Дата документу 31.05.2019
ЄУ № 420/2199/18
Провадження №2/420/240/19
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2019 року Новопсковський районний суд Луганської області у складі:
головуючого судді Чалого А.В.
за участю секретаря судового засідання Войтенко О.А.
представника третьої особи Петрушової Н.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Новопсков цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які діють у власних інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Павленківська сільська рада Новопсковського району Луганської області, Служба у справах дітей Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області,
ВСТАНОВИВ:
В грудні 2018 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , які діють у власних інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням.
В обґрунтування вимог позивач зазначив, що йому на праві власності належить будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачі не проживають за адресою реєстрації з 2010 року, особистих речей відповідачів в будинку не має, комунальні послуги вони не сплачують, не несуть інших витрат по утриманню будинку та не приймають участі у спільному побуті.
Позивач не має можливості звернутися з вимогою про добровільне зняття з реєстрації до відповідачів, оскільки у теперішній час вони мешкають в Краснодарському краї РФ, а останнє відоме місце їх проживання в Україні - це його власна адреса.
Позивач зазначив, що неможливість добровільного зняття з реєстрації відповідачів порушує його право власності, оскільки він не може отримати державну субсидію на оплату комунальних послуг, адже дохід сім`ї буде нараховуватися на всіх зареєстрованих в будинку осіб, навіть якщо вони там фактично не проживають.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та неповнолітнього ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Новопсковського районного суду Луганської області від 18.01.2019 року відкрито загальне позовне провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Новопсковського районного суду Луганської області від 18.03.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позивач до судового засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, на позовних вимогах наполягає, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Відповідачі в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Павленківської сільської ради Новопсковського району Луганської області в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином надав заяву про розгляд справи без його участі, з позовними вимогами згоден.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, служби у справах дітей Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову в частині позбавлення права користування жилим приміщенням малолітнього ОСОБА_4 , зазначила, що зняття з реєстрації місця проживання малолітньої дитини, без реєстрації її за іншим місцем проживання суперечить нормам чинного законодавства.
За згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши докази та з`ясувавши фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України , суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У ст.12 ЦПК України , говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом (ВКМ 494715) від 11.07.2008 року.
Згідно довідки виконавчого комітету Павленківської сільської ради Новопсковського району Луганської області №457 від 18.12.2018 року, ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 та має такий склад сім`ї: дружина - ОСОБА_5 , 1957 року народження, донька - ОСОБА_3 , 1987 року народження, зять - ОСОБА_3 , 1987 року народження, онук - ОСОБА_4 , 2010 року народження.
Актом, складеним 17.12.2018 року депутатом Павленківської сільської ради Кузнецовою Л.В., встановлено, що ОСОБА_3 , 1987 року народження, ОСОБА_3 , 1987 року народження та ОСОБА_4 , 2010 року народження дійсно зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , але фактично не проживають за вказаною адресою з 2010 року по теперішній час.
З копії паспорту ОСОБА_3 вбачається, що 18.01.2019 року остання зареєстрована за місцем проживання на території Російської Федерації АДРЕСА_2 . Новоросійськ Краснодарського краю.
Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно з ст. 72 ЖК України передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Відповідно до ст. 7 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні від 11 грудня 2003 року №1382-IV зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановлені судом факти свідчать про те , що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з 2010 року фактично не проживають за адресою: АДРЕСА_1 , не виконують обов`язки по утриманню будинку, не сплачують поточні комунальні платежі. Суд вважає доведеним, що відповідачі понад одного року не проживають за місцем реєстрації, що відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України є підставою для визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням. Визнання осіб такими, що втратили право користування житлом тягне за собою зняття цих осіб з реєстрації в даному помешканні.
Таким чином позовні вимоги в частині визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , підлягають задоволенню.
Відносно іншої частини вимог ОСОБА_1 суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 11 СК України кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ст.18 СК України держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Відповідно до ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до ст. 31 ЦК України часткова цивільна дієздатність до 14 років полягає в тому, що дитина має право лише самостійно вчиняти дрібні побутові правочини та здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.
Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що малолітній ОСОБА_4 , 2010 року народження, набув право власності або право постійного користування іншим житлом, позивач не надав, хоча це відповідно до статті 81 ЦПК України, є його процесуальним обов`язком.
Відповідно до ст.13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Стаття 6 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні закріплює, що батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.
Матеріалами справи підтверджується, що мати ОСОБА_6 визначила його місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності позивачу ОСОБА_1 , що підтверджується проведеною реєстрацією місця проживання дитини.
У відповідності до статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Згідно до частини другої статті 3 СК України дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Згідно із положеннями статті 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Частиною четвертою статті 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Правова позиція Європейського суду з прав людини відповідно до пункту 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов`язання вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21.02.1990). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення в справі Gillow v. the U.K., 24.11.1986), так і на наймача (рішення в справі Larkos v. Cyprus, 18.02.1999).
Згідно ст. 17 цього Закону України Про охорону дитинства , батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.
Стаття 177 СК України також закріплює, що батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування відмовлятися від майнових прав дитини.
Як зазначено в пункті 67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 866 від 24 вересня 2008 року, районна, районна у містах Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міської, районної в місті ради за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна, право власності на яке або право користування яким має дитина, надають дозвіл на вчинення правочинів щодо такого нерухомого майна, у разі гарантування збереження права дитини на житло. Такий дозвіл оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей.
Таким чином, оскільки ОСОБА_4 з моменту реєстрації набув права користування будинком за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності позивачу ОСОБА_1 , виходячи з положень ст. 29 ЦК України, ст.ст.11, 18 Закону України Про охорону дитинства , вона має визначене законом право на проживання в спірному будинку.
Позивач будучі обізнаний щодо своїх прав та обов`язків до початку розгляду справи по суті не скористався своїм правом та не звернувся до Служби у справах дітей за місцем проживання дитини, про надання висновку щодо можливості позбавлення його права користування будинком. Також до початку розгляду справи по суті не звернувся до суду із клопотанням про витребування такого висновку у Служби у справах дітей, а тому враховуючи те, що належним чином оформлений висновок з даного питання не надавався, при цьому відмова від майнових прав дитини на житло повинно бути вирішена батьками дитини, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині вимог визнання ОСОБА_4 , 2010 року народження , таким, що втратив право користування жилим приміщенням розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з чим, з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_3 підлягає стягненню, пропорційно, по 1/3 частині сплаченого ОСОБА_1 судового збору у розмірі по 234,93 грн. з кожного.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 80, 81, 89, 141, 263-268, 354, 355 ЦПК України, ст. 391, 405 ЦК України, ст. 72, 150 ЖК України, ст. 7, 11 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , 3,6, 11, 18, 155, 160 177 СК України, суд
УХВАЛИВ :
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , витрати зі сплати судового збору у розмірі 234,93 грн. з кожного.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 17.12.2001 року Новопсковським РВ УМВС України в Луганській області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт НОМЕР_4 , виданий 25.04.2003 року Станично-Луганським РВ УМВС України в Луганській області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , паспорт НОМЕР_6 , виданий 11.09.2008 року Новопсковським РВ УМВС України в Луганській області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Третя особа - служба у справах дітей Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області, ЄДРПОУ 34780584, (вул. Українська, буд. 27, смт. Новопсков Новопсковського району Луганської області ).
Третя особа - Павленківська сільська рада Новопсковського району Луганської області код ЄДРПОУ 04336607, (вул. Центральна, буд. 1-б, с. Павленкове Новопсковського району Луганської області).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга подається до Луганського апеляційного суду через Новопсковський районний суд Луганської області.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня його проголошення, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено 31 травня 2019 року.
Головуючий суддя: А.В. Чалий
Суд | Новопсковський районний суд Луганської області |
Дата ухвалення рішення | 31.05.2019 |
Оприлюднено | 26.06.2019 |
Номер документу | 82625071 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Новопсковський районний суд Луганської області
Чалий А. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні