Рішення

від 24.06.2019 по справі 526/2488/17

ГАДЯЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 526/2488/17

Провадження № 2/526/8/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2019 року Гадяцький районний суд Полтавської області в складі:

головуючої судді Тищенко Л.І.

з участю секретаря Синепол С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Гадяч цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Служба у справах дітей та сім`ї Броварської районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Гадяцької райдержадміністрації про надання дозволу на виїзд на постійне проживання особи, яка не досягла 16-річного віку, за відсутності згоди одного із законних представників,

в с т а н о в и в:

24 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд на постійне проживання особи, яка не досягла 16-річного віку, за відсутності згоди одного із законних представників.

У позовній заяві позивач вказує, що з 25 липня 2011 року по 29 квітня 2014 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 . Рішенням Гадяцького районного суду від 29 квітня 2014 року, шлюб міжними було розірвано, неповнолітнього сина ОСОБА_4 залишено проживати разом з нею. Розпорядженням голови Гадяцької райдержадміністрації № 125 від 03 березня 2015 року встановлений спосіб та порядок участі ОСОБА_2 у вихованні сина. Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 02.03.2016 визначені способи участі батька ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні дитини, а саме: побачення щосуботи з 10-ї до 14-ї години за фактичним місцем перебування матері та в її присутності. З часу винесення рішення Гадяцького районного суду від 02.03.2016 відповідач жодного разу не відвідав дитину. Відповідач відсторонився від виховання сина. Протягом тривалого часу відповідач не цікавиться сином, не цікавиться його здоров`ям та потребами, не відвідує сина, не бачить його та не телефонує. Жодного разу відповідач не привітав сина з днем народження. Відповідач ніколи не брав участі у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами, а саме у витратах на догляд за дитиною, розвиток здібностей дитини та лікуванні. 28.02.2017 вона одружилася з громадянином Туреччини ОСОБА_5 та змінила прізвище на ОСОБА_6 . На даний час, вони разом зі своїм сином зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Починаючи з 09.03.2017 вона проживає зі своїм сином в АДРЕСА_2 АДРЕСА_3 . Після одруження, має намір виїхати на постійне місце проживання до Туреччини і проживати разом зі своїм чоловіком і дитиною. Відповідач не надав своєї згоди на оформлення документів для виїзду на постійне проживання до Туреччини сина ОСОБА_3 , тому вона змушена звернутись до суду з даною позовною заявою, в якій просить:

-визнати право ОСОБА_1 одноосібно оформити документи для виїзду малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за кордон на постійне проживання до Туреччини за відсутності згоди батька ОСОБА_2 ;

-надати дозвіл ОСОБА_1 на оформлення документів дитини для виїзду за кордон на постійне проживання - малолітньому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без згоди і супроводу батька ОСОБА_2 ;

-надати дозвіл на виїзд за державний кордон України до Туреччини на постійне проживання малолітньому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю - ОСОБА_1 без згоди і супроводу батька ОСОБА_2 ;

-змінити способи участі ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні дитини ОСОБА_3 ;

-визначити такі способи участі ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні дитини ОСОБА_3 : щосуботи з 10:00 години до 14:00 години (4 години) та щонеділі 10:00 години до 14:00 години (4 години) протягом липня місяця кожного року в період літніх канікул за фактичним місцем проживання ОСОБА_2 .

Позивач ОСОБА_1 у судове засіданні не з`явилась.

Представник позивача адвокат Степаниченко О.А. надала заяву, в якій просила розглянути справу за відсутності позивача та її відсутності, як представника.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, у наданому відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Представник відповідача адвокат Тараненко С.О. також у судове засідання не з`явився, надав письмове клопотання, в якому просить надати дозвіл позивачу на одноразовий вивіз малолітнього сина відповідача за межі України до Туреччини, з визначенням його початку та закінчення, а також просив розглянути справу за відсутності відповідача та його відсутності, як представника.

Треті особи Служба у справах дітей та сім`ї Броварської районної державної адміністрації та Служба у справах дітей Гадяцької райдержадміністрації звернулися до суду з заявами про розгляд справи без участі їх представників, при вирішенні справи покладаються на розсуд суду.

Підстав для відкладення розгляду справи, передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України, судом не встановлено.

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Судом встановлено, що рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 29.04.2014 розірвано шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , зареєстрований 25.11.2011 у відділі ДРАЦС Гадяцького РУЮ Полтавської області, актовий запис № 294. Після реєстрації розірвання шлюбу ОСОБА_7 змінено прізвище на ОСОБА_8 .

Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 29 квітня 2014 року неповнолітнього сина ОСОБА_3 залишено проживати разом з матір`ю ОСОБА_7 .

19 червня 2015 року рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь позивачки на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менш ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 21 травня 2015 року до досягнення дитиною повноліття.

Розпорядженням голови Гадяцької районної державної адміністрації № 125 від 03.03.2015 встановлено спосіб та порядок участі батька ОСОБА_2 у вихованні сина, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як побачення з дитиною щосуботи та щонеділі з 10 години до 14 години (4 години на день), другої та четвертої середи кожного місяця з 16 до 19 години з можливістю спілкування наодинці та виїзду по місцю реєстрації батька за попередньою домовленістю з матір`ю дитини.

Рішенням Гадяцького районного суду від 02 березня 2016 року зобов`язано ОСОБА_10 усунути перешкоди у спілкуванні ОСОБА_2 з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Визначено спосіб участі батька ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні дитини ОСОБА_3 : щосуботи з 10:00 години до 14:00 години (4 години) за фактичним місцем перебування ОСОБА_10 в її присутності матері. Зобов`язано ОСОБА_10 повідомляти про зміну місця перебування ОСОБА_3 батька ОСОБА_2 , шляхом надання листа не пізніше ніж через п`ять днів після зміни місця перебування на адресу місця його реєстрації.

08.02.2016 між позивачем та Клубом для всієї сім`ї Emily Club був укладений Договір №47/16 про надання послуг. Предметом даного договору є надання послуг щодо денного догляду за дитиною ОСОБА_3 . Вартість надання передбачених договором послуг становить 52929,00 грн. Кошти за вказаним договором позивач сплачувала самостійно.

28 лютого 2017 року позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_11 , в зв`язку з чим змінила прізвище ОСОБА_8 на ОСОБА_6 .

16 червня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з повідомлення, що вона разом з сином ОСОБА_12 має намір виїхати на постійне місце проживання до Республіки Туреччина, тому просила відповідача надати нотаріально засвідчену згоду на виїзд сина за кордон на постійне місце проживання.

Відповіді на звернення позивач не отримала.

При вирішенні спору суд керується положеннями міжнародного та національного сімейного законодавства, які регулюють питання здійснення батьківських прав, та нормами цивільного законодавства, які встановлюють умови реалізації права неповнолітньої особи на свободу пересування.

Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які установлюються законом.

Відповідно до положень ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини і розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Стаття 157 Сімейного кодексу України передбачає, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Пунктами 1,2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Дитина, яка не досягла 14 років, повинна проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з її батьків.

Статтею 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України , Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57.

Правила перетинання державного кордону громадянами України (зі змінами і доповненнями) передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред`явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Відповідно до підпункту 1 пункту 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий із батьків відсутній у пункті пропуску.

Тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим із батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.

Закон України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України регулює конкретний (одноразовий) виїзд дитини за кордон із визначенням його початку й закінчення, а не встановлює постійне місце проживання дитини за межами України. Надання дозволу на виїзд за межі України малолітньої дитини з її матір`ю на постійне місце проживання до іншої країни без згоди та супроводу батька суперечить положенням цього Закону та статтям 141, 153, 157 Сімейного кодексу України.

Внаслідок виїзду дітей за межі України на постійне місце проживання батьки таких дітей будуть позбавлені можливості брати участь у їх вихованні та особистому спілкуванні з ними, що порушує рівність прав та обов`язків батьків відносно виховання дітей.

Судами може бути ухвалене рішення на разовий виїзд дитини без згоди батька, не позбавленого батьківських прав, натомість надання за рішенням суду дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини за межі України без згоди батька суперечить чинному законодавству, яке визначає рівність прав та обов`язків обох батьків відносно виховання дитини, унаслідок чого батько фактично позбавляється можливості брати участь у вихованні дитини та спілкуванні з нею.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року (справа № 6-15цс17) та постанові Верховного суду від 14 лютого 2018 року.

Діючим законодавством передбачено можливість ухвалення судом рішення на виїзд, а не постійні виїзди без згоди батька, не позбавленого батьківських прав, такі поїздки можуть мати разовий характер з певним часовим проміжком перебування у відповідній державі.

Чинним законодавством передбачено можливість вирішувати питання про надання дозволу саме на конкретний виїзд дитини за кордон без згоди батька (одноразовий), з визначенням його початку і закінчення. Інше розуміння змісту нормативних актів та допустимість неодноразових виїздів дитини за кордон без згоди батька на підставі одного рішення суду є грубим порушенням права одного з батьків на спілкування з дитиною та на участь у її вихованні.

Ратифікувавши в 1991 році Конвенцію ООН про права дитини, Україна не тільки поклала на себе зобов`язання щодо захисту прав дітей, але й визнала свою відповідальність перед світовим співтовариством щодо забезпечення на своїй території всіх положень цього документа, підтвердила свій курс на підтримку загальнолюдських цінностей та розбудову демократичної держави.

Так, відповідно до статей 5, 7, 9, 18 зазначеної Конвенції дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Тобто в контексті спілкування дитини з тим з батьків, хто проживає окремо від неї, йде мова не тільки про забезпечення права дитини на спілкування, але й на забезпечення можливості реалізувати цим з батьків свого обов`язку щодо піклування про дитину.

У разі відсутності згоди одного з батьків чи інших законних представників дитини інший із батьків має право прийняти рішення про надання згоди на виїзд дитини за межі України або про відмову у наданні згоди, враховуючи найкращі інтереси дитини.

Відповідно до Закону України Про охорону дитинства забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Суд може прийняти рішення про надання згоди на тимчасовий виїзд дитини за межі України, без врахування її права на спілкування з іншим з батьків, позбавивши останнього можливості щодо реалізації свого батьківського обов`язку, виключно у разі необхідності (наприклад для лікування, участі у міжнародних олімпіадах, музичних, художніх та інших творчих конкурсах, екологічних, наукових, технічних, художньо-естетичних, туристичних, освітньо-культурних заходах, міжнародних дитячих змаганнях) або для забезпечення оздоровлення та відпочинку дитини, якщо відмова у наданні дозволу на це іншого з батьків необґрунтована.

При розгляді терміну тимчасового виїзду дитини за межі України без згоди одного з батьків чи інших законних представників слід також враховувати положення Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, до якої Україна приєдналася у 2006 році (Закон України від 11.01.2006 № 3303-IV), відповідно до якої державами-учасницями не може бути прийняте рішення про повернення дитини в державу її постійного проживання у разі, якщо минуло більше року після її переміщення та є відомості про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.

Тобто, згода на тимчасовий виїзд дитини за кордон більше ніж на рік може нести загрозу щодо неповернення дитини до держави її постійного проживання та порушення її права на спілкування з іншим з батьків, позбавлення можливості останнього на реалізацію своїх батьківських обов`язків до досягнення дитиною повноліття.

Однак виходячи з положень вищенаведених норм матеріального права, суд дійшов висновку, що дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків (на підставі рішення суду) може бути наданий лише на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення, а надання судом такого дозволу на постійній основі суперечить чинному законодавству.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача, як в частині надання дозволу на виїзд за державний кордон України до Туреччини на постійне проживання малолітньому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_1 без згоди і супроводу батька ОСОБА_2 так і в зміні способу участі ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні дитини ОСОБА_3 .

Відповідач ОСОБА_2 у клопотанні, наданому його представником, не заперечує у одноразовому виїзді малолітнього сина відповідача за межі України до Туреччини з визначенням певного терміну, але позивачем така вимога не заявлена, тому суд позбавлений можливості її вирішити.

Керуючись ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2, 3 ст. 11 Закону України Про охорону дитинства , ст.ст. 141, 153, 157, 158, 161 Сімейного кодексу України, принципом 6 Декларації про права дитини, ст. ст. 12, 81, 211, 247, 263-265 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Служба у справах дітей та сім`ї Броварської районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Гадяцької райдержадміністрації про надання дозволу на виїзд за державний кордон України до Республіки Туреччина на постійне проживання малолітньому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_1 без згоди і супроводу батька ОСОБА_2 та у зміні способу участі ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні дитини ОСОБА_3 .

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду через Гадяцький районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Відомості, що не проголошуються:

Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Броварської районної державної адміністрації, місцезнаходження Київська обл., місто Бровари, вул. Гагаріна, 18, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 23567703.

Третя особа: Служба у справах дітей Гадяцької райдержадміністрації, місцезнаходження м. Гадяч, вул. Гетьманська, 18, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 34110626.

Головуючий Л. І. Тищенко