. Арнаутська, 15, офіс 48-г) до Головного управління ДФС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0057091407 від 20.12.2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог.

До суду надійшов адміністративний позов ТОВ УТБ до Головного управління ДФС в Одеській області, в якому просить суд:

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області № 0057091407 від 20.12.2018 року.

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Позивач не може погодитися із висновками зробленими посадовими особами контролюючого органу в Акті перевірки через їх безпідставність, необ`єктивність та невідповідність фактичним обставинам, первинним документам Позивача й вимогам діючого податкового законодавства України, а тому податкове повідомлення-рішення № 0057091407 від 20.12.2018 року є таким, що суперечать чинному законодавству, підлягає визнанню протиправним та скасуванню повністю.

05.04.2019 року, від Відповідача надійшов відзив на позов (а.с. 27-37 т. 2). В обгрунтування зазначено, що предметом доказування у справі, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій з поставки товару та наданні послуг. ТОВ УТБ здійснено лише документальне оформлення придбання послуг, без фактичногот їх виконання, формування податкового кредиту без реального здійснення господарської та іншої економічної діяльності.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, з огляду на фактичні обставини та положення законодавства, ГУ ДФС в Одеській області повністю правомірно було винесено податкове повідомлення - рішення, а доводи позивача суперечать фактичним обставинам справи.

Заяв чи клопотань від сторін до суду не надходило. Інші процесуальні дії судом не вчинялись.

Представник Позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, зазначених у позові.

Представник відповідача, заперечував щодо задоволення позовних вимог, з підстав зазначених у відзиві на позов.

Обставини справи.

У період з 03.11.2018 року по 03.12.2018 року на підставі направлення від 20.11.2018 року № 9849/14-07, ГУ ДФС у Одеській області проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю УТБ про здійсненні фінансово-господарських правовідносин із ТОВ Деймис - плюс , код ЕДРПОУ 42197848 за період з 01.07.2018 року по 31.07 2018. року.

За результатами перевірки ГУ ДФС у Одеській області було складено Акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ УТБ №2620/15/3214-07/41 291674 від 03.11.2018 року.

Не погоджуючись з висновками акту, ТОВ УТБ оскаржило його висновки в установленому порядку, відповідно до п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року.

Відповідач відмовив Позивачу у задоволенні заперечень до акту перевірки.

На підставі Акту перевірки, Відповідач прийняв Податкове повідомлення-рішення від 20 грудня 2018 року № 0057091407, згідно з яким Позивачу було донараховано ПДВ у розмірі 109266 гривень, а також штрафні санкції у розмірі 27317 гривень (а.с. 46 т. 1).

Позивач вважає податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС в Одеській області від 20 грудня 2018 року № 0057091407 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернувся із даним позовом до суду.

Джерела права й акти їх застосування.

Оцінюючи дії та оскаржувані рішення суб`єкта владних повноважень, суд з урахуванням приписів ч. 2 ст. 2 КАС України, дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

П. 44.1 ст. 44 Податкового Кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податку зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням та сплатою р податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 44.2 ст. 44 Податкового Кодексу України, для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно п.п. 134.1.1 п. 134.1. ст. 134 Податкового Кодексу України, об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених - капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201,11 статті 201 нього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 статті 201. Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата складання податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу);

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.

Відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІУ(далі - Закон № 996-ХІУ), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІУ бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1, ч. 1, 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складаються під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та повинні мати назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ: зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, Затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 24.05.1995 N 88, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.7. Положення визначено, що Первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов`язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Пунктом 2.15 та 2.16 Положення передбачено, що первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув`язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Висновки суду.

Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що перевірку проведено на підставі документів, які були надані Позивачем, а саме: договори з додатками, акти приймання виконаних робіт, податкові накладні, платіжні доручення, тощо (а.с. 59-235 т.1).

Документи, складені за результатами операцій з ТОВ Деймис - плюс , відповідають правилам бухгалтерського та податкового обліку, мають всі необхідні реквізити, що податковим органом в акті перевірки не спростовано.

В реєстрі судових рішень відсутні будь-які справи за позовами контролюючих органів щодо порушень ведення бухгалтерського обліку контрагентом Позивача, відповідно до реєстру юридичних осіб ТОВ Деймис - плюс не перебуває в процесі припинення, тобто є діючим підприємством та відповідно до відкритих офіційних джерел не віднесено до ризикових. Види діяльності контрагента відповідають тим послугам, що він надав Позивачу.

У відповідності до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

На думку суду, в Акті перевірки зроблено безпідставний висновок про те, що господарські операції не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, відсутності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які необхідні для надання послуг та постачання товарів. Актом зроблено висновок про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів, виконання робіт одночасно на декількох підприємствах із територіальною віддаленістю без долучення субпідрядників, отже про неможливість здійснювати господарські операції.

Суд зазначає, що вказаний висновок є припущенням перевіряючих та не базується на жодному доказі.

Згідно зі ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, податкові органи не повинні в актах перевірки самостійно робити висновки щодо наявності чи відсутності господарських операцій, а за наявності фактичних даних звертатись до суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це встановлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Також, для підтвердження права платника податку на формування витрат та/або податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання. При цьому для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов`язковому порядку необхідно з`ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів.

Крім того, Позивачем до перевірки надавались декларації з податку на додану вартість, договори, акти здачі-приймання, платіжні доручення, виписки з особового рахунка, акти приймання виконаних робіт, підсумкові відомості ресурсів та інші первинні документи. Проте, такі документи податковим органом не були прийняті до уваги.

Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку. У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Натомість податковим органом не було належним чином досліджено первинну документацію, складену за результатом досліджуваних господарських операцій, а висновки ґрунтуються лише на отриманій з інформаційних баз податкової та іншої інформації.

Суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено необхідної кількості трудових ресурсів, зареєстрованих власних основних фондів, виробничих потужностей, транспортних засобів, сировини та матеріалів, що була б достатньою для фізичної та технічної можливості виконання умов наведених договорів, що виключає залежність від даних умов реальності виконання договірних зобов`язань.

Також, суд зазначає, що Позивачем по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ Деймис - плюс , до позову надані всі первинні документи, які відповідають Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Доказів, які б свідчили про нереальність господарських операцій Відповідачем не надано, отже висновки акту перевірки ґрунтуються лише на припущеннях щодо нереальності спірних господарських операцій враховуючи невелику кількість працівників, відсутність складських приміщень у контрагента, даних, які б підтверджували наявність сторонніх трудових ресурсів, основних фондів, тощо.

Також, суд враховує, що сам факт наявності господарських операцій з контрагентом, який порушує податкове законодавство при здійсненні власної господарської діяльності, не може тягнути за собою негативні наслідки для платника податків, оскільки, даних про те, що Позивач був обізнаний про дії його контрагента не надано. Якщо контрагент не виконав своїх податкових зобов`язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Таку правову позицію неодноразово висловлював в своїх рішеннях Верховний Суд України, Верховний суд та схожа позиція викладена в рішенні Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі Булвес АД проти Болгарії , в якому зазначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню.

На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Також, у рішенні Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2007 року, про порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі "Інтерсплав проти України", а саме, у п. 38 рішення вказано, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Таким чином, зобов`язання контрагентів позивача не спричиняють цивільно-правових чи податкових наслідків для позивача, так само позивач не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства, вчинені його контрагентами.

Крім того, висновки Акту побудовані на матеріалах кримінальних проваджень відносно службових осіб інших суб`єктів господарювання, які не є контрагентами Позивача, а саме ПП Олді-Н , ТОВ Спецтехніка+ .

Суд, не може погодитися з такими висновками, оскільки, згідно з статтею 84 Кримінального процесуального кодексу України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Таким чином, пояснення посадових осіб, засновників контрагентів, заафіксовані в протоколах допитів, є лише одним із засобів доказування в кримінальній справі, однак сформовані на їх основі обґрунтування сторони обвинувачення не є належним доказами, які підтверджують відповідні юридичні факти.

В розумінні кримінального процесуального законодавства України, належними засобами, які б підтверджували відповідні юридичні факти, є, зокрема, відповідні судові рішення, що набрали законної сили, проте, суд зазначає, що про наявність таких рішень в Акті не зазначається.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, про безпідставність висновків Відповідача, які зроблені в Акті перевірки, а тому відсутні підстави вважати про порушення Позивачем п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст.198, Податкового Кодексу України, оскільки у підтвердження реальності здійснення господарської операції за договорами є в наявності усі необхідні розрахункові, платіжні та інші первинні документи, які відповідають вимогам п. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, отже підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 6, 72-73, 77, 132, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю УТБ (65012, м. Одеса, вул. В. Арнаутська, 15, офіс 48-г) до Головного управління ДФС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5) - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області № 0057091407 від 20.12.2018 року.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю УТБ (код ЄДРПОУ 41291674) з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Одеській області, сплачений судовий збір у розмірі 2048 (дві тисячі сорок вісім) гривень 75 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 24.06.2019 року.

Суддя Бутенко А.В.

.