Постанова

від 12.06.2019 по справі 501/2944/16-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2201/19

Номер справи місцевого суду: 501/2944/16-ц

Головуючий у першій інстанції Пушкарський Д. В.

Доповідач Журавльов О. Г.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2019 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Комлевої О.С., Кравця Ю.І,

за участю секретаря Павлючук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Чорноморська міська рада Одеської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу прокуратури Одеської області яка діє в інтересах держави в особі Чорноморської міської ради та виконавчого комітету Чорноморської міської ради на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 10 липня 2017 року у складі судді Пушкарського Д.В.,

встановив:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Чорноморської міської ради Одеської області, просила визнати за нею право власності на збудовану нею будівлю СТО загальною площею 1223 кв.м., основною площею 549,3 кв.м, що розташовані на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , згідно технічного паспорту на будівлю СТО станом на 11.11.2013 року. Зазначено, що здійснити державну реєстрацію права власності на будівлю СТО вона не може, оскільки відсутні документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на зазначене нерухоме майно.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 10 липня 2017 року позов ОСОБА_1 було задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на будівлю СТО загальною площею 1223 кв.м., основною площею 549,3 кв.м., що розташовані на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , та в цілому складається з: літ. А Будівля СТО, Перший поверх: 1 мийка площею, 116,7 кв.м.; 2 технічне приміщення, площею 15,6 кв.м.; 3 диспетчерська, площею 12,0 кв.м.; 4 умивальня, площею 1,2 кв.м.; 5 туалет, площею, 1,3 кв.м.; 6 інструментальна, площею 8,2 кв.м.; 7 компресорна, площею 8,1 кв.м.; 8 кабінет, площею 7,1 кв.м.; 9 ділянка ТО, площею, 164,5 кв.м.; 10 коридор, площею 14,9 кв.м.; 11 майстерня, площею 18,0 кв.м.; 12 комора, площею 11,6 кв.м.; 13 насосна, площею, 17,6 кв.м.; 14 склад, площею 418,1 кв.м.; 15 сходова клітка, площею 13,7 кв.м.; 16 коридор, площею 15,4 кв.м.; 17 роздягалка, площею, 15,4 кв.м.; 18 душова, площею 1,7 кв.м.; 19 умивальня, площею 1,5 кв.м.; 20 туалет, площею 1,1 кв.м.; 21 електрощитова, площею, 7,6 кв.м.; 22 майстерня, площею 10,2 кв.м.; 23 коридор, площею 7,3 кв.м.; 24 допоміжне приміщення, площею 17,0 кв.м.; Другий поверх: 25 сходова клітка, площею 14,1 кв.м.; 26 коридор, площею 16,3 кв.м.; 27 кабінет, площею 26,4 кв.м.; 28 умивальня, площею 1,4 кв.м.; 29 туалет, площею 1,1 кв.м.; 30 кабінет, площею 18,3 кв.м.; 31 коридор, площею, 22,4 кв.м.; 32 зал, площею 64,0 кв.м.; 33 коридор, площею 8,1 кв.м.; 34 кухня, площею 4,3 кв.м.; 35 коридор, площею, 1,9 кв.м.; 36 туалет, площею 2,9 кв.м.; 37 кабінет, площею 19,3 кв.м.; 38 кабінет, площею, 6,5 кв.м.; 39 кабінет, площею 18,1 кв.м.; 40 кабінет, площею 16,2 кв.м.; 41 кабінет, площею 26,2 кв.м.; 42 кабінет, площею, 10,2 кв.м.; 43 венткамера, площею 16,5 кв.м.; 44 кухня, площею 14,7 кв.м.; 45 котельня, площею 15,6 кв.м.; літ. № 1 Ворота, літ. № 2 Огорожа, літ. № 3 Ворота, літ. № 4 Огорожа, Літ. І -Покриття.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивачем проведено будівельні роботи на земельній ділянці, яка належить їй на праві власності, кадастровий номер НОМЕР_1 площею 0,15 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для розташування пункту технічного обслуговування автомобілів, мийки, магазину автозапчастин та складських приміщень. При цьому судом було взято до уваги технічний паспорт на будівлю СТО, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та висновок експерта судової будівельно-технічної експертизи №816/2017 від 03.07.2017 року, відповідно до якого будівля СТО, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідає вимогам нормативно-правових актів в галузі будівництва.

Вказане рішення суду оскаржує в апеляційному порядку прокуратура Одеської області, діюча в інтересах держави в особі Чорноморської міської ради та виконавчого комітету Чорноморської міської ради.

В скарзі з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Основні доводи апеляційної скарги зводяться до того, що правових підстав для задоволення позову у суду першої інстанції не було, оскільки суд визнав право власності на майно, яке було побудоване без законної правової підстави. Крім того, судом не було залучено до розгляду справи Виконавчий комітет Чорноморської міської ради. Також, апелянт посилається на те, що позивач не являється власником нерухомого майна, тому не має правових підстав звертатись до суду з позовом в порядку ст. 392 ЦК України. Крім того, прокуратура Одеської області вважає новостворений об`єкт самочинним будівництвом, оскільки побудований без дозвільних документів. А саме, посилається на наявні в матеріалах справи докази самочинності будівництва - постанова інспекції ДАБК в Одеській області від 21.01.2009 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за здійснення самочинного будівництва, відсутність дозвільних документів на будівництво, відсутність акту введення в експлуатацію об`єкту нерухомості. Тому вказаним судовим рішенням було порушено права та охоронювані законом інтереси територіальної громади м. Чорноморську.

Відзиву на апеляційну скаргу подано не було.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24 квітня 2018 року у складі судді Погорєлової С.О. було відкрито провадження по справі за апеляційною скаргою Прокуратури Одеської області на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 10 липня 2017 року.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24 квітня 2018 року у складі суддів Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М., Драгомерецького М.М. справу призначено до розгляду.

Указом Президента України №452/2017 від 29 грудня 2017 року Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах , ліквідовано Апеляційний суд Одеської області, створено Одеський апеляційний суд, який здійснює правосуддя в апеляційному окрузі, який включає Одеську область, з місцезнаходженням у м. Одесі.

Відповідно до ч. 6 ст.147 Закону України Про судоустрій і статус суддів у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно - територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті Голос України повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

В порядку ч. 6 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів рішенням зборів Одеського апеляційного суду від 28.12.2018 №1 днем початку роботи Одеського апеляційного суду визначено 03.01.2019 року.

Згідно до ч. 5 ст. 31 ЦПК України у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду.

В порядку автоматизованого розподілу судової справи після створення нового суду суддею - доповідачем визначено суддю Журавльова О.Г. в складі суддів Комлевої О.С., Кравця Ю.І.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася. Про дату, час і місце розгляду справи в апеляційному суді повідомлялася належним чином.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, при вирішенні справи суд повинен був визначити зміст позовних вимог, предмет позову та його підставу з метою з`ясування наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, виявлення заінтересованих осіб у справі, правильного застосування матеріальної форми права до цих правовідносин та застосування необхідного способу захисту порушеного права, а також для визначення й дослідження кола питань і заходів, необхідних для ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

Вказаним нормам закону судове рішення не відповідає виходячи з наступного.

Статтею 331 ЦК України визначено загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, створене з додержанням вимог закону. Вказана норма не призначена для врегулювання правового режиму самочинного будівництва. Відповідно до положень цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Диспозицією ст. 331 ЦК України законодавець регулює порядок набуття права власності саме на новостворене майно та об`єкти незавершеного будівництва, тобто, таке право власності в особою ще не набуте.

Відповідно до ст. 375 ЦК України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди, інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

В той час, як диспозицією ст. 392 ЦК України передбачається порядок захисту вже існуючого права власності, яке не визнається чи оспорюється, а також в разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з п. 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав чи у який передбачений законом спосіб позивач набув права власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому ст. 392 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, мотивуючи свої вимоги, вказує на те, що нею в 2008 році здійснено самочинне будівництво пункту технічного обслуговування автомобілів та мийки (будівлю СТО). При цьому зазначає, що до виникнення права власності на земельну ділянку, на якій здійснено будівництво, отримано дозвіл на проектування і підготовку матеріалів попереднього погодження розташування майданчику для відстою авто мийки та СТО.

Проте, судом першої інстанції залишено поза увагою, що відповідними компетентними органами не розглядалося питання права власності на самочинно збудований об`єкт, через що безпідставно задоволено вимоги позову.

Більш того, судом не надано правової оцінки постанові інспекції ДАБК в Одеській області від 21.01.2009 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за здійснення самочинного будівництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту.

Аналогічна правова позиція висловлена у Постанові Верховного Суду України від 04.12.2013 року у справі № 6-130цс13.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справі №6-130 цс від 04.12.2013 року, у розумінні ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність з тим, на який власником отримано право власності.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі №6-180цс14 об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній належний дозвіл на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

Згідно приписів ч. ч. 2, 3 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Отже, виходячи з системного аналізу ч. 2 ст. 331 ЦК України, ст. 182 ЦК України та частин 2 ст. ст. 3 та 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень всі об`єкти нерухомого майна після завершення будівництва підлягають прийняттю до експлуатації та державній реєстрації, та лише після цього особа набуває право власності на неї.

Відповідно до ч. 2 п. 15 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав до виникнення права власності на новостворене майно право власності існує лише на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення) майна.

Таким чином, законом не передбачено можливість визнання права власності на новостворене майно та об`єкт незавершеного будівництва в судовому порядку, якщо право власності на таке майно не було зареєстроване раніше в установленому законодавством порядку.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції на вказане уваги не звернув та ухвалив судове рішення передчасно, без повного всебічного та об`єктивного розгляду справи. Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхневого вирішення спору.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст. 12, 13, 81, 89 ЦПК України).

Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Оскільки, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та висновки районного суду не відповідають фактичним обставинам справи, тому рішення суду першої інстанції на підставі ст. 376 ч. 1 п. 3, 4 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення, про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

З матеріалів справи вбачається, що за подання апеляційної скарги прокуратурою Одеської області було сплачено судовий збір в сумі 10335 грн. (а.с.103).

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується ст. 141 ЦПК України. Враховуючи, що апеляційна скарга прокуратури Одеської області підлягає задоволенню, сума сплаченого нею судового збору підлягає стягненню з ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 141, 268, 367, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу прокуратури Одеської області, яка діє в інтересах держави в особі Чорноморської міської ради та виконавчого комітету Чорноморської міської ради задовольнити.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 10 липня 2017 року скасувати ухвалити нову постанову.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Чорноморської міської ради Одеської області про визнання права власності відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний код фізичної особи: НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Київським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області 05 липня 2004 року) на користь прокуратури Одеської області витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 10335 грн. (десять тисяч триста тридцять п`ять гривень 00 копійок).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст Постанови складено 13 червня 2019 року.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді О.С.Комлева

Ю.І.Кравець